В’ячеслав Удовиченко
1938 р.н., інвалід ІІ гр.,
м. Маріуполь Донецької обл.
За фахом інженер, має багато винаходів. Член міської ГОІ ”Джерело надії”.
На затихшем море
На затихшем море
Вечер выткал строчки.
Разметал под берег
Серебра цепочки.
Разукрасил небо щедро светлячками
Высыпался в травы звонкими сверчками.
Постелил туманом да далеким эхом,
Рассказал о счастье чьим-то чистым смехом.
Лег ко мне на плечи милыми руками.
Разогнал тревоги нежными словами.
Разлился покоем в стороне родимой.
Смазал губы медом у моей любимой.
Святогорья ночь
Смотрит доброта с каждого окна.
Сиверским Донцом льется тишина.
Купола церквей золотит луна
Святогорья ночь благости полна.
Тих уснувший лес, не шумит листвой.
В меловых горах вечности покой.
Суету забудь, отдохни сполна.
Святогорья ночь благости полна.
Літня ніч
Ой, які ж короткі влітку ночі!
Чи втомився місяць в небесах?
І про сон нема ні крихти згадки,
Не скінчився мед ще на устах.
Кришталем розсипалися роси,
Щедро ніжність світиться в очах,
Що на землю випала, як злива,
Співом солов'їним у гаях.
Розігнало темноту світання,
Зіронька погасла в вишині,
Ти своє признання про кохання
Дарувала пошепки мені.
Ти вже не клич мене більше,
В юність, в минулого даль.
Зустрічі наші миттєві
В серці лиш сіють печаль.
Холодом сковують душу,
Як в листопаді дощі
І викликають жалобу,
Як пожовтілі кущі.
Тільки, як бути без тебе?
Так безпросвітне життя,
Ніби розвіяло вітром,
Наших надій майбуття.
Знову поклич мене, знову,
Не відкладай, не барись!
Сонечком теплим розлийся,
І відігрій, як колись.
