Віталій Яценя
1991 р.н.
Учень 7 класу ЗОШ № 22
м. Рівного.
Понад усе любить своїх рідних: маму та бабусю.
Захоплюється математикою, географією.
У вільний час пише вірші, займається в літстудії "Поетарх".
Мріє мати власний комп'ютер.
Хоче бути лікарем або артистом.
Земля
Земле моя, замріяна,
Квітуча, вся в садах!
Вона така красива,
В зелених кольорах.
Шумлять на ній дерева,
У лісі, біля хат,
Вони, мов мужні воїни
Зі зброєю в руках.
Людей на ній багато,
І я із них один.
Живу на ній щасливо,
як рідний її син.
Паляниці із пшениці
Ой у полі вітер віє,
А колосся там шумить.
Тихо шепотить з травою
– "Скоро нас пожнуть за мить".
Тут дорогою кривою
Виїжджає голова
А за ним комбайни їдуть
У поля — на жнива
Все покосять і пожнуть,
А машини в млин везуть.
Всі зернята перемелють,
Пересіють на муку.
А в пекарні тісто місять,
Хліб та булочки печуть.
По кіосках й магазинах
Паляниці розвезуть.
Будуть хліб усі купляти,
Малих діток частувати.
"Бажаю всім"
І ось на світ з'явився хлопчик:
Не в радість мамі це було.
Вона ридала дні і ночі,
Від болю серце нило і гуло.
А це був я. І був я інвалідом:
Не дав мені здоров'я Бог!
Я свого горя нікому не видам:
Не міг ступити я й маленький крок!
Одна нога короткою була,
Ще вроджена гемофілія.
Всіх лікарів матуся підняла,
Мене теплом, любов'ю обігріла.
Я переніс усе: гіпсовку ніг,
Блокади, витяжки, масажі.
Я на ноги піднятись зміг
І я тепер танцюю майже.
Благала Бога моя мама
Молитвою, сльозами за мене
І я просив його так само:
Я знав, що він хворобу прожене.
І ось я разом з вами
Радію Сонцю і Землі!
Стаю міцнішим я з роками,
Хоч я з дитинства інвалід!
Люблю життя, бажаю всім тепла.
А в серці злагоди й любові
Щоб доля наша доброю була
І настрій був чудовий.
