Стефанія Семирозум,
Інвалід ІІ групи дитинства, 1960 р.н.
с. Нові Тепликівці Бучацького р-ну Тернопільської обл.
До власного "Его"
Май власну думку. Не топись в сльозі,
Якщо ти не пустенька недоумка.
Не намагайся думати "як всі",
Бо в кожної людини — власна думка.
Йдучи вперед, назад не оглядайсь,
Шукаючи продажника Іуду,
Якщо тобі він вже на пальці став
І жде юрби, щоб притягти до суду.
Дарма, що, пташечко, не винна ти,
Дарма, що ти — немов та квітка в вазі…
Якщо щось схоче недруг твій знайти,
То він це зробить. Май це на увазі.
Якщо б ти білою, мов сніг,
Була в очах у недруга свойого,
То він тобі припише власний гріх,
Якщо згрішить захоче перед Богом.
І знайдуться такі, що в ті слова —
В брехню твойого недруга повірять.
Та хай не слабне в тебе голова,
І хай в Добро не пропадає віра.
З тобою, люба, Тройця Пресвята!
Вона тобі постійно помагає.
І ти про це постійно пам'ятай,
Нехай зневіра в серце не вповзає.
Однак не вір, не вір ніколи ти,
Що і тяжка недуга Богом дана,
Бо так із лихом змиришся тяжким,
Зі злом боротись відпаде бажання.
І не дивись на тих, які живуть
Отак як ти чи навіть ще і гірше,
А так кошторис свій собі плануй,
Щоб жити й мати так, як має більшість.
У відчай не впадай ніколи ти,
Якщо життя тобою колобродить.
І силоньку знаходь вперед іти,
Шукай розраду у красі природи.
Бо ти живеш лише єдиний раз.
Отож старайся так життя прожити,
Щоб, як лишити світ настане час,
Ти з чистим серцем це змогла зробити.
Ранок
Сонечко промінням земленьку голубить.
І струмку, і квітам шле своє тепло.
Ластівка ворожить: "Любить чи не любить?" —
На проміннях сонця, на добро чи зло.
Вітер виграває на ранкових струнах,
І до танцю тягне молоду вербу.
Над стернею стигне колосків відлуння.
Бусел розділяє нив тяжку журбу.
А в селі в садочку достигають сливи.
Цьогорічний котик мишеня зловив.
Мабуть, відчуває він себе щасливим,
Адже це уперше користь він зробив!
Молоденький півник пробує співати.
Гусеня злетіло на високий тин,
Мабуть, також хоче ранок привітати,
Що швиденько тане, мов ріденький дим.
Диво-сльози досі сонечко спиває.
У душі природи —дивна благодать.
Вся природа співом день новий вітає,
Ніби день цей справді святом є з всіх свят.
Пожнивний час
А час летить, неначе птах.
Здається, вчора ще блавати
Тяглись до сонечка в житах,
А нині по ріллі блукати
Продовжують вітри в полях.
Сьогодні вже пожнивний час.
Хоча ще дозріває просо
І кукурудза раз у раз
Питає тисячоголосо:
"Чи хлібом я ще є у вас?"
В нас на столі ж є житній хліб,
А поруч — булочка біленька,
А ще новий відеокліп,
І пляшечка вина повненька
Стоїть сьогодні на столі.
В нас нині — свято. Тож святкуй
Із нами, рідна Україно!
А заодно і прослідкуй,
Щоби в зимову люту днину
Ніхто з нас з голоду не спух.
Відгриміло, відспівало, відплило
Тепле літо ген за обрій, за село.
Вслід за літом понад садом молодим
Потягнувся з картоплиння сизий дим.
Осінь тінь свою туманами кладе.
Обтинає місяць серпом довгий день.
Вітер шарпає тополю молоду,
Що стоїть, немов той воїн на посту.
