Олена Сивирин
1952 р.н., інвалід III гр. загального захворювання, с. Берегомет Вижницького р-ну Чернівецької обл.
Собор
"Собори душ своїх бережіть..."
О. Гончар. "Собор"
Дніпрових саг ласкава голубінь
За обрієм вихлюпується в небо.
А ти стоїш на варті поколінь,
Тривогу літ вдягаючи на себе.
Кругом, куди не глянь, степи, степи,
І синь небес, затиснута димами.
Душа твоя, мов пісня — зачепи,
Й озветься болем понад куполами.
Дев'ятиглавий, мов дев'ятисил,
Один в земних безпомічних долонях,
Як символ правди, мудрості й краси
У вічному двобої, як в полоні.
Луною віку твій незримий дзвін
Тривожно б'є в задимлені висоти.
І дивляться боги з обдертих стін
Із висоти пташиного польоту.
А ти стоїш на грані світла й тьми —
Минулих літ майбутнє відголосся
І сам, як голуб, сивими крильми
Здіймаєш небо куполами й досі.
Щоб не зів'яла наша древня віть,
Щоб не погасли ночі солов'їні,
Ви душ своїх собори бережіть,
Святиню душ—історії святиню.
Криза
Думки, як провалля, бездонні і темні,
А очі назустріч, як іскри в імлі.
А серце питає: невже я даремно,
Невже я безслідно живу на землі?
Настроюю душу на ноти мажорні,
Шукаю в свідомості світлі стежки,
Але натикаюсь на темні та чорні,
Зовсім невеселі підступні думки.
Кричати б, та марно: ніхто не почує,
Слова бумерангом вертають назад.
А мозок, мов річка гірська, що вирує,
Штовхаючи хвилі в стрімкий водоспад.
Безсилля вбиває найкращі пориви,
Загонить свідомість в найдальший куток.
Не прошу для себе живильної зливи,
Мені б лиш надії маленький ковток.
О Боже, благаю хоч крапельку сили,
Аби не зотліти під попелом зла.
Я знаю, я вірю: розправляться крила,
Ніколи безкрилою я не була.
Вони спалахнули над полум'ям часу,
В чеканні польоту притихли на мить.
Ці крила не зрадили жодного разу.
Ще трохи терпіння... Хай переболить...
Плач землі
День, мов дзвін, вилунює тривогу,
Б'є у скроні, затискає груди.
То земля волає допомоги:
Схаменіться, люди!
Вшир і ввись космічно ми крилаті,
Розпростерли крила до безмежжя.
А земля зависла на розп'ятті
В атомній пожежі.
Вже пролито крові через вінця,
Але знов хтось цілиться у спину.
А земля ридає: зупиніться!
Не вбивайте сина!
Під крилом насильницької смерті,
Перед Богом впавши на коліна,
Для дітей благає милосердя
Мати-Україна.
Прокинься, душе, від тяжкого сну,
Відкинь всі чари, як лихе прокляття,
У серці запали нове багаття,
Зори в майбутнє першу борозну.
Здійміться, руки, наче два крила,
Зірвіть залізні вікові кайдани,
Нехай ваш молот громобійним стане
Для пут невільних, для капканів зла.
Вставайте, люди! В цей погожий час
Нас Україна, мати наша кличе!
Тепер ми — не раби, ми — будівничі,
Священна толока чекає нас!
