Олександр Пантелей
Олександр Пантелей
1980 р.н., інвалід І групи, м. Кременчук Полтавської обл. Освіта вища. Член Спілки кременчуцьких літераторів "Славутич".
Життя, ніби гімн, вирує
В октавах своїх строкатих;
Я тобі пропоную
В чотири руки зіграти.
В ранок свіжий надворі,
В сонце і небо синє,
Наче річку у море,
Влити свою половину.
Вічні хмари над світом,
Образ зачерствілий панцир
Жадібно розтопити
Кохання протуберанцем.
Явищем обопільним
Я пропоную стати,
Нашим планетам вільним
Подихи об'єднати.
І лише вдвох летіти,
Там де у висі сущій
Він незгоримо світить
В наші серця і душі.
Повернуло лето
На убыток рано.
Долгие рассветы
Сизые туманы.
Загрустил под крышей
Ветер хрипловатый,
Яблони колышет
У знакомой хаты.
Девушка с плетенкой
Выйдет на крылечко,
Запоет негромко,
Как степная речка.
Подмигнет за веткой
Зорька поздним бликом:
"Не грусти, соседка", —
У ворот я крикну.
Погодя немножко,
Весело задену:
"Как у вас картошка?
Высохло ли сено?"
А она ответит
Что-то мне вдогонку,
Лучшая на свете
Милая девчонка.
|
