Юлія Костюкевич
1988 р.н.
Учениця ЗОШ № 1 м. Рівного.
З дитинства захоплюється літературою, особливо поезією. Рано почала писати власні вірші. Займається у літературному об'єднанні "Поетарх", що діє при міському Палаці дітей і молоді під керівництвом талановитого педагога і поетеси Т.І. Горбукової.
Юлія — лауреат Всеукраїнських конкурсів творчої молоді "Повір у себе" з 1999 по 2001 роки.
Волинь
Які красиві ті смарагдові ліси,
Стоять, мов в казці: горді і щасливі.
І річка плине в синій бистрині
Під радісні, дзвінкі пташині співи.
Які красиві ті густі ліси!
Дуби стоять, мов воїни відважні.
Там сосни є високі і стрункі,
Берізки ніжні, явори поважні.
Там є озера чисті, як сльоза,
Що котять потихеньку свої хвилі.
Це все Волинь — це рідна сторона,
Де завжди буде мені гарно й мило.
Кришталевий хрест
Криштальний хрест — це символ чистоти
Це символ неоскверненої віри.
У кожного із нас свої хрести,
А в мене — кришталевий — це надія.
Надія, що колись воскресне знов,
Розквітне щедро й запанує всюди
Свята, крилата зоряна любов
І стануть всі добріші в світі люди,
І зрозуміють жителі Землі:
Найбільше щастя — це у мирі жити.
Всі люди разом скажуть: "Геть — війні!
Давайте будем миром дорожити!"
І радість запанує на Землі.
І дзвінко засміються діти в мирі
Криштальний хрест — це символ чистоти,
Це символ неоскверненої віри.
Там на стежині,
Біля калини,
Тихо щось вітер мені проспівав.
Небо розтало,
Плакати стало,
Зовсім забуло, що скоро весна.
Тиша заснула,
І у минуле
Все відійшло: і листи, і слова.
Нічка пропала.
Сумно так стало —
Я залишилась без тебе, одна.
У Всесвіті запанувала тиша,
Коли відчула я терпку покору.
Поезія для мене — не провина,
Поезія — це дар душі. Хвороба,
Якою захворіли всі щасливі
З усіх куточків нашої планети,
Хто почуттів у серці має зливу.
Закохані у вічність — це поети.
Ти спалена на вогнищі облуди,
Заколота байдужості мечем,
Душа закута у безвихідь всюди...
Людино, але ж ти живеш іще!
Твоя душа — вже мов намисто з льоду:
Така ж холодна і така ж німа.
Вона здолать не може перешкоди,
Бо перед нею виросла стіна.
Стіна розпуки, болю і страждання,
Немов фортеця, неприступна.Та
За нею — Щастя. Стримати ридання
Й дійти до Нього — ось твоя мета!
Нехай лютують долі буревії,
Ти підведись з колін і розірви
Кайдани страху. Відшукай надію,
Любов до світу в душу поверни.
Давайте в мирі жити
Повільно осінь відійшла у тінь
На землю вже прийшла нова пора.
Зима іскрилась інеєм густим,
А люди це не бачили — війна!.. ...
Усе в природі прославляє Бога:
Маленька зірочка наспівує псалми,
Тихенько щось нашіптує дорога...
А людство вже оглухло від війни!
Гармати зойки, стогони рушниць —
Вмирають тисячі в одну хвилину.
Людино, ти спинися хоч на мить!
Не можна так вбивати без причини!
Найбільший злочин — відібрать життя
У того, хто ще хоче жить, любити.
З цим злочином не підеш в майбуття,
Не зможеш з ним ти радісно прожити!
Тож будьмо добрі, будьмо співчутливі,
До горя ближнього, не тільки до свого!
Давайте усі разом жити в мирі,
Бо дуже легко втратити його.
Падала із неба нічка росами
На ліси зелені, на ліси.
Тихо озивались над покосами
Голоси, поліські голоси.
Тихо озивались. Не сміялися,
А ридали гірко. Від краси?
Не краса, а мука їм дісталася.
Голоси поліські, голоси.
Вся краса війною обернулася,
Падали, вмирали у росі...
Та до неба мирного тягнулися
Голоси, поліські голоси.
...На могилах соснами й тополями
З того світу піднялись усі.
А над ними золотими болями —
Голоси, поліські голоси.
Синам України
Вірні сини України! Мов маками,
Поле усіяне кров'ю-слізьми.
Це Україна за вами заплакала,
Гірко китайка накрила чуби.
Це Україна, яку боронили ви
Від ворогів, від усяких заброд.
Це Україна, яку не поглинули
Війни, яку не облишив народ.
...Сивою чайкою лине історія
Із берегів Борисфена-Дніпра.
Пам'ять за нею, немов траєкторію,
Вічної слави поему звела.
Зима
Залізна леді з сірими очима
Повільно підкрадається до нас.
А осінь тихо в неї за плечима
Силкується всміхнутися ще раз.
Та марно вже. У сонному полоні
Стоять дерева. Час невпинно йде...
Залізна леді в срібному хітоні
З ромашкових пелюсток сніг пряде.
