Фросина Мороз
с. Конельські-Хутори, Жашківський р-н, Черкаська обл.
Найрідніша
Найрідніша людино моя —
Це матуся в сльозах і чеканні.
Світанкова у росах зоря,
Як верба понад ставом в тумані.
У садочку співає пташина.
Її пісня у небо злетить,
Бо у кожного мати єдина,
За нас в неї серце болить.
Постаріє в чеканні матуся,
Коси вкриє її сивина.
Я за неньку святим помолюся,
Щоб не була на старість одна.
На іконах рушник вишиваний,
Хай морозом лютує зима.
Найрідніша людина — це мама,
Як молитви святиня сама.
Я до тебе пташкою лину
Я до тебе пташкою лину
Із далеких незнаних країв.
Хтось посадить красуню калину
У веселих піснях солов'їв.
Лиш для тебе зійду я зорею
У сумному вечірньому небі.
Всю любов передав тобі нею,
Та не знаю, чи так робить треба.
Упаду лиш для тебе росою,
Вишию трави, ще й квіти,
Мов гіркою своєю сльозою
Щоб всі болі твої обігріти.
Я ж сонечком зійду для тебе,
І туманом впаду на поля,
А у річці купаються верби,
Б'є надія крильми журавля.
Я до тебе пташкою лину,
Ти ж у клітку мене не сади.
Хтось зрубає тонку тополину,
Скаламутить дзеркалля води.
Дякую, Земле
Я дякую, Земле, за те, що зростила
Під зоряним небом, під сонцем ясним,
З бідою боротись дала мені сили,
Крізь сльози сміятись, дивитись крізь дим.
Хай вітер голубить калину у лузі,
І листя скидає струнка тополина.
Я дякую долі, що є в мене друзі —
Велика, хороша, селянська родина.
Тобі поклоняюся, поле в тумані,
Упаду насінням, зійду колоском.
Поранене серце живе сподіванням,
Яке відіб'ється добром і теплом.
