СУСПІЛЬСТВО МАЄ ОЧИСТИТИСЯ
"Хотів би поділитися своїми думками з приводу нашого такого цікавого і непростого життя-буття", — так розпочав свого листа до редакції Олексій ПОЛОМІЙ, інвалід 3-ої групи по зору, з Диканьки Полтавської обл.
"...Є таке поняття як Мудрість. А визнання реальності і є найвища мудрість — наголошують філософи. Себе я вважаю сільським дядьком: вік — 65, з дитинства — з коровами, биками, а на старість ще й коня завів. Але паралельно все життя у мистецькім вареві: віршую, музичу, малюю, що, звичайно ж, духовно збагачує мою особистість. Мене завжди дивувала поведінка наших владних мужів — у минулому і в сьогоденні — з їх лукавством, лицемірством, жадібністю НЕ до ДУХОВНОСТІ, а ДО ЗБАГАЧЕННЯ. Чому інші народи це переборюють, а в нас — це хронічне?!..
Кляли в нас Гітлера й фашизм —
Відсторонившись геть від суті:
Вони ж бо гарбали чужих
Задля національної могуті.
А в нас в державі — навпаки:
Своїх! Людей пограбували,
Чужих людей інвестували
Ті, що фашизм колись кляли…
На мою думку, існує й Причина, без якої у цьому світі нічого не відбувається. Чому Україна (в прямому і переносному сенсі) перетворилася на суцільне сміттєзвалище? Та тому, що Людина — від царів і по день сьогоднішній — не господар на своїй землі. Держава завжди "рулила" народом, а людина — покірно слугувала чиновнику. Ця відчуженість і породила той бедлам, що ми на сьогодні маємо. Якщо на нашу Вітчизну споглянути з точки зору фізіології, то все в ній ніби є: і руки, і ноги, шлунок, хребет, голова… А от про Головне, притаманне будь-якому живому організму, в т.ч. і суспільному, — імунний захист! — і не подбали.
Що мається на увазі? Напевне, всі чули притчу про те, як під час окупації німецький комендант звелів спорудити на баштані шибеницю, після чого сторожі стали безробітними. Але ж крадії тоді злякалися не шибениці, а набагато страшнішого — невідворотності покарання.
"Шибениць" (прокуратури, МВС, СБУ і т.п.), що в колишньому Союзі, що у нас на Україні, вистачає, а толку? Чиновники як зловживали, так і зловживають. А конституційне "усі рівні перед законом" як було, так і залишилося фікцією.
Відсутній імунний ЗАХИСТ! А це — прерогатива СЛОВА. В природі не існує надійнішого захисника, ніж вільна преса. ПІТЬМА найдужче боїться СВІТЛА! Потрібно на державному рівні створити і ввести в дію незалежну імунозахисну інформаційну інституцію. Сьогодні ж СЛОВО усунено від цього і виконує другорядну роль. Ось уже протягом 14 років яку б гидоту чи злодіяння не вчинив посадовець, наша районна газета — і не писне. Тож поки ця дебільна система приховування не буде зруйнована, суспільство ніколи не очиститься від бруду, а буде продовжувати гнити в цій кримінальній пітьмі.
Добре було б, якби ваш, такий зовні привабливий, журнал друкував і пісні соціального спрямування, відсіюючи полову. А її в ефірі і на телебаченні — хоч відбавляй. Особливо російськомовної. Боляче за нашу українську пісню. Пісенний простір заполонила в основному грошова макулатура. Господь долучив і мене до піснярства, але ми, провінціали, творимо, зазвичай, у "стіл". Тож будемо спільно шукати те кільце, взявшись за яке, витягнемо весь ланцюг негараздів і пісенних, і інших.
Мою "крамолу" ви, звичайно, не оприлюдните, але свою гіркоту на папір я вилив…”
Спогади про лІто
А ось добре знайомий нашим читачам школяр Сашко Лаврентьєв з Полтави, минулорічний лауреат конкурсу "Струни душі", розповів як він проводив канікули.
"Найголовніше — мені мама подарувала вудочку! Ми живемо на околиці Полтави. 20 хвилин пішки — і я біля Гожулянських ставків. Гожули — це таке приміське село. Там так гарно! Зовсім як у пісні Марусі Чурай — в кінці греблі шумлять верби, вишняки… А ще багато різнотрав'я: звіробій, деревій, пижма, конюшина, барвінок...
Познайомився з місцевими хлопцями. Один з них навчив мене робити насадку з перлової каші та анісових крапель, на яку гарно клює карась. А ще сюди на рибалку ходить старий дідусь з Полтави. Я і з ним подружився. Він мені розповів, що земля від Гожулів і аж до Диканьки вкрита польськими і козацькими кістками: тут 350 років тому спочатку князь Ярема Вишневецький, а потім коронний гетьман Потоцький розбили козацьке військо. Потім поляків розбив один з найвидатніших полтавців — Мартин Пушкар.
З початку канікул прочитав книгу Ліни Костенко "Маруся Чурай" та Генріка Сенкевича "Вогнем та мечем". Коли читав Ліну Костенко, переживав за Марусю, полтавців та козаків. Дуже гарна книжка, але як на мене, там забагато про любов і замало про війну. А коли Сенкевича читав — переживав за поляків (бо я на чверть українець і на чверть поляк). Добре, що зараз український і польський народи нарешті миряться."
***
Добрий день, редакціє журналу "Соціальний захист"!
Дякую вам за надану можливість бути учасником конкурсу "Струни душі". Великою радістю для мене було побачити свої роботи надрукованими в журналі та отримати почесну грамоту.
І хотілося б подякувати не тільки від себе особисто, а й від усіх інвалідів, які брали участь у конкурсі. Цей конкурс — чудова нагода продемонструвати свої можливості, побачити багато майстерно виконаних художніх робіт, ознайомитися з поетичними та прозовими творами.
Ніна Дейнега,
с. Соснова Переяслав-Хмельницького р-ну
Київської обл.
***
Уважаемые работники журнала, здравствуйте!
Огромное спасибо за высланный журнал с моими работами. Вы доставили мне большое удовольствие и радость. Еще раз благодарю вас от чистого сердца.
Спасибо, что подсказали, как можно выписать "Соціальний захист". Я сделала подписку и уже получила журнал.
Очень жаль, что нет в живых моих родителей, мне даже не с кем разделить свою радость, так как я человек очень одинокий, хотя у меня в Киеве всю жизнь живет родная старшая сестра, но она почти не интересуется, как я живу. Когда я работала, я была очень обеспечена материально, а сейчас, увы… Пожалуйста, извините за такие, возможно, совершенно не нужные вам подробности, просто не с кем поделиться.
Еще раз большое вам спасибо, успехов в вашем труде и всяческих благ!
С наилучшими пожеланиями и уважением,
Галина Гендриксон,
г. Одесса
В НЕЗДОРОВОМ ТЕЛЕ —
ЗДОРОВЫЙ ДУХ
Когда в результате болезни человек оказывается прикованным к постели или к инвалидной коляске, то для многих кроме физических страданий это ещё и психологическая травма. Резкое ограничение возможностей перемещения и общения с окружающими приводит к депрессии. Хорошо, если есть рядом родные и близкие люди, которые могут поддержать такого больного словом и делом. А если нет, то его положение значительно усугубляется.
Психологическая травма, как правило, ускоряет развитие болезни. И наоборот, быстрый выход из депрессии замедляет прогрессирование болезни. Только положительные эмоции, доброжелательное отношение окружающих, смех, вселяют оптимизм и надежду на выздоровление. Большую роль в этом деле играет и поведение самого больного. Ему самому надо приложить значительные усилия: для этого лучше всего вспомнить свои старые увлечения и начать ими заниматься. Некоторые начинают писать стихи или прозу, другие рисуют, третьи вяжут или вышивают, а четвёртые создают интересные композиции из спичечных коробков. При этом каждый по-своему раскрывает свой талант и душу, поднимаясь над болезнью. Всё это наполнит душу положительными эмоциями и придаст смысл бытию, поможет ощутить инвалиду свою нужность и полезность, своё место в обществе людей.
В связи с этим замечательная идея журнала "Соціальний захист" о проведении среди инвалидов конкурса "Струни душі" может только всячески приветствоваться. Теперь, кроме узкого круга близких инвалиду людей, его работами может полюбоваться вся Украина. Это мощный стимул в творчестве инвалидов, которые увидев свои работы в журнале, ещё больше вдохновятся.
Хотелось бы только пожелать журналу в этом благородном деле расширить диапазон и объём публикуемых материалов, по возможности без купюр и на языке оригинала. Инвалиды и так обделены судьбой, и нужно им помочь ощутить себя своими среди своих. Хотелось бы, чтобы это поняли и чиновники из Министерства труда и социальной политики Украины, и выделили журналу дополнительное финансирование по увеличению объёма журнала и для премирования победителей конкурса. Надо дать возможность инвалидам, обладающим творческим потенциалом, внести свой вклад в культуру страны.
P.S. Уважаемая редакция! Убедительная просьба опубликовать в вашем журнале адреса, телефоны и фамилии официальных лиц соответствующих служб Министерства труда и социальной политики, а также областных Фондов инвалидов.
Леонид Диордица,
г. Одесса
