Періодичні видання > "Соціальний захист"-щомісячний інформаційний та науково-виробничий журнал >

1. Л. Качан.”Дитячі” гроші — під пильний контроль держави та громадськості
2. О. Косенко.
3. ”Гаряча” лінія була й справді гарячою
4. Дії влади: оцінка незалежних експертів
5. О. Тимошенко. Інновації — шлях до процвітання України
6. О. Коломієць, М. Талан. Дитина має жити у сім’ї
7. О. Косенко. Ціна байдужості — втрачене майбутнє
8. В. Гончаров. Соціальна робота з неблагополучними родинами
9. І. Павленко. Безробіття відступає
10. Т. Трофанова. Вітчизняний бізнес і бізнесмени
11. Н. Тертична. Повноцінність життя
12. Е. Новак. У спорті головне — участь
13. Р. Левицька.З квітами, повагою, любов’ю
14. Н. Чибрісова. Наш найдорожчий скарб
15. Р. Ніконова. В буянні червня молодім
16. О. Пилипенко. Протези   тепер виготовляють і в Кіровограді
17. Постанова КМУ від 11 .05.05р. № 341 ”Про заходи щодо реалізації частини другої статті 42 Закону України "Про загально-обов'язкове державне пенсійне страхування"
18. Право на податковий кредит
19. Функціональні обов'язки соціальних працівників та соціальних робітників
20. Оплата  праці культорганізатора установи соціального захисту населення
21. Компенсації роботодавцеві за створення додаткового робочого місця
22. Надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць
23. Обов'язки громадянина, зареєстрованого  у державній службі зайнятості
24. Державна  соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам
25. Розрахунки   підприємців з Пенсійним фондом України
26. Оплата  листка непрацездатності
27. Підвищення соціальних гарантій довічного утримання
28. Соціальний захист дітей війни
29. Х. Талалай. У страхових фондів грошей не бракує. Для себе
30. О. Калинчук. Якісне і доступне житло
31. В. Степанюк. Соціальний захист держслужбовців
32. І. Єршов. Соціальний захист потребує реформ
33. Л. Шумна. Корисний посібник

    ---

"ДИТЯЧІ" ГРОШІ — ПІД ПИЛЬНИЙ

КОНТРОЛЬ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ

Суттєво збільшивши розміри соціальних виплат, пенсій, зарплати, держава прагне підвищувати добробут своїх громадян. А щоб гроші йшли "за призначенням" потрібно встановити пильний контроль. І здійснювати його мають насамперед державні соціальні інспектори. Їх в Україні сьогодні майже  1,5 тисячі, а коло клієнтів сягає близько 2,3 млн. отримувачів усіх видів соціальної допомоги. Тобто  кожному  інспектору в  рік потрібно попрацювати з понад  1500 отримувачів.

Оскільки служба соціальних інспекторів в Україні ще перебуває в стадії становлення, а навантаження постійно зростають, постала нагальна потреба прискорити інституційні процеси, підвищити їх статус, наділити більшими повноваженнями, посилити рівень матеріально-технічного забезпечення.

Тож днями у Міністерстві праці та соціальної політики за участю міністра В'ячеслава Кириленка, його заступника Олени Гарячої, працівників центрального апарату Мінпраці, представників регіональних Головних управлінь праці та соціального захисту населення відбулася нарада з питань удосконалення діяльності головних державних соціальних інспекторів.

 

Обов'язків — багато,

можливостей — набагато менше

До участі в нараді було запрошено й журналістів центральних ЗМІ.

Спілкуючись з представниками преси, В'ячеслав Анатолійович нагадав, що соціальна складова переглянутого держбюджету перевищила 80%. Багатократно зросли розміри  практично всіх соціальних виплат: допомога малозабезпеченим сім'ям — з 171,47 до 202,48 грн., допомога у зв'язку з вагітністю та пологами — з 387,21 до 452 грн., одноразова допомога при народженні дитини — з 450,36 (середній минулорічний показник) до 8,497,60 грн., допомога на догляд за дитиною до трьох років — з 42,50 до 90 грн. Відчули реальну підтримку держави і діти які перебувають під опікою чи піклуванням (з 1 квітня п.р. для дітей до 6 років щомісячно виплачують 362 грн., тим, кому  від 6 до 18 — 460 грн.; а з     1 жовтня виплати ще раз підвищать).

Збільшення кількості одержувачів допомог і розмірів соціальних виплат (особливо це стосується 12-кратного підвищення одноразової допомоги при народженні дитини) потребує й  посилення державного нагляду за здійсненням виплат і цільовим використанням одержаних сум, відпрацюванням методології такого контролю.

Функції контролю  покладено на державних соціальних інспекторів, які перевіряють правильність нарахування і виплати допомоги, достовірність інформації про доходи, обстежують сім'ї та (вибірково) документи одержувачів, аналізують і надають відповідні висновки, обґрунтовуючи  рішення про призначення чи відмову в допомозі, проводять роз'яснювальну роботу, консультують громадян. Лише  в   І кварталі ц.р. після обстеження 166,1 тис. сімей та 259,4 тис. перевірок достовірності поданої громадянами інформації виявлено майже 7 тис. випадків подання неповних або ж неправдивих даних і відмовлено в призначенні допомоги     31 тис. осіб.

Окрім того, згідно з останньою постановою Кабінету міністрів від 21 квітня ц.р., на інспекторів покладено виконання низки нових завдань. Це, зокрема, контроль за умовами утримання та виховання малолітніх дітей (із залученням до таких перевірок відповідних державних органів), подання пропозицій щодо продовження виплат або ж їх припинення у зв'язку із виявленими порушеннями. Тож саме державні соціальні інспектори мають забезпечити цільове використання асигнованих на підтримку сімей із дітьми коштів. Враховуючи,  що на одного інспектора доводиться 1500 родин (і всього комплексу документів), необхідно подбати про збільшення штатної чисельності державних соціальних інспекторів,  нормативно-методичне і матеріально-технічне забезпечення цих працівників, зазначив міністр.

Всебічно обговорювали на нараді механізми інспекційного нагляду за цільовим використанням громадянами виплачуваної допомоги при народженні дитини. Нині  головним завданням є створення чіткої виконавчої вертикалі підрозділів державних соціальних інспекторів — від центрального апарату Міністерства і до установ праці та соціального захисту населення села, селища, міста чи віддаленого сільського району.

У своїх виступах представники регіональних головних управлінь системи праці та соціального захисту населення Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Миколаївської, Закарпатської, Одеської, Черкаської, Чернівецької областей та м. Києва порушували проблемні питання, що виникають на місцях, обмінялися думками стосовно їх оптимального вирішення.

Статус інспектора

потрібно підвищити

Першою взяла слово головний  державний соціальний інспектор Лариса Миколаївна ПРОНЬ з м. Вінниці (на фото — зліва), В урядовій програмі "Назустріч людям", зазначила вона, поставлено масштабні завдання з удосконалення системи соціального захисту населення.  Завдяки підвищенню якості соціальних послуг, наближення їх до європейського рівня, розширенню кола соціально незахищених користувачів таких послуг, вдається пом'якшувати проблеми бідності.

Радує те, що уряду навіть за перші 100 днів діяльності вдалося чимало зробити з наміченого. І найбільше це помітно в соціальній сфері. Суттєво зросли розміри виплат державної допомоги одиноким матерям, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам і сім'ї з дітьми,  особливо при народженні дитини. Щоб кошти державного бюджету використовувалися прозоро, за призначенням, і працює служба соціальних інспекторів Вінниччини. 

Рішенням уряду нам було виділено додатково 86 штатних одиниць і відповідно укомплектовано кадровий склад. Нині служба нараховує 105 головних державних і державних соціальних інспекторів. Лише за І квартал п.р. для підтвердження права на різні види соціальної допомоги ними обстежено майже 12 тис. сімей, проведено понад 16 тис. перевірок достовірності поданої інформації про доходи.

Дбаючи про цільове використання коштів, соціальні інспектори області торік попередили незаконні призначення по 800 особових справах на суму понад 99 тис. грн. У цих цифрах — підтвердження нашої головної мети — забезпечити адресність державної допомоги та покращити рівень соціального обслуговування.

Найперше завдання, яке ми ставимо перед соціальними інспекторами — різнобічно вивчивши матеріально-побутовий стан сім'ї, визначивши ступінь її нужденності, намагатися максимально їй допомогти. Творчий підхід до виконання професійних обов'язків, чуйне, уважне ставлення до людей (при безпосередньому спілкуванні, консультуванні та роз'яснювальній роботі) дає змогу людям відчути як реальну турботу держави, так і прагнення держслужбовців сприяти в поліпшенні їхнього добробуту

Значну  увагу приділяємо підвищенню кваліфікації наших працівників — лише за січень–травень п.р. 38 соціальних інспекторів пройшли двотижневе практичне навчання. Проводимо також семінари та наради, до яких залучаємо кращих фахівців державної податкової адміністрації та контрольно-ревізійного управління.

Разом з тим, у світлі нових завдань, які держава покладає на  державних соціальних інспекторів, слід зазначити, що їхній нинішній правовий статус не сприятиме належному виконанню ними обов'язків.  Потрібно невідкладно на  законодавчому рівні врегулювати взаємообмін  інформацією з податковою адміністрацією, центрами зайнятості, бюро технічної інвентаризації та іншими структурами, які, посилаючись на конфіденційність, ускладнюють інспекторам виконання їх роботи. Через це інколи не можна своєчасно отримати достовірну інформацію про доходи громадян. Страждають люди — затримується призначення виплати, або держава — бо надміру витрачаються бюджетні гроші. 

Ділилися і досвідом,

і проблемами

Практики з регіональних управлінь порушили також питання про спрощення процедури  повернення надміру одержаних коштів у разі подання громадянином недостовірних або неповних даних і одержання на цій підставі завищеної суми допомоги.

Пропонується, щоб на перший раз він мав можливість сплатити надлишок, у разі повторного порушення — заплатив у подвійному розмірі.

Звертали увагу й на формулювання в актах перевірок контрольно-ревізійним управлінням. Доцільніше та нормативно правильно зазначати: "повернути в зв'язку з надміру виплаченими коштами" замість поширених на сьогодні записів "у зв'язку з неправильним нарахуванням").   

Зокрема, йшлося про необхідність унормування визнання одержаних за результатами перевірок непрямих доказів про доходи  (наприклад, коли працездатні члени сім'ї одержувача отримують, крім основної, ще й допомогу на догляд за ним, одночасно працюючи, в т.ч. за кордоном). Це характерно для західних регіонів України, де більшість працездатного населення, працюючи за кордоном, не декларує свої доходи.

Піднімалися питання про прискорення створення при підрозділах праці та соціального захисту населення єдиних громадських приймалень, актуальність проведення роз'яснювальної роботи щодо відповідальності громадян за подання неправдивих даних для призначення допомоги.

Наголошувалося на необхідності залучення для здійснення контролю за використанням виплаченої допомоги при народженні дитини працівників медичних установ, правоохоронних органів, житлово-комунальних служб, громадських організацій.  Там, де налагоджено таку співпрацю, задоволені її результатами. Про це розповідали колеги з Дніпропетровщини, Миколаївщини, столиці.    

Про  підвищення статусу

та зарплати потурбуються

Міністр пообіцяв інспекторам всебічну підтримку фахівців Мінпраці та власну.  Спільно з фінансово-економічним блоком уряду  буде відпрацьовано необхідні для внесення змін до нормативно-правових актів, зокрема, до постанови Кабміну про затвердження Положення про головного державного соціального інспектора та державного соціального інспектора, до Порядку повернення надміру виплачених коштів та інших чинних документів, що регламентують цю сферу діяльності.

Працюватимуть і над закріпленням права соціального інспектора не лише на перевірку майнового стану сім'ї одержувача допомоги, а й достовірності довідок про доходи працюючих, які надаються роботодавцями всіх форм господарювання.

Підсумовуючи результати обговорення, В'ячеслав Анатолійович особливу увагу звернув на необхідність колегіального розгляду справи за кожною заявою про призначення допомоги. Цьому сприятиме створення при місцевих підрозділах праці та соціального захисту населення спеціальних комісій  з залученням представників органів у справах сім'ї, дітей та молоді, опіки та піклування, місцевого самоврядування, громадських (наприклад, жіночих) організацій. Спільно й працюватиметься легше,  й допомога призначатиметься оперативніше, та й на можливі  факти порушень можна швидше реагувати.

З людьми слід працювати делікатно

Міністр також закликав присутніх до максимальної делікатності в роботі з громадянами, водночас запевнивши, що буде зроблено все можливе для підвищення їх статусу.

Так, на думку міністра, головний державний соціальний інспектор мусить займати посаду заступника керівника управління праці та соціального захисту населення.

Необхідно  збільшити й число штатних одиниць інспекційного складу (на рівні районів, міст і районів у містах). Порушуватиметься питання про підвищення зарплати інспекторів.

Подбають і про службові пільги — безкоштовний  проїзд комунальним та міжміським транспортом у межах підвідомчого регіону або компенсація видатків на бензин на час проведення перевірок. Міністр пообіцяв, що до вересня соціальні інспектори отримають  посвідчення державного зразка.

Україна — соціально орієнтована держава,  підкреслив В'ячеслав Анатолійович. І  органам влади всіх рівнів слід подбати про те, щоб цільова допомога тим, хто, її найбільше потребує, надходила своєчасно і в повному обсязі, використовувалася раціонально та за призначенням.   

Щоб недбалі батьки не  жили за "рахунок" дітей

За  останнє десятиліття, — ділиться роздумами у листі до редакції  мати й бабуся Валентина Микитівна з Миколаївщини, — життя наших співвітчизників суттєво змінилося, особливо селян. Якщо раніше більшість із них були зайняті в місцевому сільгоспвиробництві, мали хоч якийсь заробіток, то сьогодні про це й вже й думати забули. Господарство ліквідоване, землі розподілені, техніка розтягнена. І залишився сільський житель сам на сам зі своїми проблемами. У такій ситуації, плануючи народження дитини, слід серйозно зважити усі "за" і "проти".

Саме так і чинять усі нормальні сім'ї, де працює хоча б один із батьків, є житло, присадибна ділянка, підсобне господарство. Бо якщо в минулі роки велику допомогу у вихованні та забезпеченні підростаючого покоління надавало господарство, то сьогодні всі проблеми лягають на плечі батьків. І честь і хвала тим із них, хто з усією серйозністю підходить до виховання дітей, віддає їм свою любов, забезпечує всім необхідним для нормального розвитку.

І держава робить усе можливе, щоб матеріально підтримати сім'ї з дітьми: виплачує допомогу при народженні дитини, допомогу на догляд, визначає інші соціальні виплати та субсидії. За законом такі виплати має право отримувати лише мати дитини, тож і використовує вона їх на свій розсуд. І все було б добре, якби не окрема категорія батьків, які за виділені на виховання дітей кошти ведуть аморальний спосіб життя. А  діти як ходили голодні та обідрані, так і ходять.

Без сумніву, збільшення одноразової допомоги при народженні дитини — захід  необхідний і вчасний. Та  занепокоєння викликають саме ті горе-батьки, які безвідповідально ставляться до виховання своїх дітей, зловживають спиртними напоями, повністю перекладаючи ці проблеми на школу, рідних, громадськість.  Засідають жіночі ради, депутати з громадськістю ходять по таких родинах, соромлячи горе-батьків, проте ніяких прав в обмеженні їх дій не мають. І хоч би що робили депутати та виконкоми сільрад на місцях для того, щоб виділені державою кошти йшли за призначенням, без належних змін у законодавстві справи не покращити.

Тож хотілося б, щоб Кабінет Міністрів розглянув на своєму засіданні питання щодо обмеження дієспроможності батьків, які ведуть неправильний спосіб життя, зловживають алкоголем. На мою думку, необхідно серйозніше задіяти органи опіки дітей щодо захисту їхніх інтересів, дозволивши розглядати ці питання органам місцевого самоврядування. Також  слід законодавчо врегулювати питання цільового призначення та використання державної дитячої допомоги, надаючи право (звісно, в окремих випадках) отримувати ці кошти опікунам, яких обере громада, члени виконкому чи суд з числа родичів дитини, представників школи чи членів громади. Тоді як за нині чинним законодавством це зробити майже неможливо, хіба що у разі позбавлення батьківських прав.

Буде правильно, якщо будуть вироблені такі законодавчі акти, які завадили б недбайливим батькам зловживати коштами держави, виділеними на утримання та виховання дітей, аж до кримінальної відповідальності за нецільове використання цих коштів.

Я впевнена, що це питання непокоїть не лише мене, адже на сьогодні в сільській місцевості, та, напевне, і в містах, питання народжуваності вирішується у деяких сім'ях здебільшого не з погляду моральних норм, а з погляду отримання всіляких пільг і допомог, які дають змогу недбалим батькам жити за рахунок дітей, нічого не даючи їм взамін.

 

***

Ось такі думки і пропозиції. Можливо, надто кардинальні в дечому. Але в основному правильні. Найбільше мені особисто імпонує, що думки громадян і державних службовців — практично синхронні. Власне, це і є ознакою громадянського суспільства, коли люди і влада переймаються одними і тими ж проблемними питаннями. Важливіше інше — щоб знаходилися засоби і можливості їхнього вирішення.

Суттєво прискорити їх пошук і вирішення допоможе і ваша, шановні читачі, участь. І про це теж йшлося на нараді. Міністр, до речі, підтримав пропозицію редакції "Соціального захисту" про постійне висвітлення цієї теми на сторінках нашого часопису.

Тож чекаємо від вас дзвінків, листів. Пишіть нам: діліться досвідом, порушуйте гострі теми. Будемо разом намагатися шукати ключ до проблем. Оптимізму нехай нам усім додає й те, що В'ячеслав Анатолійович пообіцяв всіляко сприяти в їх розв'язанні.    

 

Лідія КАЧАН

 

 

_____________________________________________________

"ГАРЯЧА" ЛІНІЯ БУЛА Й СПРАВДІ ГАРЯЧОЮ

Відкритість, готовність до конкретного діалогу з громадськістю — головні акценти у діяльності нової влади. Реалізувати їх допомагає  і "гаряча" телефонна лінія Кабінету міністрів. Адже завдяки їй кожний громадянин може безпосередньо поспілкуватися з міністром чи іншим керівником центральної виконавчої влади.

14 червня на прямому зв'язку з громадянами був міністр праці та соціальної політики В'ячеслав Кириленко. Телефонна лінія і справді виявилась "гарячою" — дзвінки з різних куточків країни не вщухали впродовж двох годин. Питання  були найрізноманітнішими — людей  цікавили перспективи вирішення накопичених проблем в пенсійному забезпеченні, наданні державних допомог, пільг, забезпеченні  житлом, автомобілями.

 

І підлікуватися, і оздоровитися зможе більше громадян

І, звичайно ж, хвилювало оздоровлення. Літо у повному розпалі, хочеться відпочити, підлікуватись у санаторії, отримавши пільгову путівку. Але чи вистачить їх для всіх бажаючих?

Міністр запевнив, що всі оздоровчі програми фінансуватимуться, як і раніше, з держбюджету — для інвалідів і пенсіонерів та з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності — для застрахованих і членів їх сімей. На оздоровлення передбачено близько 800 млн. грн. і суттєва кількість путівок, більшість з яких реалізуватиметься за пільговими цінами.

13 червня в Міністерстві праці та соціальної політики відбулось укладення договорів з переможцями тендерів на закупівлю путівок для оздоровлення інвалідів. За підсумками торгів Мінпраці направить до санаторіїв та інших лікувальних закладів 3947 інвалідів. При цьому середня вартість путівки становить 1652,6 грн., мінімальна — 1530 грн. ("Санаторій "Дніпровський", ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"), а максимальна — 1752 грн. (санаторії ЖОЛСЦРЗ "Дениші" та СП матері і дитини "Пролісок").

Закон, виявляється,

не для всіх

Під час "гарячої" лінії чимало скарг прозвучало на дії місцевих керівників, які не хочуть виконувати закони. Зволікають  з вирішенням болючих проблем навіть у столиці. Так, киянину, інваліду І гр., тривалий час не вдається знайти порозуміння з районним фондом соцстраху з тимчасової втрати працездатності, міністр запропонував разом відвідати цей заклад і поставити всі крапки над "і". Ситуація у цьому Фонді, зазначив В'ячеслав Анатолійович, надто складна. Тривалий час держава його не контролювала, і значні кошти, які належать застрахованим особам, використовувались не за цільовим призначенням.

Підтвердженням цьому є три акти ГоловКРУ про їх перевірку: "Ці акти підтверджують, що сотні мільйонів гривень були витрачені або неефективно, або в нецільовий спосіб". І зазначив, що "акти перевірки фондів ГоловКРУ є офіційними документами, які Міністерство праці надіслало до Генеральної прокуратури". Міністр також повідомив, що 8 червня Кабінет міністрів України видав спеціальне розпорядження щодо комплексної перевірки усіх фондів соціального страхування із залученням прокуратури, СБУ, МВС та інших контролюючих органів (в цілому їх буде 8). В'ячеслав Анатолійович висловив переконання, що "Уряд докладе максимум зусиль для того, щоб кошти соціального страхування використовувалися цільовим чином і в інтересах застрахованих осіб".

А ось інвестори однієї з агрофірм у Полтавській області заборгували 300 працівникам більше 400 тис. грн. Люди зверталися до судів, прокуратури, районної та обласної влади, та "віз і нині там". На жаль, не відчули вони поки дієвої допомоги і від нової адміністрації.

Інвалід краще розуміє

проблеми

Очевидно, проблеми інвалідів вирішувались би ефективніше, якби у Пенсійному фонді, управліннях соціального захисту та інших державних закладах працювали люди з фізичними вадами, запевняли громадяни. Міністр розповів, що вже підготовлені зміни до базового закону про введення квот для інвалідів у державних закладах, фірмах, що належать приватним підприємцям. Законопроект вже пройшов друге читання у Верховній Раді.

Гострою лишається і ситуація із забезпеченням інвалідів автомобілями. На черзі, за словами міністра,  нині 154 тис. осіб. Цьогоріч вдалось  виділити лише 2600 авто, хоча фінансування на цю програму  збільшено вдвічі  — до  60 млн. грн. Поки вдається знайти порозуміння з заводом, який випускає "Таврії" щодо стабільності цін, але стримувати їх з кожним роком все складніше. Якщо ціни "вирвуться на волю", процес забезпечення машинами інвалідів ще більше розтягнеться в часі.

Держава не в змозі повністю профінансувати цю програму. Тож треба шукати інші рішення. Приміром, чітко визначити  категорію громадян, які можуть претендувати на отримання авто в першу чергу. Іншим можна було б запропонувати суттєву грошову компенсацію. Такі пропозиції підтримуються інвалідами.                Ж

Чи є шанс дочекатись

обіцяного?

Сподіваються люди і на отримання соціального житла, хоча черга бажаючих не додає оптимізму. Вихід, зазначив В'ячеслав Кириленко, в ухваленні парламентом урядової програми "Житло", а також у розвитку іпотеки, залученні інвестицій, в активності місцевої влади.

І житло, і автомобіль,  і ще багато чого необхідного, можна було б купити за  чесно зароблені гроші. Але ж де їх заробити? У столиці й великих містах, де розвивається економіка,  потреба у робочих руках є. Тоді  як на депресивних територіях, у маленьких містечках, на селі виробництво гине й роботу знайти дуже непросто.

Та чи варто напружено працювати все життя, аби на його схилі  отримувати пенсію нарівні з тими, що весь вік пробайдикували, запитували громадяни. Чи є сенс регулярно сплачувати за квартиру, часто, відмовляючи собі у найнеобхіднішому, а потім дізнатись, що боржникам погасять квартирні борги з їх ощадкнижок. А сумлінних платників "пошиють у дурні", заморозивши їх заощадження.

Уряд, запевнив міністр, викорінюватиме пенсійну зрівнялівку. До  Бюджетного комітету Верховної Ради подано проект постанови щодо погашення квартирних боргів із заощаджень громадян (на це передбачено 6 млрд. грн.).

Міністр детально роз'яснював кожному співрозмовнику, як вирішується та чи інша проблема, пропонував звертатись з листами безпосередньо до нього, обіцяв допомогти. В'ячеслав Анатолійович переконаний, що "гаряча лінія" — важливий інструмент, який допомагає багатьом людям вирішувати важливі для них проблеми. А урядовцям — тримати руку на пульсі життя. Це непросто, адже інколи доводиться чути й не дуже приємні оцінки своїх дій та намірів.

Олена КОСЕНКО

_________________________________________________________

ДІЇ ВЛАДИ:

ОЦІНКА НЕЗАЛЕЖНИХ ЕКСПЕРТІВ

Відкритість, чесність і прозорість, проголошені новою владою невід'ємними засадами своєї діяльності, стимулюють інститути громадянського суспільства до активної участі в державотворчому процесі.  Відтак оцінка діяльності влади неурядовими організаціями стає дієвим інструментом демократичного контролю за тими, кому суспільство довірило управління державою.

Нещодавно консорціум незалежних аналітичних центрів (Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Інститут конкурентного суспільства, Міжнародний центр перспективних досліджень, Фонд "Європа ХХІ", Центр політико-правових реформ, Центр Разумкова, Центр ринкових реформ) на основі моніторингу програм і дій запропонував українському суспільству висновки щодо перших місяців діяльності владної команди.  Експерти, проаналізувавши перші кроки з урахуванням отриманого Президентом та урядом надзвичайно суперечливого та складного спадку, намагалися дати їм неупереджену  оцінку та кваліфіковані рекомендації.

 

Бідність не здається

Соціальну політику, експерти без перебільшення вважають предметом найбільшої уваги нової влади. Саме зобов'язання підвищити рівень життя, зарплат і пенсій, подолати безробіття, забезпечити рівний доступ до якісної медицини та освіти, поряд з обіцянками викорінення корупції та відновлення справедливості, були чи не головними у передвиборних зобов'язаннях Віктора Ющенка. Досягнення  нової якості життя громадян, запровадження високих соціальних стандартів — стратегічна мета Програми діяльності Кабінету міністрів України "Назустріч людям". Уряд  зобов'язався послідовно працювати над реальним покращенням добробуту людей:  кожен відсоток економічного зростання має слугувати для поповнення сімейного бюджету.

Зі 100 дій, визначені Урядом як найважливіші за перші 100 днів своєї роботи, 38 мають  соціальний характер, ще дві — значний соціальний ефект. І в 17 розроблених  урядом на виконання  доручень Президента програмах соціальні питання  посіли чільне місце.

Разом з тим, експерти відзначають, що соціальна політика нової влади спрямована переважно на підтримку непрацездатних та малозабезпечених верств суспільства, а не на забезпечення соціально-економічних прав працездатних громадян, тобто права на працю, її гідну та своєчасну оплату. Така пріоритетність, з огляду як на передвиборні зобов'язання Президента України, так і на соціально-економічні реалії, є почасти виправданою, оскільки число громадян, які мають нижчі за прожитковий мінімум доходи, за останні роки сягнуло 80%.

Тож підвищення соціальних виплат, мінімального розміру заробітної плати і пенсії позитивно сприймаються населенням. Згідно з соціологічними дослідженнями, підвищення виплати при народженні дитини підтримують 89% опитаних, підвищення пенсій — майже 96%. Проте, можливо, саме через багаторічну бідність, громадяни досить суперечливо оцінили ефектність підвищення мінімальної зарплати та пенсії. На питання, чи призведе це до зростання їх добробуту, ствердно відповіли 44,4% опитаних, негативно — 39,5%, а 16,1% — не змогли визначитися.

Чи правильний шлях обрано?

Така  політика, зазначають експерти, в умовах масової бідності неефективна ні з соціальної, ні з економічної точок зору. Незначні, на відсотки, підвищення більшості соціальних виплат, пенсій, мінімальної зарплати відчутно не вплинуло на зростання середньодушового доходу до рівня прожиткового мінімуму. До того ж, це зумовлює повзучу інфляцію — зростання цін на  споживчому ринку, особливо на продовольчі товари. Так, порівняно з відповідним періодом 2004-го в січні–квітні ц.р. ціни на непродовольчі товари зросли на 5,6%, тоді як на продовольчі — на 17,9%. Оскільки на харчування більшість населення  витрачає близько двох третин доходу, ці підвищення досить швидко "з'їдаються"  інфляцією.

За  умов обмеженості як бюджету, так і коштів підприємств така політика не сприяє економічному розвиткові, не кажучи вже про впровадження його інноваційної складової.  Не  спричиняє вона й суттєвого підвищення платоспроможного попиту, здатного активізувати виробництво, крім його  вузького сегменту — виробництва продовольчої продукції та товарів першої необхідності.

Це, в свою чергу, призводить до охолодження економіки. Частково загроза інфляції та охолодження економіки стали реалією: за 4 місяці ц.р. інфляція склала 4,7%, а приріст ВВП — 5,4% проти 12,4% за відповідний період торік. Поглиблення цих тенденцій загрожує нівелюванням соціальних досягнень, оскільки інфляція може знецінити доходи, а уповільнення темпів зростання економіки — призвести до скорочення робочих місць і підвищення рівня безробіття. На економічну активність національного виробника може негативно вплинути і ревальвація гривні. Отже, констатують експерти, така політика прийнятна як короткострокова, антикризова.  Продовження ж її на триваліший термін може мати зворотний соціальний ефект, зокрема — скорочення зайнятості.

Дбати слід

і про середній клас

Спрямована переважно на підтримку непрацездатних і малозабезпечених верств населення соціальна політика реалізується не лише за рахунок перерозподілу доходів від найбагатших до найбідніших (скасуванням вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, податкових пільг, які забезпечували надприбутки), але й через обмеження можливостей  і доходів досі малочисельного в Україні середнього класу, зокрема громадян, зайнятих у малому та середньому бізнесі.

 Окремі антиінфляційні заходи, на зразок різкої ревальвації гривні, до яких вдається Уряд, призводять до втрат заощаджень і доходів не лише надбагатих, але й насамперед середнього класу. В результаті, зазначають експерти, складаються умови, несприятливі для формування в країні середнього класу і виникає загроза згортання малого бізнесу та переходу дрібних підприємців до розряду незайнятого населення з усіма негативними наслідками, що з цього випливають.

Ефективність соціальної

політики

Якби пріоритетом соціальної політики була підтримка працездатних, то цей крок дістав би суспільне схвалення. Думки, згідно з якою держава насамперед має підтримувати працездатних шляхом значного підвищення зарплати, створення робочих місць, сприяння розвитку малого і середнього бізнесу, дотримується майже половина (48,2%) опитаних. 33,3% вважають, що пріоритетом держави має бути підтримка непрацездатних і малозабезпечених громадян шляхом збільшення соціальної допомоги, виплат, субсидій тощо. 18,5% респондентів не визначилися з відповіддю на це питання.

Вибір владою нинішніх пріоритетів дає експертам підстави для припущення, що її мотивами була не лише соціальна, економічна, але й у контексті парламентських виборів–2006 політична доцільність. А відтак ризикувати навіть частковою втратою популярності немає сенсу. Це, впевнені експерти,  означає високу ймовірність того, що спрямована на підтримку "бідної більшості" політика буде подовжена ще, як мінімум, на рік.

З внесенням у березні ц.р. змін до Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів соціальні видатки встановлено на рівні 79,8%. Проте в основній масі бюджетного навантаження переважають дотації Пенсійному фонду (понад 17 млрд. грн.). При цьому внесені зміни не торкнулися таких статей видатків бюджету як державне довгострокове кредитування на здобуття освіти (передбачено лише 13,5 млн. грн.), надання державних пільгових довгострокових кредитів молодим сім'ям, одиноким молодим громадянам на будівництво і придбання житла  ( 123,7 млн. грн.). Незначними є збільшення видатків на освіту і науку, культуру та охорону здоров'я. Такий бюджет, вважають експерти, є досить ризикованим і може призвести до виникнення дефіциту, та несприятливим з точки зору доступності культури, освіти, медицини та житла, тобто факторів, які забезпечують збереження, відтворення та розвиток людського капіталу.

Право на працю та

її гідну оплату

За оцінками експертів, безробіття, враховуючи його приховані форми, охоплює майже 20% працездатного населення. Аномальним є рівень і зовнішньої трудової міграції: економічно активне населення України складає лише 0,05% світових трудових ресурсів, а число українських трудових мігрантів — близько 10% (до 5 млн. осіб на рік). Головною причиною трудової  міграції є низька оплата праці в Україні. Не  сталося відчутних змін і в сфері зайнятості. Проте враховуючи  досить високий ступінь інерційності ринку праці, його залежність від темпів економічного зростання — це  цілком природне явище.

Протягом 2005 року очікується поступове підвищення оплати праці: мінімальна зарплата з 1 квітня складає 290 грн., передбачене її збільшення з 1 липня ц. р. до 310 грн., з вересня — до 332 грн. (це зрівняє мінімальну заробітну плату і мінімальну пенсію). Проте цього року мінімальна зарплата не досягне рівня прожиткового мінімуму.

За даними Держкомстату, з початку року борг із заробітної плати  перевищив 1,2 млрд. грн. Його приріст відбувається за рахунок економічно активних підприємств, де зосереджено майже 700 млн. заборгованості, зокрема 40% — на підприємствах державної, державно-корпоративної, комунальної та комунально-корпоративної власності. Частка працівників, які невчасно отримують заробітну плату, зросла до 76,6% станом на 1 березня ц.р.

Експерти застерігають, що затримки з виплатою заробітної плати можуть негативно позначитися на іміджі нової влади. Так, у Луганській області близько 600 гірників вдалися до акцій протесту, вимагаючи погашення заборгованості.

  

Олена Косенко

_______________________________________________

Інновації  — шлях до процвітання України

 

Вітчизняна економіка, впроваджуючи новітні інформаційні технології, може і повинна підвищувати свою ефективність. Інтелектуальний потенціал для цього у нас є. Як і нагальна потреба: перед вступом до СОТ  Україні необхідно забезпечити конкурентоздатність своєї продукції та зміцнити  позиції на світовому ринку.  Слід усвідомити важливість і необхідність стратегічних інвестицій у комп'ютерну та комунікаційну інфраструктуру, програми досліджень. І починати треба з освіти: вкладати кошти в підготовку високопрофесійних програмістів та інженерів Hi-Tech.

У всьому світі інвестиції в ІТ-технології вважаються національним пріоритетом, який дає можливість підвищити продуктивність, знизити витрати і підвищити конкурентноздатність продукції. Ірландія, Естонія, Корея, Ізраїль, які обрали цей шлях, вже демонструють високі темпи економічного розвитку. Не уникнути цього вибору й Україні, вважають оптимісти.

Український ринок інформаційних та комунікаційних технологій — один  із найдинамічніших, і такі провідні  компанії як Intel активно розвивають свою діяльність та інвестують  у розвиток нашого  науково-технічного потенціалу. Intel активно співпрацює з багатьма вітчизняними підприємствами та організаціями, стимулюючи  розвиток регіональних розробників комп'ютерних технологій.

А нещодавно Intel організував у Києві другий форум для розробників, представивши інноваційні розробки та комп'ютерні технології нового покоління. Форум став місцем цікавих зустрічей та конструктивної співпраці тих, хто визначатиме майбутнє вітчизняних інформаційних технологій.

В полі зору — освіта

Корпорація Intel здійснює й благодійну діяльність. Започаткована в 2000-му в ряді штатів США благодійна програма "Intel® Навчання для майбутнього", нині охопила весь світ. Її випускниками стали вже понад 2 млн.  вчителів та студентів педагогічних вузів з 35 держав, включаючи Росію (де з 2002-го навчено більше 110 тис., а в цьогоріч — ще  100 тис. педагогів) та Україну. В 2005 році в усьому світі планується підготувати  500 тис. освітян.

У жовтні 2003-го під час візиту до Києва головного виконавчого директора корпорації Intel Крейга Барретта підписано угоду з Міністерством освіти України про спільну реалізацію програми "Intel® Навчання для майбутнього". Її  мета — навчити педагогів використовувати методи інформаційних технологій в учбовому процесі. З моменту старту цієї Програми (січень 2004 р.) в Україні відкрито 13 регіональних центрів навчання. Нині діє більше 290 навчальних майданчиків, де вже пройшли підготовку понад 10 тис. шкільних вчителів і викладачів педагогічних вузів. У  2005-му планується відкрити ще 14 регіональних центрів навчання зі спеціальним курсом для  15 тис. викладачів.

Програму адаптовано до державних стандартів та програм  Міносвіти України, доповнено досвідом  провідних українських спеціалістів. Навчальний курс Програми складається з 12-ти чотиригодинних модулів та заснований на використанні засобів програмних пакетів MS Office XP, MS Publisher чи MS Office 2003. Навчання передбачає освоєння офісних додатків, роботу з інтернет-ресурсами, створення викладачами  веб-сайтів, завдяки чому викладачі вчаться ефективно використовувати передові інформаційно-комунікаційні та педагогічні технології. Крім  спеціальних тренінгів, проводяться майстер-класи для тренерів, семінари для вчителів, національні конференції з обміну досвідом, здійснюється інформаційна та методична веб-підтримка, проводяться конкурси, а також незалежна експертиза результативності. За результатами незалежної експертизи, програма отримала 98,7% позитивних відгуків її учасників, які вважають її ефективною, інноваційною і рекомендують своїм колегам. Intel створив спеціальний сайт (www.iteach.com.ua) для підтримки програми та інформування про хід її реалізації.

Підтримка освітніх та наукових ініціатив — важлива складова глобальної стратегії корпорації Intel, спрямована на подальше удосконалення національних систем освіти.

                                                              Оксана ТИМОШенко

______________________________________

ДИТИНА МАЄ ЖИТИ У СІМ'Ї

Дитинство — найважливіший період у становленні людської особистості. Зазвичай, якість дитячих років визначає якість усього подальшого життя. Саме в дитинстві людина формується фізично, психічно, інтелектуально. Від того, якими подіями, емоціями, враженнями воно буде наповнене, залежить, якою людиною стане нинішній малюк.

Говорячи про дітей, ми часто наголошуємо на рівності прав, у тому числі й праві жити у власній родині. На жаль, окрім рівних прав існують і різні можливості: далеко не всім дітям пощастило мати батька і матір, свій дім. Тож серед визначених урядом пріоритетів чи не найважливіший — турбота про дітей, захист їх прав та інтересів. У втіленні наміченого суттєву допомогу надаватимуть і міжнародні організації. На  комплексне вирішення завдань, зумовлених соціальними та економічними проблемами в Україні, спрямовано проекти "Розвиток інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей і дітей" та  "Захистимо майбутнє — підтримаємо сімейний бізнес", презентації яких  відбулися нещодавно.

 

Вразливим сім'ям потрібна

допомога

Головна мета розрахованого до жовтня 2007-го проекту ТACIS — це спроба зменшити кількість дітей, які знаходяться в інтернатах.

Кошти в обсязі 1,6 млн. євро виділив Євросоюз, а реалізовуватиметься він консорціумом, очолюваним міжнародною благодійною організацією "Кожній дитині", осередки якої працюють у країнах Азії, Африки, Південної Америки, Східної Європи, Центральної Азії та на пострадянському просторі.

В Україні ця організація розпочала свою діяльність у 1998 році з програми комплексної допомоги дітям і родинам Львівщини, що згодом була поширена і на Київську область.

Благодійники займаються підтримкою альтернативних форм опіки, розвитком інтегрованих соціальних служб підтримки сім'ї та потенціалу органів державної влади і місцевих громад, спеціальними тренінгами.

Соціально-економічна криза, спричинена трансформацією економіки, призвела до значного погіршення життя в Україні. В суспільстві поширилися негативні явища, зросли бідність та соціальний розлад, суттєво знизилась спроможність батьків опікуватися своїми дітьми.

Це драматично вплинуло на широкий загал сімей і громад. Загострюється  тенденція передачі все більшої кількості дітей до інституційних закладів опіки.

На жаль, зростає й число соціальних сиріт. Серед них особлива група дітей, від яких відмовляються батьки ще при народженні — за  статистикою в Україні 12–15 тис. таких немовлят.

Ізольований заклад —

не краще місце для дітей

З-поміж існуючих чотирьох форм опіки над дітьми, інтернатна  вважається найгіршою, тобто соціально неефективною. За статистикою 70% випускників інтернатів потрапляють на лаву підсудних протягом п'яти років після того, як вони залишили цей заклад. На жаль, інтернат не дає дітям ніякого досвіду життя в соціумі: його вихованці не вміють планувати сімейний бюджет, робити покупки, готувати їжу, вести домашнє господарство, будувати взаємовідносини у сім'ї.

Як відомо, лише 10% дітей потрапляють до інтернату внаслідок смерті батьків, а 90% — це соціальні сироти, тобто сироти при живих батьках. Раніше, коли діти сиротіли або від них відмовлялися батьки, вони одразу потрапляли до інтернату. Нині часто буває так, що діти роками живуть на вулиці, засвоюючи асоціальні норми поведінки. До того ж, у 80-х роках більшість інтернатів могли гарантувати дітям повну середню освіту, і це давало їм змогу претендувати на вступ до вузу,  тепер таких гарантій немає.

Великою проблемою стало і працевлаштування випускників. Раніше, відповідно до  угод інтернату з підприємствами, їх брали на роботу, надавали гуртожиток, а потім і державне житло.

Нині ця система зруйнована. Більше того, інтернати не відслідковують подальшу долю дитини. Приміром, вихованця можуть звільнити з комерційної фірми через 2–3 місяці, але інтернат при цьому буде мати підтвердження, що дитина працевлаштована.

Змінити ж ситуацію на краще — складно: переповнені інтернати фінансуються не від наявної кількості дітей, а від того, на скільки вихованців цей заклад розрахований. Однак, незважаючи на всі недоліки, така форма опіки над дітьми превалює в Україні.

Діти, зазначив міністр у справах молоді і спорту Юрій Павленко, мають виховуватись у сім'ї. Цьогоріч розпочнеться реформування системи інтернатів, з її повною ліквідацією у перспективі, як такої, що не сприяє повноцінному розвитку дитини. Ми, підтримуємо  заходи проекту, спрямовані на зменшення кількості дітей в інтернатах. Модель роботи з кризовими сім'ями, створення механізмів, які б дозволяли дітям залишатися у власній сім'ї  відпрацьовуватиметься на Київщині, а згодом пошириться по всій Україні.

Жити  у сім'ї — добре,

а ще краще — у заможній

Ще один, ініційований Партією промисловців і підприємців України та київською організацією громадянського парламенту жінок України соціальний проект "Захистимо майбутнє — підтримаємо сімейний бізнес", стартував днями. Експериментальний етап проекту був реалізований торік за фінансової підтримки італійського уряду. За його підсумками три родини, які разом виховують понад 40 дітей, започаткували і розвивають свій бізнес. Нині коло учасників проекту планується значно розширити: всім дитячим будинкам сімейного типу, а їх в країні 136, запропоновано взяти у ньому участь. Про це повідомив перший віце-прем'єр-міністр, голова ПППУ Анатолій Кінах під час відвідання дитячого будинку сімейного типу родини Батурських у місті Ірпінь (про цю прийомну родину наш журнал уже розповідав — див. "Соціальний захист" №1/2005).

Проект передбачає надання організаційної, консультативної та фінансової допомоги тим сім'ям, які прагнуть розпочати родинну справу. На першому етапі проводиться конкурс бізнес-планів майбутніх підприємців, причому всі учасники отримують безплатну допомогу фахівців.

Переможці конкурсу пройдуть спеціальне навчання. Стартовим капіталом для створення нових виробництв стануть кошти українських бізнесменів та грант італійського уряду, які надаватимуться на безоплатній основі. Фахівці проекту опікуватимуться родинним бізнесом, аж доки він не стане на ноги.

— Я вітаю тих представників бізнесу, які вкладають кошти в дитинство, молодь. За допомогою професіоналів, успішних вітчизняних бізнесменів, іноземних фондів будуть виховуватися молоді представники середнього класу. Сформувавши у них світогляд господарів власної долі і власної країни, ми передамо їм естафету демократичних перетворень у суспільстві і реформ в економіці, — каже  Анатолій Кінах. — Стипендії талановитим юнакам, програми працевлаштування молоді — усе  це є в арсеналі благодійної діяльності ПППУ.

Та вітчизняна промислово-підприємницька спільнота здатна зробити більше за разові акції — створити  сталу систему допомоги незахищеним дітям, аби кожен з них отримав надійну путівку в доросле життя.

 

Олена КОЛОМІЄЦЬ,

Мирослава ТАЛАН

 

 

 

____________________________________________________

ЦІНА БАЙДУЖОСТІ  — ВТРАЧЕНЕ МАЙБУТНЄ

 

12 червня  прогресивне людство відзначало Всесвітній день боротьби проти експлуатації праці дітей. У світі, згідно з останніми даними Міжнародної організації праці (МОП), понад 246 млн. дітей віком від п'яти до сімнадцяти років змушені працювати, кожна друга дитина позбавлена  можливості отримати освіту. Для більшості з них відпочинок, ігри і розваги — це справжня розкіш, про які вони можуть лише мріяти.

Як прискорити вирішення цих питань в Україні розмірковували учасники "круглого столу", організованого спільним проектом України та МОП міжнародною програмою з викоренення найгірших форм дитячої праці, і Конфедерації вільних профспілок України КВПУ).

 

Дитяча  праця на земній кулі

Незважаючи на те, що багатомільйонна армія юних трудівників, які не мають змоги відстоювати свої права, позбавлені доступу до інформаційних каналів, не можуть розповісти свої сумні, а інколи й трагічні історії, їх проблеми часто залишаються непоміченими. Коли ж ці діти наважуються говорити, їх часто ігнорують або карають.

Дитяча праця не пов'язана з певною економічною діяльністю чи  галуззю, її можна зустріти в тій чи іншій формі у різних країнах, на всіх континентах. Дітей примушують працювати у шкідливих умовах, за мізерну платню або взагалі безоплатно. Вони  працюють на підприємствах з надмірним рівнем шуму, на небезпечних виробництвах,  у сільському господарстві, шахтах та каменоломнях. Багатьох дітей продають для подальшої експлуатації в сексіндустрії, де чимало з них  безслідно зникає. Безліч випадків, коли дітей використовують для відпрацювання боргів їхніх батьків. Унаслідок трудової та сексуальної експлуатації діти отримують довготривалі психічні та фізичні травми. А  за відсутності освіти для більшості з них шанс на краще життя — втрачено назавжди.

В нинішньому році основний акцент світова громадськість зробила на викоріненні дитячої праці у шахтах. Віками видобуток вугілля асоціювався з використанням дитячої праці. Вугільний бум, викликаний промисловими революціями в Європі та США в кінці ХІХ на початку ХХ століть, змусив тисячі дітей долучитись до роботи в шахтах та на кар'єрах. До 1842 року у Великобританії діти віком від чотирьох до п'яти  років могли легально працювати під землею. Попри те, що через рік було встановлено мінімальний вік працевлаштування — 10 років, дітей молодшого віку все ще залучали до роботи.

Навіть на початку ХХ ст. у Сполучених Штатах Америки восьмирічні діти, всупереч прийнятому в 1885 році закону, все ще працювали  у шахтах. Згідно з цим законом, хлопцям з 12-ти років було дозволено займатись подрібненням вугілля,  з 14-ти — спускатись у шахти. Тільки після прийняття у 1916-му першого Федерального закону про дитячу працю  використання праці дітей  у шахтах  було заборонено.

Попри широкомасштабні кампанії, спрямовані на заборону  праці дітей у шахтах, це явище досить часто зустрічається й нині у різних країнах світу. Зазвичай, діти працюють у малих шахтах — "копанках" та кар'єрах в Азії, Африці, країнах Латинської Америки. Дітей використовують у видобуванні руд та мінералів, золота та срібла, заліза та олова, смарагдів та вугілля, мармуру та каміння. Безперечним є те, що діти працюють у небезпечних та  важких умовах. Наприклад, у Танзанії та Непалі семирічні–восьмирічні діти спускаються на глибину 30 метрів і по 7–8 годин копають вузькі проходи у повній темряві, без вентиляції.

Не виняток і Україна

За словами голови КВПУ, народного депутата Михайла Волинця, неповнолітні працюють на близько трьох тисячах українських шахт. На жаль, офіційної статистики щодо цього немає. Найбільше  використовується дитяча праця у Донецькій та Луганській областях, як правило, при нелегальному видобутку вугілля. Це депресивні території, де внаслідок реструктуризації було закрито значну кількість вугільних підприємств.

Аби вижити шахтарі почали займатися нелегальним видобутком вугілля, долучаючи до цього власних і навіть прийомних дітей. Так, два роки тому багатодітна сім'я взяла з інтернату десять дітей. Держава допомагала у їх вихованні, підтримувала матеріально. Прийомні ж батьки використовували цих дітей для роботи на нелегальних шахтах та ще й у нічний час. Коли про цей випадок стало відомо, дітей повернули в інтернат.

Існують і так звані сімейні шахти, які викопують на присадибних ділянках чи у підвалах будинків. У "норі" глибиною 10–15 метрів працюють усі члени сім'ї включно з дітьми. Це вкрай небезпечно, оскільки такі "шахти"  технічно не оснащені, підтоплені водою.

Існування нелегальних шахт призводить до значних економічних та соціальних проблем.  По-перше, з нелегальних доходів не сплачуються податки до місцевого бюджету. По-друге, людина не захищена соціально: ні трудового стажу, ні пенсії, ні страхових відшкодувань у разі непрацездатності чи каліцтва. До того ж ігнорування техніки безпеки та охорони праці призводить до загибелі людей.

 До речі, в Україні нелегальні шахти почали виникати приблизно з 1998 року, і діти працювали на них з так званого "заснування". Про подальшу їх долю нічого не відомо: моніторинг не проводиться, а діти та батьки не зацікавлені у розголошенні фактів нелегальних заробітків. Інколи  маленькі трудівники давали інтерв'ю  телебаченню, розповідали, де і в яких умовах працюють, після чого "господар" їх звільняв. Часто такі шахти контролюють кримінальні структури,  вугілля реалізують через легальні шахти,  ще й  держава дотує нелегальний видобуток вугілля.

Причина існування нелегальних шахт — злидні та пошук засобів для виживання. Праця ж дітей використовується за згодою батьків,  а власникам вигідно брати  підлітків, оскільки платять їм  набагато менше, ніж дорослим.

Потрібна державна програма

Раніше в Україні не чули про дитяче рабство, дитячу проституцію та порнографію, дитячий секстуризм, торгівлю дітьми. Нині це досить розповсюджені явища. Але довести втягування дітей у ці процеси надто складно. У цьому році вже виявлено більше 50 випадків примусової дитячої проституції.   На жаль, недосконалість вітчизняного законодавства ускладнює притягнення до відповідальності порушників, які займаються експлуатацією дітей. Та й відповідальність умовна — максимум три роки позбавлення волі. В 2003 році з цього приводу було порушено 17 кримінальних справ, торік — 9, у нинішньому — жодної. Факти дитячої  експлуатації фіксуються, але важко здобути докази.

Проблема дитячої праці в нашій країні — перш за все соціальна, адже, як правило, працюють діти з неповних та багатодітних сімей, наголошує начальник департаменту кримінальної міліції у справах неповнолітніх Міністерства внутрішніх справ Михайло Цимбалюк. На селі майже половина опитаних дітей стверджує, що їх примушують працювати, більше половини міських дітей працюють добровільно через сімейні нестатки. Вихід він вбачає у розробці спеціальної державної програми підтримки сімей і матерів.

Продовжує турбувати й проблема жебрацтва. З початку міліція вилучила з вулиці більше 20 жінок, які використовували для жебрацтва своїх або чужих дітей. Та куди подіти маленьких жебраків, адже більшість з них вже побували в інтернатах. А в цих закладах, на жаль, дітей не готують до майбутнього самостійного життя.           

Легалізація  дитячої праці: "за" і "проти"

За офіційною статистикою у тіньовому секторі економіки України працює півмільйона дітей, за даними МВС — більше 3 млн. Схема, як правило, така — оформляється один дорослий, а працює 2–3 дітлахів. Досить активно використовують працю неповнолітніх у хімічній, тютюновій промисловості, розливанні спирту, переробці риби, в малому та середньому бізнесі. В основному діти тут працюють добровільно без укладення трудових угод. Михайло Цимбалюк вважає, що треба на законодавчому рівні заохочувати  роботодавців, аби вони легально використовували працю підлітків.

У листопаді минулого року, розповідає заступник директора Держнаглядпраці Микола Осійчук, з 883 перевірених  інспекторами підприємств кожне п'яте  порушувало закон, кожне друге — закон про працю дітей. Юних трудівників залучали до роботи у важких, небезпечних, шкідливих умовах, у вихідні та свята, не перевіряли стан їхнього здоров'я, не виплачували зарплату. Було зроблено 136 приписів щодо усунення порушень, 303 керівники притягнуто до адміністративної відповідальності. Але такими напівмірами проблему не розв'язати. Кожного року до центрів зайнятості приходять 40–50 тисяч дітей, які хочуть знайти роботу. Тож треба створити умови, за яких роботодавцям було б вигідно використовувати працю підлітків у легальному секторі.

 У нашій країні, зазначає науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи Людмила Гриценок, не виконуються вимоги законодавства  щодо обліку дітей шкільного віку, а також  обов'язків батьків, які мусять піклуватись про те, аби їх діти отримували освіту. В невеликих містах і селах всі добре знають, чому  діти не вчаться і чим вони займаються.  Більшість батьків хотіли б, аби діти відвідували школу, а не працювали, та не знаходять виходу з критичної ситуації. Тому з нинішніми і майбутніми батьками необхідно організовувати просвітницьку роботу, докладати максимум зусиль, аби діти отримували освіту. Адже від цього залежить їх майбутнє. Також слід готувати фахівців, які могли б працювати з дітьми, котрі пішли з "вулиці", адаптувати їх до нормального життя. Варто збільшити кількість соціальних педагогів (нині їх лише 1,5 тис.), які б займались соціальним патронатом, підтримували контакти з міліцією.

Суспільству не вигідно залучати дітей до праці в принципі, вважає керівник управління з питань захисту економічних інтересів членів профспілок та розвитку вітчизняного виробництва ФПУ Сергій Кондрюк. Адже, коли дитина працює навіть у легальному секторі, у неї звужується доступ до освіти, вона погано розвивається фізично. Тож немає сенсу стимулювати роботодавців, аби ті офіційно брали дітей на роботу.  До того ж, через високий рівень економічного безробіття в країні немає надлишку вакансій, не кожен дорослий може знайти роботу. Часто діти йдуть працювати, бо вдома панують злидні — батьки мало заробляють або не мають змоги працювати (а на 100 грн. допомоги з безробіття навряд чи можна розкошувати). Ліквідувати ж експлуатацію дітей можна, забезпечивши їх батьків роботою і встановивши їм нормальну зарплатню.

Олена Косенко

______________________________________________________

СОЦІАЛЬНА  РОБОТА

З НЕБЛАГОПОЛУЧНИМИ РОДИНАМИ:

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

 

Захист дитинства, діяльність державних та громадських структур в інтересах підростаючого покоління, боротьба з дитячою бездоглядністю — ці та інші соціально значимі теми неодноразово порушувалися на всіх рівнях  (у тому числі і на сторінках нашого журналу) директором Ленінського районного в м. Луганську центру соціальних служб для молоді, головою місцевого благодійного фонду "Підліток", членом Луганського обласного координаційного комітету з правової  освіти населення  Володимиром ГОНЧАРОВИМ.

Володимир Леонідович, маючи значний практичний досвід роботи з дітьми та молоддю, прагне передати свої знання:  часто виступає на педрадах у навчальних закладах, перед учнями та батьками. Він  — автор брошур "Дорогие мои подростки", "Бермудский треугольник наших душ", "Якщо порушили твої права", "Домашнее насилие: как защитить ребенка", "Деінституціалізація дітей-сиріт. Етапи створення та юридичне оформлення прийомної сім'ї", "Прийомна сім'я: психологічні та педагогічні поради батькам".  У цій публікації він ділиться своїми роздумами щодо суспільної значимості проблем родинного насильства, дитячої бездоглядності, безпритульності, бродяжництва та їх комплексного  розв'язання.

 

Діти вулиці. Хто  вони?

Їх — брудних, обірваних, голодних, схожих на малолітніх бомжів — можна  зустріти практично на  вулицях кожного міста. Ці  бездоглядні діти вже давно асоціюються з терміном "діти вулиці".  А  тим часом у багатьох з них є і житло, і родина. Та  вдома їм настільки погано, що перевагу проживанню в затишних квартирах, вони надають підвалам, теплотрасам, покинутим будинкам. І в  кого з нас не стискалося серце, коли ми  бачили цих дітлахів із сумними  очима, які просять "копієчку на хліб"? Щоправда, ці "копієчки" відразу ж витрачаються на клей або сигарети. Адже вже ні для кого не секрет, що лави наркоманів і токсикоманів поповнюють саме малолітні  бродяжки. Як  їх повернути у родину, виховати щасливими, повноправними громадянами своєї країни?

За останні роки для цього зроблено чимало: державою вживаються заходи щодо соціального захисту дітей, які належать до найбільш уразливих груп, у бюджеті закладаються значні ресурси для підтримки материнства і дитинства, йде модернізація практично всіх соціальних інститутів. І все ж, державна політика стосовно підростаючого покоління, не зважаючи на всі зусилля, залишається  недостатньо ефективною. Цей висновок напрошується  через наявність чітко вираженої тенденції до зростання соціальних ризиків — бідності, хвороб, бездоглядності — наслідків непристосованості дітей  до  сучасних реалій.

Витоки бездоглядності, з правової точки зору, лежать у сфері сімейних відносин. Значний вплив на формування поведінки та свідомості підлітків має стан освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури. Діти, що скоїли правопорушення, у 87,3% випадків не читають книг. Відтак, соціальне, педагогічне, духовне благополуччя родини — ось головні складові профілактики бездоглядності.

Тому важливо не лише декларувати права дитини, але й виробляти на державному рівні дієві механізми та активні форми попередження дитячої бездоглядності. Безперечно, все це  потребує витрат. А поки що соціальна робота на цьому напрямку тримається лише на ентузіазмі. Та  при цьому  варто зважати, що турбота про бездоглядних дітей (не правопорушників) — справа не  міліції, а органів соціального захисту.

Діти — наше майбутнє. 

Яким воно буде?

Ще зовсім недавно, наприклад, у  нашому суспільстві  намагалися замовчувати  проблему насильства в родині. Вважалося, якщо чоловік б'є дружину, значить, любить, якщо батьки карають  дітей — то виховують. І тільки тепер ми почали відкрито говорити про жорстоке поводження з дітьми.

Не так давно колишнє міністерство у справах сім'ї, дітей і молоді провело серед дітей соцопитування з цієї проблеми.  Майже 90% з опитаних підтвердили, що були свідками сварок і бійок у родині, більше половини з них — батьки  регулярно фізично карають. І тільки 18% дітей вважають, що в їхніх сім'ях нормальна атмосфера. А 14% неповнолітніх, які знаходяться в притулках, потрапили сюди з власної волі, рятуючись від жорстокості батьків (родичів). На мене завжди гнітюче враження справляє відвідування притулків та інтернатів. Я часто запитую їх мешканців: чи сумують вони за батьками, чи згадують про них? Майже всі відповідають стверджувально. А от їхні батьки, як це не прикро, не цікавляться долею своїх дітей.

Безперечно, держава почала приділяти цій проблемі значно більшу увагу — видано  указ Президента України про попередження насильства в родині. Але до реального його втілення, на жаль,  ще  далеко…

До речі, у США ще 30 років тому було прийнято закон, відповідно до якого батьків,  які  залишили без догляду власну дитину, можуть притягти до карної відповідальності.  Навіть якщо з нею нічого  не трапилося. У Німеччині, якщо чоловік б'є дружину, законом передбачене його відселення. А в нас? Глава сімейства — п'яниця, дебошир — продовжує насолоджуватися життям у власній квартирі, чекаючи повернення "жертви" додому…

Необхідність  у прийнятті  закону про батьківську відповідальність давно назріла  і в Україні. Та й формування комп'ютерного банку даних про неблагополучні родини для попередження випадків насильства є нагальною потребою. Адже лише торік у країні батьківських прав було позбавлено 6000 осіб. А  2000 матерів відмовилися від новонароджених ще у пологових будинках. Якщо така тенденція триватиме, то вже через кілька років число сиріт дорівнюватиме кількості жителів такого міста, як, наприклад, Олександрія. Тому, не чекаючи цього, потрібно "усім миром" вживати  відповідні контрзаходи. А ще я мрію про появу  в Україні так званих сімейних судів, які б  займалися суто сімейними конфліктами.

Безумовно, проблема безпритульності, бездоглядності, бродяжництва серед дітей має насамперед непокоїти  державні інститути. Проте  і  громадськості  не варто залишатися осторонь, адже ця проблема, так чи інакше, торкається кожного з нас. Як  відомо, маленьке зло, рано чи пізно, переростає у велике. І хто дасть гарантію, що маленькі порушники не перетворяться на дорослих злочинців? Тому можна лише здогадуватися, чим аукнеться вислів "Діти — наше  майбутнє"…

Захищати і підтримувати  не лише словом, а й ділом

Отже, слід активніше працювати над формуванням у суспільстві розуміння необхідності здійснення профілактичних заходів з попередження насильства в родині, бездоглядності та правопорушень неповнолітніх, а також залучати громадян до раннього виявлення родин і дітей, які знаходяться в соціально небезпечному середовищі. Важливими факторами такої профілактики, захисту прав і забезпечення законних інтересів дітей може стати й розробка та реалізація міжвідомчої програми, що, зокрема, включала б правову освіту населення шляхом популяризації міжнародних і національних базових документів у цій сфері.

Для розв'язання цих назрілих проблем органам влади потрібно розвивати соціальне партнерство з громадськими організаціями, релігійними об'єднаннями. Поки ж що, більшість  неурядових  некомерційних організацій у відносинах із владою займають "споживацьку" позицію, орієнтуючись в основному на можливість фінансування локальних ініціатив. Інші ж — обмежуються лише інформуванням влади про проблеми,  не відстоюючи чиїхось інтересів, не виступаючи ні з законодавчими ініціативами, ні з пропозиціями щодо систематичної співпраці. Аналіз проектних ініціатив і результатів діяльності таких організацій дозволяє зробити висновок, що в переважній більшості ті, хто на словах "захищає" і "підтримує" дитинство, на практиці ж сповідує патерналістські підходи. Неблагополучні ж діти, як і раніше, залишаються наодинці зі своїми проблемами.

Інтеграційно спрямована практика  відіграє  другорядну роль як у  діяльності із захисту і реалізації прав самої дитини, так і в процесах залучення  дитячих груп до соціально значимої роботи. Така ситуація не тільки не сприяє формуванню активної суспільної позиції дітей і дитячих організацій, але й поглиблює процеси соціальної нерівності, формує у дітей  інтолерантні установки.

Необхідні  кроки

Аби система профілактики була ефективною, по-перше, потрібно виробити ефективну модель управління сферою соціального здоров'я населення, яка б аналізувала причини сімейного неблагополуччя та враховувала поведінку дітей.

По-друге, настав час змінити критерії оцінки роботи органів влади, соціальних установ. Керівник органу соціальної сфери має черпати інформацію про зростання бездоглядності дітей  та підліткової злочинності не зі зведень за підсумками місяця або кварталу, щоб  лише після цього приймати якісь  рішення щодо  усунення негативних явищ, а передбачати та  попереджувати їх.

По-третє, назріла необхідність як у створенні оперативних штабів з виявлення безпритульних і бездоглядних дітей на міському (районному) рівнях, так і в оптимізації  мережі закладів (соціальних притулків, соціальних готелів, центрів тимчасового перебування дітей, соціально-реабілітаційних центрів для неповнолітніх, центрів допомоги дітям, які опинилися в складній життєвій ситуації, центрів постінтернатної адаптації та служб підтримки випускників закладів для дітей-сиріт).

Аби виробити та впровадити у життя  найефективніші принципи  реалізації політики в сфері захисту прав і законних інтересів дітей, підлітків і молоді необхідні пошук, узагальнення та  поширення досвіду найбільш дієвих соціальних програм і проектів. Вони, насамперед, мають бути спрямовані на пропаганду здорового способу життя, створення і розширення системи сімейних форм влаштування  дітей, які залишилися без батьківського піклування, соціальну реінтеграцію випускників інтернатних  установ.

Необхідно також розвивати  мережу спеціалізованих міських (районних) центрів з надання термінової  допомоги дітям, які потрапили в кризову ситуацію чи пережили насильство.

Водночас поліпшити профілактику соціального сирітства, дитячої бездоглядності і правопорушень, розв'язати проблеми родини — пріоритетного для дитини середовища, надто  складно без ефективної системи контролю. Як за дотриманням прав дітей, так і за діяльністю органів влади, відповідальних за цей напрям діяльності.

Потрібно також створювати умови для соціально-трудової адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, передбачати заходи зі стимулювання їх трудової діяльності, що унеможливить формування споживацьких настроїв у цієї категорії молодих людей.

_________________________________________________________

БезробІттЯ вІдступаЄ

 

Ні для кого не секрет, що рівень безробіття напряму залежить від розвитку економіки. Напевне, пік безробіття наша країна вже пройшла, позитивні зрушення в економіці дали свої результати -  масштаби безробіття почали скорочуватись. Минулого року чисельність зайнятого населення досягла 20,3 млн., тобто порівняно з 2003 роком зросла на 132,4 тисячі. Збільшення зайнятості зафіксоване у 15 регіонах, найсуттєвіше - в Івано-Франківській, Чернівецькій, Житомирській областях та Севастополі (на 4-6,3%). Активно долають безробіття у Харківській, Чернігівській, Закарпатській областях, Криму та Києві. А ось у Тернопільській області торік працювало менше половини населення.

Торік майже дві третини безробітних користувалися послугами державної служби зайнятості, зокрема у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській та Херсонській областях - понад 70%. А у Полтавській та Тернопільській клієнтами служби зайнятості були 90%  безробітних.

Протягом січня-квітня н. р. різноманітні послуги та матеріальну допомогу отримали 1 млн. 643 тис. незайнятих громадян. 335 тис. було працевлаштовано, це на 7,5% більше, ніж торік; 91,8 тис. осіб проходили профнавчання, 125,6 тис. брали участь  у громадських роботах. Завдяки наданню дотацій роботодавцям з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття роботу отримали 15,3 тис. осіб, не здатних конкурувати на ринку праці. За підтримки служби зайнятості 18,2 тис. безробітних започаткували власну справу, отримавши одноразово всю суму  допомоги з безробіття.

Впродовж чотирьох місяців до служби зайнятості звернулося 236,2 тис. осіб, які потребують додаткових гарантій соціального захисту. Рівень їх працевлаштування зріс з 12,1%  до 13,7%.

На 1 травня підприємства, установи та організації потребували  197,5 тис. працівників (на 16,2% більше, ніж торік). За чотири місяці загальна кількість вакансій (включаючи оперативні)  склала майже 940 тис. З них у середньому по Україні було укомплектоване майже кожне третє вільне робоче місце.

 Акценти треба змінювати

Однак, за словами заступника Міністра праці та соціальної політики Наталії Іванової, на ринку праці досі існує дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили. Виробництво, що розвивається, потребує нині кваліфікованих працівників: слюсарів,  токарів, ремонтників, будівельників, технологів, інженерів. А профтехучилища та вузи продовжують навчати молодь за спеціальностями, які не користуються попитом на ринку праці.

Продовжує турбувати проблема сільського безробіття, яке на відміну від міського  зростає, нелегальна трудова міграція, "тіньова" зайнятість. Центри зайнятості мають чимало здобутків у своїй діяльності, та ефективність її могла б бути набагато вищою. Треба нарощувати інтенсивність , удосконалювати форми і методи, спрямовуючи зусилля на розв'язання найгостріших проблем.

Загальні показники зайнятості зросли, але зменшились обсяги зайнятості за наймом і суттєво зросла самозайнятість. Цьому сприяли певні матеріальні, фінансові, навчальні програми, скеровані на розвиток підприємницької діяльності. Аби активізувати працевлаштування за наймом, необхідно удосконалити співпрацю з роботодавцями, а також якість професійного навчання, щоб фаховий рівень пошукачів роботи відповідав потребам підприємств і підприємців.

Як підкреслив директор Державного центру зайнятості, керівник виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України Валерій Ярошенко, співпраця з партнерами-роботодавцями має стати пріоритетом у діяльності центрів зайнятості. У нинішньому році на здешевлення кредитів роботодавцям, які створюватимуть нові робочі місця, буде спрямовано 107,4 млн. грн. Це дозволить наполовину  зменшити для них  вартість позики: з 18% річних  за кредитами 9% компенсуватиме Фонд.

Буде посилено і контроль за наданням одноразової допомоги безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю та дотацій роботодавцям на створення нових робочих місць. Серед першочергових завдань виконавчої дирекції Фонду й підвищення ефективності організації громадських робіт, які мають бути корисними і для суспільства, і для безробітних

                                                              Інна Павленко

___________________________________________________

ВІТЧИЗНЯНИЙ БІЗНЕС І БІЗНЕСМЕНИ

Соціально-психологічні проблеми розвитку

 

Вельмишановна редакція! Звертаюсь до Вас з великою вдячністю за опублікування у вашому виданні моєї статті про роботу соціального інспектора. За теплу зустріч та надання мені журналів "Соціальний захист" та "Людина і праця", які я передала студентам цього профілю навчання, відділу праці та соціального захисту населення, центру зайнятості свого району, з надією, що вони стануть вашими передплатниками. Журнали надзвичайно змістовні для практичної роботи та навчання.

Працюючи соціальним інспектором, я дуже часто стикалась з людьми, котрі потерпіли від проблем взаємовідносин у приватних структурах. Ще кілька років назад, коли було дуже важко знайти роботу з вищою заробітною платою, багато людей йшли з приватних установ при вищому заробітку на суттєво нижчий - у державні. Тоді мені здавалось, що у такий матеріально складний період можна було б потерпіти ради заробітку. Коли ж сама стикнулась з цим, то побачила, що у основній масі такі ситуації складаються мимо волі та бажання найманого працівника.

В одній з організацій, де я працювала з червня по вересень, із колективу у двадцять осіб вимушені були звільнитися шестеро працівників (ці люди сумлінно працювали, принаймні старались). І мою колегу, яка втратила роботу з цих причин, така ж ситуація через два місяці спіткала у іншій приватній організації.  Вона сказала: "…нас пішло відразу троє. Члени родини  мають по тисячі і більше зарплати, керівник до п'яти, а нам дають менше двох сотень гривень (хоча спочатку обіцяли зовсім іншу суму). Ми  просто працюємо на них. Я вже стомилась, що мене і мою працю так принижують…". На превеликий жаль, багато приватних організацій на сучасному етапі є кланово-сімейними (у негативному сенсі), чим шкодять і собі.

Над  цим матеріалом я працювала на основі життєвого досвіду, щоб показати негативні риси ведення справи у приватно-сімейному бізнесі та для убезпечення від помилок усі задіяні у виробничому процесі сторони.

З пошаною до Вашого видання та надією, що моя робота принесе користь справі та людям, задіяним у приватно-сімейному бізнесі Трофанова Тамара Григорівна

 

Після довготривалого періоду державно-колективної праці радянської доби у багатьох сферах виробничої діяльності з'явилась можливість формування приватного сектору економіки. Люди, які крім професійних, мали ще й підприємницькі здібності, отримали можливість заснувати власну справу.

На початку та в середині 1990-х років це полегшували такі фактори: відсутність виваженої нормативно-законодавчої бази (тільки починало формуватись нове законодавство); інфляція та безгрошів'я  основної маси населення (хто мав навіть невелику стартову суму та підприємницький хист, міг стрімко починати власну справу); послаблення вимог до професійної освіти та підготовки у багатьох виробничих сферах (продавцем міг бути практично кожен, хто вмів рахувати; лікуванням та розповсюдженням медпрепаратів почали займатись інженери, педагоги,  медсестри і т.д.).

Уже з початку становлення процесу приватного підприємництва в Україні бізнес у своїй основі став приватно-сімейним. Це визначалося спільністю  інтересів: дуже часто першими помічниками  бізнесмена-початківця є його дружина, діти, родичі. Адже найманому працівнику потрібні соціальні гарантії — нормована  праця, відпустка, лікарняний. І з нею потрібно ділитися прибутком. А так все залишається у сім'ї. Та й довіряють родичам більше, бо знають їх практично все життя.  На перших порах вони швидше, ніж стороння людина, переймуться проблемами, їм важче розірвати зв'язки і вийти зі справи. Однією з причин залучення рідних і близьких було безробіття, і багато хто намагався допомогти родичам та знайомим. Але саме ті причини, котрі на початку були перевагами, у подальшому створили багато перешкод для розвитку сімейного бізнесу.

Перша і дуже важлива причина, яка перешкоджає приватному (особливо сімейному) бізнесу — це відсутність професійної освіти та практичного досвіду у багатьох виробничих сферах.

Якщо навички можуть набуватися з часом завдяки працездатності, природним здібностям та сумлінній праці, то на сучасному етапі без професійних знань та практичного досвіду успішний розвиток будь-якої сфери виробництва — не можливий. Аби йти в ногу з часом, крім  здібностей потрібно мати знання, постійно працювати над самовдосконаленням. Та часто, після стрімкого матеріального зростання, внутрішня потреба у здобутті професійних знань у багатьох відсутня, тому що вдалося "проскочити" сходинки фахової освіти.

У тих, хто звик до останнього "триматись на старому багажі" є "серйозні" причини для виправдання: справа починалась, коли професійна освіта та навички у багатьох видах діяльності були поодаль від виробничих вимог; для навчання бракує вільного часу (поточні робочі проблеми повністю забирають його); за роки напруженої праці накопичилась фізична втома, а для навчання потрібне здоров'я. Тому часто отримується диплом заради диплома — з  поверхневими знаннями навіть птахи можуть бути такими "дипломованими" спеціалістами. Для розумної ж людини отримувати диплом, як обкладинку від книжки, це гріх перед даним Богом розумом.

Виробничі ж реалії, як і успішний бізнес, вимагають знань, навиків, професіоналізму, вмілого  керівництва. Бо як гласить приказка "Простить Бог, простять люди, природа не простить ніколи". Тому перспективи розвитку справи стають надійними і постійними, якщо власники та підприємці, сумлінно навчаючись, дають собі та своїм дітям справжню освіту, професійно підходять до підбору кадрів і формування відносин "господар — працівник", де відсутня залежність від родинних зв'язків, дружби і т.д. Для розвитку, розширення, удосконалення та ведення бізнесу на сучасному етапі виникає потреба у нових працівниках, котрі обов'язково повинні мати професійні знання і досвід. Приходить  черга найманих робітників. 

І виходить, що є гроші, керівні посади, а знання — відсутні. Тут і з'являється  одна з основних проблем, скоріше психологічного плану. Тому, що весь дохід — у  господаря, який створив справу, та його сім'ї. Така людина звикла бути одноосібним розпорядником, до всього доходити своїм розумом, а якщо й були підлеглі чи помічники, то це були члени родини або сторонні працівники.

За  відсутності матеріальної стабільності переважна більшість найманих працівників погоджувалась працювали на будь-яких умовах. І багатьма приватними роботодавцями це стало сприйматись як правило.

Та часи змінились і перед певною частиною власників постало питання: "Як використати чужий досвід і професіоналізм, щоб не ділитись грішми та посадами, відповідними цим знанням і внеску в роботу?". Після  того, як працівник налагодив свою ділянку роботи, або навчив когось із колег з числа родичів, у власника з'являється впевненість, що без нього  можна обійтися — з  цим запросто справляться його ближні. Використавши професіонала, підучившись у нього, його позбуваються будь-якими методами. На це місце призначається член родини або просто інший працівник, котрий здається господареві кращим.

І як би людина добросовісно, професійно, не працювала та коли коло працюючих визначається родичами власника, вона викидається всіма можливими способами та методами і, звичайно, без належної винагороди за працю. Навпаки, вишукується щонайменша помилка. Кар'єрний ріст та покращання матеріального добробуту — ці питання, в основному, для себе та рідних. Хоча у родинному чи дружньому оточенні є багато порядних людей, відстояти іншого їм важко через залежність від родинних зв'язків і неможливості швидко знайти для себе інше джерело заробітку.

У будь-якій конфліктній ситуації найманому працівникові легше звільнитись, ніж членові родини. Він, якщо відстоює себе,  майже завжди залишається "ворогом", і з його ім'ям пов'язують усі "гріхи". Страх перед "чужим" працівником, як конкурентом, вишукування дрібних помилок руйнує здоровий дух колективних та виробничих відносин.

Для стороннього працівника у приватно-сімейному бізнесі виробничі відносини ускладнюються ще й віддаленістю від керівництва. Йому складніше вимагати чіткої дисципліни від підлеглого, котрий є близьким родичем (донькою, сином, братом, сестрою, племінницею). На будь-які помилки теж частіше вказується чужій людині, ближнім якщо й робиться зауваження, то набагато рідше, м'якіше. А от хвалять, відзначають, особливо матеріально та посадами, звичайно рідних та ближніх. І стороння  для родини людина змушена працювати за себе і за інших.

У державних закладах підлеглі менше посвячені в подробиці сімейного життя, побуту, вподобань  керівників, і проблеми "лавірування" між членами родини та виконанням робочих обов'язків там знято.

Залежність  виникає і тоді, коли навіть розумний та кваліфікований інженер, вчитель, робітник через мізерну зарплату чи зупинку виробництва пішов на зовсім іншу роботу. Для  освоєння в іншій сфері діяльності завжди потрібен час. Звичайно, спочатку такий працівник потрапляє в залежність від кожного, хто хоч трохи знає справу. У цих випадках виникає ситуація "ножиць" — спочатку від менш кваліфікованого та професійно грамотного працівника, який є твоїм керівником, згодом, коли  вони  мали б помінятись місцями, це стає проблемою, особливо у приватних структурах, де на "хазяїна" звикли дивитись знизу вгору.

Та поступово назріває "революційна ситуація": спочатку фахівець працює і радіє роботі та заробітку, потім працює та мовчить, і врешті відмовляється терпіти. З-поміж  основних причин, котрі шкодять розвитку приватного сімейного бізнесу в Україні, є стерта межа здорової субординації.

Грамотний фахівець, котрому доручено виконання певних обов'язків  або призначено керівником підрозділу за його професіоналізм через неможливість виконувати цю роботу комусь з родини чи близького оточення, часто потрапляє в залежність від відносин між дітьми чи членами сім'ї господаря, котрі за віком і відсутністю знань, виробничого досвіду мали б тільки ретельно виконувати його розпорядження.

У державних та приватних установах з чіткою субординацією, в більшості випадків так і є. Розпорядження доводяться керівниками до підлеглих, і якщо й оскаржуються, то поетапно, згідно з посадою, досвідом, професіоналізмом. Там простий працівник ніколи не піде до керівника установи, підприємства чи його заступника з претензіями щодо розпорядження безпосереднього керівника. А до тата, дядька чи друга — можна.

В таких ситуаціях навіть розумний власник заплутується у розв'язанні багатьох проблем, стає заручником між раціональними потребами виробництва і дріб'язковими проблемами родинних взаємовідносин. Це постійне протистояння та відстоювання правильного ведення справи забирає масу енергії, часу, сил, створює нездорову ситуацію в колективі. Сторонньому спеціалісту доводиться додатково освоювати ще й мистецтво дипломатії, щоб  відстоювати свої професійність і гідність перед тими, кому ще роками потрібно набиратися знань і професійного досвіду.

Дітей в такому випадку, бажано привчати до праці спочатку в іншій організації чи державній структурі. Перевага державних установ — у десятиліттями вибудованій на науковій та правовій основі системі виробничо-трудових відносин. Незважаючи на низьку зарплату, те, що часом керівник теж відстає від сучасних вимог, у них набагато чіткіше проходить еволюція кар'єрного росту відповідно до знань і здібностей кожного. У незалежній від родинного впливу організації молода людина має свободу особистої дії. Вона, безперечно, залежна від службової чи виробничої ієрархії, побудованої на підлеглості згідно досвіду та професійних навичок. Прикладом може служити й те, що навіть царі посилали своїх дітей в інші держави освоювати науку управління. Петро І, пройшовши трудову школу, вивів дуже відсталу на той час Росію на передові рубежі.

Секрет успіху нинішніх бізнесменів у тому, що вони мали досвід роботи у державних структурах за часів Союзу. І відкинувши рутинні перепони старої системи, використавши сприятливі умови, вдало скористалися набутим досвідом, поповнили свої знання і змогли створити та успішно розвинути власну справу.

Перешкоджає сімейному бізнесу й змішування сімейних, дружніх та виробничих проблем. Окремі члени сім'ї, особливо дружини, діти, брати та племінники левову частку робочого часу витрачають на вирішення особистих справ. Сімейні проблеми, уподобання переносяться на виробничу сферу, посади та матеріальні винагороди здебільшого розподіляються тільки за родинними щаблями, тоді як збір або розповсюдження приватної інформації шкодить професійності.

Є організації, де діти власників навчаються далеко від оплачуваного місця роботи і постійно відсутні. У таких ситуаціях решта працівників розуміють, що працюють за кількох, усі, хто народився  та виріс у Радянському Союзі звикли, щоб отримувати зарплату, треба бути присутнім на робочому місці. А хто працював чи був за кордоном, то бачив як ведеться родинний бізнес — і самі добросовісно виконують обов'язки, і  від найманого працівника цього ж вимагають.

У родинних структурах потрібно  мати   високу    морально-етичну культуру, володіти глибокими знаннями та практикою кадрового менеджменту, дотримуватися виробничої дисципліни, а не керуватися симпатіями чи близькістю родинних зв'язків.

Якщо у державних установах соціальні гарантії законодавчо внормовані та виконуються, то у приватних вони часто або відсутні, або їх потрібно виборювати. Навіть  коли законодавчо визначена відпустка терміном у 30 днів надається за волевиявленням колективу, господар наполягає на 24 днях, мотивуючи тим, що він і так відпускає працівників у лікарню чи з інших потреб. А те, що переважна більшість працівників працюють практично без вихідних, а при тимчасовій непрацездатності  для відвідування лікувальних закладів є соціальні гарантії, до уваги не береться. Часто працівникові доводиться вести боротьбу за відстоювання елементарних нормативно-законних дій з виконання своїх же посадових обов'язків, за порушення яких, при будь-якій перевірці він несе правову відповідальність.

Шкодить приватному бізнесу і самовпевненість засновника, небажання прислухатись до професійних порад підлеглих. Дуже часто досвідчені підлеглі безсилі вплинути на думку та рішення власника, котрі перешкоджають розвитку справи. Це  також одна з причин звільнення працівників,  бо крім грошей професіоналові потрібна самореалізація, повага до його професійних якостей. 

Заважає нормальному розвитку виробництва і те, що з досягненням перших успіхів багато власників "розслабляються", що теж є  порушеннями правил бізнесу. Спочатку вони дійсно багато і плідно працюють, аби досягти достатку. А потім починається, як сказав в інтерв'ю один із провідних російських спеціалістів Альфред Кох, "надто багато пиття чаю, надто багато улюблених песиків, надто багато довгоногих секретарш та поїздок на Антиби, — все це призводить до того, що бізнес починає потихеньку помирати".

Але поки є гроші, один  негатив  — розрив  у виробничому процесі — не помічається. Не надається значення тому, що для освоєння на посаді новому (навіть дуже розумному і високопрофесійному) працівникові потрібен час. Недарма ж у Союзі, всіх капіталістичних фірмах важливе значення надається роботі зі зменшення плинності кадрів. А тут, через матеріальну жадобу, постійно економиться на працівниках і коли вони, попрацювавши і зрозумівши, що для них є тільки  багато роботи, а оплата — найменша, просто звільняються. В  державних установах ця плинність теж існує, тільки через низьку заробітну плату.  

Ще кілька років тому, коли було дуже важко знайти роботу з високим заробітком, багато людей з приватних установ переходили у державні зі значно нижчою зарплатою. Мало хто хоче втрачати добре оплачувану роботу. Та, навіть, якщо людина і хоче далі працювати, терпить, її все одно викидає з русла течія вказаних вище причин.

Для подальшого успішного розвитку власного бізнесу потрібно вміти визнавати знання, професійні якості інших, вчитись або ж відійти від справи. Хіба обов'язково власнику фабрики бути все життя тільки директором, навіть коли це шкодить інтересам справи? Відсутність  повноти знань, професійності, не дотримання етики та моралі виробничих відносин гальмує, а іноді  й губить створену своїми ж руками справу. Потрібно постійно аналізувати та виправляти помилки, які можуть призвести до цього.

Практика свідчить: щоб утримувати на плаву приватно-родинний бізнес з усіма організаційними та внутрішніми (родинними і виробничими) проблемами, потрібно як мінімум бути природженим психологом. Це дуже складний додатковий вантаж, який засновник справи бере на себе (найчастіше без усвідомлення і стихійно).

Започатковуючи  власну справу, потрібно проаналізувати особистий досвід роботи у різних виробничих системах, відібрати всі позитивні елементи, а в подальшому постійно їх контролювати та коригувати, відповідно до ситуації та сучасних вимог. 

______________________________________________________

ПОВНОЦІННІСТЬ  ЖИТТЯ

 

  відчули запоріжчани з особливими  потребами лише за рік діяльності  обласного центру професійної реабілітації інвалідів

 

Сьогодні життя людей з обмеженими фізичними можливостями змінюється на краще. Адже протягом останніх років політика держави стосовно інвалідів постійно змінювалась, суттєво вдосконалювалась — в Україні  від догляду в стаціонарних закладах до комплексної реабілітації дітей та осіб, які стали інвалідами в зрілому віці, що передбачає надання освіти та опанування професією.

Як і вся країна, подібний шлях торували і на Запоріжжі. На виконання Закону "Про соціальний захист інвалідів", Указу Президента "Про національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями", рішенням сесії облради Головному управлінню праці та соціального захисту населення облдержадміністрації було доручено створити Запорізький обласний центр професійної реабілітації інвалідів (ЗОЦПРІ) в місті Бердянську, на узбережжі теплого Азовського моря.

 

Непростий шлях становлення

Шлях  до відкриття центру був непростим, якщо зважити, що до цього часу законодавчо не врегульовано питання про фінансування подібних закладів. Тож головною проблемою стала організація роботи Центру з найменшими затратами. Начальником Головного управління  Віктором Панкратовим була запропонована нова  схема та методологія організації цієї роботи: залучення до спільної роботи низки установ — відділення  Фонду соціального захисту інвалідів, управлінь охорони здоров'я, науки та освіти,  профтехосвіти, обласної МСЕК.

Центр розпочав свою діяльність на початку 2004-го і вже в квітні мав можливість прийняти перших слухачів, що навчалися за двома спеціальностями: "оператор комп'ютерної верстки" та "телерадіомеханік". Організацію професійного навчання взяв на себе обласний комітет профтехосвіти. Заняття проводились на базі машинобудівного ліцею.  

Але проблеми на цьому не закінчилися, а, скоріше, почалися. Як приймати людей, які ледве рухаються, в  абсолютно не пристосованому для них приміщенні? Якою має бути тривалість навчальних годин? Як адаптувати навчальні плани до іншої категорії слухачів? — ці та ще безліч інших питань щодня поставали перед нами. Ми боялися всього:  і як ставитиметься колектив та студенти ліцею до наших слухачів, і чи не буде інвалідам дискомфортно в середовищі  здорових людей.

Але наші "страхи" виявилися даремними. До честі колективу ліцею — вони  зробили все можливе. По-перше, відкоригували навчальні програми. Всіляко намагалися вирішити побутові питання: облаштували бильця на сходинках і змінили розклад, аби на перервах інваліди почувалися впевненіше. Тож наші слухачі були оточені таким теплом та турботою, що нічого, окрім слів вдячності, не висловлювали. Отже, адаптація  пройшла успішно.

І саме це, на нашу думку, створило авторитет та імідж нашому Центру. До нас потяглися люди з усієї області. Відбір та направлення здійснювали місцеві органи праці та соціального захисту населення. Спеціалісти телефонували, уточнювали умови навчання й перебування, можливість інваліда з тим чи іншим захворюванням навчатися в ЗОЦПРІ. Для всіх це був перший іспит.

Нас  знають і поважають

Сьогодні Центр професійної реабілітації інвалідів приймає слухачів на власній базі, що не має архітектурно-конструкторських перепон, де всі працівники — від  методичного персоналу до ліфтерів — добрі  помічники й друзі. Адже іноді доброта, увага, турбота допомагають краще ніж будь-які ліки. Плюс до цього цілющі сонце,  морська вода й  повітря.

Повернення до трудової діяльності або профпереорієнтація проводиться у відділенні професійної реабілітації. Для цього на базі ЗОЦПРІ діють навчально-виробничі майстерні та класи, зокрема, швацької справи,  перукарського мистецтва, підготовки спеціалістів з ремонту  телерадіоапаратури, побутової техніки, електромонтерів телефонного обладнання. Є й   комп'ютерний клас, де готують операторів комп'ютерного набору та бухгалтерів.

Викладацький склад машинобудівного ліцею м. Бердянська має досвід роботи з інвалідами. Тепер уже викладачі приходять до нас, а ми маємо можливість приймати інвалідів, що потребують додаткових засобів пересування. Навчальні програми поповнилися складними інтегрованими спеціальностями з обов'язковим знанням основ роботи на комп'ютері: оператор комп'ютерної верстки — секретар керівника, електромонтер телефонного зв'язку.

У Центрі є й відділення медико-соціальної реабілітації, де слухачі мають можливість опановувати життєво-необхідні навички самообслуговування та пристосовуватись до побутових умов. Працює зал лікувальної фізкультури з сучасними тренажерами. До  послуг інвалідів  і лікувальний масаж, і фізіотерапевтичні та фітопроцедури, і кімната психологічного розвантаження, де досвідчені психологи проводять  тренінги.

Медична реабілітація інвалідів у Центрі здійснюється комплексно, з використанням багатющого потенціалу санаторно-курортної  системи  м. Бердянська. Для кожного слухача розробляється   та чітко виконується індивідуальна програма реабілітації. Налагоджено й побут. Проживають наші слухачі у кімнатах на 2–3 особи. Мають 4-разове харчування,  зокрема й дієтичне. Для  побутових послуг  обладнані  кімнати зі спеціальною побутовою технікою.

І все це для інвалідів абсолютно безкоштовно.

Наші плани на перспективу 

А у вільний час наші слухачі  мають можливість відвідувати культурно-розважальні заклади, бувати на екскурсіях. До їхніх послуг — зимовий  сад, бібліотека, дискотека, оздоровлення на узбережжі моря. Матеріально-технічну базу нам допомогли створити працівники Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Сподіваємося, що вони й надалі нас підтримуватимуть у  реалізації  наших  планів.

Зараз ми проводимо набір до груп швачок, перукарів-візажистів, спеціалістів з бухгалтерського обліку. Заняття розпочнуться в липні. А в перспективі, на 2006 рік, плануємо впровадити підготовку за новими спеціальностями — квітникар-озеленювач та бджоляр. Необхідність у таких спеціальностях  для міст і сіл Запорізької області, особливістю якої є курортна система, сільськогосподарський ландшафт, де влітку відкриваються численні санаторії, будинки відпочинку підтверджує моніторинг ринку праці.

Не секрет, що ринкова економіка загострює проблеми зайнятості інвалідів, ускладнює реалізацію конституційного права на працевлаштування. Професійній реабілітації та трудовій адаптації людей з обмеженими фізичними можливостями сприяє проведення в районах та обласному центрі "круглих столів", "ярмарок вакансій". Сподіваємось, що чотиристороння угода між Головним управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької ОДА,  відділенням Фонду соцзахисту інвалідів,  обласним центром зайнятості та ЗОЦПРІ допоможе в розв'язанні проблем.

Своїм випускникам ми надаємо характеристику-резюме, що допоможе інспекторам служби зайнятості зрозуміти, яким потенціалом володіє конкретна людина — особистість  грамотна, цілеспрямована. Вчимо їх і успішному підприємництву — спеціалісти центру зайнятості та Інфобізнесцентру при Бердянському міськвиконкомі проводять з інвалідами юридичні та економічні бізнес-уроки.

Нам приємно бачити, як люди з обмеженими фізичними можливостями стають щасливими, Користуючись нагодою, хочу  від імені інвалідів, їхніх родин щиро подякувати всім, хто створює та запроваджує такі чудові проекти. Завдяки чому в інвалідів з'явився реальний шанс відбутися як особистості, відчути свою потрібність суспільству.

 

 Н. ТЕРТИЧНА,

 директор ЗОЦПРІ

___________________________________________________

У СПОРТІ ГОЛОВНЕ — УЧАСТЬ

У  червні відбувся другий Всеукраїнський футбольний турнір для інвалідів — півфінал

Футбольної Ліги для інвалідів SENI CUP-2005. Організаторами змагань виступили 

АТ "Торуньський завод перев'язувальних матеріалів" (Польща)

і Міністерство праці та соціальної політики  України

 

 

Метою  змагань є соціальна адаптація розумово відсталих осіб і їх інтеграція в соціум. Турнір SENI CUP і подібні спортивні зустрічі  доводить, що інваліди мають не тільки ті ж самі права що й кожний з нас, але й здатні приймати участь в спортивних змаганнях і вести активний спосіб життя. Діти наполегливо готуються до футбольних матчів, з нетерпінням чекають змагань, які додають їм хорошого настрою, збагачують неповторними враженнями.

Футбольні  матчі проводяться згідно з вимогами FIFA. До складу кожної команди входять сім гравців: воротар, чотири гравці на полі та два запасних. Гра складається з двох десятихвилинних таймів. Започатковані  турніри SENI CUP 1994 року у Польщі, і нині з успіхом проходять у Мінську, Москві, Санкт-Петербурзі, Києві та інших містах.

У кваліфікаційному турнірі в Києві (2–4 червня) взяли участь 13 команд з 11 регіонів України та команда з Латвії. Серед учасників були футбольні команди вихованців дитячих будинків-інтернатів ІІ профілю для дітей з вадами розумового розвитку та психоневрологічних інтернатів АР Крим, Київської, Донецької, Луганської, Житомирської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Чернівецької, Чернігівської областей, Києва та гості з Латвії.

У Польщі в рамках розіграшу буде проведено п'ять відбіркових регіональних турнірів. Команди-переможці кожного відбіркового турніру братимуть участь у фіналі, що проходитиме наприкінці червня у місті  Торунь.

Як і минулого року всі учасники відбіркових турнірів будуть нагороджені спеціальними призами та дипломами. Фіналісти ж отримають можливість виграти додатковий приз — спортивне обладнання.

Команди-переможці Мельнице-Подільського Тернопільської області та Святошинського (Київ) дитячих будинків-інтернатів візьмуть участь у фіналі Футбольної Ліги для інвалідів SENI CUP 2005, який відбудеться наприкінці червня  у польському місті Бродниця.

Елла НОВАК

_____________________________________________________

 

З КВІТАМИ, ПОВАГОЮ, ЛЮБОВ'Ю

 

Те, що саме в третю неділю червня відзначається День медичного працівника, дуже символічно. Бо о цій порі завжди багато квітів,

котрі ми вдячно даруємо "людям в білих халатах" —   милосердним і співчутливим професіоналам.

 

Відданість  справі

Нерідко на їх особистому ентузіазмі, відданості справі, авторитеті фахівця як на трьох китах тримається вся медична галузь. І не має значення, де він працює: у столичній клініці, чи сільській глибинці.

Не виняток тому і Рубинська дільнична лікарня, що в Бахмацькому районі на Чернігівщині. Впродовж останніх десяти років цей сільський заклад охорони здоров'я декілька разів був на грані закриття через недостатність коштів у районному бюджеті. Та щоразу аргументи головного лікаря Олега Калиняка були незаперечні: "Закрити сільську лікарню легко, складно потім відновити. Його підтримали селяни — їздили разом у район, відстоювали своє право на невідкладну медичну допомогу.

Їх  зусилля увінчалися успіхом — у цьому віддаленому на 30 км від райцентру селі зберігся стаціонар на 10 ліжок, поліклініка, аптека. Щомісяця на цій медичній базі Олег Петрович, терапевт за фахом, оздоровлює 20–30 односельчан та й жителям довколишніх сіл не відмовляє. Взимку  цей невеликий сільський стаціонар обігріває душі, зболені самотністю, хронічними недугами сільським ветеранам війни і праці, а це колишні передовики виробництва — доярки, ланкові, котрі тепер розміняли по восьмому десятку літ.

І  ця лікарня давно вже має статус соціальної, а її керівник — статус  сімейного лікаря. А в народі кажуть: "не було б у нас Калиняка — не було уже й лікарні"… Для такої безкорисливої і вразливої душі як в Олега Петровича  таке визнання — могутній стимул до творчих пошуків. Одним із шляхів виживання медицини у віддаленій сільській глибинці він та його колеги вважають впровадження нових методик лікування.

Осередок милосердя

—           Ми залишаємося з людським болем віч-на-віч, нерідко не маючи під рукою нічого, крім тонометра, мого "ровесника",  розповідає колега О. П. Калиняка, фельдшер Моївської дільничної лікарні, що в Чернівецькому районі на Вінниччині,         Б. В. Шумило. — Та  ще досвіду,  великого прагнення допомогти.

Бориса Васильовича шанують в окрузі як талановитого діагноста, чуйну і скромну людину. З його фаховою думкою рахуються не лише колеги по роботі в Моївці, а й в районній лікарні.

Як депутата сільської ради його найбільше хвилюють питання розвитку соціальної сфери села. Саме тому він звертався два роки тому з листом до Міністерства праці та соціальної політики, редакції нашого журналу. Разом з автором листа нам відрадно, що Моївська дільнична лікарня сьогодні функціонує як найперший осередок медичної допомоги сільським жителям.

А ще в Бориса Васильовича світла радість на душі — діти пішли його нелегкою дорогою — син здобув вищу медичну освіту, а донька в цьому році закінчила медичний коледж. Їх  родину в Моївці шанують за тепло домашнього вогнища, працелюбність, щирість, готовність прийти на допомогу іншим.

 

Добро теж лікує

— А в нашій справі не можна без самопожертви, — посміхається медик із багаторічним стажем із Сумщини Лариса Циганенко. Сьогодні вона дуже потрібна людина мешканцям похилого віку майже усього мікрорайону. Бо в денному стаціонарі тер центру "Берегиня", де працює медичною сестрою, можна зміряти тиск крові, отримати невідкладну допомогу в разі нездужання, необхідну консультацію. В більшості випадків головний симптом, з котрим звертаються сюди — це самотність.

З притаманним їй оптимізмом прагне протиставити цій недузі й незначні фізичні навантаження у вигляді зарядки-п'ятихвилинки, й фітоароматерапію, а ще свою доброзичливу усмішку, тепло якої зігріває і лікує душу.

Всі  герої нашої розповіді — одна родина. Незважаючи на різницю у віці, регіональну належність їх об'єднує клятва Гіппократа, в якій найвищий гуманізм — служити людям.

 

Раїса МИХАЙЛОВА,

Фото Василя МАЇРКА

__________________________________________

НАШ НАЙДОРОЖЧИЙ СКАРБ

Міжнародний день захисту дітей — одне з яскравих свят, яке щорічно відзначається на початку літа. І для дітей, які залишилися без батьків, мають проблеми зі здоров'ям або перебувають в спеціальних соціальних закладах, воно є особливим і вони радіють йому не менше, ніж Новому року. Адже добро надовго залишається у дитячій пам'яті. Так уже повелося, що саме 1 червня  їх чекає багато подарунків, концерти, цікаві зустрічі.

 

Ось і  цьогоріч у цей святковий день до вихованців Краснодонського будинку-інтернату, де на державному утриманні перебувають діти з тяжкими недугами, завітали працівники міської податкової інспекції на чолі із її керівником Бешкаревим В.М., керуючий Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів Артюх С.О., начальник Головного управління праці і соціального захисту населення облдержадміністрації Білоус В.М. Гості щиро привітали вихованців і працівників інтернату зі святом та подарували дітям  цукерки, печиво та інші солодощі. Тож дружне, дзвінке "дякуємо" було найвищою нагородою гостям  і всім присутнім.

Першого червня відзначав свій  перший ювілей і "Центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів "Відродження". У День захисту дітей  виповнився рівно рік з нагоди відкриття цієї обласної комунальної установи. Але навіть за такий короткий період в Центрі допомогли поліпшити здоров'я понад 300 діткам з особливими потребами, завдяки розробленій для кожного з них індивідуальній програмі реабілітації. Почесними  гостями на ювілеї були  керівник та весь колектив Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, які подарували дітям великий святковий торт.

А в другій половині дня на  центральній площі м. Луганська відбулося театралізоване концертно-мистецьке свято "Струни моєї душі", яке відкрив керуючий Луганським відділенням Фонду Артюх С.О. Він розповів присутнім про роботу відділення з соціального захисту дітей з інвалідністю. З  вітальним словом до дітей та їх батьків звернулися почесні гості: секретарі Луганської міської ради Кияшко В.Г. і Тихоновський С.Г., керівники міських управлінь освіти Цимбал І.І. та соціального захисту населення Малахова С.А.,  депутати міської ради, інші поважні особи. 

"Діти — наш  найдорожчий скарб, наша надія, гордість, наше майбутнє і  забезпечувати їх, розвивати здібності, підтримувати й заохочувати обдарованих дітей — священний обов'язок сім'ї, влади і громадськості" — це слова з привітання, надісланого учасникам свята народним депутатом України, головою парламентського підкомітету  у справах інвалідів В.М. Сушкевичем. Він  передав усім побажання міцного здоров'я, щастя, добробуту, здійснення найкращих програм в організації допомоги дітям з обмеженими фізичними можливостями.

Святковому концерту передувала виставка-конкурс картин, малюнків, виробів із соломи, глини, пластиліну вихованців спеціалізованого класу СШ №45 м. Луганська, обласного центру реабілітації інвалідів, низки громадських організацій. Всіма необхідними для проведення конкурсу матеріалами, солодкими напоями та кондитерськими виробами його учасники були забезпечені Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів.

Особливий інтерес  глядачів викликали роботи Луганської громадської організації художників та ремісників "Артіль", очолюваної Тетяною Ктітаревою. Майстри представили 20 робіт мініатюрного живопису. Після  огляду творчих робіт, в якому брали участь і депутати Луганської міськради, були визначені переможці конкурсу. За рахунок благодійних коштів, зібраних Луганським обласним відділенням Фонду соцзахисту інвалідів, кожному з 50 учасників конкурсу вручено цінні подарунки, а переможці виставки, які посіли перше, друге і третє місця, отримали грошові премії в розмірі 150, 100 і 50 гривень. 

Далі піснями і танцями розпочалася концертна програма за участю молодих талантів  і відомих виконавців — Михайла та Валентина Золотухіних, Володимира Матвієнка, Тетяни Баранцової. Виступ кожного із них супроводжувався тривалими аплодисментами.  Театралізоване  дійство подарувало його учасникам багато приємних хвилин та задоволення від побаченого.

А 3 червня у Луганському театрі ляльок під патронатом міського голови відбувся конкурс під назвою "Міні-міс і міні-містер Луганська". На це дійство, яке вже традиційно проходить у перші дні червня, було запрошено керуючого Луганським відділенням Фонду соцзахисту інвалідів. Сергій Олексійович вручив двом переможцям — маленьким міс і містеру — премії  по 100 гривень і цінні подарунки кожному з 22 учасників конкурсу, а також виготовлений на замовлення торт. Пригощалися не тільки юні конкурсанти, а й їхні батьки та гості. Ось такою солодкою кульмінацією завершилося свято дитинства у нашому місті.

 

Наталія ЧИБРІСОВА,

Луганське відділення ФСЗІ

_______________________________________________________

В БУЯННІ ЧЕРВНЯ МОЛОДІМ

Пахне досвіток травами, сипле досвіток росами, над луками й заплавами відгомінює косами… Так сповіщає про себе червень. І  літо вступає в свої права, а разом з ним на шлях самостійного життя — вчорашні  школярі, гімназисти, ліцеїсти, студенти.

Обнадійливим поглядом проводжаємо ми їх у дорогу — хай буде на ній більше зустрічей, ніж розлук, більше успіхів, аніж розчарувань. Хай щастить, хай таланить, хай збувається все задумане!

А ще червень дарує романтичний настрій тим, у кого попереду відпустка. До неї, наче вже рукою подать, а ще потрібно завершити безліч невідкладних справ, яких щодень прибуває й прибуває, як у Галини Михайлівни Кучер — начальника міського управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради, що на Черкащині.

Можливо, дехто використає благодатну червневу днину не лише для відпочинку, а й для того, щоб змінити інтер'єр свого помешкання, офісу чи дачі.

Як один із гідних наслідування зразків можемо порекомендувати досвід Коростенського центру соціальної допомоги на Житомирщині. Тут ремонти здійснюють не просто планово, а зі смаком (на знімку: фрагмент одного з куточків відпочинку), де можна відпочити не лише тілом, а й душею.

Хай же червень дарує всім гарний настрій, щедрий урожай і надії на те, що літо у кожного з нас — ще попереду…

 

Раїса НІКОНОВА

Фото Василя МАЇРКА

__________________________________________________

Протези тепер

виготовляють

і в Кіровограді

 

На жаль,  ніхто з нас не застрахований від нещасних випадків, які призводять до пошкодження тих чи інших функцій організму, певної втрати здоров'я, різних форм та видів інвалідності. Саме таким людям покликана допомогти Кіровоградська дільниця Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного заводу, яка вже понад 50 років виготовляє для мешканців нашого краю різноманітну протезну продукцію: ортопедичне взуття, швейно-бандажні вироби, милиці, ціпки тощо.

— Наше підприємство, — розповідає начальник дільниці Юрій  Пальчиков, — обслуговує сьогодні майже 6 тисяч інвалідів. Гордістю трудового колективу є його люди. Сьогодні на підприємстві працює ЗО чоловіків. Усі вони — кваліфіковані  фахівці, які завжди готові надати потрібну допомогу, підбадьорити  добрим словом людей, які змушені були пережити  нещастя. Серед них —  медичні працівники Людмила Цюцюпа і Людмила Шведенко, слюсар-протезист Юрій Сєдих, взуттєвики Тамара Поліщук, Євдокія Синявська, Григорій Соколенко та інші. Спільними зусиллями вони забезпечують щоденне, своєчасне та якісне виконання замовлень, проводять консультації і виконують різні послуги для замовників, у тому числі ремонт протезних виробів.

Дуже потрібною для ефективної діяльності підприємства є незмінна підтримка й увага з боку Міністерства праці та соціальної політики України, Виробничого об'єднання "Укрпротез", Фонду соціального захисту інвалідів. Це дозволило придбати необхідне обладнання та відкрити в цьому році власну лінію з виготовлення протезів нижніх кінцівок, зокрема гомілки за німецькою технологією. Ці протези легші за інші, що дозволяє людині з обмеженими фізичними можливостями вільно рухатися і працювати. Крім того, ми маємо можливість "підігнати" протез точніше і швидше, ніж у Полтаві, оскільки робимо примірки на місці.  У майбутньому планується також налагодити випуск протезів стегон.

Юрій Пальчиков повідомив, що на підприємстві створено базу даних усіх інвалідів області з Інтернет- зв'язком, завдяки чому фахівці дільниці дістали можливість оперативно консультуватися зі столичними колегами чи працівниками інших підприємств, медиками, тримати під контролем ситуацію із забезпеченням протезною продукцією тих, хто її потребує. Поліпшилися й умови праці на дільниці — відремонтовано цехи, побутові кімнати.

Є й проблеми, наприклад, специфіка виробництва, пов'язана зі швидкою зношуваністю протезів. Але  головне, те, що вже зроблене, вселяє оптимізм та віру в майбутнє, адже протезування — це  один із пріоритетних напрямків соціальної сфери, стан в якій можна поліпшувати не деклараціями, а постійною підтримкою держави та самовідданою працею самих людей, зайнятих у системі.

Олександр ПИЛИПЕНКО

______________________________________

У СТРАХОВИХ ФОНДІВ ГРОШЕЙ НЕ БРАКУЄ. ДЛЯ СЕБЕ

17 травня учасники парламентських слухань "Соціальне страхування та соціальне забезпечення в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку" проаналізували, як виконується концепція соціального забезпечення населення, схвалена ще в 1993 році, а також прийняті впродовж останніх дев'яти років соціальні закони. Доповідей було кілька — від профільних парламентських комітетів з ними виступили Василь Хара, Петро Цибенко, Геннадій Руденко, від уряду — міністр  соціальної політики і праці В'ячеслав  Кириленко. Доповідачі — голови комітетів більше зосереджувалися на "вузьких місцях" в соціальному захисті, фінансових проблемах усіх чотирьох соціальних фондів, зокрема, на цільовому вилученні урядом із них коштів.

 

Голова Комітету ВР з питань соціальної політики та праці Василь Хара зупинився на історії створення фондів соціального страхування, питаннях реформування системи соціального забезпечення населення, шляхах розв'язання проблем у цій сфері. Наприклад, як наблизити розмір мінімальних страхових виплат за загальнообов'язковим державним страхуванням до рівня прожиткового мінімуму. На думку депутата, органи виконавчої влади вочевидь порушують систему формування розміру страхових внесків, коли встановлюють страхові тарифи без економічного обґрунтування. Це в подальшому приводить до фінансової нестабільності роботи фондів.

Міністр праці та соціальної політики В'ячеслав Кириленко, коротко зупинившись на здобутках нової влади (81% видатків Держбюджету — це соціальні видатки), наголосив на необхідності системних змін. Для одержання всіх видів допомог уряд впроваджуватиме єдину форму заяви, єдину базу даних. Мета цього кроку — налагодження обміну інформацією між відомствами, спрощення самого процесу, надання допомоги всім категоріям населення, які потребують соціального захисту. На часі — застосування єдиного соціального внеску, розбудова накопичувальної страхової системи, впорядкування механізму соціального забезпечення.

Серед  проблем він назвав непрозорість діяльності фондів соціального страхування. Чотири  діючих нині фонди здебільшого здійснюють  спільні функції, дублюють один одного, а утримання їх апарату "з'їдає" за рік 700 млн. грн. та ще 200 млн. іде на додаткові видатки. На думку міністра, ці кошти можна використати значно ефективніше — для  допомоги вразливим категоріям населення.

Особливу увагу було приділено пенсійним проблемам. Голова правління Пенсійного фонду Борис Зайчук проаналізував причини, що призвели до появи значного дефіциту коштів у фонді. Він привернув увагу до проблем рівня оплати праці, який поступається темпам зростання пенсійних виплат. Голова Комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Петро Цибенко закликав уряд разом із парламентом негайно шукати шляхи розв'язання численних проблем. З проханням стратегічно підійти до змін у законодавстві звернувся і голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадій Руденко.

На милицях піднявся на трибуну голова Чернігівської громадської організації "Союз інвалідів від трудового каліцтва та професійних захворювань" Ф. Шевченко. Деякими законодавчими актами, сказав він, погіршено становище інвалідів, які одержують пенсію за трудове каліцтво; проблема відшкодування шкоди потерпілим на виробництві потребує більшої уваги і уряду, і парламенту.

Учасники слухань, причетні до діяльності страхових фондів, у свою чергу, нарікали на те, що органи виконавчої влади часто без економічного обґрунтування змінюють страхові тарифи, а це призводить до нестабільності  роботи фондів. Вони ж застерігали від безоглядного запровадження єдиного соціального внеску, що може призвести до руйнування системи в цілому.

Експеримент з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів, проведений у Запорізькій, Луганській та Львівській областях, очікуваних результатів не дав. Серед проблем, що потребують вирішення, — наближення розмірів мінімальних страхових виплат до рівня прожиткового мінімуму, збільшення розмірів надбавок і підвищень до пенсій, передбачених раніше діючим законодавством, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, розвиток страхової медицини, правовий та соціальний захист бездомних, підвищення розміру мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму та впровадження єдиної тарифної сітки в оплаті праці.

За результатами обговорення учасники внесли низку пропозицій Кабінету Міністрів України, фондам загальнообов'язкового соціального страхування, обласним та міським держадміністраціям, які викладено в рекомендаціях за підсумками парламентських слухань.

 

Христина ТАЛАЛАЙ

_________________________________________________________

 

ЯКІСНЕ І ДОСТУПНЕ  ЖИТЛО

Дивлячись, як зводяться один за одним красені — житлові  будинки, як на ринку спорудження житла з'являється  дедалі більше фірм, як, зрештою, активно заселяються новобудови, можна подумати, що житлову проблему в Україні вже розв'язано. Але ж щасливими новоселами стають лише ті, хто має кошти на купівлю власного помешкання. Бо звичні ще з радянських часів довжелезні квартирні черги нікуди не зникли, в них залишилися ті, хто не має інших шляхів і засобів до поліпшення житлових умов, як тільки за допомогою держави. Ці люди стоять на черзі по 10–15, а в окремих населених пунктах — навіть  по 19 років! Серед  пріоритетів житлово-комунальної політики, визначених у програмі уряду "Назустріч людям", є будівництво житла для малозабезпечених верств населення за рахунок державного та місцевого бюджетів, розвиток іпотечного кредитування та реконструкція старого житлового фонду.

 

Соціальне житло

Ідея надання за державний чи комунальний кошт житла малозабезпеченим обговорюється вже давно, однак каменем спотикання став не лише дефіцит коштів на цю справу, а й механізми надання та використання таких помешкань. Адже дедалі складніше пристосовувати старі норми до нових реалій. Нині в Україні така форма житла, як соціальне, відсутня, оскільки законодавчо не визначена.

Відповіді  на проблемні запитання може дати новий Житловий кодекс України, що вже, як кажуть, на підході. Наприкінці минулого року Верховною Радою України було прийнято в першому читанні його проект. Нині ж готується подання до парламенту на друге читання, і цей процес супроводжується консультаціями, дискусіями...

На "круглому столі", проведеному Комітетом Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку, де  обговорювався новий Житловий кодекс, однією з ключових тем було саме соціальне житло, адже йому  в проекті приділено особливу увагу. Як зазначив голова парламентського комітету Валерій Пустовойтенко, таке житло громадянам України, які потребують соціального захисту, надаватиметься безплатно або за доступну плату державою, органами місцевого самоврядування у встановленому Кабінетом Міністрів порядку та на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Розмір плати для кожного наймача встановлюватиме орган місцевого самоврядування з урахуванням рівня доходу сім'ї, а також площі помешкання та переліку житлово-комунальних послуг, які надаватимуться.

Таке житло не підлягатиме приватизації, піднайму, бронюванню та викупу, однак його наймач матиме право, за письмовою згодою інших членів сім'ї, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного житла з іншим наймачем у фонді соціального призначення за згодою власника цього житла.

Чергу  диференціюють

Квартирну чергу, за словами Валерія Пустовойтенка, буде переглянуто та диференційовано на категорії громадян, які мають право на одержання житла позачергово, у першу чергу, та на отримання соціального житла.  Перша та друга з цих категорій матимуть право на одержання пільгових кредитів для будівництва чи придбання свого помешкання. Причому житло, побудоване чи придбане за власні кошти, не обмежуватиметься за площею.

Згідно з законопроектом, такими, що потребують поліпшення житлових умов, вважаються громадяни, які не мають житла, бездомні, безпритульні, постраждалі від стихійного лиха, та з забезпеченням житловою площею нижче від норм, встановлених органами місцевого самоврядування, мають важкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в одній кімнаті з членами сім'ї, зазначив голова парламентського комітету. Облік цих громадян вестиметься як в органах місцевої влади, так і на підприємствах, установах та організаціях, які вирішать встановити в себе таку чергу. Але списки на отримання житла з фонду соціального та загального призначення будуть окремими, і час перебування на обліку на отримання житла з фонду одного призначення не зараховуватиметься при взятті на облік на одержання квартири з фонду іншого призначення. Люди, які перебувають на черзі на момент вступу в дію кодексу, матимуть право, за бажанням, приватизувати отримане житло за нормами про приватизацію державного житлового фонду.

Також Валерій Пустовойтенко повідомив, що нині розроблено та внесено до Верховної Ради проект закону про житловий фонд соціального призначення. При його розробці були враховані основні положення проектів законів України про соціальне житло та державну стратегію житла.

Облік і право

на соціальне житло

Проектом нового Житлового кодексу передбачається, що житлові приміщення фонду соціального призначення мають відповідати встановленим для них будівельним, санітарним та технічним нормам, хоча зрозуміло, що йдеться не про престижне житло, зазначив заступник голови Держжитлокомунгоспу Орест Лотоцький.

 Братимуть на облік на одержання житла з фонду соціального призначення певні категорії сімей. Це ті, кому потрібно поліпшити житлові умови і для яких таке житло є єдиним місцем проживання, а середньомісячний сукупний дохід за попередній рік з розрахунку на одну особу не перевищував прожиткового мінімуму та розміру вартості найму житла в цьому населеному пункті. При визначенні сукупного доходу також враховуватиметься вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім'ї на момент взяття на облік. Першочергове право на забезпечення соціальним житлом отримають сім'ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, пенсіонери.

Та є тут один нюанс. Якщо громадянин поліпшив своє матеріальне становище настільки, що перестає вважатися таким, що потребує соціального захисту, він повинен буде звільнити займане житло, придбавши або побудувавши собі інше. Це означає, що люди, які втратили право на соціальне житло, можуть бути включені до списків на одержання пільгових кредитів на будівництво чи придбання житла або цільових житлових позик, підкреслив Орест Лотоцький.

Конструктивна критика

тільки на користь

Друге читання законопроекту Житлового кодексу в парламенті заплановано на березень місяць. Однак дискусії щодо різних його нюансів тривають, надходять нові пропозиції і зауваження. Не бракує й критики, яка, проте, спрямована на вдосконалення цього важливого документа.

Володимир Денисенко, заступник начальника головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, зауважив, що, на жаль, у новому проекті немає чіткого переліку — які ж громадяни визнаються такими, що потребують соціального захисту. Якби ми зробили цей перелік і затвердили його законодавчо, тоді ніяких спекуляцій в цьому плані не було б. А так у новому кодексі з'являються першочергове забезпечення житлом, позачергове, деякі пільгові категорії, яким за рахунок держави, по суті, не може надаватися житло. Це, наприклад, Герої України, кавалери трьох ступенів ордена "За заслуги" і так далі, підкреслив Володимир Денисенко і висловився за доцільність врахування цих моментів.

Також він зазначив, що зарахування громадянина на квартирний облік є зобов'язанням держави забезпечити його житлом. У Києві стоїть на черзі 148 тисяч осіб. А щодо нових черговиків, то тут треба бути дуже обережним.

Зарахування ж на чергу бездомних, безпритульних може мати негативні наслідки. Скажімо, чоловік мав квартиру, але продав її, чи пропив, переночував пару днів у тепловій камері, потрапив у розподільник — і  став безпритульним. І що, держава мусить брати на себе зобов'язання забезпечити його житлом? Володимир Денисенко запропонував квартирний облік здійснювати тільки за місцем проживання громадян, бо коли йде "перекидання" з черги на підприємстві на чергу за місцем проживання, то дуже часто виникає плутанина. А якщо якесь підприємство має можливість надати своїм працівникам житло, то воно може вести облік у себе. До питання про забезпечення житлом молодих фахівців, випускників вузів. Якщо організація чи підприємство запрошує на роботу іногороднього фахівця, то вже має взяти на себе зобов'язання забезпечити цього працівника житлом, сказав заступник начальника головного управління.

Територія якісного життя

За інформацією Мінекономіки, нині на квартирній черзі перебуває 1,546 млн. сімей, для поліпшення їхніх житлових умов необхідно побудувати 98,9 млн. кв. м житла. Середньорічньо  протягом 2000–2004 років отримувало житло лише 1,5%, тож за таких темпів потрібно не одне десятиліття аби забезпечити всіх потребуючих. Позбутися однієї з найгостріших соціально-економічних проблем уряд планує завдяки реалізації програми "Територія якісного життя", підкреслив Орест Лотоцький.

Дасть  змогу значно поліпшити житлові умови населення застосування механізмів іпотечного кредитування. Урядова програма передбачає збільшити термін іпотечного кредитування та розмір кредиту по відношенню до вартості застави і водночас знизити відсотки за кредит та вартість оформлення іпотечного кредиту. Орієнтирами мають бути відповідні показники розвинутих країн. У  США, Данії, Нідерландах, Швеції термін іпотеки 30 років, майже стільки ж — у  Німеччині, Австрії, Великобританії. Щорічні відсотки за кредит у США визначені на рівні 7%. Вартість оформлення іпотечного кредиту не перевищує 1%.

І реалізація програми реконструкції, заміни житлового фонду, що перебуває в компетенції органів місцевого самоврядування (розробка місцевих програм забудови, інвентаризація житлового та нежитлового фондів на територіях, що підлягають забудові, створення фондів забудови) прискорить вирішення цих нагальних питань.

Незайве нагадати, що програма "Територія якісного життя" не лише соціальна, хоч це й найсуттєвіше. Її реалізація — запорука економічного розвитку. За розрахунками фахівців кожна вкладена в будівництво гривня, додає більш як дві гривні у зростання ВВП, а кожне додаткове робоче місце в будівельній галузі забезпечує роботою п'ять–шість робітників у інших галузях економіки.

 

  Орися КАЛИНЧУК

_____________________________________________

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДЕРЖСЛУЖБОВЦІВ: ЕКОНОМІЧНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

 

Основою будь-якої держави, її управлінського механізму є система державної служби. Відтак  ефективна діяльність державного  апарату визначає  подальший розвиток  державності. Сучасному державному службовцю має бути притаманна широка гама ділових якостей: висока ерудиція, професійна компетентність, схильність до лідерства, підприємливість і здатність ефективно діяти в умовах економічного ризику, практичний розум та здоровий глузд, комунікабельність, заповзятливість, ініціативність,  вимогливість, висока працездатність,  тактовність та толерантність.

У демократичному суспільстві державна служба повинна забезпечувати дотримання прав і свобод людини і громадянина через надання фізичним та юридичним особам якісних адміністративних (управлінських) послуг, гарантувати керівництву держави якісну підготовку та виконання політичних рішень.

Цілком логічно, що зростаючі вимоги мали б компенсуватися підвищеними соціальними гарантіями.  Про ці не завжди гармонізовані складові розмірковує магістр державного управління, головний консультант апарату Верховної Ради України    Валентина СТЕПАНЮК.

 

Необхідність реформування державної служби та законодавства, що її регулює зумовлена, зокрема, й недостатньою здатністю державної служби забезпечувати ефективне виконання визначених Конституцією зобов'язань влади перед суспільством, фрагментарністю чинного законодавства, в якому переважають підзаконні акти.

Ці негативні фактори і тенденції спричиняють низку проблем: недостатній професійний рівень державних службовців та невідповідність їх фахової підготовки сучасним потребам державного управління, низький престиж державної служби, невідповідність статусу державного службовця  покладеній на нього відповідальності, суб'єктивізм у відборі, просуванні по службі та матеріальному стимулюванні державних службовців, низьку ефективність механізмів запобігання корупції, а також недостатню прозорість у діяльності органів державної влади та відсутність контролю з боку суспільства.  Державна служба має бути не тільки зорієнтованою на норми демократичного громадянського суспільства, але й стати ефективним інструментом побудови такого суспільства.

Стабільність державної служби досягається насамперед у разі виникнення до неї, як до особливого виду трудової діяльності, інтересу громадян, високу оцінку суспільством  її соціальної корисності  та  престижності. Це — основа продуктивної праці державних службовців і створення гідних соціальних запорук, що в свою чергу, необхідно для поповнення  кадрового  резерву служби потенційно висококваліфікованими, морально надійними фахівцями.

В умовах нинішнього зниження довіри населення до державної служби  питання підвищення  статусу державних службовців і гарантій  їх соціального захисту не завжди сприймається позитивно. В основному це пов'язано з вузьким розумінням соціального захисту, як форми матеріальної (фінансової) прямої чи переносної підтримки. Така  підтримка, безперечно, вагомий фактор. Однак, далеко не завжди це єдиний і гарантовано ефективний  засіб.

Україна, порівняно з  країнами Центральної та Східної Європи,  витрачає на державну службу незначну частку ВВП. Отже є сенс законодавчо визначити правила використання коштів  із позабюджетних фондів на окремі напрямки діяльності органів державної влади. Не секрет, що останнім часом через відсутність коштів не в повній мірі виконується розпорядження Кабінету Міністрів України "Про розробку заходів щодо підвищення престижу  державного  службовця".  З  тієї  ж причини не виконуються статті 33, 34, 35, 36 Закону України "Про державну службу". Цілком зрозуміло, що  престиж і статус державної служби в Україні треба піднести до рівня розвинених країн.

Поняття "соціальний захист" у нашій країні почало широко вживатися тільки на етапі переходу до ринку і як його атрибут, хоча в тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству.  Формування сучасних систем соціального захисту в світі було пов'язане з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків.  Соціальний захист являє собою комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової належності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Іншою метою є також підтримання стабільності в суспільстві, попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною соціальною нерівністю, знаходить вияв у страйках, актах громадської непокори, сутичках між окремими групами населення.

Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з певних причин опинилися в скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальних допомог особі або сім'ї, яка не має  достатніх засобів існування. Соціальна допомога за своєю суттю є адресною тому, що надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує реабілітаційну функцію: допомогти людям, які потрапили в скрутну життєву ситуацію, вберегти від зубожіння,  небезпеки опинитися на узбіччі суспільства.

Реалізувати  соціально-організаційну функцію може тільки економічно й організаційно стабільна країна. Основа стабільності — її кадровий корпус, створений службовцями, об'єднаними загальною метою, які перебувають на державній службі на постійній, професійній основі. Визначальними факторами є устремління службовців реалізувати себе в управлінській діяльності, зайняти гідне місце в суспільстві, впевненість в стабільності службового положення, можливість службового росту, належні і вчасно отримані грошові винагороди, деякі пільги в медичному  обслуговуванні і пенсійного забезпечення.

Наведені дані вказують на певні особливості організації соціального захисту державних службовців  порівняно з іншими категоріями громадян. Зрозуміло, що соціальний захист як гарантія задоволення первинних життєво необхідних потреб людини для державного службовця є недостатньо   (він може її одержати і не будучи державним службовцем). Різниця в тому, що в державній сфері суспільство (різні соціальні інститути) має забезпечувати умови для їх задоволення, а чи будуть вони реалізовані чи ні — справа самих громадян.  На державній службі ситуація інша — умови для реалізації вторинних потреб забезпечуються державою, нею регламентуються й відповідні правові механізми. Крім того, в державних органах повинна реалізуватися система заходів зі стимулювання розвитку вторинних потреб службовців і використання наданих умов для їх задоволення. Виходячи із цих передумов, соціальний захист державних службовців в своїй основі передбачає забезпечення державної служби, задоволення потреб службовців і їх інтересів, які стимулюють ефективне вирішення службових завдань і закріплення на державній службі.

На практиці це означає створення, перш за все, необхідних умов для нормальної діяльності, усунення перепон у  виконанні службових обов'язків. При цьому враховуються чотири  основних види орієнтації службовців: на характер роботи; на умови роботи; на винагороди; на кар'єру. 

Згідно з цим  визначаються основи соціального захисту державних службовців:

• підвищення престижу служби в державних органах;

• достатньо висока регулярно виплачувана заробітна плата, розміри якої повинні підвищуватися одночасно з ростом кваліфікації, збільшенням стажу, зниженням реальної вартості гривні;

• забезпечення нормальних умов праці, забезпечення житлом, транспортом, телефоном;

• державне страхування (в т. ч. медичне), гарантовано  високе пенсійне забезпечення;

• можливість службової перспективи, що передбачало б  стимулювання до підвищення знань, накопичення досвіду, ініціативності, сумлінного виконання завдань, відповідальності.

 Правовою  основою регламентації соціального захисту державних службовців є Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723. Цим Законом прямо не передбачено, який саме правовий і соціальний захист держава гарантує державним службовцям.  Разом з тим,  такі соціальні гарантії передбачені в Митному кодексі  України та Законі "Про прокуратуру".

Однак слід зазначити, що сьогодні робляться спроби закріпити в нормативних актах питання соціального захисту державних службовців. Так, 31 травня ц.р. Верховною Радою було прийнято Закон "Про внесення змін до статті 37 Закону України "Про державну службу". Його метою є врегулювання на законодавчому рівні порядку призначення пенсій державним службовцям у зв'язку з інвалідністю та втратою годувальника на випадок смерті державного службовця.

Так, відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу", пенсія державним службовцям, визнаних інвалідами І та ІІ групи, може бути призначена за умови звільнення їх з державної служби. У разі повернення зазначених осіб на державну службу, виплата їм пенсії державного службовця припиняється до звільнення з роботи або досягнення граничного віку перебування на державній службі. Право на призначення пенсії у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого державного службовця, які перебували на його утриманні; непрацездатні діти мають право на призначення такої пенсії незалежно від того, чи перебували вони на утриманні годувальника.

 

____________________________________________

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПОТРЕБУЄ РЕФОРМ

 

Одним із аспектів реформи соціального захисту населення є організація персоніфікованого обліку ветеранів і перехід від безготівкового (натурального) надання пільг до їх адресного грошового виразу. Суперечки щодо доцільності цих змін активно обговорювалися раніше, не стихає ця полеміка  й зараз.

Своїми думками щодо необхідності прискореного переходу від натуральної форми надання пільг до їх адресного грошового еквіваленту вирішив поділитися і керівник базової соціальної структури — начальник управління праці та соціального захисту населення  Генічеської райдержадміністрації  Ігор  Олександрович ЄРШОВ. Маючи  понад три десятиліття практичного досвіду роботи в соціальній сфері Херсонщини він, безумовно, заслуговує, щоб до його думки прислухалися. Зокрема, до слушних зауважень щодо впорядкування питань забезпечення інвалідів спецавтотранспортом.

 

Перші кроки в організації адресної грошової допомоги населенню зроблено ще за часів СРСР. Подальшого  розвитку  вона набула майже 15 років потому, хоча опоненти реформи намагалися подати це як цілком нове явище. У складі управлінь соціального захисту населення були організовані відповідні відділи. Суттєво доопрацьовано правову базу. Та  до завершення цього процесу, його оптимізації ще далеко.

У  цій статті я не буду торкатися питань матеріально-технічного, кадрового, нормативного забезпечення. Вони знаходиться у стадії реалізації та є основними. Вважатимемо, що вони будуть опрацьовані та реалізовані. Торкнуся лише деяких аспектів, які періодично бурхливо обговорюються. Зараз, у зв'язку з певними політичними подіями, які відбувалися в країні розмови трохи стихли. Починається підготовка до наступних виборів у парламент і знову вирішення цього важливого питання відкладається мінімум на рік. Мені це здається неправильним.

Відразу хочу підкреслити, що мій особистий досвід роботи в органах соціального захисту населення тільки підтверджує необхідність прискореного переходу від натуральної форми надання пільг до їх адресного грошового еквіваленту. В якості критерію  необхідності надання адресної грошової допомоги населенню чи відмови від неї, іноді застосовується термін "корисність". Але кожна соціальна група розуміє його по-різному. І це природно: в кожній соціальній групі є свої, притаманні тільки їй, інтереси, що не завжди співпадають з інтересами інших груп і загальногромадськими, а іноді навіть можуть конфліктувати з ними.

Значний вплив на реалізацію цього проекту має думка громадськості, проте вона неоднозначна. Тож наслідки не зовсім виважених рішень можуть бути негативними: це соціальна напруга та громадські конфлікти, аналогічні тим, що відбувалися в Росії. При обговоренні цього питання я б пропонував взагалі не застосовувати термін "корисність": те, що корисно одному,  може  бути абсолютно непотрібним,  і  навіть зашкодити іншому.

Наведу декілька конкретних прикладів. Запровадження адресної грошової допомоги на придбання медикаментів, проїзд в автотранспорті ветеранам (замість безготівкового надання послуг) у межах адміністративного району проживання річ, безумовно, позитивна. Однак, може бути по-різному сприйнята мешканцями різних регіонів.

Так, ветерани, які мешкають у бюджетоформуючих регіонах, можуть вважати недостатньою грошову компенсацію, яка задовольнить сільського жителя. Що, до речі, й було однією з причин соціальних конфліктів у Росії. Структури ж, які надають ці послуги і отримують за це бюджетні кошти, визнають її, скоріш за все, навіть шкідливою. Поясню чому: в сільських районах та невеликих містах (бюджетодефіцитних регіонах) через нестачу бюджетних коштів  ці   види  пільг  надаються  в  обмеженому обсязі  чи   взагалі   не надаються вже багато років. Відповідно, компенсаційні суми, навіть дуже обмежені, будуть сприйняті позитивно.

У промислових (бюджетоформуючих) регіонах рівень забезпеченості населення натуральними пільгами значно вищий. Крім того, потреба в окремих видах пільг мешканця великого міста і села може бути різною (наприклад, транспортні послуги). Тому й сума адресної грошової допомоги, яка задовольнить сільського жителя, виявиться недостатньою для городянина. У структур, які беруть участь у розподілі послуг за бюджетні кошті, такі заходи теж можуть викликати різко негативну  реакцію, оскільки вони втратять частину прибутку.

Проте в ситуації з наданням натуральних пільг є певна закономірність: незадоволені всі учасники цього процесу. Так, отримувачі пільг вважають, що послуги надаються їм не в повному обсязі, своєчасно та якісні. Підприємства-надавачі послуг незадоволені розмірами бюджетних компенсацій. Крім того, останні  нарікають, що держава несвоєчасно і не завжди компенсує їхні збитки у повному обсязі. Держава ж незадоволена низькою якістю пільг і завищеною, з її точки зору, їх вартістю, відсутністю можливості реально проконтролювати кількість та якість наданих послуг.

Зрозуміло,  що таке становище викликає у  населення недовіру як до держави, так і до її конкретних представників. І виникає закономірне питання: "Якщо все так погано, то чому держава нічого не змінює?" Висновок може бути тільки один: комусь це дуже вигідно і цей "хтось" настільки впливовий, що держава вже багато років нічого не може зробити.

Декілька слів про можливість обліку надання натуральних пільг. Безумовно, кожна сфера має свою специфіку. Тож наведу найбільш очевидні приклади, а саме: проїзд ветеранів у міському транспорті та транспорті в районі адміністративного проживання.

Існує середня норма безкоштовних поїздок у міському автобусі: 8 поїздок в місяць на одну особу. Згідно з цими нормативами транспортні організації роблять розрахунки збитків, які бюджет повинен їм відшкодувати. Суми ці дуже значні. Але така "середня норма" безкоштовних поїздок дорівнює середній температурі хворих у госпіталі. До того ж у  багатьох сільських районах такі транспортні послуги не надаються взагалі чи дуже обмежено.

У бюджетоформуючих регіонах ветеран може скористатися цією послугою і 8 разів на день. А контроль за кількістю перевезених ветеранів реально можуть здійснити самі транспортники. Та чи вигідно це їм? Проконтролювати відповідність поїздок одного ветерана середній нормі  взагалі неможливо. Бо коли це комусь і вигідно, то не державі та громадянам. У  цьому й полягає перевага адресної грошової допомоги перед витрачанням бюджетних коштів на безособове надання пільг, кількість та якість яких обрахувати ніхто не в змозі. В  результаті незадоволені всі: самі ветерани, транспортники та держава.

Виваженого підходу  потребує ще одна проблема: розмір транспортної компенсації. Скоріш  за все, він не може бути однаковим для мешканців села і, наприклад, таких міст як Київ, Донецьк, Львів, але громадськості це потрібно ретельно обґрунтувати.

Досить складна ситуація й з пільговим забезпеченням медикаментами. Питання ціноутворення (вартості для бюджету), можливість своєчасного отримання їх хворими в достатній кількості та якості — залишаються  поки що невирішеними.  

Розв'язати цю проблему в рамках чинного законодавства, мабуть, взагалі неможливо. Як і проконтролювати якість цих послуг. Хоча  б з тієї причини, що між хворим і ліками — велика  кількість посередників.

Загальновідомі й сумні факти, коли пільгові ліки можна придбати лише в конкретній аптеці, коли хворим замість дешевих вітчизняних ліків пропонують дорогі імпортні аналоги, які за якістю не кращі. Але чому?! Чому ліки в аптеках, які надають послуги за бюджетні гроші, нерідко значно дорожчі за ті ж ліки, що відпускаються за власний кошт у звичайних аптеках?

І таких "чому" та "коли" можна нарахувати дуже багато. Але причина тут мабуть одна: є люди, організації, яким вигідно, щоб бюджетні кошти проходили через декілька посередників і уже потім були реалізовані у вигляді натуральної пільги. І чи не в цьому була причина таких бурхливих протестів проти адресної грошової компенсації з боку окремих осіб та організацій на початку минулого року?

Ще одна проблема, яка посідає особливе місце — забезпечення інвалідів спецавтотранспортом як засобом протезування. Черги тут розтягнулися на десятиріччя. Число  інвалідів, яким МСЕК видано висновки на отримання такого транспорту, постійно зростає та складає близько 5% від їх загальної кількості.

Очевидно, що потребує перегляду нормативна база, у т.ч. і медичні критерії видачі висновків. Навряд чи всі інваліди, які за висновком медиків потребують забезпечення автомобілем, зможуть ним управляти. Напевно, в деяких випадках самі інваліди віддадуть перевагу грошовій компенсації замість автомобіля, яким не можуть управляти, а деякі радше б скористалися ним в якості пасажира.

Конфлікти з цього приводу виникають іноді навіть у родинах інвалідів. Непоодинокі звернення й самих інвалідів, їхніх рідних або навіть сусідів, що члени сім'ї, які проживають разом з інвалідом, використовують транспорт не в його інтересах. Держава ж ще й виділяє кошти на бензин. Такі звернення, як правило, неофіційні, були і в моїй практиці, але зробити тут щось дуже важко, бо це дуже особисті речі. Чинним законодавством врегулювання таких ситуацій не передбачено.

Вважаю, що необхідно надати інваліду право вибору: автомобіль і, відповідно, багаторічна черга, чи справедлива щомісячна грошова компенсація. Автомобіль видається на 10 років, і відповідно щомісячна компенсація складатиме приблизно 100 грн. на місяць.

Перелік неврегульованих питань у цій сфері можна продовжувати, але думаю, що переведення натуральних пільг у площину адресного грошового еквіваленту, поліпшить і ситуацію з наданням пільг, і зробить прозорішим використання бюджетних коштів. І найголовніше, поліпшиться якість і зросте кількість наданих послуг.

Варто підкреслити, що коли держава має за мету такі цілі та бажає зміцнити довіру населення до себе як до гаранта соціального захисту, то при проведенні такої реформи на економію бюджетних коштів, передбачених на пільги розраховувати не можна. Ветеранам і інвалідам війни потрібно віддати належну шану. Їх не так вже й багато залишилось — за  моїм власним аналізом, чисельність ветеранів війни, порівняно з 2000 роком, зменшилась на 30%. І, як це не сумно,  їм, враховуючи вік і стан здоров'я,  вже недовго доведеться користуватися цими пільгами.

Звичайно, реформа — це ломка певних стереотипів, що не проходить безболісно. Але я переконаний, що це краще ніж те, що є зараз. 

 

___________________________________________________

КОРИСНИЙ ПОСІБНИК

 

усім, хто хоче збагатити себе новими знаннями в галузі права соціального забезпечення

 

Трансформаційні процеси в суспільному житті незалежної України обумовили істотні структурні зміни в економіці, соціальній сфері та поставили невідкладні завдання з пошуку адекватної викликам сьогодення ефективної моделі соціального захисту населення. Природно, що актуальними стали дослідження: а) взаємозв'язків  між економічним розвитком держави і системою соціального захисту, зокрема, впливу останньої на економіку; б) тенденцій зміни витрат на соціальне забезпечення у ВВП; в) джерел фінансування соцзабезпечення на основі державних соціальних стандартів і гарантій; г) впливу процесів глобалізації на соціальний захист.

У  цьому контексті неабиякий інтерес викликає навчальний посібник кандидата юридичних наук Б. І. Сташківа "Теорія права соціального забезпечення", що вийшов друком у видавництві "Знання", в серії "Вища освіта ХХІ століття". Його автор, доцент Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці,  відомий  вагомим науковим доробком, зокрема й з питань правового регулювання сфери соціального захисту населення.

Посібник привертає увагу як оригінальністю структури, так і методикою викладу, виокремленням контрольних запитань і рекомендованим мінімумом нормативних актів і літературних джерел до кожної глави. Тож особливо корисним він буде студентам, викладачам, аспірантам вузів, практикам. Для такого висновку достатньо навіть побіжного ознайомлення зі стислим змістом посібника: "Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення", "Право соціального забезпечення як самостійна галузь права і науки", "Принципи права соціального забезпечення",  "Джерела і форми права соціального забезпечення", "Правовідносини у сфері соціального забезпечення", "Історія становлення та розвитку соціального забезпечення в Україні".

Незаперечною  заслугою автора рецензованого посібника є те, що, розкриваючи зміст поняття "соціальне забезпечення", він чітко розмежовує його визначення як економічної та правової категорії, застерігає від можливого зведення до певного виду матеріального забезпечення (причому тільки осіб, що потрапили під вплив соціального ризику), чи до пенсій, допомог і соціальних послуг. Адже соціальне забезпечення (як і соціальний захист) будучи самостійною функцією держави  виконує певні функції: економічну, виробничу, реабілітаційну, соціальну, політичну, демографічну, виховну. Значне місце відведено й характеристиці конституційного права громадян на соціальне забезпечення, державним соціальним стандартам і соціальним гарантіям як складовим цієї системи, визначено джерела фінансування (дається перелік), перераховані організаційно-правові форми та показано їх  вплив на формування системи права соціального забезпечення.

Викликає  інтерес і позиція автора щодо права соціального забезпечення як самостійної галузі права і науки. Цінним уже є сам факт такого підходу. В  посібнику обґрунтовується "окремішність цієї галузі права і недоцільність передчасного штучного конструювання нових галузей права у сфері соціального забезпечення населення". Визначивши предмет права соціального забезпечення, автор дає перелік суспільних відносин, які входять до нього. Деталізує методи правового регулювання права соціального забезпечення, функції, систему права соціального забезпечення (остання "дає можливість отримати відповідь на два запитання: з яких частин складається ця галузь права і як ці частини взаємодіють між собою"). Автор привертає увагу до різних думок щодо структурних елементів системи права соціального забезпечення, аналізує структурні елементи Загальної частини права соціального забезпечення,  які є інститутами Особливої частини. Всебічно проаналізовано принципи права соціального забезпечення: від їх загальної характеристики до з'ясування критеріїв класифікації, ролі і значення окремих видів (загальноправових, міжгалузевих) за їх ознаками, джерелами.

Вдало структуризовано та логічно викладено й навчальний матеріал у главі "Джерела і форми права соціального забезпечення". Основна увага приділена питанням джерел (дається визначення поняття, з'ясовується зміст, виділено види), форм (поняття, класифікація); при характеристиці окремих із них (наприклад, законів, положень, інструкцій) дається їх структура. Обґрунтовується необхідність проведення кодифікації нормативного масиву в окремі законодавчі акти.

Особливе місце в посібнику відведено правовідносинам у сфері соціального забезпечення, де розкриваються відмінності між соціальними фактами і ризиками, між юридичними фактами і соціальними випадками. Соціально-забезпечувальні правовідносини трактуються як "відносини, які складаються на підставі норм права соціального забезпечення між фізичними особами й органами соціального захисту населення з приводу надання конкретного виду соціального забезпечення", характеризуються правоздатність і дієздатність учасників цих правовідносин, юридичні факти як передумови виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Заслуговує на увагу і заключна глава посібника, де зроблено спробу висвітлити основні віхи історії становлення та розвитку системи соціального забезпечення в Україні.

Л. ШУМНА,

к. ю. н., завідувач кафедри

трудового права та права

соціального забезпечення

Чернігівського державного

інституту права, соціальних технологій та праці