№5 Травень 2005 р.

НАРОД  —  ГОЛОВНИЙ  ТВОРЕЦЬ ПЕРЕМОГИ

Людська  пам'ять, всупереч невблаганним законам часу, примхливим політичним вітрам, повинна берегти й передати нащадкам велику правду про війну. Ця правда в тому, що історія назвала головним творцем Перемоги народ, для якого війна була і Великою, і Вітчизняною не лише за назвою, а й за самою  її глибинною сутністю. Саме народ, прийнявши на себе найстрашніший удар і не зламавшись під неймовірною ношею, відстояв найдорожче — рідну землю, власну долю, майбутнє своїх нащадків      і цілий світ.

Світ відзначив ювілей Перемоги

З-поміж  свят, які щороку приходять на нашу землю, незгасною і нетьмяніючою зіркою першої величини залишається День Перемоги. В ньому, як на багатобарвному полотні історії та людського буття, переплелися радість і скорбота, гордість і гіркота, біль і надія. Шість десятиліть минуло відтоді, як воєнні громи змовкли над Європою і з її карти було стерто останню коричневу пляму.

Святкувати 60-річчя Перемоги у Другій світовій війні світ почав 8 травня. Цього дня в ЄС згадували своїх борців із фашизмом. У Лондоні відбувся грандіозний концерт. У Варшаві на 300 метрів простяглася черга до Вічного вогню біля пам'ятника радянським воїнам-визволителям. У Нью-Йорку пройшло урочисте засідання Генеральної асамблеї ООН.

Але найбільші урочистості відбулися в Москві. На них прибули глави 53 держав і урядів, у тому числі  президенти України, США, Ізраїлю, Латвії. Торжества з нагоди 60-річчя Перемоги пройшли також у більшості країн колишнього СРСР. У Молдові, вперше за роки незалежності, відбувся військовий парад. У Єревані біля могили Невідомого солдата відправив панахиду Пресвятіший католикос усіх вірменів Гарегін ІІ. В Астані на честь Дня Перемоги відсалютували 300 водяних гармат.

Живіть  якомога довше…

У  Києві разом із Президентом України Віктором Ющенком в урочистостях брали участь Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, Голова Верховної Ради Володимир Литвин, Держсекретар Олександр Зінченко, Секретар Ради національної безпеки і оборони Петро Порошенко, Київський міський голова Олександр Омельченко, народні депутати. Після завершення урочистостей Президент разом із ветеранами скуштували солдатської каші.

Урочисту ходу ветеранів і вищого керівництва держави немов благословляла сама природа: дощ, який шпарив із самого ранку, трохи вщух — і  від ЦУМу до Європейської  площі (кінцевого пункту ходи) — вдалося пройти без парасольок. Зате потім, уже коли ветеранів на автобусах повезли до музею Великої Вітчизняної війни, знову припустив рясний дощ. Та святкового настрою він не міг уже зіпсувати: поруч у "червоних палатках" парувала солдатська каша і чекали на старих солдатів бойові 100 грам.

Але спершу була промова Президента. "Уже 60 років для моєї нації 9 травня — це суміш печалі й радості. За чотири роки війни Україна заплатила за свою свободу, право жити на своїй землі більш як 10 мільйонами життів своїх синів і дочок. Це дуже велика плата, щоб жити вільно на своїй незалежній землі, — сказав Віктор Ющенко. — Молю, прошу вас, живіть якомога довше серед нас, допомагайте нам будувати вільну, демократичну країну. Таку, як хотіли Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Володимир Великий чи Ярослав Мудрий".  При цих словах на очах деяких ветеранів заблищали сльози.

Історія не знає держав і націй, які б такою ціною оплатили свій успіх у війні. Віроломство політиків і прорахунки полководців, усе, що спричинилося до тяжких поразок і колосальних втрат, жодною мірою не применшують пройденого та звершеного воїнами, які очистили від чужинської навали свою Вітчизну і прийшли у Європу визволителями-гуманістами. Наші діди і батьки зробили все, щоб ми могли з честю та гордістю називати себе їхніми нащадками, пишатися своєю країною за її внесок у звитяжне завершення боротьби з фашизмом.

Ця незабутня дата, щораз повертаючи до перебігу, наслідків та уроків минулої війни, має стати нам, нинішнім і прийдешнім, нагадуванням про наш священний обов'язок перед поколінням, яке врятувало Мир, — дорожити єдністю суспільства і всемірно її зміцнювати, знаходити шляхи до порозуміння.

А ще — пам'ятати про наш одвічний борг і перед мільйонами тих, хто стояв до останнього на передовій і за лінією фронту, кому випали миттєвості подвигу і многотрудні ратні дні та ночі, для кого війна завершилася під скромними обелісками або у братських могилах, і кому судилося повернутися з неї живим. І перед трудівниками тилу, для яких вищий сенс тих голодних і холодних років сконцентрувався у гаслі "Все для фронту, все для Перемоги!". І перед святою самопожертвою солдатських вдів, які не щадячи себе у праці, виводили в люди знедолених сиріт. І перед дітьми війни, у яких вона відібрала найкращу пору життя. Це вони вибороли велику Перемогу, відбудували державу, підняли з руїн і згарищ села, міста, фабрики, заводи. Це їм нинішнє покоління завдячує своїм життям, своїм майбутнім.

Держава піклується про ветеранів

В Україні, за словами першого заступника міністра праці та соціальної політики Павла РОЗЕНКА, нині проживає понад 3,9 млн. ветеранів війни, з них 325,3 тис. інвалідів війни, 418 тис. учасників бойових дій, 2694,6 тис. учасників війни, 469 тис. осіб, на яких поширюються норми Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", 240 осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

На виплату разової грошової допомоги до Дня Перемоги у Держбюджеті–2005  передбачено 424,8 млн. грн., що майже на 300 млн. більше проти торішнього. Суттєво збільшено й розміри виплат. Так, інваліди війни І,II,III груп отримали по 400, 330 та 270 грн. відповідно, учасники бойових дій — по  250 грн., особи, на яких поширюється норми Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" — по 130 грн., особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною — по  400 грн. Цьогоріч уперше допомогу отримали й учасники війни — по  50 грн.

Програмою соціального захисту ветеранів, затвердженою урядовою постановою № 42 від 15.01.2005, передбачено заходи з  підвищення рівня життя ветеранів війни та праці, забезпечення їх засобами реабілітації, поліпшення санаторно-курортного лікування, збільшення компенсаційних виплат. Для посилення соціальних гарантій інвалідам Великої Вітчизняної війни додатково до встановлених пенсій, розмір яких не досягав прожиткового мінімуму, з травня 2004-го виплачувалась адресна цільова грошова допомога. З 1 січня 2005-го розмір цієї допомоги збільшено: інвалідам війни І групи з 50 до 70 грн., а також встановлено допомогу інвалідам війни І та II груп у розмірі 50 грн., учасникам бойових дій — 40  грн., незалежно від розміру пенсійних виплат.

Значній частині пенсіонерів (понад 1 млн. осіб), у т.ч. ветеранам війни, праця та служба яких відзначена державними нагородами, встановлено пенсії за особливі заслуги. Держбюджетом на забезпечення цих виплат виділено близько 900 млн. грн. І в залежності від категорії — доплата до пенсії за особливі заслуги складає від 132,8 грн. до 66,4 грн.

А 2006-го такі надбавки до пенсії платитимуть і працюючим пенсіонерам (нині надбавки виплачують тільки непрацюючим, закон робить виняток лише для тих працюючих, у кого середня зарплата за попередній рік не перевищує прожитковий мінімум). У повному розмірі виплачуватиметься пенсія за особливі заслуги й громадянам, які проживають у будинках престарілих (зараз вони отримують тільки різницю між визначеною їм пенсією і вартістю утримання в інтернаті). З 1 січня 2006-го надбавку до пенсії отримуватимуть також особи, нагороджені Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР або Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

Уряд зробив усе, аби в святкові дні люди, які пройшли війну, відчули до себе повагу суспільства та нової влади, — повідомив  віце-прем'єр-міністр Микола ТОМЕНКО. Ветерани війни, залежно від категорій, у травні отримали від 341,96  до 491,6 грн. та доплату за лютий. Якщо до прийняття нового бюджету, наприклад, учасник бойових дій отримував 284,69 грн., а тепер — 401,87 плюс 37 грн. доплати.

Відразу ж після святкування Дня Перемоги, на засіданні уряду 11 травня ухвалено чергове рішення про підвищення пенсій. "З 1 березня 2005 року більше 1 мільйона пенсіонерів, яких не торкнулися підвищення пенсій,  отримають збільшені пенсії", — повідомив міністр праці та соціальної політики В'ячеслав КИРИЛЕНКО. Міністр зазначив, що "також і 76 тис. наукових працівників матимуть право на збільшення пенсій в середньому на 47 грн.".  Урядовою постановою пропонується коефіцієнт підвищення пенсій  — 1, 055, який відповідає 20% темпу зростання середньої зарплати в Україні за 2004 рік. Зазначений коефіцієнт застосовується у випадках, якщо пенсія в минулому році не підвищувалася. Для осіб, чиї пенсійні виплати торік підвищено менше ніж на 1,055, вони збільшаться на розмір, який відповідає різниці між коефіцієнтом 1,055 та коефіцієнтом, на який підвищено пенсію в 2004 році. Якщо ж цей коефіцієнт перевищує визначений проектом постанови (1,055), такі пенсійні виплати не будуть перераховуватися. Це рішення прийнято урядом на виконання  ч. ІІ ст. 42 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено щорічно підвищувати трудові пенсії з урахуванням темпу зростання середньої заробітної плати в Україні за попередній рік.

Пам'ятаємо. Любимо. Шануємо

Жорстока війна залишила в пам'яті людей незагойні рани, обпалила долю кожної української родини. І в пам'ять про кожну краплю крові, про кожну сльозу, пролиту нашим народом, кожен із нас намагається внести в турботу про ветеранів і свою посильну частку.

У всіх регіонах України затверджено заходи, спрямовані на подальше поліпшення соціального, медичного обслуговування ветеранів війни, а також на патріотичне виховання молоді. Серед першочергових — забезпечення інвалідів війни ліками за пільговими цінами, засобами пересування та реабілітації, протезно-ортопедичними засобами, неухильне виконання вимог чинного законодавства України щодо надання ветеранам пільг, залучення додаткових ресурсів для зміцнення матеріальної бази терцентрів соцобслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, інтернатних, геріатричних і медичних закладів і створення належних умов перебування в них для ветеранів. У місцевих бюджетах передбачено кошти на проведення ритуалів Пам'яті з покладанням вінків і квітів до могил Невідомого солдата, пам'ятників, меморіальних комплексів; обстеження матеріально-побутових умов проживання малозабезпечених ветеранів війни та надання їм натуральної та грошової допомоги.

Так, у  Закарпатській області в ході акції "Паспорт здоров'я ветерана" інвалідам війни роздаються аптечки, на Харківщині — триває акція "Доступні ліки", на Черкащині створено "Ветеранські аптеки". Аналогічні акції проводяться і в інших регіонах.

А ветерани війни, які мешкають у Києві у приватних будинках з опаленням вугіллям та дровами, отримають по півтори тонни палива. Міська влада виділила на це півмільйона гривень, які будуть витрачені на придбання та безкоштовну доставку вугілля киянам. На День Перемоги, 9 травня, усі ветерани безкоштовно користувалися київським міським транспортом. 

"Укртелеком" уже традиційно надає можливість ветеранам 7–11 травня безоплатно спілкуватися з бойовими друзями. Учасники Великої Вітчизняної війни могли упродовж 20 "подарункових" хвилин потелефонувати з квартирних телефонів за місцем реєстрації, а також із поштових відділень і переговорних пунктів по Україні, до країн СНД, а також "мобільним" абонентам, номери яких мають код 050, 066, 039 та 068.

Авіакомпанія  "АероСвіт" на 7–11 травня оголосила благодійну акцію "Пам'ятаємо, любимо, шануємо", яка поширюється на регулярні польоти літаками компанії у межах України. Ветерани  війни мали 100-відсоткову знижку на тариф, оплату державного збору. Крім того, у святкові дні ветеранам та їхнім родичам, які відвідували місця поховання, спростили перетин кордону з Росією: від 27 квітня до 11 травня на ділянці "Бєлгород–Харків" їх пропускали позачергово.

Запорізькі ж ветерани отримали святкові гостинці від ВАТ "Запоріжсталь" та  "Індустріалбанк". Партнери витратили 2,5 млн. грн., закупивши для 53 тис. ветеранів війни, учасників бойових дій і працівників тилу чималенькі подарунки, напаковані свіжими та смачними продуктами.  Фасували подарункові пакунки працівники цеху торгівлі й харчування "Запоріжсталі", а допомагали доброчинцям їх роздати — районні  ради ветеранів та рада у справах молоді комбінату.

На Житомирщині в ході молодіжної акції "Пам'ятаймо минуле заради майбутнього" студентські та учнівські загони впорядковували місця поховань радянських воїнів, допомагали солдатським вдовам і ветеранам війни. Роботи вистачало всім: до свята треба було привести до ладу 12 військових цвинтарів, 1895 братських і 1855 одиночних могил, відвідати стареньких і одиноких ветеранів війни: тільки в Житомирі близько 300  прикутих до ліжка інвалідів І групи.

Нехай не згасне турбота

У своєму виступі перед ветеранами Віктор Ющенко, зокрема, сказав: "…60-річчя Перемоги — це  дійсно наше велике національне свято. Ми вшановуємо безприкладну мужність українського народу, який утвердив своє право на життя і свободу. У бойовому братстві з іншими народами українці звільнили свою землю і всю Європу від нацизму. У віках житиме велика Перемога, яка захистила майбутнє цілого людства!

Проте не лише про радість Перемоги нагадує нам цей день. Він нагадує нам про трагедію, пережиту Україною, про втрати, яких зазнала кожна українська родина. У кожному домі, я переконаний, сьогодні вшановують пам'ять дідів, батьків, які заради нас ішли на смертний бій. Так само, як і ми з дружиною і дітьми сьогодні поминаємо наших батьків, яким випало бути і солдатами, і в'язнями концтаборів. Ми вклоняємось терпінню наших матерів, які винесли на жіночих плечах тягар всього воєнного лихоліття.

Війна провела крізь вогонь мільйони і мільйони українців. Кожен пройшов своєю дорогою, і в кожного було тільки одне життя. Але, читаючи історію без "білих плям", ми бачимо: вся українська нація в єдиному пориві боролася за свою державу. Сини і дочки України йшли заради неї на смерть і на муки, хоч по-різному бачили її шлях у майбутнє.

Ще раз, шановні співвітчизники, шановні ветерани, я закликаю вас і всіх присутніх на цьому майдані: нам сьогодні треба не судити тих чи інших, а примиритися зі своєю історією, вшанувати кожну краплину крові, пролиту за Україну. Мужністю, трудом і терпінням всього нашого народу була врятована Україна".

Приєднуючись до всіх сердечних привітань, наш  редакційний колектив ще раз висловлює ветеранам щирі слова шани і вдячності за Мир і спокій на нашій землі.

Здоров'я вам, бадьорості духу. Нехай ніколи не полишають вас підтримка рідних і друзів. Нехай у ваших серцях і домівках не згасає теплий вогонь любові і турботи.

_____________________________________________

СТО ДНІВ — СТО ДІЙ

Стоденний ювілей українська влада відзначала 15 травня, але ще наприкінці квітня Президент Ющенко публічно відзначив уряд Тимошенко, поставивши урядовцям найвищу оцінку за 12-бальною шкалою. Такий комплімент Прем'єр розцінила як найкращі слова, почуті за останній час, і не приховувала задоволення здобутками свого уряду.

Підсумки стоденної роботи Кабінету міністрів України, що крок за кроком віддзеркалюють шлях країни за ці дні, оприлюднено урядовою прес-службою під назвою "Сто днів — сто дій". Пропонуємо увазі наших читачів огляд найважливіших соціально-економічних  здобутків нової влади.

Справедливий бюджет —

основа подолання бідності

Прийняття збалансованого соціально спрямованого бюджету стало першим серйозним іспитом для нової команди. Його ухвалення та сімнадцять закладених в основу головного фінансового документа соціальних програм стало запорукою виконання передвиборчих обіцянок, даних громадянам. Головною відмінністю нового бюджету є його людяність: 81% державних коштів спрямовано на зарплати, пенсії, стипендії та соціальні програми. Ця цифра  підтверджує, що кожна копійка державних фінансів спрямовується для людей.

Та головне — забезпечено планомірне наповнення державної скарбниці. Досягти цього вдалося внаслідок  запроваджених антикорупційних програм та заходів, спрямованих на ліквідацію зловживань у бюджетній сфері, боротьбу з контрабандою:  за І квартал ц. р. план надходжень перевиконано на 114,7%, а профіцит бюджету склав 143 млн. грн. запровадивши безпрецедентну програму і вже в березні доходи від митниці на 84,9% перевищили заплановані надходження.

Уряду вистачило лише 50 днів, щоб радикально підвищити доходи найбідніших верств. Якщо торік у І кварталі дев'ять з десяти українських сімей ледь зводили кінці з кінцями, то наприкінці березня 2005-го кількість родин, доходи яких вищі за прожитковий мінімум, зросла до 42%.

Гідні зарплати, пенсії, соціальні допомоги

Стрімкими темпами — чотири  рази протягом року — зростатиме  мінімальна зарплата: з 262 (у січні) до 332 грн. з вересня. Щоквартально збільшуватимуться виплати лікарям, освітянам, науковцям, працівникам культури. З 1 вересня розпочнеться впровадження Єдиної тарифної сітки, на це в бюджеті передбачено 1,4 млрд. грн. Загалом зарплата працівників бюджетної сфери в 2005 році зросте на 57% і сягне 708 грн. Середня ж зарплата має зрости щонайменше до 817 грн.

Першими відчули соціальність бюджету пенсіонери, адже уряд пішов на безпрецедентний крок, спрямувавши на пенсійне забезпечення 16% ВВП. І цьогоріч мінімальна пенсія вперше зрівнялася з прожитковим мінімумом для непрацездатних, а розмір середньої пенсії зріс з 316 до 383 грн. Започатковано  й диференціацію пенсій з урахуванням стажу та статусу особи.

Більш  як утричі збільшено державні виплати ветеранів війни  до 9 травня. Уряд знайшов можливість вшанувати самовідданість, військову доблесть і честь колишніх військовослужбовців —  середню   військову пенсію підвищено до 913 грн.

Досягненням стало й багаторазове збільшення допомоги при народженні дитини, дітям-сиротам, інвалідам з дитинства та одиноким малозабезпеченим матерям.

Зокрема, допомога новонародженим — у 12 разів (майже 8,5 тис. грн.), малечі до 6 років — учетверо (до 362 грн.), дітям до 18 років — уп'ятеро (до 460 грн.), для малозабезпечених матерів — у 5,4 раза. Більш як удвічі збільшено допомогу інвалідам з дитинства, які, в залежності від групи, отримують від 156 до 516 грн.

Уряд збільшив стипендії дітям-сиротам, які навчаються у ПТУ, середніх і вищих  навчальних закладів. А також державні стипендії в системі професійно-технічної, середньої та вищої освіти.

Безробітні та заробітчани

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю збільшено до 135 грн. Покращення адміністрування дозволило Фонду соцстрахування на випадок безробіття перерозподілити 182 млн. грн. на потреби безробітних.

Уряд провів переговори з європейськими країнами про тимчасову трудову міграцію. Відтепер  громадяни України, виїжджаючи на роботу за кордон матимуть  можливість попередньо підписати трудові контракти, отримати робочі візи й користуватися у цих країнах  соціальними правами й захистом. Створено Центр допомоги громадянам України за кордоном.

Турбота про здоров'я  громадян

Розроблено програму "Ліки України", яка вже дала перші результати. Купуючи ліки в аптеці, ви будете знати, що платите не за шматки крейди чи сумнівні розчини. Фармацевтичному фальсифікату поставлено заслін.

Ліквідовано умови для корупційних дій посадових осіб, у повноваження яких входила закупівля медичних препаратів за кордоном за державні кошти. Всі операції по закупівлі ліків за державні кошти поставлено під жорсткий контроль.

Особливу увагу приділено організації системи охорони здоров'я у сільській місцевості — на  виконання програми "Медицина на селі" уряд виділив 38 млн. грн. Внаслідок її впровадження найвіддаленіші пункти будуть забезпечені медикаментами і кваліфікованими медичними послугами.

Відновлено фінансування програми "Туберкульоз" і Кабінет міністрів розпочав її поетапну реалізацію. 11 травня стартував автопробіг "Україна проти туберкульозу та онкозахворювань". Мета акції  — привернути увагу місцевої влади до проблеми поширення цих захворювань, а також ознайомити фахівців регіональних медичних закладів з можливостями цифрового рентгенівського діагностичного устаткування вітчизняного виробництва.

Для поповнення запасів інсуліну в регіонах 7 квітня уряд затвердив постанову "Про закупівлю лікарських засобів для лікування хворих на цукровий діабет", згідно з якою Мінохоронздоров'я доручено закупити препаратів інсуліну на 1 млн. грн.

Село — колиска  нації

Уряд  розробляє комплексну підтримку села, якою передбачено фінансування соціальних програм на селі, розвиток інфраструктури, культурних і освітніх закладів, створення таких комфортних умов, щоб молодь, обираючи , жити на своїй малій батьківщині чи в місті, мала достатньо аргументів зробити вибір на користь першого.

При Кабінеті Міністрів створено Раду виробників і переробників сільськогосподарської продукції, яка спільно з урядом працюватиме над формуванням сприятливих умов для розвитку вітчизняного сільськогосподарського виробництва, забезпеченням оптимальної цінової політики на споживчому ринку і наповненням вітчизняного ринку достатньою кількістю сільськогосподарської продукції.

На необхідності  розроблення генеральної концепції відбудови села, наголошував і Президент. Село — це  колиска нації, це душа народу, в селі — його коріння. Тож потрібно дивитися на село не тільки як на економічний сектор.

Йдеться про створення для села зони вільної торгівлі, сприятливої податкової політики, вирішення проблем страхування ризиків в АПК, селекції в рослинництві і тваринництві. Якщо цього не зробити, сказав Віктор Ющенко, то через 2–3 роки будемо їсти чужу картоплю і пити чуже молоко.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ РЕАЛІЗУЄ 17 ПРОГРАМ ПРЕЗИДЕНТА ВІКТОРА ЮЩЕНКА

Перша програма "Соціальний прогрес" спрямована на збільшення доходів родин. Її мета — впровадження державних соціальних стандартів, поступове доведення розмірів державних соціальних гарантій до рівня прожиткового мінімуму і забезпечення достойного рівня добробуту у країні.

Друга програма спрямована на забезпечення дитинства і материнства. Це фінансова підтримка молодих сімей, самотніх матерів, запровадження концептуально нових підходів до подолання проблеми безпритульності. На  її вирішення планується спрямувати 300 млн. грн. з резервного фонду Кабінету Міністрів і ще мінімум 200 млн. гривень з інших джерел.

Третя програма — детінізації економіки — передбачає збільшення дохідної частини бюджету, а також відповідний рівень доходу бюджету з розрахунку на одну людину, як це прийнято у європейських країнах. Детінізація — це  рівність господарюючих суб'єктів, дотримання законності при проведенні фінансових операцій, прозорість державної політики щодо бізнесу.

Четверта програма "Власність народу"  передбачає інвентаризацію всієї державної власності та налагодження її ефективного управління. В рамках програми розроблена концепція дооцінки приватної власності, яка була куплена без конкурсу з порушенням закону.

П'ята програма "Територія якісного життя" — побудова житла для українців. По-перше, вона базується на заміні застарілого житлового фонду, який налічує сьогодні 72 млн. кв. метрів. Програма  передбачає будівництво на місці 5-поверхових "хрущовок" нових багатоповерхових будинків і надання мешканцям старих квартир нового житла зі збільшенням загальної площі у 1,5 рази. По-друге, це —  іпотечне кредитування на 15–30 років під низькі (2–6% річних) ставки для кожної родини, яка прагне покращити умови проживання. Уряд розпочав наповнювати іпотечну установу десятками мільярдів гривень надходжень. Для формування іпотечного фонду Кабінет Міністрів планує залучити до 2 млрд. доларів США кредитів під урядові гарантії.

Шоста програма — відродження агропромислового комплексу — базується на створенні модульних типових проектів для аграрного виробництва, які включають не тільки виробництво сировини, а й повний  цикл переробки.

Сьома програма — екологічна. Вперше в історії України питання збереження природного середовища уряд піднімає на рівень пріоритетного національного інтересу.

Восьма програма "Літакобудування України": планується створити масштабне національне підприємство, корпорацію "Антонов", яка буде об'єднувати всі потужності для просовування  українських високих технологій у світі.

Дев'ята програма  "Інвестиційне забезпечення процесів в Україні": до кінця року передбачається ВТРИЧІ збільшити рівень інвестицій в українську економіку.

Десята програма "Відродження духовності і культури":  на 2005 рік заплановано кілька великих  проектів, які стануть локомотивом культурного процесу в Україні.

Одинадцята програма "Європейський дім" передбачає впровадження плану дій України — ЄС, здійснення заходів щодо отримання від ЄС статусу країни з ринковою економікою. Сьогодні  у рамках програми здійснюється лібералізація візового режиму між Україною і ЄС та проводиться адаптація законодавства України до законодавства ЄС.

Дванадцята програма пов'язана із забезпеченням населення лікарськими препаратами. В Україні будуть якісні ліки за прийнятними цінами. Передбачається створення лабораторій, які відслідковуватимуть якість медпрепаратів.

Тринадцята програма  "Нова якість освіти і науки". Її завдання — комп'ютеризація шкіл, підключення до Інтернету, підготовка учнів до життя в епоху інформаційних технологій. Планується зосередити державну підтримку академічної науки на напрямах, що можуть стати проривом у світовій науці. Галузева наука об'єднається  з потребами виробництва, забезпечуючи їх новими технологіями.

Чотирнадцята програма "Розвиток малого і середнього бізнесу" передбачає  спрощення адміністрування і втручання держави у підприємницьку діяльність, мікрокредитування, радикальне спрощення процедури при оформленні підприємницької діяльності. Контролюючі органи проводитимуть перевірки виключно з вимогами законодавства, будь-які насильницькі  дії проти підприємництва будуть виключені.

П'ятнадцята програма "Магістралі України". Згідно з нею передбачається реконструювати існуючі дороги і побудувати нові, розбудувати міжнародні транспортні коридори Київ–Одеса, Київ–Чоп, канал Дунай–Чорне море. За 5 років передбачається створити в Україні ідеальні європейські дороги.

Шістнадцята програма  "Енергетична незалежність". Її головне завдання  — розбудова нафтогазових магістралей. Завдяки цьому держава диверсифікує забезпечення України паливно-енергетичними ресурсами. Україна отримає доступ до видобутку нафти і газу в інших регіонах світу. Передбачається побудувати новий високотехнологічний нафтопереробний завод в Бродах Львівської області.

Сімнадцята програма — розвиток місцевого самоврядування — передбачає надання місцевим громадам повноважень, які дозволять на місцях займатися самоорганізацією життя людей, не чекаючи на розпорядження з Києва.

Успіхи нової влади  визнають всі

Хоча стоденний марафон — термін  закороткий для однозначних висновків, однак успішність дій нової влади визнають як її прихильники, так і опоненти. Примовкли й скептики, які вважали, що соціальна політика уряду знищує національного виробника. Бо лише за І квартал зростання в машинобудуванні сягнуло 11,3%, хімічній і нафтохімічній промисловості — 14,2, харчовій — 16, целюлозно-паперовій  — 19,5, виробництві деревини та виробів з неї — 22%.

Загалом і Президент, і Прем'єр мають всі підстави для того, щоб бути задоволеними першими ста днями своєї роботи. Та й соціологи фіксують небувалий рейтинг довіри до нової влади: згідно з соціологічними даними, Президентові та уряду довіряє більше половини українців. З іншого боку, цей  кредит довіри необхідно підкріпити результативною роботою для людей, результати якої всі ми відчуватимемо щоденно.

_______________________________________________

СОЦІАЛЬНИЙ                               ДІАЛОГ  ЯК ЗАПОРУКА ЕКОНОМІЧНОЇ                                                                                                МОГУТНОСТІ

Ефективний  соціальний

діалог — складова

світогляду нової влади

Соціальний  діалог має стати частиною світогляду нової влади, підкреслив Міністр праці та соціальної політики В'ячеслав Кириленко. Уряд робитиме все, аби представники соціальних партнерів могли висловити  власну точку зору і захищати свої інтереси.

Тож найближчим часом обговоренню найактуальніших проблем сьогодення буде присвячено зустріч керівників держави з представниками роботодавців та профспілок. На часі — започаткування  практики погодження з соціальними партнерами всіх нормативно-правових документів, які стосуються соціально-трудових відносин та соціальної проблематики. Можливо, такий процес уповільнить темпи прийняття цих документів, але значно поліпшить  якість, оптимізує режим їх реалізації. Не знімається з порядку денного і підготовка нової редакції закону про колективні договори. Адже розвиток економіки наполегливо висуватиме проблеми, що можуть бути врегульовані лише нормами цього закону і нового Трудового кодексу. Необхідний і закон про соціальне партнерство. А також якісні зміни у роботі Національної ради соціального партнерства (НРСП). Вже є пропозиції щодо оновлення її складу.

Соціальне партнерство, наголосив В'ячеслав Кириленко, це не тільки рух уряду назустріч роботодавцям та профспілкам, а й рух цих партнерів назустріч уряду. В принципі уряд готовий сприймати будь-яку критику, оскільки всі його члени захищали право громадян на вільну критику і безперешкодне відстоювання своїх позицій. Разом з тим урядовці  раді були б відчувати не тільки вимогливість з боку роботодавців та профспілок, але і їх підтримку, як соціальних партнерів. Уряд сприятиме тому, аби профспілкові організації могли функціонувати на всіх підприємствах, сприятиме їх ефективному діалогу з роботодавцями (нині у сфері торгівлі, громадського харчування та обслуговування практично немає профспілок, їх створення є проблематичним внаслідок позиції роботодавців). Уряд зацікавлений у тому, аби у кожному регіоні, на кожному підприємстві укладались колективні договори, які б ставали підґрунтям для довгострокової, цивілізованої співпраці між тими, хто дає роботу, і тими, хто її виконує. Адже всі учасники цього процесу створюють суспільне добро.

Європейський досвід

не завадить

Розвиток  соціального діалогу в Україні,  зазначив старший технічний радник Проекту МОП "Сприяння реалізації прав у світі праці" Станіслав Ченюх, суттєво послаблює  політизація його учасників. Не додає ефективності цьому процесу й недосконале законодавство, організаційна слабкість і незрілість інститутів соціального партнерства, відсутність професійної та інтелектуальної підтримки. Призвести до звуження діалогу можуть і процеси глобалізації, відкриття економіки зовнішньому світу, прихід  на національний ринок міжнародних корпорацій. Тож Україні варто проаналізувати європейський досвід модернізаційних реформ  та  дерегулювання, особливо у сфері соціально-трудових відносин та ринку праці. Будь-які значні реформи можна реалізувати тоді, коли вони спираються на  злагоджені дії соціальних партнерів. Тож країни, які прагнуть до консенсусної соціальної політики та координування колективних переговорів, мають більше шансів на успіх.

Соціальний діалог зміцнює стосунки між соціальними партнерами — роботодавцями і працівниками, переконаний головний спеціаліст програми "Діалог" МБП Владислав Єгоров. Завдяки такому діалогу держава може досягти значного прогресу в економічному  розвитку. Адже він скорочує конфліктну базу і сприяє стабільності на ринку праці, у суспільстві та політичній сфері. Соціальний діалог на  базі спільних інтересів, що стосуються економічної та соціальної політики, допомагає знаходити нові способи розв'язання складних проблем.

Формат  діалогу

як перспектива розвитку

Співголова НРСП від профспілкової сторони Григорій Осовий зазначив, що на початку 90-х в Україні не було політичної волі для створення інститутів соціального партнерства. Але конкретні обставини (масові страйки) примусили владу сісти за стіл переговорів з профспілками. І в ході діалогу з'явилася ідея створення інститутів, які могли б "випускати пар, коли в казані накипіло". На жаль, поки що усвідомленням об'єктивної необхідності розвитку діалогу не прониклися повною мірою ні нова влада, ні суспільні інститути.

Нині вкрай важливо визначити формат соціального діалогу —  охоплюватиме він лише соціально-трудові відносини чи включатиме економічну, політичну, соціальну сфери. Зараз він обмежується лише сферою праці. Але діалог має сприяти й економічному розвитку, що створює  основу для ефективної соціальної політики. В  Україні досі не визначено, яка модель соціально-трудових відносин будується — ринковий індивідуалізм, контрактний корпоратизм, ліберальний колективізм чи корпоратизм.  Процес  йде всліпу, без базових основ перспективного розвитку.

Досягати  балансу інтересів

Соціальний діалог є запорукою успіху у формуванні стабільної соціально-економічної політики держави, переконаний заступник співголови НРСП від сторони роботодавців Володимир Грищенко. Як свідчить досвід цивілізованих країн, забезпечити сталий економічний розвиток, ефективну систему гарантованих соціальних стандартів, що є передумовою злагоди у суспільстві, можна лише завдяки постійному діалогу між владою, роботодавцями та профспілками. При цьому рівень успіху в досягненні балансу інтересів соціальних партнерів залежить від дотримання ними принципів законності, рівноправності, прозорості, взаємоповаги та виконання досягнутих домовленостей. Результативність соціального діалогу значною мірою залежить і від політичної волі, прагнення соціальних партнерів об'єднати зусилля для розв'язання найбільш гострих  проблем, від уміння знаходити компроміс  при їх вирішенні.

На жаль, за три місяці урядом не узгоджував із соціальними партнерами жодного нормативно-правого акту у сфері зайнятості, податкової політики, митно-тарифного регулювання, законодавчого забезпечення стабільної діяльності підприємств. Владні рішення приймаються за зачиненими дверима. Проект змін до держбюджету–2005 уряд подано до парламенту без узгодження зі сторонами роботодавців і профспілок, не обговорювався на засіданні НРСП. Наслідком цьогорічного "необговорення" є значне погіршення умов для  підприємницької діяльності, розвитку стратегічних галузей економіки. На національному рівні немає механізмів глибокого аналізу соціальних наслідків та прогнозних оцінок реформацій, що відбуваються у всіх секторах економіки.

Чимало застережень викликають у роботодавців ініційовані урядом зміни у системі  соціального страхування. Серйозні  недоліки системи пов'язані з неефективністю механізмів регулювання страхових виплат, невиправдано завищеними витратами на адміністрування, зловживаннями у використанні страхових коштів. Управління фондами, відповідно до законодавства, до останнього часу здійснювалось на тристоронній основі. Це  дозволяло сторонам реалізувати своє право  на участь у формуванні страхової політики.

Нині ж ситуація змінилась. Законом про держбюджет на 2005 рік порушено принцип тристороннього управління страховими фондами. Урядова сторона ігнорує думки інших соціальних партнерів щодо шляхів формування витратної частини бюджету Фонду соцстраху з тимчасової втрати працездатності. Розрахунки свідчать, що збільшення з 1 квітня виплат при народженні дитини призведе до дефіциту бюджету Фонду у 432 тис. грн., і компенсація з держбюджету не передбачена. Це унеможливить  фінансування дитячого оздоровлення та путівок до реабілітаційних відділень санаторно-курортних закладів, а також може призвести до росту заборгованості з виплат застрахованим громадянам і, як наслідку, фінансової дестабілізації Фонду.

Викликає занепокоєння і рішення держави акумулювати кошти цільових фондів, зокрема страхових, на єдиному казначейському рахунку. Більше того, передбачається залучення коштів цього рахунку для покриття тимчасових касових розривів держбюджету протягом бюджетного року. Сторона роботодавців, підкреслив Володимир Грищенко, відкрита  для співпраці, але й урядовій стороні треба не тільки декларувати бажання демократичних перетворень та розвитку діалогу, а й робити конкретні кроки назустріч.

Глобалізація

і соціальний діалог

Україна може стати жертвою глобалізації, констатує Світлана Вегера, радник  Президента України — керівник Головної служби соціальної політики Секретаріату Президента. Країні треба визначити своє місце у світі і готуватись адекватно реагувати на  "сюрпризи", які може приготувати вітчизняній економіці процес глобалізації. Тож не варто звужувати соціальний діалог до тристороннього формату, а залучати до нього представників бізнесу, простих людей. Нині соціальні витрати дуже важкі для економіки, але вони потрібні. Адже в останні роки видатки на людський розвиток постійно знижувалися (у 2003 році — "мінус" 8%, 2004-му — "мінус" 7,4%, на початку нинішнього — "мінус" 6,6%). Таку ситуацію треба кардинально змінювати та скорочувати поляризацію у доходах населення.

Від глобалізації нікуди не втечеш. Вона вже на нашому подвір'ї, хоча ще не йде потужним кроком, як у сусідніх країнах. Але не треба робити Україну  жертвою глобалізації і твердити, що вона має лише негативні аспекти. Все залежить від нас, від обраної моделі соціального діалогу, від того, як зможемо скористатися цим інструментом, аби послабити негативні впливи глобалізації і скористатися її позитивними плодами. Глобалізація турбує навіть високорозвинуті країні, які бояться втрати робочих місць, погіршення умов праці, відтоку великих компаній до країн з дешевими робочою силою та сировиною, — таку думку висловив президент Всеукраїнського об'єднання солідарності трудівників (ВОСТ) Олександр Джулик.

Що ж до соціального діалогу, то він має дві стадії — формальну і реальну. Першу ми вже успішно пройшли на національному рівні, та не дійшли до неї  у регіонах. На жаль, вільні, демократичні профспілки не "допускаються" до соціального діалогу. Олександр Джулик погоджується з тим, що профспілки — слабка сторона соціального діалогу. Нині лише близько 52% найманих працівників є членами профспілок (раніше — майже  99%). Не можна констатувати, що це повністю негативний процес, це — момент істини, ми наближаємось до показників цивілізованих країн. Зміцнювати  профспілки слід через їх реформування, і починати треба "знизу", з підприємств (ВОСТ проводитиме експеримент на базі підприємства "Світоч"). Це значно посилить позиції профспілок і вони зможуть повноцінно захищати права людей праці.

Головне — бажання чути

один одного

Повноцінного соціального діалогу в нашій країні, на думку голови Конфедерації вільних профспілок України Михайла Волинця, поки що не має. І, перш за все, тому, що для цього не сформовано законодавчу базу, а профспілки надто слабкі. Тож сьогодні люди праці не мають реального захисту. До того ж, створювати профспілкові організації через спротив роботодавців, громіздку процедуру реєстрації (у 9 інстанціях, і не безкоштовно), досить складно.

Соціальний діалог, за словами президента Спілки орендарів та підприємців України Віктора Хмільовського, в країні існує, хоча він кострубатий і скалічений, без належного правового регулювання реальної практики. Тому  не треба створювати перепон для будь-яких його суб'єктів, а дати можливість різноманітним профспілкам, об'єднанням підприємців і роботодавців, навіть малочисельним, долучитись до соціального діалогу.

Для  ведення соціального діалогу в Україні ще не створені умови, вважає перший віце-президент Всеукраїнської асоціації роботодавців  В'ячеслав Биковець. Тому насамперед реалізувати тезу про те, що соціальний діалог має стати частиною світогляду нової влади.

Важливо активізувати роботу оновленої НРСП — всі соціальні партнери мають ретельно підійти до формування її складу. Актуальним є і прийняття закону про соціальне партнерство, внесення змін і доповнень до закону про організації роботодавців. Адже нинішня система не дає можливості нормально сформувати сторону роботодавців і вести діалог на галузевому рівні.

Країна має відчувати наслідки діалогу на всіх рівнях, наголосив співголова НРСП, народний депутат Віталій Майко. А ефективним цей діалог буде тоді, коли його учасники навчаться слухати і поважати один одного. Хоча свою думку завжди треба відстоювати.

Олена Косенко  

______________________________________________

ДАНИНА ШАНИ  ВЕТЕРАНАМ

Напередодні всенародного свята — 60-річчя Великої Перемоги — відбулось урочисте засідання ВГСПО "Національна Асамблея інвалідів України" та Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних Сил. До участі були запрошені члени Уряду, народні депутати, представники  міністерств та відомств, керівники організацій інвалідів війни та лідери громадського руху інвалідів.

Крок   до консолідації суспільства

Від  Президента України Віктора Ющенка привітання учасникам засідання передав заступник Державного секретаря України Маркіян Лубківський.

У привітанні, зокрема, наголошується: "День Перемоги — це одне з найвеличніших і найхвилюючіших  свят, яке з плином часу не втрачає своєї високої духовності і спонукає нас ще раз доземно вклонитися доблесним захисникам, які здолали страшну фашистську навалу, відстояли честь і свободу Батьківщини.

Віддаючи данину шани і любові вам, ветерани війни, ми не перестаємо оплакувати мільйони воїнів різних національностей, віросповідань і політичних поглядів, які поклали своє життя задля щасливого майбутнього прийдешніх поколінь. Ви сьогодні в строю, шановні ветерани, і вже цим  надаєте енергію наснаги, віри і впевненості своїм спадкоємцям, допомагаєте виховувати їх справжніми патріотами своєї Вітчизни.

Приємно відзначати, що ваші громадські об'єднання займають все активнішу державотворчу позицію. Ви плідно співпрацюєте з урядовими структурами, ініціюєте прийняття важливих для людей рішень, своєю самовідданістю надихаєте оточуючих на розв'язання існуючих проблем. Ваша  наполегливість, послідовність та прагнення до вирішення повсякденних питань своїх побратимів, до наповнення їх життя повноцінним змістом отримали суспільне визнання та високу оцінку в середовищі ветеранів та інвалідів.

Відзначення 60-річчя Великої Перемоги розглядається як крок до консолідації суспільства навколо нашої спільної історії. Як ще один шанс до діалогу прощення і примирення   між усіма учасниками цих історичних подій. День Перемоги спонукає нас і до глибокого осмислення боргів перед вашим поважним поколінням, які хотілося б віддати сповна. Борги будуть віддаватися, адже ваш внесок у те, що сьогодні ми живемо мирно, щасливо у цій державі є неоціненним!"

Щоб  проблем у ветеранів

поменшало

Всеукраїнська організація інвалідів війни та Збройних сил (ВОІВЗС), як зазначив її голова Павло Машовець, об'єднує 121 регіональний осередок і близько 180 тис. членів. Всі вони активні учасники всеукраїнського громадського руху інвалідів. Але, на жаль, військові інваліди досі не мають представництва в органах влади.

Серед актуальних питань, що особливо хвилюють інвалідів, необхідність підвищення пенсій колишнім рядовим і сержантам, забезпечення житлом (деякі інваліди, живучи у надзвичайно  скрутних умовах, чекають на квартиру десятиліттями), повернення грошових заощаджень. Це вкрай гостра проблема для близько 100 тис. інвалідів Великої Вітчизняної, чиї вклади становлять 10 мільйонів. Адже нині наймолодшим із них 78 років і вони можуть не дочекатися своїх чесно зароблених  і відкладених на старість грошей, довірених свого часу державі. Тож під особливий контроль влада повинна взяти виконання законів, що стосуються соціального захисту ветеранів війни.

На думку Володимира Удовенка, керівника столичного осередку ВОІВЗС, законодавство, що стосується ветеранів війни давно вже не виконується, квартири інвалідів не ремонтуються, вугілля і газ виділяються в мізерній кількості. Особливо ж скрутно з придбанням ліків за пільговими рецептами. А для інвалідів, особливо прикутих до ліжка (таких у Києві близько 60%),  це — найголовніше. Мало хто з інвалідів може розраховувати на стаціонарне чи санаторно-курортне лікування, хоча й мають "букети" з десятка хвороб. Тож у кожному районі для них варто створити реабілітаційні відділення на базі лікарень. У Києві вже є певні успіхи щодо цього.

Працюватиме економіка — міцнішатиме  соціальний

захист

Ефективна соціально-економічна політика держави  формуватиметься тільки за тісної співпраці громадських організацій та владних структур,  переконаний перший віце-прем'єр-міністр Анатолій Кінах. Нині поза бюджетом "крутиться" близько 40 млрд. тіньових коштів, які не можна використати для підвищення соціальних гарантій населенню. Уряд намагається повернути ці гроші в економіку, і  результати чотирьох місяців обнадійливі — до бюджету додатково залучено 2,5 млрд. грн.

У світі поважають сильних, здатних відстоювати власні інтереси. Тож Україні слід наполегливіше захищати свої економічні інтереси, дбати про вітчизняного товаровиробника, внутрішній ринок і не ввозити продукцію, яку можемо виробляти самі. А працюватиме економіка — підвищуватимуться  заробітна плата і пенсії.

Уряд і надалі працюватиме над наповненням державного бюджету, аби в повному обсязі виконати обіцяне і поліпшити життя ветеранів. Подальше вдосконалення законодавства дозволить ліквідувати принизливу зрівнялівку в пенсійному забезпеченні та підвищити суспільну значимість чесної праці, зазначив Анатолій Кирилович.

Влада має допомогти

ветеранам

У Зверненні на ім'я Глави держави представники ВОІВЗС просять Віктора Андрійовича вишукати можливості для прискореного вирішення низки питань щодо повного виконання норм Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і насамперед тих, що стосуються інвалідів війни та учасників бойових дій. Зокрема, покращити пенсійне забезпечення інвалідів Великої Вітчизняної війни та розробити особливий порядок повернення їм знецінених грошових заощаджень. 

У ювілейний рік Перемоги забезпечити всіх здатних самостійно керувати автотранспортом інвалідів війни автомобілями з ручним управлінням, а також суттєво збільшити розмір компенсації за транспортне обслуговування тим, хто не в змозі самостійно ним управляти, але перебуває на черзі для отримання авто.

Для поліпшення медичного обслуговування інвалідів війни розширити мережу спеціалізованих відділень і палат для них у районних лікарнях, надати державну підтримку ветеранським аптекам, збільшити кількість путівок на санаторно-курортне оздоровлення та підвищити розмір грошової компенсації за невикористану  путівку.

Посилити державну фінансову підтримку всеукраїнських громадських організацій інвалідів та ветеранів, зобов'язати місцеві органи влади надавати аналогічну підтримку їх регіональним осередкам.

Ветерани також просять вжити заходи для поліпшення патріотично-виховної роботи серед молоді шляхом правдивого висвітлення історичних подій Великої Вітчизняної війни та подвигу українського народу у відстоюванні незалежності рідної держави.

Інна Павленко

_________________________________________

ДЕРЖАВА ТУРБУЄТЬСЯ ПРО КОЖНУ  ДИТИНУ

Після ухвалення  Закону "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України", змінилося й чимало норм, визначених  законами "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". 

З  проханням прокоментувати зміни в призначенні  виплат при народженні, на догляд за дитиною до трирічного віку, допомоги на дітей одиноким матерям, із малозабезпечених  родин редакція звернулася до заступника начальника управління — начальника відділу з питань політики надання адресної допомоги Міністерства праці та соціальної політики України Надії РЯЗАНОВОЇ.

Допомога при народженні

З 1 квітня 2005 року суттєво підвищено розмір допомоги при народженні дитини для працюючих, застрахованих у системі загальнообов'язкового соціального страхування, та незастрахованих осіб. Якщо раніше ця допомога становила для застрахованої особи 1550 грн., незастрахованої — 764 грн., то відтепер усі  матері  при народженні дитини отримуватимуть одноразову  допомогу в розмірі 8497,6 грн. Ця виплата надається на новонароджених після 31 березня 2005 р. малюків у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини (376 грн. х 22,6).

При цьому, одноразово при народженні дитини виплачують у грошовій формі частину суми допомоги в 9-кратному розмірі прожиткового мінімуму (3384 грн.). Наприклад, дитина народилася 1 квітня 2005 р. Особі, яка звернулася з документами до органу, що призначає допомогу, виплачують у місяці звернення 3384 грн. (376 грн. х 9).

Решту допомоги (в сумі 5113,60 грн., кратну 13,6 розміру прожиткового мінімуму), виплачують з метою створення належних умов для повноцінного утримання й виховання дитини у грошовій формі протягом 12 місяців.

Допомога виплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем народження дитини, в розмірі, що дорівнює визначеному прожитковому мінімуму дітей віком до шести років — 376 грн. (ст. 63 Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік").

Починаючи з  другого до одинадцятого місяця —  зі збільшенням на 2,2% суми, виплаченої в попередньому місяці. Тобто  в другому місяці виплачують 384 грн., третьому — 392, четвертому — 401, п'ятому — 410, шостому — 419, сьомому — 428, восьмому — 437, дев'ятому — 447, десятому — 457, одинадцятому — 467 грн. І остання, дванадцята, виплата  —  495,6 грн.

Відповідно до законодавства допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (усиновителю, опікуну) на кожну дитину.

Особам, не застрахованим у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, допомога призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем їхнього проживання.

Якщо непрацююча особа, яка одержує одноразову допомогу при народженні дитини в органі праці та соціального захисту населення, виявить бажання працювати, виплата цієї допомоги продовжується названим органом до закінчення терміну її призначення.

Застрахованим у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особам допомога призначається і виплачується за основним місцем роботи за рахунок сплачених ними страхових внесків.

У разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи чи організації допомога за страховим випадком, що настав до їхньої ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їхнім правонаступником, а в разі відсутності правонаступника — виконавчою дирекцією відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за місцем реєстрації ліквідованого підприємства, установи чи організації як страхувальника на підставі довідки про суму допомоги із зазначенням періоду, за який її не виплачено.

Фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, що сплачують єдиний податок, з якого відраховуються кошти до Фонду, допомога виплачується виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем реєстрації цих осіб як страхувальників. Такі особи мають право на допомогу за умови сплати встановленого розміру податку.

Виплата допомоги припиняється в разі: позбавлення одержувача допомоги батьківських прав;  відмови батьків від виховання дитини;  передавання дитини одержувачем допомоги на певне державне утримання;  нецільового використання коштів і незабезпечення одержувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання й виховання дитини; перебування одержувача допомоги в місцях позбавлення волі за рішенням суду; смерті дитини.

Контроль за цільовим використанням допомоги і створенням належних умов для повноцінного утримання й виховання дітей здійснюють державні інспектори органів праці та соціального захисту населення, управління (відділи) у справах сім’ї, дітей та молоді, органи опіки та піклування, вибірково обстежуючи сім'ї.

У разі влаштування дитини до дитячого закладу на повне державне утримання  виплата допомоги здійснюється (поновлюється) органами, які виплачують допомогу, шляхом перерахування коштів на відкритий в установі уповноваженого банку рахунок дитини в порядку, затвердженому спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти і науки та Міністерства фінансів.

Порядок призначення і виплати допомоги при народженні дитини особам, застрахованим у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та зміни до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, унормовано постановою  Кабінету Міністрів України від 21.04.2005 р. № 315 "Деякі питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми". 

Окрім щомісячної допомоги при народженні дитини, особа, яка доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку, одержує також щомісячну допомогу на догляд за дитиною (104 грн. — застрахована, 90 — незастрахована особа).

Допомога  на дітей

одиноким матерям

Крім того, з 1 квітня п.р. змінився механізм призначення допомоги на дітей одиноким матерям, її розмір і контингент осіб, які матимуть право на цю допомогу.

Таку допомогу одержуватимуть: одинокі матері (які не перебувають у шлюбі); одинокі усиновителі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішення про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) зроблено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини; вдови та вдівці з дітьми; мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, та які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Допомога на дітей надається в розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш як 10% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначають за Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженою спільним наказом Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіну, Мінмолодьспорту та Держкомстату.

Розмір допомоги на дітей одиноким матерям обчислюється виходячи з такого значення прожиткового мінімуму: з 1 квітня 2005 р. для дітей віком до 6 років — 362 грн., для дітей віком від 6 до 18 років — 460; з 1 жовтня 2005 р. для дітей віком до 6 років — 376, для дітей віком від 6 до 18 років — 468 грн. Тобто максимальний розмір такої допомоги становить: на дитину до 6 років — 181 грн., від 6 до 18 років — 230, а починаючи з 1 жовтня поточного року,  відповідно 188 і 234 грн.

При цьому мінімальний розмір допомоги становить 10% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (на дитину до 6 років — 36,2 грн., на дитину від 6 до 18 років — 46 грн., а з 1 жовтня — відповідно 37,6 і 46,8 грн.).

Допомога на дітей,

які перебувають під опікою

чи піклуванням

Допомогу на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, з 1 квітня призначають відповідно до норм Закону "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Таку допомогу виплачують у розмірі, що дорівнює різниці між установленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку і середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів і пенсії за попередні шість календарних місяців.

Якщо ж опікун одержує аліменти і пенсію на дитину, то розмір виплати дорівнюватиме різниці між установленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку і середньомісячним розміром одержуваних аліментів. У випадку, коли опікун не одержує на дитину аліменти і пенсію, то допомога виплачуватиметься в розмірі прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку.

При цьому розмір допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, обчислюють виходячи із такого ж значення прожиткового мінімуму, як і на дітей одиноким матерям.

Підтримка

малозабезпечених родин

Захист родин, середньомісячний сукупний дохід яких не досягає встановленого рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму) на сім'ю, здійснюється згідно з  Законом "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".

У поточному році гарантований мінімум підвищено: з 1 січня 2005 р. його розмір для працездатних осіб становив 80 грн., непрацездатних осіб — 120, інвалідів — 130 грн.; а з 1 квітня він зріс до 100  грн. для працездатних осіб, 140 — непрацездатних осіб і  150 грн.  для інвалідів.

Крім того, з 1 січня вищі гарантії встановлено для кожної дитини з малозабезпеченої багатодітної сім'ї, в якій виховуються троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається). Рівень забезпечення прожиткового мінімуму для них збільшується на 20% і становить з 1 січня 2005 р. 144 грн., з 1 квітня — 168. Ці ж нормативи застосовуються при розрахунку допомоги на дітей, які виховуються одинокими матерями, батьками-інвалідами або живуть на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

__________________________________

З ЮВІЛЕЄМ, СЛУЖБО СУБСИДІЙ!

18 травня службі субсидій Артемівського району Донеччини виповнилося десять років. Цей своєрідний ювілей  — підтвердження реальної турботи держави про вразливі верстви населення, свідчення важливості діяльності працівників, які щодня допомагають людям  вирішувати життєві проблеми. Розповідає про здобутки служби начальник Артемівського районного управління праці та соціального захисту населення Валентина ДАЖУРА.

Програма житлових субсидій, впроваджена державою в 1995 році, спрямовувалася на підтримку добробуту малозабезпечених верств населення через надання дотацій на оплату житлово-комунальних послуг. Тому  за  поняттям "субсидія" — завжди стоять  конкретні людські долі тисяч людей, яким  хотілося б жити краще, але, на жаль, існують поки-що не завжди приємні об'єктивні реалії, коли хоч і  є хліб, але, скажемо прямо — немає до хліба…

Тож служби субсидій були і залишаються однією з найбільш складних, навіть делікатних, підрозділів соціальної сфери. Адже обов'язок її працівників — не  лише певним чином задовольнити потреби та інтереси незаможних (а, це, переважно, пенсіонери, інваліди, одинокі матері чи члени багатодітних родин) відвідувачів, але й вислухати людину, надати слушну пораду, заспокоїти. В   цьому й полягає повсякденний зміст діяльності багатотисячного загону працівників.

Саме від їх професійності, компетентності, людяності залежить і благополуччя родин, і соціальний спокій у державі. Бо чим більше наближеною до людей є та чи інша ланка соціальної сфери, тим більша відповідальність лягає на кожного конкретного працівника, тим паче, на керівника, який очолює той чи інший виробничий підрозділ.

З нагоди нашого першого ювілею варто згадати добрим словом справжніх професіоналів, чуйних і душевних людей, які з честю несуть звання працівника соціальної сфери. Насамперед тих, хто стояв  біля витоків служби з не зовсім  тоді  зрозумілою  назвою "житлові субсидії". 

Десять років тому службу субсидій в Артемівську очолила Наталя Андріївна Бондаренко.  Вона — приклад справжнього керівника, вмілого організатора. За ці роки зуміла згуртувати колектив надійних помічників  і однодумців: Людмилу Василівну Ломанову, Надію Іванівну Дзивілюк, Тетяну Павлівну Черевченко, Тетяну Миколаївну Чуйко, Надію Іванівну Котовську. Свій перший прийом вони провели 18 травня 1995 року та сформували 31 особову справу отримувачів житлових субсидій. 

Нині ці люди стали справжніми професіоналами,  зуміли поставити нову справу на міцний фундамент, відлагодили чіткі механізми і форми підтримки тим, кому через складні життєві обставини була потрібна практична допомога з боку держави.  За десять років  контингент клієнтів  районної служби субсидій виріс до  3,5 тис. отримувачів. А кошти нарахованих за цей період сум субсидій становлять  майже 18 млн. грн.

Зроблено багато. Є що підсумувати, аналізувати, доопрацьовувати. За ці роки нам вдалося разом із сільськими, селищною та міськрадою району запровадити прийом громадян безпосередньо за місцем проживання. В  управлінні  прийом громадян здійснюється за попереднім записом. Це й людям зручно, і спеціалістам зручніше. Тому й немає в нас такого неприємного явища, як черги.

Зараз і районна влада, і фахівці управління працюють над впровадженням і подальшим удосконаленням  надання всіх видів соціальної допомоги за одним зверненням, аби ті, для кого ми працюємо, відчували — влада про них дбає. Тож відгуки громадян на запровадження нових форм і методів позитивні: це не тільки допомагає зекономити час, а й підвищує якість наданих послуг.

 Адже чимало людей приходить до приймальні заклопотані, розгублені. Та  поспілкувавшись з її працівниками розуміють: тут вони знайдуть відповіді на всі свої проблемні питання, бо працюють у приймальні не лише гарні спеціалісти, а й чуйні та душевні люди.

Завжди нададуть кваліфіковану консультацію та допомогу  В. В. Точена,  А. В. Кібальчич, Т. Л. Ільчук, Т. С. Кравсун, Т. О. Кузьменко.  Набувши досвіду, вони готують  молоду зміну — гідних  продовжувачів традицій та ініціаторів у впровадженні нових методів роботи — А. В. Теличко, М. О. Алексєєва, Л. В. Никанорову, Н.О. Дедкову, Н.М. Власову. Молоді фахівці намагаються допомогти навіть тоді, коли зробити це надто складно. Та  коли  хочеш зробити людині добро  — все стає можливим.

Користуючись нагодою, хочу привітати з ювілеєм своїх колег, а також працівників служб субсидій з інших регіонів. І щиро побажати всім і кожному з Вас міцного здоров'я, щастя, родинного затишку, достатку, любові і радості в домі, творчих успіхів у роботі, мудрості і витримки у всіх життєвих випробуваннях, невичерпності життєдайної енергії для творення добра.

* * *

Колектив редакції "Соціального захисту" приєднується і вітає працівників служб субсидій України з першим вагомим ювілеєм. Шановні друзі! Прийміть наші найсердечніші побажання усіляких гараздів в особистому житті, професійного зростання, здійснення надій і сподівань. Хай береже вас доля і шанують люди!

_____________________________________________

РОВЕСНИК  ВЕЛИКОЇ  ПЕРЕМОГИ

Понад  100 тисяч інвалідів і ветеранів війни, яким допомогли відновити

здоров'я працівники  Одеського санаторію "САЛЮТ" , вважають цей заклад  Палацом здоров'я та оазисом доброти і милосердя

У привітаннях на адресу колективу санаторію з нагоди 60-річчя з дня заснування, що надійшли від міністра  праці та соціальної політики В'ячеслава Кириленка та одеського  міського голови Едуарда Гурвіца, налогошується на важливості благородної праці служіння людям. Відзначається високий рівень професіоналізму персоналу, доброта, милосердя, чуйність і співчуття до чужого болю, що допомагають відновлювати і примножувати життєві сили переможців, які звільнили рідну землю від чужоземної навали, принесли мир і волю  народам Європи.

Особисто привітали своїх колег представники київського санаторію "Перемога", редакції журналу "Соціальний захист", а також керівники Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської ОДА, обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, обласної профспілки працівників охорони здоров'я. Разом зі щирими словами привітань і побажань були  й пам'ятні та цінні подарунки.

Найкращим підтвердженням важливості гуманної справи, якій більшість із салютівців присвятила не один десяток літ, є висока оцінка керівництва країни його працівників, відзначених державними нагородами та званнями. Та найвища нагорода їхньому щоденному людському і професійному подвигу — щира вдячність зцілених від фізичних страждань колишніх ковалів Перемоги — від  рядового до маршала.

Палац здоров'я для ветеранів

Історія створення ветеранської здравниці датується 1944 роком, коли рішенням виконкому міськради м. Одеси корпус для престарілих, побудований ще в дореволюційний час для француженок-гувернанток, було переобладнано під Будинок для інвалідів і передано в підпорядкування обласному управлінню соціального забезпечення. З 1945-го постановою міськвиконкому № 246 його перейменували на "Санаторій інвалідів Великої вітчизняної війни". А свою нинішню назву "Салют" спеціалізований відомчий санаторій Міністерства праці та соціальної політики України отримав у 1981 році.

Першим директором санаторію був Скрипкін, який надавав багато уваги організації побуту інвалідів, адже всі служби тулилися в невеличкому двоповерховому особняку: не було ні процедурних кабінетів, ні побутових зручностей. Турботами директора колишню культову споруду на території закладу переобладнали під їдальню на 50 місць. А ще через рік, у 1946-му, реконструювавши переданий санаторію клуб пивзаводу, переобладнали під лікувальну базу перший поверх і підвальне приміщення, на другому — розташували кінозал, бібліотеку та хол для проведення культзаходів.

Олексій Федорович Федоров, двічі Герой Радянського Союзу, легендарний командир партизанського з'єднання в роки війни, очоливши в 1957 році Міністерство соціального забезпечення УРСР пріоритетного значення надавав питанням санаторно-курортного лікування та оздоровлення ветеранів, створенню мережі відомчих санаторних закладів. Олексій Федорович особисто доклав багато зусиль, аби спеціалізований профільний санаторій з лікування захворювань опорно-рухового апарату, де відновлювали здоров'я скалічені фронтовики, мав і належну матеріально-технічну базу, і  упорядковану територію. Тож у 1974-му санаторій розжився на новий лікувальний корпус (з кабінетами функціональної діагностики і рентгену, біохімічною лабораторією) та водолікарню (з широким спектром  гідропатичних процедур і  грязелікування).

А чотири роки потому за сприяння міністра соцзабезпечення О. Ф. Федорова міська влада м. Одеси виділила санаторію в курортній зоні Аркадія (по вул. Піонерській, 28) земельну ділянку під новий корпус. І до 40-річчя Великої Перемоги (8 травня 1985-го) будівельними організаціями і громадськістю міста за рахунок коштів комуністичних суботників тут було введено в дію семиповерхову споруду з обладнаними сучасним устаткуванням лікувальними кабінетами, залою лікувальної фізкультури, затишною їдальнею, бібліотекою, клубом із великим конференц-залом.

Щедре  південне сонце, насичене йодо-бромно-озоновою сумішшю цілюще морське повітря перетворюють територію "Салюту" на "райський" куточок. Тож навіть прогулюючись теренкуром за прописаним лікарем маршрутом — уже  здоровішаєш! Вільний  час відпочиваючі теж проводять з користю: до їхніх послуг і цікаві екскурсії, і концерти артистів Одеської філармонії та театрів міста, військового ансамблю пісні і танцю Південного округу.

Відповідальність перед

людьми і державою

З 1996-го "Салют" очолює заслужений лікар України, кавалер ордена "За заслуги" ІІІ ступеня Микола Васильович Іванов. Великий життєвий та професійний досвід дозволяє колишньому морському старшині, а згодом, після закінчення Військо-морського медичного училища, лейтенанту медичної служби М. В. Іванову впевнено триматися на капітанському містку "Салюту" і ось уже майже десять років без "авралів" і "пробоїн" вести санаторій серед рифів ринкової економіки. З  його приходом на директорську посаду в колективі санаторію утвердилася атмосфера взаємоповаги та високої вимогливості, що, як відомо, допомагає всім і кожному (хто цього прагне) працювати з повною віддачею.

Микола Васильович прагне досконально вникати в усі подробиці, тож люди ідуть до нього з відкритою душею, з усіма своїми радощами і болями.  За кожного з п'ятисот працівників вболіває директор і щиро радіє, коли вдається вирішити нагальні виробничі чи чиїсь особисті проблеми. Чи то пуск власної котельні санаторію, що дозволяє цілорічно автономно забезпечувати потреби у тепло- та водопостачанні, установка імпортного обладнання в стоматологічному кабінеті для поліпшення якості послуг чи виділення 25 співробітникам  квартир із міського житлового фонду…

Незмінне життєве кредо Миколи Васильовича — завжди і в усьому допомагати людям, а, відтак, і розраховувати на взаємність — не раз виручало в, здавалося б, безвихідній ситуації. І коли у більшості його місцевих (і не тільки) колег-директорів через недостатнє і нестабільне фінансування, відключення газу, електроенергії, тепло- і водопостачання, відсутність коштів на найнеобхідніше  не раз у відчаї опускалися руки, директор "Салюту" завжди знаходив порозуміння та підтримку.

Ось тільки один приклад: років  два тому  так сталось, що три місяці не виділялися кошти на харчування хворих, але санаторій не зупинився ні на день. Адже постійні підрядники (директор "Комінтернівської птахофабрики" Володимир Іванович Руденко, керівник Біляївського рибозаводу Петро Павлович Дмитрук, місцевий хлібозавод) з розумінням поставилися до ситуації, пішли назустріч і відпускали продукцію в борг.

До речі, аби ефективніше витрачати бюджетні кошти, тендерна рада санаторію договори на поставку продуктів укладає безпосередньо з виробниками.

Та все ж найголовнішою запорукою успішного виживання в суворих ринкових умовах, директор вважає відданих справі людей. Незважаючи на невисоку за нинішніми мірками зарплату, вони добросовісно виконують свої обов'язки, прагнуть підвищувати професійний рівень. "І без моїх надійних помічників — заступника з медчастини Валентини Миколаївни Чернишової, заступника з технічних питань Валентина Стефановича Столяра,  головної медсестри, заслуженого  працівника охорони здоров'я України Галини Федорівни Рижкової, завідуючого лікувальним корпусом Володимира Павловича Дмитрука, лікарів Ольги Олександрівни Софронової, Людмили Вікторівни Плотиці, заввідділенням Юрія Володимирова Череватенка та багатьох інших медичних працівників — я б сам  не зміг нічого зробити", —   переконаний  Микола Васильович. 

До речі, ветеранська здравниця займається не тільки лікуванням, а й трудовою реабілітацією інвалідів. У 2003-му за працевлаштування людей з особливими потребами санаторій удостоєно "Кришталевого лотоса" —  нагороди обласного конкурсу "Кращий роботодавець року", а торік — диплому І ступеня районного оргкомітету цього ж конкурсу.

Та все ж найвищим визнанням є подяки тих, кому в "Салюті" допомогли підлікуватися та впевненіше дивитися у завтрашній день.

У Книзі відгуків мені особливо запам'ятався запис Михайла Голікова: "У наш непростий час, щоб зберегти працездатність лікувального закладу, необхідно мати професіоналізм, бажання трудитися на благо інших, терпіння, велику відповідальність перед колективом і державою".  Ці слова одного з тридцяти тисяч ветеранів, які пролікувалися в "Салюті" за той час, коли здравницею керує М. В. Іванов, чи не найповніше характеризують стиль роботи директора. Бо де б не трудився Микола Васильович, він завжди слідував клятві Гіппократа і батьківській науці: прийняв рішення — виконай! Дав слово — дотримай! 

Щедрий на доброту персонал

Нині сучасна матеріально-технічна база "Салюту" дозволяє щомісячно приймати на лікування  408 інвалідів різних категорій. Їх обслуговують 12 лікарів вищої та 9 — першої категорій, понад вісім десятків медсестер і двох сотень санітарок. Така кількість персоналу цілком відповідає категорії хворих — адже це, переважно, інваліди, ветерани війни та праці, чорнобильці. Ці зверхвимогливі і зневірені (через значні фізичні проблеми, що супроводжуються  психологічними розладами) люди, потребують підвищеної уваги та турботи.

— І нашому персоналу, — розповідає начмед Валентина Миколаївна Чернишова, яка працює в "Салюті" вже понад три десятиліття, — вдається, здавалося б, неможливе. Ми повертаємо нашим хворим не лише втрачені можливості вільно рухатися, а й віру і надію. Тож поряд із високою професійністю потрібно мати ще й невичерпну доброту та ангельське терпіння…

Свідчення цьому — Книга відгуків, за якою, на мою думку, можна навіть вивчати географію нашої держави. Ось, наприклад, запис, який залишила Валентина Кухар із Здолбунова Рівненської області: "10 місяців я не могла ходити, пересувалася з великими труднощами. Цей дивовижний санаторій "Салют" повернув мені життя!". Чи щирі слова кавалера орденів Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни та Червоної Зірки, медалі "За відвагу" та югославського ордена "Заслуга за народ" Івана Пилиповича Саднюка з Вінниччини.  Нелегка доля полкового розвідника — доводилося за будь-якої погоди (і в сніг, і в дощ, і в спеку) годинами непорушно лежати в засідці, аби здобути "язика". Обмороження ніг, отримане в 1944-му під час бойової вилазки в тил ворога,  далось взнаки вже в мирний час.  І довелося ветерану надовго поселитися в лікарні. Завершальний курс реабілітації цієї весни Іван Пилипович пройшов у "Салюті". Результатом залишився дуже задоволений: "Курс лікування такий, що тепер мене ще довго ноги не турбуватимуть. Як це важливо, що в нинішніх складних умовах  тут зуміли зберегти лікувальну базу та щедрий на турботу про нас медичний персонал. Санаторій для мене — це палац здоров'я", — написав ветеран. І таких подяк наших співвітчизників з усіх куточків України  — безліч.

— Розуміння необхідності йти в ногу з часом, вимагає постійного поповнення медико-діагностичної бази, — продовжує розповідати Валентина Миколаївна. — Останніми роками санаторієм придбано 12-канальний комп'ютерний електрокардіограф "Кардіоплюс", "Сономед-400", "Малахіт", "Сканер-2М", апаратуру для ультразвукової діагностики. Завдяки комплексному застосуванню новітніх лазерної та електромагнітної терапії в поєднанні з цілющим морським кліматом і бальнеофізіотерапевтичними процедурами у хворих швидко проходять болі кісток і м'язів, поліпшується стан серцево-судинної і нервової систем, менше турбують і прояви супутніх захворювань. 

Налагоджено й тісне співробітництво медиків санаторію зі спеціалістами НДІ курортології і фізіотерапії МОЗ України, Українським НДІ геронтології Академії медичних наук, Одеським державним медичним університетом. Впровадження науково-методичних розробок вітчизняних вчених і практиків, організація консультативної допомоги за участю провідних фахівців цих установ — усе це допомагає підвищувати ефективність лікувально-оздоровчого процесу та  характеризує санаторій як один із провідних оздоровчо-реабілітаційних закладів  України.

Підтвердженням високого рівня надання послуг у цьому лікувальному закладі стало визнання  санаторію "Салют" лауреатом національного рейтингу "Кращі підприємства України"  у номінації "Санаторно-курортні послуги". Це було влітку 2004-го на 18-ій міжконгресовій Асамблеї бізнесових кіл України.  І наш колектив намагається відповідати цьому статусу.

Ветерани завжди в строю

 Поряд із професійним виконанням службових обов'язків працівники санаторію реалізують і свої творчі нахили та здібності. Багато хто з них співає у вокальному ансамблі, танцює. Як кажуть: їм пісня жити і працювати допомагає. Місцеві аматори не лише щомісяця виступають із концертами перед пацієнтами санаторію, а й мають дипломи лауреатів міських оглядів художньої самодіяльності.

Тож і до ювілею "Салюту" підготували чудову концертну програму, до якої ввійшли популярні пісні воєнної пори, сучасні шлягери, танці. За щире та душевне виконання "артистам" гаряче аплодували і співробітники, і гості з Києва, і представники місцевої влади.

Цього дня всі співробітники та запрошені на святкування 60-річного ювілею санаторію відчували особливе піднесення. Бо й первинні профспілкова (голова Л. Бадименко) і ветеранська (голова І. Курнаєв — на фото) організації, адміністрація "Салюту" гідно підготувалися до свята.

Керманич  "Салюту" завжди і в усьому може покластися на свою "гвардію" — ветеранську  організацію. До речі, одну з найчисельніших у місті — у санаторії трудиться понад 110 ветеранів війни та праці. До їх думки Микола Васильович завжди прислухається, по-синівському турбується про кожного.

І таке поважне ставлення до потреб і запитів ветеранів — наріжний камінь у роботі персоналу санаторію. Це підтверджує й той факт, що в кожному заїзді на лікування обирається громадська рада ветеранів, яка бере участь у вирішенні багатьох питань життєдіяльності санаторію.

До знаменної дати працівники санаторію виготовили стенд з фотоілюстраціями та розповідями про історію становлення ветеранської здравниці, кращих її працівників, які віддали благородній справі служіння людям не один десяток років. Аби відтворити її шестидестилітню історію довелося попрацювати і в міському архіві, перегорнути не одну сотню сторінок у бібліотеках, особистих фотоальбомах співробітників (фоторепортаж з життя здравниці — на  3-ій стор. обкладинки).

І навіть  ветерани санаторію, які самі творили його історію, з цікавістю переглядали цей своєрідний літопис славних імен і справ. Молодші ж колеги відкривали для себе невідомі їм сторінки бойової та трудової біографії своїх наставників. Вдалим доповненням стенду стала виставка робіт учасника бойових дій, одесита Льва Корнійовича Мазура (див. на 4-ій стор. обкладинки),  де представлено героїку буремних літ війни.  Ця рукотворна експозиція постійно прикрашатиме хол і допоможе тим, хто приїздитиме в "Салют", краще розуміти та шанувати бойовий і трудовий подвиг старшого покоління.

Цю головну підвалину, на якій тримається, живе і діє нація, зберігається і приростає її духовність, виховуються все нові покоління, твориться сьогодення й окреслюються перспективи.

***

На завершення залишається побажати всім салютівцям здоров'я, щастя, злагоди, впевненості у завтрашньому дні. Нехай  і надалі множаться ваші професійні та особисті здобутки — невід'ємна складова  заможності та процвітання  України.

Лідія КАЧАН

_____________________________________

РЕАБІЛІТАЦІЯ:

РОЗ’ЄДНАТИСЯ НЕ МОЖНА ОБ’ЄДНУВАТИСЯ 

Після  якого слова  потрібно поставити кому? На це запитання

впродовж останніх років намагаються  дати відповідь фахівці та науковці

Недарма кажуть — любити людство взагалі  значно легше, ніж кожну людину зокрема. Тим паче,  коли ця людина  має проблеми зі здоров'ям. Від нашої широко задекларованої любові і турботи про людей з особливими потребами дитині з  діагнозом  ДЦП, яка живе у відірваному  від цивілізації селі, легше не стає. Як і її матері, на яку лягає весь тягар відповідальності за  подальшу долю сина чи дочки.

Тривале і складне лікування вимагає не лише великої материнської самовіддачі, терпіння, духовних сил, а й немалих коштів. Більшість не рахуються ні з чим заради здоров'я своїх дітей. Для них актуальним  питанням стає: де? Де допоможуть її дитині, де її врятують, поставлять на ноги, зроблять   такою, як усі? Навіть не в кожній області є такий лікар, не кажучи вже про районну поліклініку чи сільський ФАП. Ще зовсім недавно значна частина таких дітей так і залишалася інвалідами на все життя, інша — потрапляла до дитячих будинків, інтернатів, спеціальних закладів. Для суспільства їх просто не існувало. Хоча про свою любов до всього людства за будь-якої можливості ми не забували повторювати. . .

Першими були матері

й ентузіасти

Саме  безмежна материнська любов покликала до життя  десятки реабілітаційних центрів, які були створені на громадських засадах завдяки допомозі спонсорів та благодійників. Можна з упевненістю стверджувати, що першими, хто дав могутній імпульс  розвитку  процесу реабілітації  дітей-інвалідів  були матері хворих дітей, які за відсутністю кваліфікованої лікарської допомоги і взагалі безсилля тодішньої  медицини ( як виявляється, ще й досі у кваліфікаційному переліку  немає професії лікаря-реабілітолога ), об'єднувалися, щоб  власними силами, на удачу і ризик,  рятувати своїх дітей.

Взагалі, перший етап становлення та розвитку системи реабілітації в Україні (можна  його визначати саме таким чином з огляду на розгалужену, високоякісну,  і ефективну функціональну соціальну структуру, що діє у країнах Європи) характеризувався появою численного загону  самовідданих ентузіастів, які, вважайте, лише за покликом серця, здебільшого інтуїтивно, опановували методикою реабілітації. Зауважимо, кожен своєю, що згодом і стало однією з проблем на шляху до уніфікації методів лікування та соціального адаптації інвалідів. Серед таких першопрохідців на ниві боротьби за здоров'я нації — голова обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Галина Михайлівна Тазарачева, Валерій Іванович Ляшенко, які фактично були фундаторами Миколаївського центру ранньої реабілітації дітей-інвалідів, що нині виріс у Державний комплекс і є базовим в Україні, та, безперечно, Володимир Ілліч Козявкін,  який підніс вітчизняну медицину на світовий рівень. І таких людей — сотні і тисячі.  Їх подвижницьку діяльність по-справжньому можуть оцінити лише матері, діти яких з діагнозом безперспективних,  отримали надію на видужання та  адаптацію в суспільство.

Тепер матері назвуть адресу (і навіть не одну), де фахівці нададуть її дитині допомогу.  Сьогодні в  Україні налічується  470 реабілітаційних установ  різного профілю, форм власності та господарювання. 273 з них підпорядковані   Міністерству праці та соціальної  політики,  52 — органам охорони здоров'я,  52 — освіти, 36 — сім'ї та молоді, 92 — громадським та релігійним організаціям, благодійним фондам. Реалізується Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та Національна програма професійної реабілітації  та зайнятості осіб  з обмеженими фізичними можливостями. Закладено ґрунтовну правову базу, спрямовану на соціальний захист людей з особливими потребами. Триває розроблення нових законопроектів.

При всьому  цьому проблема лікування,   реабілітації та соціальної адаптації людей з особливими потребами  залишається надзвичайно гострою. Якщо,  знову  ж  таки, абстрагуючись від загальних статистичних даних,  постійно враховувати   потреби  тієї ж дитини  і матері, яка  не в змозі скористатися послугами закладів, що знаходяться  далеко за межами її регіону.

Діяти — в одному напрямку

 Реалізуючи державну соціальну  політику в сфері соціального захисту  та реабілітації інвалідів, Мінпраці та профільний  Комітет ВР  проводять значну роботу з координації  та  об'єднання  зусиль інших міністерств та відомств, громадських організацій щодо впровадження комплексного підходу до  реабілітаційного процесу інвалідів та його законодавчого забезпечення.

  За останні роки в процесі  обговорення, дискусій науковців,  медиків, соціальних працівників, психологів, педагогів виробляються єдині підходи і принципи до формування вітчизняної системи медичної та соціальної реабілітації. Суть їх зводиться до того, що настав час об'єднати зусилля фахівців різних спеціальностей, профілів та галузей  і діяти  спільно, в одному напрямку, не розриваючи процес реабілітації на окремі етапи чи ланки. Визначальними етапами на цьому  шляху стали  науково-практична конференція з актуальних проблем  впровадження ранньої соціальної реабілітації  дітей з обмеженими можливостями здоров'я, яка відбулася  на початку 2003 року у м. Миколаєві, та спільне засідання колегії  Міністерства праці та соціальної політики України  і Комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. 

Перше таке засідання відбулося  торік у жовтні на базі Міжнародної клініки відновного лікування у м. Трускавці. Під час  другого (20 квітня п. р., м. Київ) аналізувався хід виконання   рішення щодо  впровадження комплексного підходу до реабілітаційного процесу. 

Учасники засідання дали  оцінку ситуації та з усією  принциповістю  визначили реалії нинішнього стану системи реабілітації інвалідів, підкресливши необхідність прискорення розвитку мережі реабілітаційних закладів  для інвалідів та дітей-інвалідів, поліпшення матеріально-технічного та фінансового забезпечення загальнодержавних і міжрегіональних реабілітаційних центрів.

Вказувалося на вишукання можливості надання необхідної державної підтримки  центрам комунальної та недержавної форм власності.

Пільгові преференції необхідні

Валерій СУШКЕВИЧ, секретар Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів:

Хотів би наголосити  на ключовому слові порядку денного минулого виїзного засідання, де йшлося  про  впровадження комплексного підходу до процесу  реабілітації інвалідів. На жаль, поки-що ми не можемо говорити, що такий підхід в Україні існує. Наша делегація знайомилася з досвідом шведських колег. Так от,  людина, яка потрапляє там  у медичну установу, скажімо,  з ураженням рухового апарату, проходить медичну реабілітацію, потім фізичну, паралельно  починають роботу соціальні фахівці. Тобто, хворого передають з рук у руки, він постійно перебуває під пильним наглядом кваліфікованих фахівців, які  допомагають йому "увійти" у життя, що завжди проблемне для таких людей. Оце та схема, яка цілком відповідає поняттю комплексності.

Такий підхід  надзвичайно  важливий, адже реабілітаційний  комплекс передбачає наявність  медичних,  соціальних, психологічних,  освітянських і навіть фізкультурно-спортивних аспектів.

Саме з метою реалізації комплексного підходу у практику  мною  та народним депутатом  М. Нощенком на розгляд сесії ВР було  внесений законопроект про реабілітацію інвалідів в Україні, прийнятий у грудні минулого року в першому читанні...

На попередньому етапі розробки цього документу,  на виконання рішення попереднього засідання Комітету ВР і Колегії Мінпраці  щодо доопрацювання законопроекту, були залучені  фахівці-реабілітологи  — як  практики, так і теоретики. Ними було внесено понад 70 пропозицій. Але не всі вони були інтегровані у  текст законопроекту. Навіть такі  конструктивні як пропозиція  В. І. Козявкіна  щодо пільгового оподаткування при ввезенні чи придбанні реабілітаційного обладнання. Адже згідно бюджетного кодексу і соціального  законодавства України, діють  нормативні  акти про податок на додану вартість, митний збір, оподаткування прибутку підприємств.

Аби змінити нинішню практику  членами Комітету, зокрема його головою до ВР  внесено новий законопроект за № 7322, у якому пропонується  внесення змін до деяких законів України, пов'язаних  з оподаткуванням  реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів. Його прийняття дозволить  надати їм  державну підтримку  у вигляді податкових преференцій.

Ще три законопроекти, пов'язані з фінансуванням центрів реабілітації, "опрацьовуються" в надрах деяких комітетів ВР, зокрема бюджетного. Від такої законодавчої невизначеності страждають реабілітаційні заклади. Є сподівання, що буде позитивна  реакція   суб'єктів нового  уряду, що дасть можливість фінансувати центри  реабілітації з  державного бюджету.

Основа реабілітації — індивідуальний план

Віктор ДЬЯЧЕНКО, заступник міністра  праці та соціальної політики:

 На сьогодні ситуація склалася таким чином, що держава  є  і замовником, і виконавцем  реабілітаційного  процесу. Хоча в ідеалі — має бути лише  замовником. А виконувати це замовлення мають  реабілітаційні установи, діяльність яких базується на високому рівні послуг та підтверджена  ефективним результатом. Прикладом такої  ефективної діяльності може  бути  клініка відновного лікування, яку очолює В. Козявкін.

Але проблемою з проблем залишається забезпечення фінансування подібних закладів.  Сьогодні вони  утримуються за рахунок місцевого бюджету. Мінпраці виходило з пропозицією  про державне фінансування  окремих програм, щоб у межах іх реалізації запровадити й фінансування соціальних послуг.

На жаль, законопроекти щодо  внесення змін до бюджетного кодексу, які передбачили такий варіант,  досі не знайшли відповідної підтримки народних депутатів.

Тому в  цьому році проблема  розв'язується наступним чином: за  кошти місцевих бюджетів, а також з Фонду соціального захисту інвалідів утримується  певна кількість центрів:  — це Всеукраїнський центр професійної реабілітації у Лютежі та Державний комплекс ранньої соціальної  реабілітації дітей-інвалідів у Миколаєві. Всім іншим надається матеріальна підтримка. Ми ще не вийшли на такий рівень,  щоб повністю  забезпечити  обласні центри.

Не менше проблем і з  їх оподаткуванням. Тому є надія, що певним чином  всі вони будуть розв'язані при затвердженні законопроекту про внесення змін до  бюджету.

Реабілітація починається з лікаря. Виходячи з цього ми неодноразово  порушувати  питання про поліпшення роботи медико-соціальних експертних комісій. Були пропозиції підпорядкувати  ці установи  Мінпраці або хоча б на паритетних умовах регулювати їх діяльність. Адже основою реабілітаційного процесу конкретної  людини є індивідуальний план, яким  визначаються медичні,  соціальні, професійні  заходи на всіх етапах і напрямках реабілітації та адаптації інваліда у суспільство.

Всебічно підготувати

до життя в суспільстві

Валерій  ЛЯШЕНКО, директор Державного комплексу ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів  (м. Миколаїв):

Значну частину реабілітаційної  роботи  ми виконуємо саме на тому етапі, коли людський організм здатен реформуватися. Відповідно менше  буде проблем  у сім'ї,  у суспільства, у  держави. Тому в своїй діяльності  ми використовуємо саме  комплексний підхід, бо дитина  — це єдиний організм, і ми не можемо сьогодні лікувати одну частину тіла, а завтра — іншу. Дитина повинна вирости  самодостатньою особистістю —  здоровою, з певною фізичною досконалістю, мати  якісь побутові навички, згодом — професію і т. п.  Але досі  навіть науковці зводять соціальну  реабілітацію лише  до побутової. Що, по суті, неправильно. Бо  якщо ми готуємо людину до життя в соціумі, так би мовити, відкриваємо перед нею двері,  наше завдання полягає в тому,  щоб у дитячому віці вона отримала  саме комплексну реабілітацію, щоб всебічно підготувати її до повноцінного  життя у суспільстві.

У свій час  у цьому напрямі активно працювала  Координаційна рада, створена  при  Кабміні. Ця структура  мала вертикаль в областях та районах. Можливо, варто було б поновити її роботу. Тим паче, коли ми маємо таку різноманітність реабілітаційних центрів, діяльність яких потрібно  координувати.

Потрібен також і постійний моніторинг  медико-соціальних державних закладів та вироблення універсальної єдиної методики, яку б використовували у своїй практиці реабілітаційні центри.

Потрібно провести грунтовну науково-дослідну роботу

Микола АВРАМЕНКО, директор Всеукраїнського центру  професійної реабілітації інвалідів:

Які б дії ми не робили по відношенню до дітей,  тим паче з інвалідністю, які б методи роботи не застосовували, вони перш за все, повинні бути науково обгрунтованими. Комплексний підхід відповідає саме таким критеріям, бо формується на  принципах адекватності і наступності. Якщо  медична реабілітація має серйозне наукове підґрунтя, то, скажімо,  професійна реабілітація, незважаючи, що в Україні є відповідні наукові  інституції, поки-що знаходиться трохи обабіч цього  процесу.

 Досвід нашого центру свідчить: щоб вивести професійну підготовку на  високий методичний рівень, потрібно провести  ґрунтовну науково-дослідну  роботу, залучивши до неї медиків, соціальних працівників, психологів та інших фахівців.

Діамант, який треба шліфувати з дитинства

Володимир КОЗЯВКІН, професор, доктор медичних наук, керівник міжнародної клініки відновного лікування:

  На базі нашої установи минулого року  відбулося спільне засідання колегії й комітету. Про актуальність проблеми не йдеться, головне — як її розв'язати. Без  створення інтегральної комплексної програми і відповідних дій, які мають наукове підґрунтя, нічого не буде. Хіба що —  "лебідь, рак та щука".

Коротко про  роботу нашої клініки. Близько 15 тисяч дітей і дорослих з наслідками політравм та спортивних травм пройшли через наш центр, понад 5 тисяч пацієнтів — з європейських країн та  Америки, більше півтисячі — з Росії, півтори тисячі — українських дітей, з яких   25–30%  взагалі ніяких коштів не платили. Дехто вважає, що наша клініка  — це комерційна структура, яка прагне заробити гроші. Це зовсім не так. Ми переслідуємо єдину мету — реально допомогти хворим.

 Поряд  з медичною та соціальною, надзвичайно важливою є і мультимедійна реабілітація, адже людина — це  діамант, який треба шліфувати  з дитинства. І кожен має робити свою справу. Я переконаний,  що кількість повинна перейти в якість. І для цього не треба створювати якусь надструктуру, повинна бути система реабілітації — сучасна, пульсуюча,  яка  б ставила  перед собою конкретні завдання.

Без такої  системи та відповідної стандартизації нашої діяльності, ми цього не досягнемо. Повинна бути не лише інформаційна підтримка такої діяльності, але  й що  не менш важливо —  постійно діючий моніторинг. Без цього чимало  грошей буде йти на вітер.  Такий  стандарт, алгоритм вже розроблений і діє у нашому центрі — міжнародній клініці відновного лікування.

Про ефективність тієї чи іншої структури   мають свідчити конкретні результати. В останній групі зі 136 пацієнтів, яка проходила в клініці курс лікування і реабілітації,  12  дітей стали на ноги.  Про що це говорить? Про те, що людський організм має  фантастичні компенсаторні можливості, які потрібно активізувати. Безумовно, співпрацюючи в тандемі  з багатьма  іншими фахівцями.

Якщо ми зміцнюємо базис, фундамент, поліпшується  кровообіг, нормалізується нервова система. Як елемент самогенезу,  спрацьовує цілий ряд, закладених в організмі генетичних програм.

Але щоб змоделювати все це й закріпити на рівні держави, потрібен могутній мозковий штурм. У створення  центру, який би ініціював таку   наукову діяльність, ми могли б взяти посильну участь. До цього ми готові, враховуючи те, що, скажімо,  німці, маючи суперфантастичні  можливості, приїжджають до нас.  Так само — американці чи французи. Ніхто ж не буде просто так їхати, та й ще гроші за це платити. Значить,  в Україні існує конкурентноспроможна  структура, яка функціонує за високими світовими стандартами.  І це об'єктивний факт, який має визначати, насамперед, напрям розвитку вітчизняної реабілітаційної науки і практики..

До того часу поки ми будемо опускати очі й  постійно повторювати,  які ми бідні і нещасні, доти ми будемо знаходитися у скособоченій системі координат.

Це стосується і ще однієї проблеми, про яку потрібно говорити щиро і відверто: зарплати тих,  хто працює в нашій сфері. Коли сьогодні на добу  на всі потреби лікарняній установі виділяється   8–19 грн.,  значить, ми йдемо не тим шляхом.

Навіть у багатих високорозвинених країнах ніхто  не намагається за рахунок лише  бюджетних асигнувань розв'язати  усі проблеми реабілітації.

Ми  теж повинні відверто заявити — коштів у бюджеті немає і найближчим часом не буде.  А, по-друге, їх все одно не вистачить, навіть якщо їх удвічі збільшать. Якщо ми дійсно хочемо отримати реальний, а не віртуальний результат,  ми повинні створити умови, щоб усі,  хто буде по-чесному, результативно  працювати, мали  за свою нелегку працю  відповідну  матеріальну винагороду. Сподіватися ж на високий кінцевий результат тільки за рахунок ентузіазму і символічної заробітної плати, у нинішніх умовах, це — видавати бажане за дійсне. 

При всьому тому, що інфраструктура нашої клініки майже нічим не відрізняється від  аналогічних  зарубіжних закладів,  реабілітаційний  період в Америці, наприклад, коштує 2–2,5 тис. євро, в Європі 1000–1200 євро.

Ми сьогодні можемо зменшити вартість курсу в 10 разів,  чи навіть  у 100, але якщо ми цю планку не піднімемо, то незважаючи, що створимо організаційну модель,  побудуємо суперсучасні   центри,  вони не дадуть тієї віддачі на яку ми сподіваємося.

Це мої, може, занадто емоційні думки, але  ми повинні  називати речі своїми іменами.

Адже всі ми прагнемо йти шляхом  реальної,  об'єктивної істини.

Виконати намічене спільними зусиллями

В'ячеслав  КИРИЛЕНКО, міністр праці та соціальної політики України:

Добре,  що були такі ініціативи, як виїзна спільне засідання комітету і  колегії, добре, що підбиваються підсумки. Погано, що не все зроблено з того, що намічали.

Нещодавно я був у  відрядженні у Херсонській області.  Почав з того, що завітав до обласного центру ранньої  реабілітації дітей-інвалідів, який фінансується Фондом соціального захисту інвалідів.  Достатньо детально ми  обговорювали деякі речі і проблеми,  знайомилися з тим,  як все це відбувається.

Непогано з точки зору методології. На мою думку, і на оцінку тих фахівців, які були зі мною.

Погано, що таких центрів  в Україні —   раз, два,  та й усе.

Наступного дня я відвідав  такий же центр  у Каховці,  який фінансується з місцевого бюджету. І це вже зовсім інший рівень, величезна різниця, хоча люди, які займаються реабілітацією  у Каховці такі ж самовіддані і  талановиті, як і в обласному центрі. Уся справа в тому, що у них обмаль коштів.

І те, що ми досі не можемо ухвалити зміни до бюджетного кодексу, що дозволило б фінансувати ті центри, які зараз фінансуються з місцевого бюджету, а також недержавні установи, ту ж саму  міжнародну клініку відновного лікування, це великий мінус. Ми будемо пропонувати цей процес прискорити, хоча й обов'язково  наштовхнемось і на певне нерозуміння. Але  у відкритій   і публічній дискусії ми знайдемо переконливі аргументи. Бо  держава мусить  підтримати людей, які не можуть конкурувати на рівних і потребують соціальної інтеграції.

Я теж цілком поділяю думку про те, що  необхідно об'єднати зусилля науковців-теоретиків і науковців-практиків, щоб надати прискорення імпульсу до   спільної роботи та координації  зусиль усіх тих, хто вже працює в системі соціального захисту. Це стане своєрідним  сигналом — з боку держави їм  підтримка забезпечена.

Поки що я не бачу готового рецепту, але те, що цілісна  справа розподілена  між багатьма відомствами, які  часто не лише не  координують своїх зусиль,  але  й діють у різних напрямках, дуже негативно позначається  на її результатах. Не знаю, чи поліпшиться ситуація, коли  відновити діяльність  Координаційної ради. Скоріше за все —  створимо ще одну  ланку, засідання якої  матиме абсолютно формальний характер. А нам  конче потрібен процес жвавого обговорення, щоб  з цього приводу запропонувати дієве рішення. В усякому разі,  в 2006 рік ми повинні увійти з  консолідованим баченням цієї проблеми.

Дозволять це зробити і громадські колегії, які ми будемо найближчим часом формувати  при міністерствах. І я буду радий бачити  в її складі  представників громадських організацій, науки, незалежних експертів тощо. Я впевнений, що цей   громадський орган не лише дозволить виносити питання на обговорення, а й вирішувати їх значно швидше.

Проблеми є, як  і спільне бажання їх розв’язати

Петро ЦИБЕНКО, голова Комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів:

  Рік– півтора тому було прийнято рішення про відкриття  хоча б на рівні областей, центрів  комплексної реабілітації.  Рішення прийняли, і  в деяких регіонах  приступили до його реалізації. Але зразу ж наштовхнулися  на проблему фінансування.

Ми маємо розуміти, що нинішня ситуація, коли центри фінансуються з місцевих бюджетів або за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів — не вихід. Ми діємо за принципом: порятунок утопаючих — справа самих утопаючих.  І діємо так поки що лише  тому, що іншого виходу немає. Але сподіваємося, що внесення змін до бюджетного кодексу дозволить найближчим часом ситуацію значно поліпшити.

Друга проблема, мабуть, одна із найскладніших, пов'язана з фінансуванням  реабілітації  інвалідів. Без достатнього фінансування її вирішити буде непросто. На минулому засіданні була визначена  схема, яка  полягала в тому, щоб закуповувати  якусь частину путівок  для лікування та реабілітації дітей за кошти інших міністерств і відомств. Її теж, на жаль, реалізувати повною мірою не вдалося — є відповідна  постанова Кабміну 1997 року, яка ще досі  не дає нам можливості діяти саме так.

Дійсно, ще не все зроблено в частині законодавчого забезпечення вирішення цих проблем. Але  ми повинні  шукати інші  шляхи й підходи до вирішення існуючих проблем і маємо їх знаходити. 

Я веду до того, що всі ми  абсолютно зацікавлені у тому, щоб проблеми, про   які ми сьогодні говорили, розв'язувалися  Адже, за великим  рахунком, дітям-інвалідам до наших канцелярських проблем немає ніякого  діла. І всі вони сподіваються на підтримку держави.

Тож потрібно докласти необхідних зусиль, активізувавши  нашу спільну діяльність, щоб ці сподівання справдились.

Микола СЕМЕНЮК

___________________________

БАРВИ ТВОРЧОСТІ Й НАТХНЕННЯ

5 травня на  столичній сцені державного академічного театру імені І. Франка вшановували переможців  ІІ етапу Всеукраїнського фестивалю творчості

інвалідів "Вогняні барви", присвяченого 60-річчю Великої Перемоги

Фестиваль  проводиться  в рамках  соціально-культурного проекту "Барви життя" і його головною метою є сприяння реабілітації та соціальної адаптації  інвалідів засобами мистецтва, пошук нових талантів та їх підтримка, забезпечення рівних можливостей людей з особливими потребами.

Серед засновників фестивалю — міністерства праці та соціальної політики, сім'ї та молоді, Всеукраїнська організація інвалідів "Союз організацій інвалідів", Український культурно-просвітницький центр "Дружба", Національна спілка художників України, Всеукраїнська громадська організація "Народна академія творчості інвалідів".

У регіонах і в столиці України, за сприяння  Академії, створено творчі майстерні, де інваліди вчаться в'язати та вишивати, займаються дизайном та  художніми промислами. До  їхніх потреб — бібліотека та відеотека, художня галерея "Ми духом незламні", електронний музей і заочна школи мистецтв, інтелект-  і артклуби.

Чимало з них — творчо обдаровані особистості й участь у різноманітних конкурсах, оглядах, виставках, літературних святах, які передбачені умовами проведення фестивалю, допомагають їм самореалізуватися,  представити свої творчі доробки, зростати духовно, і зрештою, жити повноцінним життям, відчуваючи все розмаїття його яскравих і неповторних барв.

Академією налагоджено тісні зв'язки  з республіками СНГ, особливо — з Росією та Білоруссю. Її члени неодноразово ставали лауреатами та призерами різноманітних міжнародних фестивалів і конкурсів художньої майстерності інвалідів.

Популяризується  творчість інвалідів і через  власні друковані видання — художні  альманахи, поетичні збірки тощо. Одне з таких видань — соціально-культурний альманах "Вогняні барви" був презентований під час проведення акції за участю Міністра праці та соціальної політики В'ячеслава Кириленка. Він щиро привітав усіх присутніх зі святом, відзначив особливу значимість цієї дати, що принесла мир Європі, необхідність постійної  турботи про ветеранів, які винесли на собі весь тягар війни та післявоєнної відбудови країни, підкреслив важливість подібних акцій, які консолідують суспільство.

Присутніх також поздоровили голова СОІУ Василь Назаренко, начальник управління праці та соціального захисту Київської міськдержадміністрації Сергій Бичков, президент Народної Академії творчості інвалідів  Олена Александрова. Саме Олена Іванівна була ініціатором створення такого громадського  центру, навколо якого могли б об'єднатися  інваліди.

Святковий концерт супроводжувався кадрами  воєнної хроніки. Ведучі — відомі актори Ольга Сумська та Володимир Богданович — запрошують на сцену сивочолих ветеранів, які виконують пісні тих полум'яних літ. Глядачі бурхливими оплесками зустрічають і проводжають "артистів", і в багатьох на очах сльози — настільки щиро й зворушливо виконують ветерани пісні своєї буремної молодості.

З неменшим  натхненням  і піднесенням читали учасники власні поетичні твори  — в них і душевний біль,  і  роздуми про кохання, зміст життя і сподівання на світле майбуття. 

Завершилося  свято виступом військового оркестру та  величною піснею "День Победы", яку співали всі разом — і артисти, і глядачі, щиро дякуючи  організаторам фестивалю і його учасникам за подаровану можливість єднання поколінь.

Микола

ПЕРЕПЛЬОТЧЕНКО

__________________________________

РІК ВІДКРИТТІВ, ЗМІН І ПОШУКУ

Програма "Сприяння молодіжному руху інвалідів в Україні": перші підсумки

На початку нинішнього року  у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації (ВЦПРІ) у рамках програми Національної асамблеї інвалідів України "Сприяння молодіжному громадському руху інвалідів в Україні" відбулося засідання Всеукраїнської ради молодіжних громадських організацій та її регіональних координаторів. Обговорювали її учасники концепцію та стратегію розвитку молодіжного інвалідного руху, аналізували досягнення, новації та проблеми

І хоча минув певний час, але, як виявилося, відсутність тісної співпраці з державними структурами в регіонах, недостатня увага та низька зацікавленість в реалізації програм для молоді з обмеженими фізичними можливостями, на чому особливо наголошували виступаючі, залишилися без змін, як і байдужість та інертність багатьох молодих інвалідів до власної долі.

Поодинці важко,

разом — легко

Всеукраїнською молодіжною Радою було прийнято рішення посилити роботу в регіонах, створити спеціальні соціальні програми, залучивши до вирішення проблем молодих інвалідів представників влади, низку актуальних питань, які мають вирішуватися не тільки на вищому законодавчому рівні,  а й безпосередньо (що є дуже важливим) на місцях.

Особливу увагу було приділено аналізові  діяльності Ради в 2004 році, який без сумніву можна назвати роком відкриттів, знайомств, змін та пошуку. Чим же був визначальним минулий рік для молодіжного інвалідного руху?

 По-перше, тим, що чимало молодіжних організацій інвалідів (МОІ), до нинішнього часу діяли розрізнено, навіть не знаючи про існування одна одної. В ході реалізації програми НАІУ "Сприяння молодіжному руху інвалідів в Україні", вони познайомилися, поділилися досвідом. Зроблено важливий крок, який з'єднав єдиною метою багатьох досі незнайомих людей. На кожному заході з'являлися представники раніше невідомих МОІ, які одразу включалися в роботу, запалювалися  ідеєю. Створювалося враження, ніби  ця команда  тривалий час працює разом. Уже цей фактор породжує впевненість і створює перспективи для формування та зміцнення молодіжного руху. Загальновідомо, що поодинці набагато важче зробити те, що легко разом.

До наших думок і пропозицій прислухаються

 По-друге, мені здається, що для представників міністерств та відомств, за підтримки яких відбувалися заходи,  спілкування (протягом року!) з нашою молоддю стало справжнім відкриттям. Це саме той випадок, коли за висловом Ярослава Грибальського "все було і для інвалідів, і разом з інвалідами". Ми спілкувалися на рівних, до наших думок та пропозицій прислухалися.

Важливим стало й те, що поняття "інвалід", яке ще зовсім недавно змішувало в одну невиразну  масу всіх без винятку людей з проблемами здоров'я, нарешті для  багатьох керівників набрало чіткішої форми. Спочатку виокремили дітей, що ініціювало створення багатьох програм з ранньої реабілітації, а згодом, не без участі  НАІУ, і молодь.

Таке рішення, на мою думку, позитивно характеризує тих, хто його причетні до реалізації молодіжної програми. Це підтверджує їхнє щире прагнення бачити не "загальну масу", а індивідуальне, окреме людське  обличчя, знати турботи кожного, запалюватися новими ідеями та впроваджувати їх у життя.

По-третє. Низка семінарів, проведених Асамблеєю у регіонах, додали МОІ вагомості в очах місцевої влади та ЗМІ. Вважаю, що це сприятиме не лише активізації діяльності на місцях, принесе  користь  в інформаційному плані, а й значно підвищить імідж  низових організацій. Важливо, щоб надійний "тил"  в особі НАІУ відчували не  тільки члени МОІ, а й розуміли чиновники, з якими  нам доводиться  спільно працювати.

Наші спільні перемоги

Четверте. Як стверджують у  самих молодіжних організаціях, клубах та спілках, у минулому  році постійно збільшувався відсоток молоді, яка прагне навчатися. Про це звітують і відділення Фонду соціального захисту інвалідів, які в багатьох випадках сплачують за навчання, це відображено у статистиці  ВМУРЛ "Україна" та ВЦПРІ. Роль молодіжних організацій інвалідів є провідною у цьому процесі.

Позитивну тенденцію підтверджують і проекти Вінницької організації "Паросток", тренінгові програми "Студентський шлях" Луцької організації молоді, програми Благодійного фонду "АІК" "Школа незалежного життя", успішна діяльність "АМІ-Схід" на Луганщині, Всеукраїнської громадської організації студентів-інвалідів "Гаудеамус". І це вже не просто нові напрямки  роботи, а й наші спільні перемоги.

П'яте. 2004 рік надав молодіжним організаціям "друге дихання". Це і новостворений Інтернет-сайт, і  широкий  вибір літератури, і діяльність працівників НАІУ, які оперативно розсилають свіжі новини та законопроекти електронною поштою. І це дуже добре. Адже відомо, що інформація — це і  знання, і право, і кошти, і спілкування, і можливість самовираження (особливо, коли ми беремо  участь у розробках законопроектів). Тож 2004 рік для молодіжних організацій можна назвати ще й роком інформації.

 Вагомим  спільним досягненням були парламентські слухання,  які стали справжнім "дивом" для багатьох депутатів та урядовців. Можу впевнено стверджувати, що саме ця подія змусила деяких депутатів сприймати молодіжних лідерів як своїх колег і послужила початком співпраці.

Рухайтеся, ви — молоді!

Що ми маємо ще? Запрацювали і на повний голос заявили про себе створені торік за підтримки НАІУ молодіжні організації. Одна з них — бродівська "Опора". До речі, приймаючи наприкінці минулого року гостей з Бельгії, голова МОІ Ганна Підлісна, розповідаючи їм про завдання та мету своєї організації, реалізацію програми "Сприяння молодіжному руху інвалідів в Україні", одержала від гостей обіцянку, що вони не тільки приєднаються  до цієї програми, а й ознайомлять з  українським досвідом інвалідів своєї країни.

Також на всі сто "закрутився" молодіжний клуб "Буковина", очолюваний Валею Марусенко та Дмитром Бушком. У заходах, які вони проводять практично щомісяця, беруть участь більше інвалідів, ніж у самих Чернівцях. Добре працює й Старобільський осередок молоді. Перший свій захід провела також і молодіжна організація м. Дебальцеве, що на Донеччині. А з Дніпропетровська повідомили, що в місті створюється спілка молодих інвалідів "Дніпряночка".

Здається, зроблено немало. Чи не найважливішим фактором, що сприяє успішності  роботи є  приязне, поважне ставлення всіх фахівців Асамблеї до молодіжної команди, що поєднує в собі і радість успіхам, і термінову допомогу в складних ситуаціях, а ще — оптимізм, мудрість і виваженість. Нам цікаво і приємно працювати з Вікторією Журбенко — вона є душею Асамблеї, її колегами — щирою, обдарованою сонячним настроєм Світланою Лисенко, по вінця сповненою оптимізмом Тетяною Молодченко, добрим другом Наталею Скрипкою. І, звичайно, вдячні голові НАІУ, народному депутатові Валерію Сушкевичу, всьому колективу Національної Асамблеї інвалідів України — цій  професійній команді за можливість реалізації соціальних програм для молоді.

Всеукраїнський молодіжний рух інвалідів розвивається, міцніє. Ми звертайтеся до всіх дівчат і хлопців, які бажають працювати та прагнуть щось змінити у власному житті та оточуючому світі:  пишіть, дзвоніть, рухайтесь!

Тетяна БАРАНЦОВА,

координатор програми НАІУ "Сприяння молодіжному руху інвалідів в Україні"

_____________________________________

ПРОГНОЗ  ОПТИМІСТИЧНИЙ

На  фінансування соціальних послуг і матеріальну  підтримку  безробітних

додатково спрямовуються майже  182 млн. грн.

25 квітня на позачерговому засіданні правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за участю міністра праці та соціальної політики В'ячеслава Кириленка  розглянуто зміни до бюджету Фонду на 2005 рік, проекти урядової постанови "Про затвердження Порядку спрямування коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на здешевлення кредитів для створення нових робочих місць" і відповідного наказу Мінпраці. Прийняті рішення дозволили затвердити бездефіцитний бюджет Фонду та одночасно посилити його соціальну спрямованість.

Внесення змін до бюджету Фонду на 2005 рік, — говорить виконавчий директор Фонду Валерій Ярошенко, — обумовлено  прийняттям у березні п.р. Верховною Радою змін до Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік" і законів, що стосуються реалізації норм у сфері  державного соціального страхування на випадок безробіття. Так, на 0,3% відповідно до Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" зменшено розмір страхових внесків до Фонду страхування на випадок безробіття. Тож  попри прогнозоване цьогорічне зростання на 10 млрд. грн. фонду оплати праці, доходна частина Фонду  зменшується на 70,8 млн. грн.

Водночас поставлене Президентом та Урядом завдання про створення цьогоріч 1 млн. нових робочих місць потребує кардинальної зміни акцентів у роботі державної служби зайнятості — виконавчої дирекції Фонду. Тому при перегляді бюджету Фонду значно посилено його соціальну спрямованість, а саме: за рахунок суттєвого зменшення видатків на організаційну та управлінську діяльність збільшено видатки на соціальні послуги та матеріальну підтримку безробітних, що дозволить ефективніше та в повному обсязі реалізовувати законодавчо встановлені гарантії. Зокрема, за статтею "Інформаційно-консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням" — на 46,5 млн. грн., статтею "Розвиток інформаційно-довідкової системи обслуговування безробітних", без зниження навантаження на ЄІАС, яка функціонуватиме у звичайному режимі — на 22,4 млн. грн. Зменшено  на  5,9 млн. грн. і видатки на утримання та забезпечення діяльності.  На  третину скорочені й видатки на капітальне будівництво. Але нові приміщення центрів зайнятості все ж споруджуватимуться і реконструюватимуться:  в експлуатацію передбачено ввести 64 об'єкти, де готовність складає 60% і вище. При цьому передбачається скоротити кількість посередників і підвищити ефективність використання фінансів будівельниками.

У зв'язку з внесенням змін до чинного законодавства про соціальне страхування скасовано на 34,7 млн. грн. видатки на надання матеріальної допомоги безробітним та, відповідно, на 27,5 млн. зменшено резервні ресурси  Фонду.

Завдяки цьому майже 182 млн. грн. додатково спрямовуються на фінансування надання соціальних послуг і матеріальну підтримку безробітних. Насамперед передбачається на 74,8 млн. збільшити видатки на виплату допомоги по безробіттю. Одночасно ухвалено рішення про підвищення мінімального розміру допомоги по безробіттю для окремих категорій застрахованих осіб з 125 до 135 грн. Середній розмір такої допомоги у всіх категорій безробітних має зрости до 164,2 грн. (проти 132 грн. у 2004 році).

Відповідно до зростання допомоги по безробіттю, на 6,7 млн. грн. збільшено й видатки на одноразову її виплату для зайняття підприємництвом. Це дозволить працевлаштувати 54,3 тис. безробітних з числа застрахованих осіб і вивільнених військовослужбовців. А середній розмір виплати підвищиться майже на 200 грн. та складе в середньому 2,6 тис. грн. на одного безробітного. Така сума стане непоганим стартовим капіталом у започаткуванні власної справи. Валерій Ярошенко вважає, що необхідно посилити контроль за раціональним використанням цих коштів,  які мають приносити ефективну користь  і суспільству, і безробітним.

Збільшаться на 11,3 млн. грн. і видатки на надання дотацій роботодавцям для  працевлаштування безробітних. Це  обумовлено поетапним зростанням до 332 грн. мінімальної та до 817 грн. середньої зарплати (проти 768 грн. за попереднім прогнозом). Необхідно також передбачити додатково 12 млн. грн. на фінансування дострокових пенсій (це пов'язано зі значним підвищенням їх розміру, внаслідок чого середня пенсія за віком таких безробітних складе 383 грн.).

Правлінню, завдяки конструктивному підходу та зваженому прийняттю рішень навіть за умови зменшення на 70,8 млн. доходної частини Фонду, вдалося забезпечити бездефіцитність його бюджету з обсягом доходів і видатків у 2 млрд. 795 млн. 595,5 тис. грн. І це, безперечно, вселяє оптимізм і сподівання, що незабаром відбудуться зміни на краще. На які всі ми дуже розраховуємо.

Мирослава ТАЛАН

____________________________

ПотрІбна координацІЯ зусиль

Ринкову економіку визнають явищем прогресивним, бо стимулює економічну ініціативу, а, значить, і прогрес. Але є у неї й негативні риси. Такі, приміром, як безробіття, яке ще не здолала жодна навіть найрозвинутіша країна.

За планової економіки теж були безробітні. Але тоді їх називали "трутнями" і привертали вони до себе прискіпливу увагу хіба що правоохоронних органів та громадських активістів, які наполегливо намагались залучити їх до суспільно корисної  праці. Ранг безробітного за тодішніх часів навіть п'яницям і найзліснішим порушникам виробничої дисципліни отримати було нелегко, бо звільнити їх було непросто — то профспілки на захист ставали, то колективу на поруки передавали чи  брала гору жалість до сімей цих "годувальників".

Ринок узагалі таким поняттям, як жалість не оперує. Бал тут править доцільність. Тож не варто дивуватись, коли у престижній фірмі молоденьких претенденток на вакантне місце зобов'язують не народжувати дітей, не користуватись лікарняними. Або вимагають у безробітних, яких беруть на два роки на дотаційні місця, рівно через рік (у перший же день, коли припиняється виплата дотації) писати заяву про звільнення.

Усе це не дуже привабливі ринкові реалії, котрі слід викорінювати. Тобто створювати нові робочі місця з достойною зарплатою та умовами праці, де б людина почувалася соціально захищеною, а не приниженою нерегулярними фінансовими подачками і  надто жорсткими правилами.

Київщина намагається

долати безробіття

Є на цьому шляху безперечні здобутки, але, на жаль, є і чимало проблем. Як підкреслив на нараді керівників базових центрів зайнятості Київщини директор обласного центру зайнятості Василь Якобінчук, на розвиток регіонального ринку праці  позитивно впливають процеси, що відбуваються в економіці області. І підтвердженням цьому є те, що за три місяці нинішнього року на 15% збільшилась кількість новостворених робочих місць, більш ніж на третину скоротились обсяги вивільнення працівників, майже на чверть зросла середньомісячна потреба підприємств у працівниках (з 4636 до 5770).

У першому кварталі було введено в дію 695 нових робочих місць (торік — 603) і більше половини з них укомплектовано за направленнями служби зайнятості. У січні–березні з підприємств області вивільнено 662 працівника (торік — 1075). Обсяги вивільнення зменшились у 22 районах та містах. Жодного працівника не звільнено у Ржищеві та Березані, а найсуттєвіше скорочення — на  Білоцерківщині  (290 осіб, торік —140). У квітні кількість вільних робочих місць перевищила 6 тис., у 17 містах та районах число вакансій збільшилось в 1,2–1,7 разу.

За три місяці служба зайнятості Київщини зареєструвала 13,7 тис. осіб (на 14% менше, ніж торік). Середня тривалість безробіття зменшилась з 7,5  до 7,3 міс. У І кварталі за сприяння служби зайнятості працевлаштовано 6652 безробітних.

Але ситуація у районах різна. У Баришівському, Бородянському, Богуславському, Вишгородському, Макарівському, Обухівському, Бориспільському, Переяслав-Хмельницькому, Києво-Святошинському та Березанському ЦЗ рівень працевлаштування зріс на 2–5%. Тоді як у Володарському, Кагарлицькому, Ржищівському цей показник знизився, у Таращанському, Ставищенському та Фастівському — майже вдвічі.

У безробіття — жіноче обличчя

Збільшення обсягів працевлаштування, зазначив Василь Якобінчук, залежить не тільки від ефективності роботи спеціалістів ЦЗ, а й  якості вакансій та скорочення дисбалансу між попитом та пропозицією робочої сили. Адже переважна більшість вакансій, які подають підприємства, потребують чоловіків, а серед безробітних переважають жінки. Так, у квітні на обліку у службі зайнятості Київщини перебувало 30,2 тис. осіб і  майже 64% з них — жінки. В деяких районах їх частка значно перевищує середній показник по області (в Обухівському — 80,5%, Рокитнянському та Бориспільському — понад 77%, ще в десяти районах — 70–76%). Тож вирішити проблему з  працевлаштуванням жінок можна лише за умови створення робочих місць саме для них і там, де вони мешкають, адже жінки менш мобільні, ніж чоловіки.

Значні труднощі виникають при працевлаштуванні юнаків та дівчат, які ще не мають досвіду роботи. У першому кварталі їх було на обліку більше 7 тис., а це майже кожен четвертий із зареєстрованих (в Обухівському районі — 35,8%, у Білоцерківському, Славутицькому, Фастівському, Березанському — понад 30%). Лише 10% наявних вакансій потребують некваліфікованої робочої сили. І це означає, що треба поліпшити її якість, наполегливо займатись підвищенням фахового рівня, навчанням та перенавчанням безробітних.

Чим далі від столиці,

тим більше проблем

Нині у ряді районів ситуація в сфері зайнятості залишається досить складною. І особливо у віддалених від столиці сільськогосподарських — Володарському, Згурівському, Ставищенському, Таращанському, Тетіївському. Тут вакансій найменше, а навантаження на вільне місце найвище. Приміром, у квітні підприємствам Тетіївського району потрібно було лише 18 працівників, а претендентів на одну вакансію 126, у Ставищенському районі — 40 вільних місць і  на кожне — 33 безробітних. Аналогічна ситуація  у Згурівському, Таращанському, Володарському районах. Тож і рівень працевлаштування тут найнижчий (у межах 3,8–8,9%) при середньому показнику по області 15,1%. Очевидно, що проблему зайнятості у таких районах зусиллями лише служби зайнятості не вирішити, а тому необхідна координація зусиль органів виконавчої влади, служби зайнятості та соціальних партнерів — роботодавців  і профспілок, вважає Василь Якобінчук.

Бронювати робочі місця

слід адресно

У січні–березні кожен восьмий (5,5 тис.) з тих, хто  перебував на обліку у службі зайнятості, належав до соціально незахищених і потребував додаткових гарантій у працевлаштуванні. За направленнями служби зайнятості працевлаштовано трохи більше 10% таких безробітних, в тому числі на заброньовані робочі місця — 168 осіб. Тож рівень використання заброньованих місць склав лише 9,5%.

Найбільш відповідально підійшли до бронювання робочих місць лише в чотирьох районах — Володарському, Таращанському, Яготинському, Славутицькому (використано від 20 до 24%). Непогано спрацювали у Богуславському, Обухівському та Броварському, де скористались більш як 15% квоти. А ось у Згурівському, Макарівському, Миронівському, Ставищенському, Тетіївському ЦЗ проігнорували заброньовані місця. Бородянський, Кагарлицький, Ржищівський, Березанський ЦЗ працевлаштували за рахунок квоти лише по одній особі.

Якість  бронювання робочих місць необхідно підвищувати, підкреслив Василь Якобінчук,  і  квоти закладати відповідно до професійно-кваліфікаційного складу соціально незахищених категорій безробітних, тобто проводити адресне бронювання. Тільки тоді  зросте ефективність їх використання.

Озброївшись знаннями,

легше знайти роботу

Одним із пріоритетних напрямків роботи  служби зайнятості є професійне навчання безробітних, яке  дозволяє підняти їх соціальну захищеність і  конкурентоспроможність та забезпечити роботою.

У І кварталі на Київщині після закінчення навчання було працевлаштовано 81,4% безробітних  — це один з кращих показників у країні. Завдання з профнавчання виконали всі базові ЦЗ. Активно впроваджується індивідуальне навчання та стажування на підприємствах під конкретні замовлення роботодавців і рівень працевлаштування під замовлення — 96,5%.

З  понад 80 інвалідів, які були на обліку, служби зайнятості  допомогли працевлаштуватися 23 особам, у  т.ч. 17 — на  заброньовані місця.

Особлива увага службою зайнятості Київщини надається співпраці з роботодавцями, їх  вважають партнерами, від яких залежить створення нових робочих місць і забезпечення людей роботою, а, значить, і зниження рівня соціальної напруги.

Вже чотири роки тісно співпрацює з Переяслав-Хмельницьким  міськрайонним центром зайнятості керівництво місцевої фабрики "Захист", яка займається випуском спецодягу. З його допомогою підібрали хороших спеціалістів для свого виробництва. Підтримують на фабриці і таку форму співпраці, як стажування безробітних  безпосередньо на виробництві. Зі швачками у фабрики вже немає проблем. А ось вакансії взуттьовиків, затягувальників, інженерів поки що не заповнені.

Довгоочікуване новосілля

 Нині в  Переяслав-Хмельницькому районі близько 35 тисяч населення. Майже 48% — люди працездатного віку, 36,6% — пенсіонерів  і 16% — діти та молодь. Середній вік жителів — 44 роки. Чимало з них втратили роботу і тепер з допомогою служби зайнятості намагаються знайти її.

Нещодавно Переяслав-Хмельницький міськрайонний центр зайнятості відсвяткував новосілля. Нове приміщення обладнали згідно з вимогами ЄТОНН, тож господарям і клієнтам  буде  набагато зручніше. Є і пандус, адже за допомогою до служби зайнятості звертаються й  інваліди.

Тут до послуг безробітних — інформаційні стенди та сенсорні монітори (тач-скріни), з допомогою яких можна самостійно підшукувати роботу з наявного банку вакансій (на фото).

У секторі активної підтримки фахівці ЦЗ працюють з людьми, яким не пощастило відразу підібрати роботу, тож вирішуватиметься питання щодо їх навчання, перенавчання, участі у громадських, сезонних роботах. Або щодо започаткування власної справи.

Для  цього з допомогою спеціалістів служби зайнятості треба буде скласти бізнес-план, захистити його. Потім спеціальна комісія прийматиме рішення про видачу одноразової фінансової допомоги. Цьогоріч такою допомогою вже скористалися 29 осіб. Найчастіше підприємці-початківці відкривають майстерні з ремонту автомобілів, займаються наданням сільгосппослуг, роздрібною торгівлею (тут найбільша конкуренція і близько 35% початківців, не витримавши її, закривають справу).

Але є й такі, кому вдалось втриматись у бурхливому морі ринкової економіки. Марія Крумко вважає, що з допомогою служби зайнятості можна знайти не лише роботу, а й достаток. Опинившись у центрі зайнятості, вона вирішила започаткувати власну справу — відкрити   ательє. Фахівці ЦЗ допомогли їй підібрати швачок. Справи йдуть добре, і тепер Марія думає про розширення бізнесу — планує створити фірму з виготовлення віконних рам.

У новому центрі обладнано комп'ютерний клас, де  зможуть освоїти "ази" чи закріпити знання пошукачі роботи. У залі семінарів психологи проводять з безробітними спеціальні тренінги з пошуку роботи. Тут  вчать  складати резюме, презентувати свої кращі професійні якості при спілкуванні з роботодавцями і навіть як розмовляти з керівниками по телефону. Після таких занять, як правило,  і самооцінка зростає,  і рівень працевлаштування підвищується.

Враховувати потреби

ринку праці

Є у центрі зайнятості й сектор взаємодії з роботодавцями. Соціальним  партнерам надають  інформаційні послуги, запрошують до участі в ярмарках вакансій, організації громадських і сезонних робіт. Спеціалісти служби зайнятості відвідують підприємства, домовляються з керівництвом про стажування безробітних на виробництві, підготовку кадрів під замовлення.

Створено у ЦЗ й спеціальний банк даних, де містяться резюме безробітних і тих людей, які працюють, але хочуть змінити роботу, фах чи зайняти вищу посаду. Нині ринок праці Переяславщини потребує швачок, взуттєвиків, електрозварювальників, трактористів, токарів, електриків, інженерів, вальщиків лісу, лісників, автослюсарів та спеціалістів інших робітничих професій.  З початку року за сприяння служби зайнятості на вільні та новостворені робочі місця було працевлаштовано 580 безробітних (на 28 більше, ніж торік),  229 осіб (на 44 більше) пройшли професійну підготовку. На  обліку у МРЦЗ 3145 осіб (на 591 менше проти торішнього), навантаження на одну вакансію залишається на рівні 2004 року — 15 осіб (в області 5).

Як і в усій країні, на Переяславщині зараз надлишок юристів, економістів, бухгалтерів, різноманітних менеджерів, а висококваліфікованих робітників не вистачає. Поки у країні ніхто не займається координацією підготовки спеціалістів у вузах та ПТУ. Не займаються й моніторингом працевлаштування молодих фахівців, на жаль, чимало з них після отримання дипломів отримують статус безробітних.

Але скоро, за словами директора Державного центру зайнятості Валерія Ярошенка, ситуація зміниться на краще. Аналізом, прогнозом і моніторингом підготовки та працевлаштування фахівців займатимуться Мінпраці, Мінекономіки, Міносвіти. А Державний центр зайнятості, підкреслив він, робитиме все, аби люди, які втратили роботу, змогли її знайти.

Центри зайнятості — це потужні соціальні установи, і сюди мають звертатися за інформацією, консультаціями, перекваліфікацією. А фахівцям служби зайнятості не варто випускати з поля зору профорієнтацію батьків і школярів, аби ті могли правильно зорієнтуватися й обрати ту професію, яка буде потрібна ринку праці. Необхідно також всіляко підтримувати підприємців, які змогли започаткувати власну справу, створюють нові робочі місця і цим допомагають долати безробіття.

Олена Косенко

_________________________________________

ГАЛУЗЕВА  ПРОФСПІЛКА: 

ШЛЯХ СТАНОВЛЕННЯ

Майже рік як зареєстровано Професійну спілку працівників соціальної сфери України (ПСПССУ). Реалізацію базових конституційних прав і захист трудових, соціально-економічних  інтересів своїх  членів профспілка визначила головними напрямами діяльності.

Становлення  новоствореної організації було непростим. Утруднювало  вирішення  складних організаційних моментів нерозуміння, а іноді й відкрите небажання "старшої" профспілки держустанов "відпускати від себе" досить значну кількість членів. Але таким був вибір більшості працівників соціальної сфери, яким потрібен був справді дієвий, ефективний механізм захисту своїх прав та інтересів і який би відстоював їх не віртуально та загалом, а конкретно, реально  і системно. Профспілки з якої можна буде й спитати (за потреби), адже очолити її довірили людям авторитетним, які розуміються у специфіці галузі.

Рік  — це вже термін, коли можна підбивати певні підсумки.  Що й було зроблено на Пленумі Центральної Ради профспілки. Голова профспілки ПССУ Антоніна Ясницька проаналізувала роботу, проведену після  установчого з'їзду.

Зокрема, відзначила, що на 1 квітня ц.р. профспілка вже налічувала 55 тисяч членів у 18 обласних, Київській та Севастопольській   міських організаціях. Робота з розширення регіональних представництв триває. Майже повністю сформовано апарат Центральної Ради, триває опрацювання і підготовка регламентних та інших документів, розробка типових положень про первинні  організації, об'єднаний профспілковий  комітет, постійні комісії .

Антоніна Йосипівна зазначила, що час підтвердив необхідність і своєчасність створення галузевої профспілки, яка об'єднала працівників близьких за  інтересами установ і організацій, що дозволяє ефективніше вирішувати проблемні питання.

Для  реалізації цих завдань  розроблено, укладено та зареєстровано галузеву угоду між Мінпраці України та ПСПССУ. Її мета — посилення соціального захисту працівників соціальної сфери, підвищення ефективності праці, вдосконалення її організації та оплати. Угодою визначено норми, гарантії, права та взаємні обов'язки сторін при врегулюванні виробничих, трудових і соціально-економічних відносин.

Норми Галузевої угоди мають стати основою при укладанні колективних договорів обласними та первинними організаціями з адміністрацією установ і підприємств. Хід їх виконання буде постійно аналізуватися.

На часі — питання вступу галузевої профспілки до Федерації профспілок України. Адже  ПСПССУ як невід'ємна складова профспілкового руху не може стояти осторонь вирішення спільних завдань.

Врегулювання потребує й низка внутрішньоспілкових проблем. Саме про них говорили голови обласних організацій ПСПССУ, виносячи на обговорення різноманітні аспекти колективно-договірних і трудових відносин, соціально-побутових питань, проведення культурно-масової та фізкультурно-спортивної роботи, оздоровлення працівників галузі.

На розгляд учасників пленуму було запропоновано проект Програми ПСПССУ, яку передбачається затвердити на Першому з'їзді галузевої профспілки  в нинішньому році.

    Микола СОМОВ,

Василь БЕРЛІНСЬКИЙ

_______________________________________

У Міністерстві праці та соціальної політики України

Якість обслуговування громадян

14 травня Міністр праці та соціальної політики України В'ячеслав КИРИЛЕНКО підписав наказ "Про створення належних умов для обслуговування громадян на підприємствах, в установах та організаціях сфери управління Міністерства праці та соціальної політики України".

За словами міністра, цей документ спрямовано на  покращення  обслуговування громадян усіма регіональними та структурними підрозділами Мінпраці. Це  зобов'язує переглянути підходи до організації прийому громадян, ведення особистого прийому керівниками.

З  1 липня ц.р. у відомчих підрозділах Мінпраці має бути створено належні умови для прийому громадян. Зокрема, прийом громадян працівниками установ має здійснюватися не менш  4 днів на тиждень, у т.ч.  2 дні  — з тривалістю прийому по 8 годин, в решту прийомних днів тижня — не менш 4 годин.  Керівники ж мають особисто  приймати громадян не рідше одного разу на тиждень та не менше двох годин поспіль.  Місця прийому повинні мати стенди з інформацією про час і місце прийому, про види та розміри соціальної допомоги, пільг та інших соціальних виплат та послуг, процедуру їх отримання, перелік необхідних документів, номер телефону та номер кабінету, де можна отримати додаткові роз'яснення з приводу цієї інформації.

Працівники  установ та організацій сфери управління Мінпраці зобов'язані забезпечити ввічливе та уважне ставлення до громадян, розгляд усіх письмових та усних звернень по суті, недопущення формальних відписок на такі звернення, ретельну перевірку та невідкладне реагування на звернення, де йдеться про недоліки у роботі або оскарження рішень посадових осіб, вільний та безперешкодний доступ до інформації, що не містить державної таємниці. Також в наказі вказано на неприпустимість оплати у будь-якій формі громадянами послуг працівників.

На місцях мають потурбувалися й про те, щоб відвідувачам було зручно: приймальні повинні бути забезпечені відповідними меблями.  А також про безперешкодний доступ до установ сфери управління Мінпраці осіб з обмеженими фізичними можливостями.

У  Фонді соціального

захисту інвалідів —

новий  керівник  

16 травня міністр праці та соціальної політики України В'ячеслав КИРИЛЕНКО представив нового  Директора Фонду соціального захисту інвалідів Валерія ДИМОВА.

Виступаючи перед співробітниками, міністр наголосив на необхідності  кардинально  змінити роботу Фонду. "В першу чергу, — підкреслив  В'ячеслав КИРИЛЕНКО, — робота Фонду соціального захисту інвалідів має бути абсолютно прозорою та зрозумілою як для організацій інвалідів, так і для громадськості".  "Це стосується і використання коштів Фонду,  і проведення тендерів на закупівлю засобів реабілітації, послуг тощо", — зазначив він.

"По-друге,  — підкреслив В'ячеслав КИРИЛЕНКО, —  кошти Фонду мають іти виключно на фінансування заходів та програм, спрямованих на соціальний захист інвалідів, соціально-трудову реабілітацію та створення робочих місць для інвалідів".

Міністр наголосив, що  у своїй діяльності Фонд має керуватися  рівним та об'єктивним  підходом до всіх організацій інвалідів в Україні. "Ми маємо відійти від практики, коли одні організації інвалідів мали великі преференції, а інші були обділені увагою Фонду", — зазначив В'ячеслав КИРИЛЕНКО. 

Розподіл автомобілів має бути прозорим  

За наказом міністра В'ячеслава Кириленка робоча група Мінпраці провела перевірку Головного управління праці та соціального захисту Київської ОДА та виявила суттєві порушення законодавства при розподілі автомобілів між інвалідами у 2004 році.

Зокрема встановлено грубі порушення правил ведення документації та бухгалтерського обліку.

Зафіксовано невідповідність модифікації виданих автомобілів висновкам медико-санітарної експертної комісії (МСЕК), внесення людей до черги на отримання автотранспорту без належних документальних підстав або несвоєчасне внесення до черги.

Деяким інвалідам автомобілі видавалися без наявності висновку МСЕК, зафіксовано також факт надання автотранспорту інваліду за відсутності його заяви.

Крім того, у багатьох випадках отримання автомобіля всупереч законодавству проводилося сторонніми особами: підписи на заявах, видаткових накладних, актах приймання-передачі транспортного засобу належать іншим людям.

При цьому розподіл автомобілів відбувався без проведення колегії Головного управління та винесення нею рішення.

За результатами перевірки міністр доручив усунути порушення та недоліки.

Відповідальним посадовцям Мінпраці доручено вжити заходів щодо забезпечення прозорості черги та визначити єдині підходи до порядку забезпечення інвалідів автотранспортом, розробити Інструкцію з обліку інвалідів, видачі та обліку виданих автомобілів та забезпечити розробку програми автоматизованого обліку забезпечення інвалідів спецавтотранспортом. 

______________________________________

ПІЛЬГИ В КРАЇНАХ ЄС І СИСТЕМА

СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У США

Галина Кошелева, к.е.н.,

зав. відділу соціального захисту населення

Валентина Крютченко,

наук. співр. цього ж відділу

Одним із найважливіших напрямів реформування соціальної політики в Україні є надання пільг у грошовій формі. Ця проблема набрала актуальності, як у зв'язку зі щорічним збільшенням видатків держбюджету, так і через зростання чисельності осіб, що претендують на одержання різних видів соціальних пільг.

В  Україні близько 25 млн. осіб мають право на пільги, допомогу та різного роду доплати, що в 2004 р. складало 52,7% від загальної чисельності населення. За  нашими розрахунками внаслідок  хронічного дефіциту держбюджету лише 50% осіб, які мають право на соціальні пільги, користуються ними. Фактично держава не виконує свої фінансові зобов'язання щодо багатьох громадян та часто перекладає цю проблему "на плечі" підприємств — надавачів послуг, погіршуючи тим самим фінансово-економічне становище останніх (особливо — транспортних). Відтак, розпочате в 2001 р. реформування системи надання соціальних пільг залишається вкрай гострим та актуальним питанням і потребує принципово нових підходів до його вирішення.

Пільги по-європейськи

Необхідність вивчення проблеми вдосконалення системи надання соціальних пільг обумовлено також зорієнтованістю України на європейські стандарти. Для вступу до Євросоюзу Україна повинна відповідати одній із трьох європейських моделей соціального розвитку: ліберальній (або англосаксонській), скандинавській (соціал-демократичній) чи континентально-європейській.                              

Кожна з цих моделей відрізняється рівнем універсалізму, методами перерозподілу страхових виплат через бюджети усіх рівнів, ступенем забезпечення соціальних гарантій для найбільш вразливих верств населення та можливістю недопущення бідності. Найбільш розвинутою моделлю, на наш погляд, є скандинавська, націлена на забезпечення як зайнятим, так і непрацюючим громадянам гідного рівня життя.

У той же час, орієнтація України на соціально-ринкові відносини стримується недостатньо розвинутим фінансово-виробничим потенціалом. Зараз у держави немає можливості надати всім громадянам рівне соціальне забезпечення і, відповідно, суттєво знизити рівень бідності. Така ситуація наближена до ліберальної моделі соціального розвитку, коли перевага надається окремим категоріям громадян шляхом перерозподілу коштів через податкову систему та бюджет. А відтак соціал-демократична європейська модель, спрямована на проведення профілактичних та запобіжних заходів у соціальній сфері — це майбутня модель і для України.

Для прийняття принципово нових рішень у царині соціальної політики важливу роль відіграє вивчення зарубіжного досвіду, що, як правило, містить напрями стратегічного та оперативного характеру, включає популярні (й не дуже) заходи щодо очікувань населення, прогнозує наслідки їх реалізації. Це допоможе Україні вибрати найменш радикальні та болісні рішення для усіх категорій осіб, які мають право на пільги.

Варто відзначити, що в практиці країн-членів ЄС склалися досить конструктивні шляхи вирішення проблем соціальної політики, т.ч. і в сфері надання пільг.

У Фінляндії

ветеранів праці немає 

У Фінляндії пільг зовсім небагато. Натомість має місце розвинута система надання державою різних видів допомог і дотацій з державного бюджету (на  компенсацію частки витрат на оплату перебування в лікарні чи ліків, якими люди з хронічними захворюваннями (приміром, діабет), змушені користуватися постійно.

Пільги  ж застосовуються для ветеранів війни, інвалідів, депутатів парламенту, багатодітних сімей, пенсіонерів і ще деяких категорій. При тому, що пільг небагато, вони мають ще й низку обмежень. Наприклад, ветерани війни мають право на безкоштовний проїзд у міському транспорті (м. Хельсінкі), але для цього вони повинні подати відповідні довідки та отримати безкоштовний багаторазовий квиток — електронну картку. Без такої картки ветерана оштрафують.

Ветерани війни отримали ці пільги 15 років тому. До цього ніяких спеціальних "ветеранських" пільг у Фінляндії не існувало. Крім того, в цій країні не існує й такого поняття як "ветеран праці". Ветерани війни, крім безкоштовного проїзду в столичному міському транспорті, мають право на безкоштовне перебування в санаторії для зміцнення здоров'я (раз на рік).

Саме пільги з проїзду на залізничному транспорті і в міжміських автобусах (а не право безкоштовного проїзду) мають у Фінляндії всі пенсіонери, деякі категорії інвалідів, журналістів та учнів. Для цих категорій знижка коливається в межах 30–50%. Учням надається 25-відсоткова знижка на проїзд у міському транспорті, але виключно на багаторазові проїзні квитки.

Пільги  не надаються багатодітним родинам, а також одиноким матерям (батькам). Замість цього є інші форми допомоги. Наприклад, "пакет для новонародженого", який держава дарує усім жінкам, які народжують у Фінляндії, незалежно від їх громадянства. Цей "пакет" вартістю в кілька сотень євро включає все необхідне для дитини в перший рік життя.

Німеччина: кататися на лижах після 65 років — дешевше

Існують і принципово інші моделі надання пільг. Наприклад, у Німеччині пільг майже не існує. Право на деякі пільги мають лише ті, хто й так отримує від держави соціальну допомогу.

Регулювання всіх привілеїв і пільг для окремих груп населення Німеччини покладено на пільгове податкове законодавство. Йдеться  про пільги на прибуток. У багатодітних родинах, наприклад, за кожну дитину мати отримує податковий бонус. Оподаткування неодружених і сімейних — різне, що стимулює до створення родини.

Тобто соціальна рівноправність — інвалідів, пенсіонерів та інших — регулюється за допомогою загального податкового законодавства. Фінансування соціальних пільг відбувається за рахунок федерального та земельних урядів, але й тут схема досить складна. І розділити отримувачів пільг за принципом, хто саме їх сплачує, дуже важко.

Для пенсіонерів існує Федеральна пенсійна каса, що виплачує їм основну пенсію. Крім того, існують додаткові страхові виплати пенсіонерам або доплата до пенсії від колишнього роботодавця.

Деякі податкові переваги мають інваліди. Вони мають податкові пільги залежно від ступеня інвалідності. Якщо, наприклад, інвалід не працює і не отримує кошти за соціальним страхуванням, то він отримуватиме соціальну допомогу.

Такі пільги, як безкоштовний проїзд на транспорті, безкоштовне користування телефоном тощо — в Німеччині неможливі, оскільки більшість  компаній є приватними. Якщо, приміром, власник кінотеатру пропонує пільгові квитки для пенсіонерів або школярів, то робить він це за свій рахунок — заради реклами, а зовсім не тому, що держава його зобов'язує. Для  німецьких пенсіонерів скасовано майже всі існуючі пільги на залізничному транспорті. Хоча  придбавши  дисконтну картку, можна купувати квитки дешевше на 50%. Але це, знову ж таки, ініціатива правління самої компанії.

Ще один приклад: пенсіонери на багатьох гірськолижних курортах Німеччини, Швейцарії або Франції за користування підйомником платять менше. Після 65 років катання на лижах стає значно дешевшим, а після 70-ти — в  деяких місцях — і  безоплатним. Але все це, знову ж таки,  за рахунок власника підйомника, а не держави. Тобто, йдеться про корпоративну соціальну діяльність.

Таким чином, частка пільг, перш за все родинам і дітям, у Німеччині надходить до отримувача через податкову систему.

Ліки пенсіонерам —безкоштовно

В Іспанії, як і в інших європейських країнах, право на пільги мають окремі категорії. Це, переважно, молодь, багатодітні родини та пенсіонери. До осіб, які мали право на пільги, ще 20–30 років тому належало  багато працюючих, тому що заробітки були низькими. Так, у часи диктатури генерала Франко працівники мали право на пільговий відпочинок у профспілкових готелях на березі моря. Було багато інших пільг. Наприклад, раніше держава надавала військовим житло на пільгових умовах і за мінімальну плату. Через певний час вони могли викупити це житло — також за дуже низькою ціною. Поступово, практика пільг для окремих категорій привілейованих категорій, зникла.

Тоді ж подібна політика набула форми опікунства. Наприклад, існував спеціальний департамент, який опікувався водіями найвищого керівництва — міністрів, начальників управлінь тощо. Ці водії заробляли значно більше за службовців, їм надавали пільгові квартири, навіть спеціально будували житло.

Ідея пільгового житла — не тільки у найм, але й у власне володіння — настільки вкоренилася в свідомості багатьох іспанських політиків, що її намагаються реанімувати. Так, уряд планує будівництво подібного житла для молоді. Економісти та соціологи критикують цю ідею, вважаючи її  тягарем для бюджету та позбавлення молоді стимулів дбати про власний добробут. Окрім того, вважають вони, пільгове житло швидко стане об'єктом спекуляцій та отримуватиметься іншими людьми.

Сьогодні  в  Іспанії серед пільгових категорій населення можна виділити лише три:  молодь, яка навчається, багатодітні родини (з трьома і більше дітьми) та пенсіонери.

У молоді пільг небагато: проїзд на міському транспорті та вхід до музею — за  половину вартості квитка.

Багатодітним родинам надається знижка на проїзд у міському та міжміському транспорті у межах країни. Вона складає близько 20% і залежить від району та можливостей місцевих бюджетів. Для багатодітних родин держава визначає лише сфери, на які поширюються ті чи інші пільги. Наприклад, знижка при купівлі житла — до 40%, пільгова оплата за навчання дітей в університеті, перебування дитини в дошкільному закладі, підручники, талони на харчування у шкільній їдальні. Крім того, батькам із багатодітних родин держава повертає частку сплаченого ними прибуткового податку — до 400 євро на рік.

Найбільше пільг в Іспанії мають люди похилого віку. Так, іспанським пенсіонерам, за рахунок дотацій місцевої влади, значно дешевше коштує проїзд у міському транспорті. В деяких іспанських провінціях проїзд для них взагалі безкоштовний, а на залізниці та авіарейсах пенсіонери сплачують за квитки на чверть менше. Вони  також можуть безкоштовно або за символічну плату відвідувати музеї і навіть футбольні матчі. Крім того, їм пропонуються різноманітні подорожі з метою відпочинку, у т.ч. за кордон (з  50% знижкою  вартості курортних путівок). Але, звичайно, основна пільга для пенсіонерів — безкоштовне придбання ліків. Для тих, хто користується системою соціального страхування лікар виписує рецепти на зелених бланках (ліки дешевші на 40%), а для пенсіонерів — на червоних, що передбачає їх безоплатне отримання.

Окуляри іспанські пенсіонери теж можуть придбати за півціни. До того ж, ця пільга поширюється і на пенсіонерів з інших країн Євросоюзу, які постійно мешкають в Іспанії. Проте  нещодавно міністр економіки заявив, що найбільш забезпечені пенсіонери, на його думку, мали б оплачувати частку витрат, пов'язаних з лікуванням та придбанням ліків. Тобто, продовжувати відраховувати внески до фонду соціального страхування, від яких зараз усі іспанські пенсіонери звільнені. Хоча міністр не дав пояснення, яких саме пенсіонерів він вважає "забезпеченими", його пропозиція викликала протест і навряд чи буде втіленою у життя.

Замість пільг —

єдина компенсаційна доплата

Польща — країна, що має наближений до російського приклад реформування системи соціальних пільг. З  1 травня 2004 р. тут набрав чинності закон, схожий на прийнятий парламентом Росії.

Найбільше пільг у Польщі мають ветерани війни та колишні репресовані. По-перше, вони отримують постійну доплату до пенсії, приблизно 40 доларів. І це при тому, що середня пенсія у Польщі складає нині близько 200 доларів на місяць. Крім того, їм відшкодовується частка оплати за електроенергію — ще близько 25 доларів на місяць. А ще зовсім недавно вони частково сплачували за телефонними рахунками, за страхування автомобіля, за викуп квартири у приватну власність тощо. Зараз ці пільги замінили єдиною компенсаційною доплатою. І ветеран вже сам вирішує, на що саме витратити ці гроші.

Незалежно від компенсаційної доплати, ветеранам і репресованим збережено колишні пільги:  37-відсоткова знижка з оплати проїзду залізничним та міжміським автобусним транспортом і 50-відсоткова — у міському транспорті. Ветерани також безкоштовно отримують деякі ліки. Всі ці пільги фінансуються держбюджетом, який і відшкодовує збитки підприємствам — надавачам  послуг.

Крім того, муніципалітети Варшави і деяких великих польських міст надають усім громадянам, кому виповнилося 70 років (не тільки ветеранам) право на безкоштовний проїзд у міському транспорті.

Право на користування деякими пільгами мають також вдови та вдівці ветеранів і колишніх репресованих. Але кількість пільговиків скорочується: сьогодні в Польщі нараховується близько 620 тис. осіб — із 40 млн. мешканців країни.

Існують інші категорії населення, яким пільги та дотації передбачено в натуральному чи грошовому виразі. Наприклад, робітники деяких професій (шахтарі, залізничники) ще донедавна отримували частину зарплати вугіллям. Сьогодні ж грошовий еквівалент подібного пайка отримують лише пенсіонери цих професій.

Як уже зазначалося, з минулорічного травня в Польщі діє новий закон щодо соціальних пільг і допомоги. Його основні завдання — по-перше, надання допомоги тим, хто найбільше її потребує, по-друге, заміна всіх натуральних допомог — грошовими виплатами.

Є й інші зміни. До недавнього часу право на спеціальну допомогу мали всі родини, в яких було троє і більше дітей. Зараз запроваджується інший критерій: на допомогу можуть розраховувати багатодітні родини, в яких на кожного члена доводиться менше 125 доларів на місяць.  Якщо ж у родині є дитина-інвалід і один з батьків не працює, а лише доглядає її,  ця допомога збільшується удвічі.

Люди похилого віку (ті, кому понад 75 років), отримують спеціальну надбавку до пенсії (35 доларів на місяць), призначену для оплати догляду за ними.  Вони  також мають право на знижку при придбанні  ліків.

Ця допомога та пільги також фінансуються з держбюджету. Місцеві бюджети фінансують соціальну допомогу лише найменш забезпеченим. Родини, прибутки яких нижчі від визначеного мінімуму, можуть отримувати (постійно, щомісячно або епізодично) цільову грошову допомогу на часткову оплату: квартплати, опалювання,  закупівлю одягу, взуття, обідів дітям у школі тощо.

Різними видами допомоги та пільг (одноразові, довготермінові) користуються майже 2 млн. поляків (близько 5,0% населення). Перелік пільг і допомоги, що фінансуються державними та місцевими бюджетами, а також кількість осіб, які отримують допомогу, постійно скорочується. Зараз ці зобов'язання частіше беруть на себе всілякі неурядові організації та громадські фонди.

США: пошук оптимального варіанту

Система соціального забезпечення у США нині (за оцінками американських експертів) перебуває у критичному стані. Так, на думку фахівців дослідного центру Heritage Foundation, якби ця система була приватним підприємством, то її давно вже б оголосили банкрутом. За прогнозними даними, обсяг фінансових зобов'язань адміністрацій соціального забезпечення перед населенням держави з 1997 по 2075 рр. на 160 трлн. дол. перевищить обсяг доходів.

Для виходу  із кризи пропонується  чотири підходи до реформування соціальної сфери, кожний з яких реалізується через відповідні принципи.

Перший принцип —"Не завдай шкоди" — згідно з яким не повинні піддаватися змінам як соціальні пільги, так і критерії відбору їх отримувачів.

Його прибічники заявляють про необхідність підтримки механізму відображення та врахування темпів інфляції, динаміка змін індексу цін на споживчі товари в показнику "Вартість життя", що дозволили б зробити населення менш вразливим до коливань економіки. Що дозволить вдатися до незначного коригування з метою підвищення доходів. Досягти цього можливо шляхом збільшення тієї частки заробітку працюючих, з якої утримується податок із соціального забезпечення. Також пропонується оподатковувати пільги із соціального забезпечення.

Важливим джерелом збільшення надходжень з наступним їх розподілом на пенсійні програми вважається економічне піднесення, прискорення темпів якого є одним із основних завдань держави. Вагомий аргумент на користь такого підходу полягає в тому, що зараз американці більше ніж будь-коли мають потребу в таких програмах через ненадійність приватних кампаній, які сплачують пенсії. Крім того, багато літніх осіб у США встигли накопичити значно менше, ніж необхідно для забезпечення гідної старості.

Критики ж вважають, що ідея про високі темпи економічного піднесення, що дозволять забезпечити достатню кількість податкових надходжень для підтримання необхідного рівня надання пільг, є нереалістичною. Сьогодні американські пенсіонери отримують пільги, вартість яких у 2–5 разів перевищує суму, яку вони та їх роботодавці сплачували до загального пенсійного фонду. Подальше ж зростання вартості пільг пенсіонерам, вимагає значного підвищення податкових ставок.

Другий принцип "Підвищення стійкості системи" полягає в перебудові системи соціального страхування. Для цього слід зменшити ступінь кореляції показника вартості життя та індексу споживчих цін, а також зменшити пільги для пенсіонерів з високими доходами. Також пропонується поступове збільшення вікового цензу, що передбачає отримання пенсійних пільг. А також підвищення ставки податків із соціального забезпечення, що сплачуються як службовцями, так і їх роботодавцями.

Аргументи "за": потрібна відповідність між наданням пільг і критерієм вибору категорії осіб, які отримують ці пільги. Державні пільги повинні одержувати особи, які їх дійсно потребують. Надання пільг заможним пенсіонерам є недозволеним марнуванням державних коштів. Система не може бути стабільною до того часу, поки не будуть зменшені пільги або збільшені податки.

Однак, у разі зменшення пільг багато пенсіонерів опиниться у важкому фінансовому становищі. Зменшення пільг для одних та збільшення для інших пенсіонерів може підірвати основи системи соціального забезпечення, що має універсальний характер. Крім того, різниця між категоріями одержувачів пільг може спричинити негативний вплив на людей, які ведуть відносно скромний спосіб життя.

Третій принцип "Інвестиції у фондовий ринок" — суть якого у вкладанні одержаних від податків із соціального забезпечення коштів у приватний сектор. Цей підхід пропонує інвестування накопичених системою соцзабезпечення коштів у фондовий ринок з метою подальшого їх примноження для задоволення потреб і надання пенсіонерам всіх необхідних пільг. У разі обвалу фондового ринку це стане  державною гарантією  пенсіонерам.

Суттєвим аргументом життєздатності такого підходу є те, що віддача від приватних інвестицій, в основному, набагато перевищує доходи, отримувані від продажу державних облігацій. Вважають, що його реалізація допоможе створити найбільший фонд соціального забезпечення. Крім того, зростання фондового ринку стимулюватиме  розвиток приватного сектора, що в свою чергу, викличе значне економічне піднесення.

Негативним у цьому випадку є те, що ринок має тенденцію до непередбачуваних коливань. У разі його кризи — для  мільйона американців отримання будь-якого доходу стане проблематичним.

Четвертий принцип "Особиста відповідальність" передбачає повну відмову держави від підтримки людини в пенсійному віці. Його прихильники вважають, що систему соціального забезпечення слід замінити створенням обов'язкових заощаджувальних рахунків для кожного працівника. Самі працюючі та їх роботодавці відраховуватимуть на цей рахунок кошти задля  їх подальшого використання після виходу на пенсію. Також пропонується подовжити виплату допомоги найбіднішим пенсіонерам та забезпечити їх необхідною медичною допомогою.

Аргументи "за" відображають американську традицію максимізації персональної відповідальності та обмеження ролі держави. Пенсіонери зможуть відчувати себе дійсно забезпеченими, тому що їх доходи не будуть піддаватися будь-якому впливу з боку уряду. Створення такого механізму викличе збільшення особистих заощаджень, що, в свою чергу, стимулюватиме розвиток економіки, а ці кошти будуть трансформуватися в інвестиції, тобто у створення нових робочих місць.

Вагомим аргументом "проти" є те, що забезпечення потреб громадян похилого віку є зобов'язанням суспільства та держави. Особи, які більше не можуть підтримувати своє існування, заслуговують право на піклування та турботу з боку суспільства.

Перехід від державної системи соціального забезпечення до приватної призведе до розколу між різними поколіннями громадян. Більше того, це створить складні умови для першого покоління, що підпаде під нову систему.

Крім того, в країні поки що відсутній конкретний механізм реалізації такого переходу та гарантії того, що приватних заощаджень буде достатньо для покриття потреб пенсіонерів. Внаслідок зазначеної реформи серйозним чином постраждають американці з низьким рівнем доходів. Для задоволення потреб цієї групи громадян похилого віку буде необхідне створення нових благодійних програм.

Загалом  суть нових підходів до вдосконалення системи пільг у США полягає у:

• встановленні податків на пільги із соціального забезпечення;

• зниженні пільг для пенсіонерів з високими доходами;

• посиленні (ослабленні) залежності показника "Вартість життя" від темпів інфляції та споживчих цін на товари;

• спрямуванні коштів, отриманих від податків із соціального забезпечення, до фондового ринку для подальшого накопичування коштів для пенсіонерів;

• створенні обов'язкових заощаджувальних особових рахунків для кожного працівника, на які він може перераховувати гроші;

• продовженні виплати допомоги бідним пенсіонерам.

Тобто, відстежуються елементи перерозподілу накопичувальних коштів соціального забезпечення від багатих до бідних прошарків населення, а також непопулярні заходи. Як,  наприклад, послаблення кореляції показника "Вартість життя" від зростання цін, інфляційних процесів та перекладання відповідальності за соціальний захист у кризових ситуаціях з держави безпосередньо на працівника.

Раціональним зерном у цих підходах є вкладання податкових коштів у фондовий ринок, що, безумовно, призведе до збільшення видатків на соціальні потреби та певною мірою сприятиме економічному піднесенню.

Однак застосування подібного досвіду в Україні потребує окремого вивчення та розробки такого механізму його впровадження, який би виключав негативні наслідки кризової ситуації на фондовому ринку.

_________________________________

КРІМ ОБОВ'ЯЗКІВ Є ЩЕ Й ПРАВА

Працівники Кам'янець-Подільського управління праці та соціального  захисту, що на Хмельниччині, хочуть працювати у "людських умовах".

Про це — їхній відкритий лист

Кам'янець-Подільське районне управління праці та соціального захисту населення  10 років перебувало  в колишньому приміщенні райкому парті. За весь цей період жодного разу  ремонт  у ньому не проводився.

 У  квітні 2001 року зі Старого міста, де ми знаходилися, управління "виселили" на околицю —  в район "Підзамче", у колишню районну лікарню, яка теж давно не бачило ремонту. Як запевняло тоді нас керівництво районної державної адміністрації,  тимчасово — "тільки на три місяці". А потім,  вже переведуть у нове приміщення.

І ось уже майже 4 роки ми чекаємо на обіцяне. А наші нинішні умови, м'яко кажучи, не відповідають нормам з охорони праці  Працюємо в повній антисанітарії: відсутнє опалення, немає світла, санвузол в такому стані, що туди страшно  заходити. У будинку "рухаються" стіни, зі стелі тече вода, "офісні меблі" розвалюються на очах, а нові не передбачаються.

Працівникам управління, (а це переважно жінки) в будь-яку погоду доводиться витрачати багато часу, щоб  добратися на роботу. Більшість з нас живуть у різних частинах  міста та прилеглих селахже а лікарняному.

Всю  роботу, пов'язану з    призначення      державних      соціальних      допомог малозабезпеченим сім'ям виконуємо  вручну, оскільки, як відомо, комп'ютер без електроенергії не працює. Тому для оформлення необхідних документів, наші клієнти змушені їздити по всьому місту, щоб зібрати різні довідки, а потім вистояти в черзі, бо  сидіти немає на чому, стільців  не вистачає навіть працівникам управління.

Уже четвертий рік керівництво району годує нас обіцянками про те, що ось-ось нам створять "людські" умови. Але, як кажуть, віз і нині там.

На сесії районної ради,  міський голова  Кам'янець-Подільського О. Мазурчак  запевнив, що для районного управління праці та соціального захисту рішенням сесії міської ради буде виділено приміщення —  та це знову  виявилися лише слова.

Скільки можна знущатися над людьми, слухати обіцянки? Надіятись на краще?

Колектив управління, який налічує 40 чоловік,  хоче крім обов'язків мати ще й права, які передбачені Законом України "Про державну службу" та Законом України "Про охорону праці".

 Цей лист — наша остання надія на покращення ситуації !

   Лист до редакції підписали 28 чоловік.

  Редакція журналу "Соціальний захисті" сподівається, що врешті голос соціальних працівників буде почутий і в черговий раз не буде проігнорований "забудькуватою" місцевою владою, яка має реально дбати про належні умови праці для всіх категорій працівників. Тим паче, коли йдеться про  обслуговування малозабезпечених верств населення, які, судячи з листа, не відчувають особливої  турботи про себе. Можливо, щоб довести що це  не так,  варто було б зробити справедливий "обмін": надати світлі і просторі  кабінети міськради для працівників управління, а самим посидіти у приміщенні, в якому "рухаються" стіни, немає світла і стільців на всіх не вистачає. Хоча б ненадовго, місяців на три. . ..

______________________________________________

В ЙОГО ДУШІ НЕ В'ЯНЕ САД

Миколу Івановича Семеренка шанують у Бахмачі та його рідному селі Халимонове не лише як редактора районної газети, секретаря сільської партійної організації, заступника голови колективного господарства, а, насамперед, за людяність, інтелігентність, чуйність, готовність  зарадити чужій біді.

Народився він у незаможній селянській родині. Батько дуже хотів, щоб Микола став залізничником, а син потайки мріяв про агрономію. Любов до рідної землі, працьовитих односельчан він вкладав у свої перші віршовані рядки. Та через війну не судилося збутися ні батьковим, ні синовим мріям. Не студентське життя чекало сина Семеренків, а солдатське.

Микола Іванович пройшов важкими дорогами Великої Вітчизняної війни. Брав участь у звільненні Польщі, Чехословаччини, воював у Німеччині. І після війни ще кілька років служив у лавах Радянської Армії. Повернувшись додому, вступив до Бортнянського сільськогосподарського технікуму. Здобувши омріяний фах, працював головним агрономом Бахмацької МТС.

І яким би втомленим не повертався з поля, завжди брався за перо — писав до районної газети. Його матеріали відзначались точністю, актуальністю, а ще великою повагою до людей праці. Помітили це у районі — запросили на посаду літпрацівника. Це було в квітні 1958 року. Микола Іванович пройшов усі сходинки районної преси — від кореспондента до редактора. Пишається тим, що його учнями, молодими колегами були відомі тепер на Чернігівщині та Сумщині журналісти.

—           А потім я знову повернувся до праці на землі, — розповідає ветеран, — переїхав  із Бахмача у рідне Халимонове. Багато допомагав мені в роботі нині покійний голова колгоспу Василь Максимович Сіденко, талановитий керівник і великий знавець людських душ.

Працюючи пліч-о-пліч, вони чимало зробили для оновлення цього приміського села: створили тепличне господарство, кінно-спортивний комплекс, зводили новобудови по вулиці Молодіжній.

Сьогодні Микола Іванович — на заслуженому відпочинку і часто розмірковує: що переважає в його житті — агрономія чи журналістика? Та, мабуть, як два пташиних крила, вони нероздільні, допомагають жити в гармонії з собою і світом. І плекає ветеран зранку молодий сад біля хати, а ввечері береться за перо, щоб поділитись спогадами, роздумами, враженнями відкритої людям і добру душі.

Раїса НІКОНОВА

_________________________________________________

НЕЗАБУТНЄ

День Перемоги. День Великої Перемоги! Знову, вже в шістдесятий раз, Україна відзначає це всенародне свято, вшановуючи пам'ять полеглих у минулій Вітчизняній війні. Так, як і в попередні роки. Так, ніби за останні 20 років нічого і не сталося у світі і в колишній союзній державі, за честь, свободу і незалежність якої прості люди — хлібороби і робітники, вчителі і медики, всі, кого покликала війна на захист рідної землі, проливали свою кров і віддавали найдорожче — життя.

Але прикро, що знаходяться люди, які намагаються применшити значення Перемоги нашого народу у Великій Вітчизняній війні. І саму війну не називають Вітчизняною, а — Другою  світовою. Тим прикріше, що таке можна почути не тільки за кордоном, а й у нас в Україні.

Та як би хто не дивився на День Перемоги, який офіційно визнано державним святом, історію не змінити. Була Перемога, була велика радість людей, які втомилися від майже чотирирічної війни, була і велика скорбота за загиблими воїнами, які не повернулися з фронту. Серед них і  понад 240 наших односельчан.  Цього не можна забути. Це навічно викарбовано на граніті сільського меморіалу "Ніхто не забутий, ніщо не забуто".

І таке, дійсно, не забувається. Кожному з учасників бойових дій тієї страшної війни є що згадати. Тоді наймолодшим воїнам було 18–20 літ, а нині за вісімдесят або близького цього, ніхто не забув і не забуде тієї миті, коли вперше почув слова: "Перемога! Кінець війні!"

Напередодні такої радісної звістки, 8 травня 1945 року наша дивізія і артилерійській  полк, в якому я служив, рано-вранці ще вели бій з німецькими військами. Ще гинули наші воїни і не знали, що до кінця війни всього лише один цей день. А потім, слідом за відступаючим  ворогом, ми рушили вперед, на Прагу.

Вечір застав нас за кілька кілометрів від німецько-чехословацького кордону. Зупинились в селі Майвальдау, що неподалік міста Гіршберг. На вулиці нас радісно зустріла група дівчат, примусово вивезених на роботу до Німеччини. Серед них була одна і з Чернігівщини, моя  землячка  Аня з Нової Басані. Вона розповіла, що в ніч з 8 на 9 травня чула по радіо про зустріч керівників Радянського Союзу, США, Англії й Франції, і що завтра Німеччина капітулює. А значить — кінець війні.

А вранці 9-го травня, на марші, нас наздогнала звістка: Перемога! Радості не було меж. Салютували пострілами в повітря з автоматів, пістолетів, сміялися, співали. Якби не в дорозі, то були б і танці. Я їхав на трофейному велосипеді, то на ходу "витанцьовував" по дорозі переднім колесом. Нарешті. Діждалися! Адже до того своє життя ми ділили на два періоди: до війни і після війни. Та для фронтовиків другий період був лише мрією, може, й недосяжною. І ось тепер страшна межа позаду — кінець війні!

Їдемо  територією Чехословаччини. Наші машини з воїнами в кузовах і з гарматами на причепі рухаються асфальтованим шосе — з обох боків квітучі вишні, інші плодові дерева, в населених пунктах — маси святково вдягнених людей з щасливими, радісними посмішками на обличчях. Лунають вигуки: "Назда-ар!", "Ать жіє Руда Армада!"

Запам'ятався один цікавий епізод. На центральній вулиці Трутнова наша колона зустрілась із колоною полонених німців. І ось в тому місці, де зустрілись переможці і переможені, місцеві жителі в цивільному, очевидно, партизани, зупинили перед закритим шлагбаумом обидві колони. Чехи примусили німецьких військовополонених відкрити цей шлагбаум для наших машин. Це було символічно: бундючні колись завойовники тепер самі відкривають шлях Радянській Армії. Колони рушили далі. Наша — під радісні вигуки "Наздар!", німецька — під сповненими ненависті до фашистських поневолювачів поглядами звільненого від коричневої чуми населення Чехословаччини.

Микола СЕМЕРЕНКО,

ветеран війни і праці,

член Національної спілки

журналістів України

_______________________________________

ДІТИ ВІЙНИ

В  окупованому фашистами Києві ми, діти, росли, виживали в бідності, голоді, холоді та жаху війни, якої ще не знала історія людства. Чого тільки не довелось пережити…

Навіть дитячі забави і ті були спаплюжені. Наприклад, після бомбардування, як тільки на деякий час замовкнуть канонада зенітного спротиву і завивання сирен, ми — подільська дітвора — вибігали  на алею між Верхнім і Нижнім Валом і вишукували, де димить земля: це там падали розжарені осколки щойно розірваних бомб. Шпичасті, найфантастичніших форм і кольорів осколки ми ще гарячими перекидали з долоні на долоню. Знахідками потім грались, обмінювались — ось такими іграшками тішились. Правда, розуміли, що не дай Бог, якщо такий "їжачок" попаде в тіло…

А як тільки починався новий наліт (а бомбили ж наші), якомога швидше бігли ховатись у руїнах. Якщо ж вдавалось добігти додому, то ховались під подушки — ми чомусь вважали, що осколки застрянуть в пуху. Про пряме попадання бомби краще було й не думати: а, може, обмине?!  Але ж так думали й ті, кого вона досягала…  Навіщо ж тоді бомбардування? Вцілілі будинки можна було перерахувати на пальцях, і вони, в основному,  й були мішенями.

У нас — дітвори було більше свободи. Німецький чи поліцейський патруль міг затримати дорослого за будь-якою підозрою, а нас, навіть коли втікали, ніхто не переслідував. Хіба що "пугнуть" заради розваги під регіт та гикання бундючних дружків. А у нас від їхніх диких витівок дихання від страху перехоплювало і серце тріпотіло сполоханою пташкою. Ми ховались у розворочених війною будинках і плакали поодинці (чи хором) від образи та безпорадності, розмазуючи кулачками сльози по брудних обличчях.

Німці часто влаштовували облави на Житньому базарі. Спалахувала неймовірна паніка. Ми, знову ж таки, просочувались між солдатських чобіт, іноді, правда, отримували стусана по шиї чи нижче пояса. А переляканих дорослих гнали під конвоєм у Бабин Яр, що був зовсім недалеко. На базарах не тільки продавали — вимінювали прибулі з усіх-усюд човнами по Дніпру продукти й речі, із рук в руки передавали листівки, ділились новинами, чутками, що, звісно, дуже не подобалося окупантам. Ось чому і затівались такі "приструнюючі" заходи.

У  безкінечних чергах за пайкою хліба доводилось стояти цілодобово, змінюючи один одного. Хлібом цей винахід окупантів не можна було й називати. Ці, на вигляд золотисті, манливо-пахучі важелезні буханці-цеглинки випікалися з просяної січки. Свіжими їх ще можна було їсти, але вони швидко черствіли, ставали крихкі і вже на другий день кусати їх було все одно, що жувати пісок. Вдавалося тільки змочувати слиною і не жуючи, ковтати. Іноді на карточки давали гнилі овочі, фрукти. Ось і весь набір продуктів споживання.

Часто по вулиці Волоській, в напрямку Бабиного Яру, гнали під посиленим конвоєм із собаками наших полонених — обірваних, босих, перебинтованих. У  їх натовп сердобольні мешканці кидали ці жалюгідні харчі. Краще б вони цього не робили. Полонені натовпом накидались на кожний "подарунок", а солдати били їх прикладами і нацьковували злющих вівчарок. Ґвалт здіймався неймовірний.

Великим дефіцитом були сіль, голки, сірники, нитки. Сіль до Києва привозили баржами. Огороджений  колючим дротом, річковий порт  знаходився під посиленою охороною. Наш далекий родич працював шкіпером на баржі. Він був інвалідом, але працював справно. Коли його баржа прибувала в Київ, я (в одних трусах і величезних стоптаних черевиках) бігав до нього в "гості". Він був гарним рибалкою і пригощав охорону сушеною рибою, тому німці пропускали мене на територію порту. І мене він годував ситно. Виносити ж рибу, звісно, було неможливо.

Але найголовнішою метою мого візиту була сіль. З  барж її розвантажували  на розстелені брезентові полотнища. Мій родич насипав сіль мені в черевики і я без підозри благополучно долав пильну охорону. Щоправда, собаки, відчуваючи щось незвичне в моїй поведінці, супроводжували мене недобрими поглядами, а іноді й гарчали. Проте охоронці їх стримували, а я чимшвидше  втікав у розвалини. Але біг не від страху: сіль нестерпно пекла мені підошви, роз'їдала поміж пальцями… Я з плачем вискакував з черевиків і бігав навкруг них, аж поки не стихне біль. А потім хапав черевики і по щебенистих стежках босоніж біг додому. Після такої соляної "процедури" підошви не відчували  ні колючого каміння, ні осколків битого скла. На цю вистраждану склянку солі ми потім вимінювали хліб, молоко, картоплю на базарі.

Ось таке було наше дитинство. Тяжко згадувати про ті поневіряння. І не дай Боже, Вам, читачу, це пережити.

Жорж ЛАНОВИЙ

Малюнок автора

_________________________________________

Мистецтво — єднає  людей, здружує народи. Насолоді, отриманій від "Соляної симфонії" у виконанні Донецького симфонічного оркестру, кияни завдячують ініціативі Міжнародного фонду сприяння комплексному розвитку мистецтв "Перша скрипка", підтриманій торговим радником Посольства Австрії в Україні Крістіаном Гесслем і Донецькою торгово-промисловою палатою. Ця мистецька акція по-новому відкрила Донбас і його жителів.

Презентація  Донецького симфонічного оркестру відбулась у жовтні 2004-го в соляній шахті міста Соледар (Донецька область), на глибині 288 метрів. Ініціатором його створення на базі симфонічного оркестру Луганської обласної державної філармонії виступив австрійський композитор і диригент, професор Курт Шмід, якого в 2002-му запросили в якості головного диригента. Маестро і понині мешкає у Луганську, але постійно проводить майстер-класи в Австрії, Японії, Україні, Румунії, Китаї, Південній Кореї, а також організовує та диригує концертами в усьому світі.

Співпраця з Куртом Шмідом започаткувала новий етап в історії колективу: гастрольні турне до Італії, Іспанії, Австрії, участь у музичних фестивалях та різноманітних культурних заходах сприяли вдосконаленню виконавської майстерності музикантів. І стали значним стимулом їх професійного росту: лише за два останні роки випущено сім компакт-дисків з творами класичної музики. Для закріплення здобутків і надання нового імпульсу примноженню творчого потенціалу було прийнято рішення про створення нового колективу, до якого запрошуватимуть талановитих молодих музикантів Донбасу та інших регіонів України. Нині графік оркестру став надто щільним: з'явилися пропозиції виступити з концертними програмами в США, Австрії, Японії, Китаї.

А нещодавно організатори "Соляної симфонії" вирішили привезти її до Києва, де митців Донбасу приймала Національна опера. Концерт розпочався досить незвично — в кліті, схожій на ту, в якій гірники спускаються у забій, на сцену в шахтарській касці спустився Курт Шмідт. Для маестро такий неординарний трюк не був великою проблемою, адже він вміє не лише віртуозно диригувати, але й стрибати з парашутом. А потім слухачі поринули в світ класичної музики: звучали прекрасні твори Дж. Верді, В. Белліні, Й. Штрауса,   Г. Доніцетті, П. Майбороди, В. Монті. Оркестранти грали бездоганно, проникливо, віртуозно. Чарувала своїм співом всесвітньовідома володарка чарівного голосу, солістка Віденської опери Вікторія Лук'янець (фото вгорі). Задля цього концерту співачка, яку відомий італійський режисер Ф. Дзефіреллі вважає однією із "трьох великих Травіат" світу, на добу прилетіла з Кельна. Бо пані Вікторія з-поміж безлічі почесних призів і титулів, звання народної артистки України вважає найдорожчим, а зустрічі з київськими шанувальниками її таланту не проміняє на оплески у найпрестижніших концертних залах світу.

Разом з примою у "Соляній симфонії" брала участь і лауреатка престижних конкурсів,  студентка Донецької державної музичної академії Ганна Братусь. Яскраво доповнювали чарівну музику хореографічні композиції сучасного українського балету "А-6". Нестримні тілом і душею, молоді, красиві, професійні артисти балету сповідують принцип "Танець довжиною у життя". Творча самовіддана праця цих талановитих особистостей перетворює кожен їх виступ на незабутнє свято.

А під час перерви гості побували на вернісажі донецької художниці Тетяни Пономаренко,  чуттєва і романтична жіноча душа якої перетворює на казку все, що зустрічається в реальному житті.  Для її ефектних полотен характерна святкова, лірична нота, тут кожна деталь — втілення досконалості. Милуючись створеними пейзажами, натюрмортами, портретами, потрапляєш у життєстверджуючу атмосферу піднесеності й мимоволі закохуєшся в оспіваний художницею Донбас (одна з картин художниці — на фото) і його працьовитих людей. У розкішному фойє — мали нагоду оцінити витвори кулінарного мистецтва австрійських кухарів і різноманітні безалкогольні напої. Віденські кулінари пригощали 100-метровим яблучним і сирним струделем, шоколадними тортами, яблучними бабками, які запивалися шампанським донецьких виробників.

Серед найближчих планів Міжнародного фонду — організація концерту в соляній залі об'єднання "Артемсіль" та європейського турне Донбаського симфонічного оркестру, що  розпочнеться 19 жовтня у Луганську, а далі його шлях проляже через Донецьк, Київ, Львів, Відень, Айзенштадт, Цюріх, Штрасбург, Амстердам, Брюссель, Інсбрук, Лінц.

Лідія КАЧАН, Олена КОСЕНКО 

_______________________________

ЧАС ДЛЯЗУСТРІЧІ

З СОБОЮ

Уві  сні ми зустрічаємося з собою, тому що, як стверджують вчені,  центр  нашого існування — не  зовнішній, а внутрішній світ

Центр  нашого існування —  не  зовнішній,

а внутрішній світ

Сон без сновидінь —

неповноцінний

— Спілкуючись із пацієнтами, які приходять до мене прийом, я обов'язково цікавлюся, як вони сплять. І коли у відповідь чую, що нормально, то ставлю наступне запитання — чи бачать вони  сни. І від багатьох одержую негативну відповідь. Я абсолютно чітко стверджую, що сон без сновидінь — це неповноцінний сон.

— Але побутує  така думка, що усе залежить від того, як міцно спить людина: коли, "як мертва" — сни просто не запам'ятовуються, якщо ж сон неглибокий  — то й сни "поверхневі". . .

— Певним чином,  це  відповідає дійсності, але є люди, які таки сплять без сновидінь. І це погано, бо позначається на здоров'ї. Існує така китайська приказка: що накопичилося у серці — розсіяв уві сні. А відомий грецький філософ Платон казав: "Добрі люди — задовольняються снами, у той час, як інші — реальністю". Отож сновидіння аж ніяк не перешкоджають повноцінному сну. Вони ніби вартові.

Сновидіння — це посередники між світом наших потаємних (підсвідомих) почуттів і світом почуттів, підпорядкованих нашій свідомості. Завдяки снам ми можемо дізнатися про себе багато такого, чого не хочемо знати, перебуваючи за межами сну (при повній свідомості). Жоден сон, як стверджує Зіґмунд Фрейд, не є до кінця беззмістовним — у кожному проявляється потаємна воля людини. Але сновидіння мають свою мову, що відрізняється від тієї, якою ми спілкуємося у повсякденному житті. Саме тому ми не відразу розуміємо зміст сну і його призначення. Позаяк часу уві сні не існує, то у сновидіннях ми бачимо сукупність усього, ким ми були колись і ким стали тепер. Тому, аналізуючи сновидіння, що відвідують нас, ми ніби відкриваємо свою справжню сутність.

Скільки прожили —

стільки  й бачимо

— Чи "впливає" на сон  вік людини?

— Безперечно. У ранньому віці ми бачимо простіші за змістом сни. Припустимо, дитині сподобалась іграшка, і вона, зрозуміло, просить батьків придбати її, а батьки відмовляють — це і буде сюжетом сну.

Доросла людина відрізняється від дитини тим, що вміє (чи, принаймні, намагається) керувати своїми почуттями або завуальовувати їх. Отож, за символічними  образами сновидінь дорослого ховаються нереалізовані (придушені) бажання, що не знайшли свого виходу вдень. Те, що з якихось причин не справдилося у слові чи на ділі вдень, з'являється вночі у фантазіях сновидінь. Наприклад, уві сні чоловік може обійняти і навіть силою заволодіти жінкою, яка в реальному житті чинить йому опір; жебрак може розбагатіти; старий — стати молодим; ображений (припустимо, начальником) — поставити свого керівника на місце…

Прислухайтеся до себе!

— Ви хочете сказати, що треба навчитися розгадувати свої сни? То, може, ліпше, не завдаючи собі клопоту, придбати " сонник "?

— Я категорично проти будь-яких "сонників", котрі тлумачать сни узагальнено: м'ясо — до хвороби, риба — до вагітності, брудна вода — до пліток, обрізати волосся — позбавити себе мандрів тощо. Сни кожної людини — індивідуальні, і тлумачити їх треба стосовно себе самого. У сновидінні приховані бажання і почуття людини ніби хочуть заявити про себе. Як? Це вже інша справа. Думайте, тлумачте, прислухайтеся до себе!

Сни бувають реальні, наприклад, відбивають те, що з вами сталося вчора. Такі сни не мають жодного значення. У християнському вченні говориться: "Полюби ворога свого, як самого себе". Ми не любимо інших людей за те, що є і в нас, але пригнічене і придушене нашою свідомістю. Зміна ставлення до таких людей допомагає нам  свідомо визнати свої негативні риси, змінити себе і свої стосунки з оточенням.

Велике число персонажів сновидінь відбиває плюралізм (множинність) нашого внутрішнього "я". Всі ми складаємося з кількох особистостей, які співіснують в одному тілі і в одному мозку. Звичайно, ми сприймаємо себе як одну особистість з єдиним світоглядом, але якщо проникнемо в суть свого "я", то знайдемо там кількох різних людей. Ми, водночас, ніжні й агресивні, в нас уживаються егоїст і альтруїст, сміливець і боягуз,  сильний  і слабкий. У кожному з нас є чоловіче і жіноче начало.

Тому кожне сновидіння, якщо воно не віддзеркалює звичайних переживань, що відбувалися недавно і мають цілком реальний характер, несе в собі великий потенціал для вивчення та ознайомлення зі своїм справжнім внутрішнім "я". Найчастіше в таких складних снах реальні люди і події переплітаються з образами і подіями, які ми бачимо вперше і ні з чим не можемо ідентифікувати. Ці образи — і є наше друге, підсвідоме "я". Дуже часто це може бути тінь або невідома людина, наділена як позитивними, так і негативними рисами. Тому аналіз таких сновидінь може стати початком зміни своєї особистості. Отож, якщо людина хоче бути повноцінною, вона повинна знаходити час для зустрічі. . . з собою. Де його взяти? Уві сні! 

Особливо треба звернути увагу і обов'язково запам'ятати (навіть записати)  ті сновидіння, які подібні один до одного — вони відбивають якусь вашу нагальну проблему. До речі, у цьому зв'язку хочу звернутися до твору свого улюбленого бразильського письменника Пабло Коельо "Алхімік". Головний герой, юнак Сантьяго, бачив кілька разів один і той самий сон, що його тривожив і який він ніяк не міг витлумачити, тому й звернувся до жінки, яка розгадувала сни. І почув таке: "Ти прийшов, щоб збагнути сни. А сни — це мова Бога. Коли Бог говорить мовою світу, я можу це витлумачити, а коли він говорить мовою душі, збагнути це можеш тільки ти сам". 

Сни варто запам'ятовувати,

навіть нотувати

— Отож,  як фахівець, Ви наполягаєте на тому, що сни не треба забувати. А мене бабця вчила, що їх треба викидати з пам'яті, ніколи не брати до уваги: мовляв, спиться — і сниться, минула ніч, а з нею й сон… І це, до речі, дуже поширена думка.

— У жодному разі цього не варто робити — сни треба запам'ятовувати. І, розгадуючи їх, розмірковуючи  над ними, ми повинні дійти до істинного (хай прихованого) їхнього змісту. Кожній людині треба знати свої сни (вірніше, їхню символіку), як ключі від дверей власної квартири.

— Колись говорили так: якщо сняться чорно-білі сни — це нормально, якщо ж кольорові — у людини проблеми з психікою (наприклад, шизофренія). Це правда?

— Я не пов'язую стан психіки з "кольороподілом" сну.

— Чи може людина уві сні передбачити, що з нею станеться (я маю на увазі сни-віщуни)?

— Наша свідомість, як і наша підсвідомість, є частинкою загальнолюдської підсвідомості. Тобто, нам можуть снитися речі, які мали місце не 30, а три сотні років тому, які були в інших місцях, де ти колись існував (у минулому житті).

— І ще таке запитання. Я, наприклад, маю один певний символ, який, з'являючись у моєму сні, віщує лихо, пов'язане зі смертю близької людини. Чому він формується?

— У кожної людини є свої символи, відчуття, вони можуть бути тілесними, можуть бути фантазійними. От, власне, чому ми й повинні прислухатися до своїх снів, до свого внутрішнього світу, бо він нам багато чого може сказати, багато в чому може зарадити, навіть застерегти від біди.

Як треба спати?

— Чула, що за позою, у якій спимо, можна визначити  спосіб життя і характер людини. До речі, ми час від часу змінюємо цю позу. Від чого це залежить?

— Це залежить від ситуацій і проблем, з якими стикаємося. Зміна традиційної нічної пози може бути раннім попередженням про погіршення стану здоров'я. А для спеціаліста, який лікує, зміна нічної пози сну засвідчує ефективність лікування. Американський психотерапевт С. Данкелл вивчив і описав цілу низку нічних поз, специфічні для різних людей — залежно від їхнього темпераменту, характеру, котрі змінюються при різних захворюваннях або стресових ситуаціях. Він виділяє чотири основні (так звані базові) пози.

Перша  — поза ембріону (зародку), коли лежачи на боці, людина згортається бубличком, ноги зігнуті в колінах, а коліна підтягнуті до підборіддя. Такі люди потребують  захисту, дотримуються залежної поведінки, а своєю позою ніби чинять опір можливості відкрити себе зовнішньому світу.

Друга поза — простягнена. Це сон, коли людина лежить на животі, руки закинуті вище голови, ноги витягнені, ступні злегка розведені. Сплячи у такій позі, люди ніби захищають себе від неприємних сюрпризів, натомість удень вони точні й акуратні, не люблять несподіванок.

Третя поза — сон на спині, або королівська поза. Такі люди почувають себе королями чи королевами — як уві сні, так і вдень, вони впевнені в собі, у своїй безпеці, сприймають оточуючий світ таким, яким він є, полюбляють перебувати у центрі уваги. Це, до речі, основна поза немовляти — безтурботна, відкрита світові.

Четверта  — поза напівембріона (півзародка) —  коли сплять на правому або лівому боці з трохи підтягнутими колінами. Це найпоширеніша поза. Люди, які вибирають цю позу, врівноважені, надійні, легко пристосовуються до умов існування.

Крім того, С. Данкелл вирізняє ще багато різновидів нічних поз, а також закономірності їхніх змін. Мають значення також пози двох близьких людей. Одночасне засинання і пробудження подружжя сприяє тривалому шлюбу. Зміна пози відносно один одного може засвідчувати зміну почуттів, їхнє охолодження, навіть зраду.

— Принагідне запитання. Припустимо, людина спить у позі ембріона. Прочитала наше інтерв'ю, охарактеризувала себе через позу певним чином, їй ця характеристика не сподобалась, і вона вирішила позу змінити. Тож  і характер зміниться?

— У жодному  разі. Річ у тім, що позу для сну людина вибирає підсвідомо, і навіть якщо вона вляглася спати у королівській позі, все одно під час сну вона прийме властиву їй (правильніше — її психіці) позу. І нема на те ради.

Поведінка уві сні виявляє наше справжнє ставлення до життя і до зв'язку з партнером ще до того, як ми починаємо усвідомлювати ці ставлення при "денному світлі". У наш час психотерапія все активніше використовує інформацію про сон і сновидіння для зміцнення здоров'я і для надання допомоги в особистому удосконаленні пацієнтів, а також для лікування неврозів. Саме тому (ще раз на цьому наголошую), коли прокидаєтеся, намагайтесь відразу ж пригадати і запам'ятати зміст сну, почуття, з яким ви прокинулися, зафіксуйте свою улюблену нічну позу. Проаналізуйте свої денні переживання і пов'яжіть їх із нічними. Якщо це викличе у вас тривогу, обов'язково зверніться до психотерапевта.

Розмовляла Тетяна КОЗИРЄВА

_________________________________________

Поради лікаря

Лягаючи спати, не прагніть будь-що заснути. Неспокій з приводу безсоння шкодить більше, ніж воно саме.

Сон неможливо "закликати" силою, тому "рахувати" годинами слоненят не варто. Доцільніше почитати або переглянути касету з улюбленим фільмом, послухати спокійну музику. І  сон не забариться.

Безсоння може спровокувати конфлікт, стрес або відчуття тривоги. Найліпший спосіб розслабитися і "виключитися" вже через кілька годин — це фізичні вправи. Але в жодному разі не робіть цього перед сном — організм тільки "розгуляється". Ще допомагає склянка теплого молока і комфортна ванна.

Не можна відкидати й такий перевірений тисячоліттями "народний засіб" як секс. Стовідсотковий (особливо у чоловіків) результат: м'язи розслаблюються, кров наповнюється гормонами  і безпробудний сон гарантовано.

Можна вжити і природні снодійні засоби, якщо безсоння має випадковий характер (не зумовлене якимось захворюванням). У будь-якій аптеці вам запропонують заспокійливий збір або настоянку. Найголовніше в боротьбі за міцний сон — завжди лягати спати в один і той же час.

А ось старовинний слов'янський спосіб. Якщо не спиться, спробуйте встати і … замерзнути (але не застудитися!). За цей час підготуйте теплу грілку, покладіть її під ковдру, і деякий час туліться до неї.

Зазвичай, ми спимо 7–8 годин, і вважаємо, що цього достатньо. Вчені ж вважають, що спати треба більше. Річ у тім, що винахід електрики позбавив людину 2–3 годин сну, а саме ці "з'їдені" цивілізацією години  підвищують швидкість реакції, точність рухів і якість уваги.

Історичні анекдоти про великих людей, м'яко кажучи, не зовсім коректні. Наприклад, історики стверджують, що Наполеон лягав спати о 10-й вечора, спав до 2-ї ночі, після чого якийсь час працював, а потім знову відпочивав до 7-ї ранку. Тобто, згідно з теорією біоритмів, спав у "найважчі" для фізичної активності години. Вінстон Черчілль працював до 4-ї ранку, але знаходив час подрімати вдень. Едісон віддавав традиційному сну 4–6 годин, але нещодавно дослідники зауважили, що на всіх сімейних фото, де він не працював, Едісон … спав! Геній просто спромігся добирати сон у будь-який спокійний момент свого буття.

Пам'ятайте про ще одну важливу функцію сну, відкриту американськими медиками: імунні клітини створюються саме під час сну, тобто чим  більше недосипання, тим нижчий імунітет. А  це вже шлях до хвороби.

Тож спіть на здоров'я!

__________________________________________

І КВІТИ ВМІЮТЬ ГОВОРИТИ

Завідуюча відділом Інституту біофізики Російської Академії наук Олена Олександрівна, виходячи на пенсію та переїжджаючи жити до іншого міста, перевезла квіти зі своєї квартири до себе у робочий кабінет. На превеликий подив співробітників інституту, кактуси вперше розквітли в день смерті колишньої завідуючої. Рослини продовжували квітнути впродовж сорока днів, час від часу викидаючи зі свого тіла у простір по декілька чудових квіток-дзвоників.

Що ховається за цим дивним співпадінням? І чи випадковість це? Здавна люди помітили, що між людиною, що любить рослини, і самою рослиною встановлюються невидимі складні зв'язки, що виявляються, як правило, у стресових або емоційно напружених ситуаціях. Вірогідно, представники флори відчувають електромагнітні поля, що генеруються різними органами і системами організму людини. В першу  чергу, мозком і серцем.

То подивіться на свій домашній кактус іншими очима: може, це і є ваш найщиріший, найвірніший, але мовчазний друг.