Періодичні видання > "Соціальний захист"-щомісячний інформаційний та науково-виробничий журнал >

”З жінок починається народ"

Л. Качан. Старт до реальних змін на краще

М. Перепльотченко. Євроінтеграція: реалії та перспективи

Кадрові призначення у Мінпраці України

Президент України призначив заступників Міністра праці

М. Осійчук. Інтегровані інспекції праці

Подвиг волі та мужності.

Л. Рудік, М. Папуча, І. Наказна. Педагогічний оптимізм у дії

О. Пірус. Соціальна реабілітація підлітків-інвалідів

І. Трофимець. Творчість як  засіб самореалізації

М. Радіонова. В активному пошуку

Б. Довжук. Чому випускникові вузу ”тісно” на ринку праці?

М. Талан.Сучасні техно-логії та ефективний менеджмент

Ю. Маршавін. Державне регулювання ринку праці України

С. Мельник. Готується чергова зміна до державного класифікатора

М. Авраменко. Професійна реабілітація як механізм соціальної інтеграціх інвалідів

Зворотний зв’язок

Д. Лях.Щодо необхідності внесення змін до Типового положення про управління праці та соціального захисту населення

Калейдоскоп соціальних новин

З 1 лютого збільшено допомогу по догляду за дитиною

Ветеранам — увагу та турботу держави

Пільги для сільських медиків і фармацевтів

Соціальний захист самозайнятих

Правову  допомогу  малозабезпеченим — безплатно

При вступі дитини до вузу батьки зможуть взяти відпустку

Р. Ніконова. Що записано  в книзі життя

Р. Михайлова. І добробут,   і слава

Н. Бабенко. Найближче до людей

Л. Качан. Гендерна рівність і суспільний прогрес

І. Шум. Центр матері і дитини

Н. Цілина. Орхідеї для бабусі

О. Косенко. Навіщо  малюку ортопед

С. Шевченко. Подвиг на Дунаї

Приклад для нації

Н. Суходольська. Лікар стрілецького полку

 

 

 

О. Тупіков. Дівчина зі світлим волоссям............53

Н. Данченко...................54

П. Клименко...................55

Ф. Мороз........................55

Н. Ракітіна......................56

 

 

СТАРТ ДО РЕАЛЬНИХ ЗМІН НА КРАЩЕ

Уряд народної довіри працює в Україні вже понад два місяці. Звичайно, це надто короткий проміжок часу, щоб оцінювати здобутки. Перефразовуючи слова Президента, роботу нового уряду "на хліб поки що не намажеш". Проте  вже найближчим часом урядовці планують дещо покласти на наші "скибки". Так, 9 березня на черговому засіданні Кабінету Міністрів під головуванням Прем'єр-міністра Юлії ТИМОШЕНКО було схвалено концептуальні підходи змін і доповнень до Державного бюджету на 2005 рік, а разом з ними — кілька  соціальних урядових ініціатив, якими вже можна буде реально "мазати хліб".

 

Бездефіцитний  бюджет —

фундамент  добробуту

 

Головною запорукою зростання добробуту людей має стати бездефіцитний бюджет–2005. Адже ситуація, що на сьогодні склалася з держбюджетом, потребує його суттєвого коригування. З урахуванням прихованого дефіциту й популістських соціальних законів, запропонованих попереднім урядом, уже в грудні минулого року реальний дефіцит держбюджету–2005 зріс з 8,6 млрд.  до 32,8 млрд. грн.

У зв'язку з цим, Кабінет Міністрів має намір запропонувати Верховній Раді скоротити дефіцит державного бюджету на 2005 рік з 8,6 млрд. до 5,4 млрд. грн. Тобто рівно на стільки, скільки заплановано отримати цьогоріч надходжень від приватизації. Дефіцит  бюджету буде скорочено й за рахунок припинення тіньових схем, зокрема, у паливно-енергетичному комплексі. Крім того, Кабмін має намір упорядкувати видатки бюджету на державні закупівлі й капіталовкладення.

Для наповнення державної скарбниці Уряд пропонує такі головні концептуальні принципи: рівні умови для всіх платників податків, відміна всіх пільг і преференцій, збільшення надходжень від державних монополій. Водночас, податковий тягар на підприємців планується зменшити.

Мобілізуючи додаткові бюджетні надходження, Уряд має намір значно посилити соціальну складову бюджету. Всі соціальні орієнтири, задекларовані у видатковій частині, наголосила Юлія Тимошенко, буде збережено. При цьому практично всі соціально важливі виплати передбачається збільшити на десятки відсотків, а деякі — навіть  у кілька разів.

 

Крок до соціального благополуччя

 

21 березня Кабінет Міністрів передає до парламенту разом зі змінами до держбюджету також великий соціальний пакет, який передбачає внесення змін до восьми законів. Основна його спрямованість — підвищення рівня пенсійного забезпечення та разових соціальних виплат. Це стане початком диференціації пенсій, істотного збільшення одноразової допомоги при народженні дитини, підвищення державної допомоги дітям-сиротам, одиноким матерям тощо.

Зокрема, з 1 січня 2005-го передбачено збільшити розмір мінімальних пенсій — з 295 до 332 грн., доплативши пенсіонерам недоотримані гроші за І квартал. Середня  пенсія має зрости з  315 до 383 грн., що дозволить поступово ліквідувати зрівнялівку у пенсійному забезпеченні. Після прийняття Верховною Радою запропонованих Урядом змін до бюджету, кількість пенсіонерів, що одержують однакову пенсію, зменшиться вдвічі. Зростуть у 2,3 рази й пенсії військовослужбовцям — у  середньому з 533 до 913 грн.

Уряд розраховує протягом року прискореними темпами збільшувати заробітну плату. Зокрема,  до кінця поточного року мінімальна зарплата в бюджетній сфері має зрости з 262 до 300 грн., середня — підвищиться з 499 до 708 грн., за рахунок чого діапазон окладів бюджетників зросте у 3,3 рази.

Суттєво мають зрости й соціальні виплати різним категоріям громадян. Зокрема, допомога при народженні дитини передбачена у розмірі 8,5 тис грн. При цьому 3 тис. 384 грн. виплачуватимуться одразу після народження дитини, а решта суми протягом  року — по 426 грн. щомісячно. Аби  ці гроші справді витрачалися за призначенням і не стали предметом шахрайства, буде запроваджено систему запобіжних заходів.

Не забули урядовці й про підтримку неповних родин із дітьми, дітей-сиріт, інвалідів. Так, допомога одиноким матерям на дітей до 6 років зросте з 33,5 до 188 грн., від 6 до 18 років — з 42,2 до 237,5 грн. Уряд також пропонує значно збільшити виплати інвалідам з дитинства: для І гр. — у 3,6 рази, ІІ гр. — у 3,3 рази. У разі ухвалення змін до бюджету діти-сироти до 6 років отримуватимуть щомісячну виплату в розмірі 376 грн., а старші 6 років — 475 грн. Буде  збільшено й державні стипендії студентам  вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації.

 

Лідія КАЧАН

__________________________________________

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

 

На початку березня в Україні перебувала з чотириденним візитом делегація представників Міжнародної організації праці (МОП). У рамках цього візиту 3 березня в Міністерстві праці та соціальної політики України  відбулося шосте засідання Консультативного комітету Проекту технічного співробітництва МОП "Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці".

У роботі засідання взяли участь Міністр праці та соціальної політики України В'ячеслав Кириленко, виконавчий директор МБП Карі Тапіола (Женева, Швейцарія), регіональний директор МБП для країн Європи та  Центральної Азії Фрідріх Буттлер (Будапешт, Угорщина), інші представники МОП,  постійний координатор ООН в Україні Френсіс О'Доннел, Національний кореспондент МОП в Україні  Василь Костриця, керівники всеукраїнських об'єднань профспілок та роботодавців, представники Національної служби посередництва та примирення, Секретаріату Національної ради соціального партнерства, відповідальні працівники виконавчих органів влади.

 

"Той факт, що Україну відвідала настільки представницька організація, свідчить про нашу реальну інтеграцію до Європи", — зазначив Міністр праці та соціальної політики В'ячеслав Кириленко, вітаючи високих достойників Міжнародної організації праці.

Гості з Женеви привітали демократичні зміни, що відбуваються в Україні та висловили свою цілковиту готовність до співпраці з Урядом народної довіри на чолі з Прем'єр-міністром Юлією Тимошенко. Зокрема, проаналізувавши проект нового Трудового кодексу України, фахівці МОП відзначили професіоналізм документу, його відповідність міжнародним стандартам, у т.ч. конвенціям і рекомендаціям цієї Організації  та законодавству ЄС.

У своєму вступному слові Міністр праці та соціальної політики України В'ячеслав Кириленко підкреслив, що сьогодні йде процес ухвалення нового трудового законодавства. Ми повинні, сказав він, збалансувати нові трудові відносини, які виникли з початку економічних реформ. Права найманих працівників мають бути збережені в новому трудовому законодавстві і виконуватися належним чином".

Міністр нагадав, що в ході попередніх зустрічей з представниками МОП обговорювалися також соціальні аспекти несправедливої приватизації, під час якої були проігноровані права найманих працівників. А відповідної  реакції на ці процеси — як  політичної, так і  з боку профспілкових організацій — не  було. Нова влада має політичне розуміння необхідності подолання несправедливих наслідків приватизації. У виробленні механізму цивілізованого нормативного виходу із ситуації може посприяти МОП.

В'ячеслав Кириленко  запропонував делегації МОП співпрацювати у  конкретних напрямках, які є надзвичайно актуальними для України. Йдеться про аналіз соціального зрізу ситуації на підприємствах, приватизація яких здійснювалася всупереч вимогам законодавства.

Як відомо, часто документи про приватизацію того чи іншого підприємства підписували  лідери профспілкових організацій, а нові власники незабаром масово звільняли працівників, робили умови їх праці більш  жорсткими. Чимало документів, підготовлених профспілками з метою захисту інтересів працівників на  приватизованих підприємствах, просто зникли.

Міністр вважає, що сьогодні слід відходити від формального дотримання принципів соціального партнерства і не обмежуватися лише переговорами профспілок, роботодавців та органів влади, у яких, як правило, беруть участь лише фахівці.

"І генеральна, і галузеві угоди повинні бути предметом широкої дискусії,  а про їх зміст і перспективні наслідки повинні знати ті, для кого  все це робиться, тобто наймані працівники. Це нова  якість, що збігається з генеральним напрямом політики Президента та Уряду на максимальну відкритість влади", — наголосив В'ячеслав Анатолійович.

Одним із прикладів результативної співпраці нашої держави з цією авторитетною міжнародною організацією став спільний Проект "Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у  світі праці", започаткований у 2001 році за підтримки  Департаменту праці США.

Робота в рамках Проекту здійснювалася за трьома напрямами — реформа трудового законодавства, реформа державної інспекції праці, налагодження конструктивного соціального діалогу.

В'ячеслав Анатолійович позитивно оцінив діяльність Проекту, зокрема в частині проведеної роботи з підготовки нової редакції Трудового кодексу (в якому, зокрема, забезпечено баланс між економічним розвитком та ефективним дотриманням базових принципів та прав у світі праці, а також враховано позиції як соціальних партнерів, народних депутатів, представників громадськості, так і положення Європейської соціальної хартії та ратифікованих Україною конвенцій МОП, досвід європейських країн у реформуванні трудового законодавства тощо). 

Відзначив Міністр і здобутки Проекту в питаннях посилення ролі та контрольних функцій державної інспекції праці, а також у забезпеченні широкого діалогу з проблематики застосування організаціями соціальних партнерів права на свободу об'єднання тощо.

І хоча реалізація Проекту закінчується влітку цього року, більшість учасників засідання висловилася за продовження співпраці з МОП як надзвичайно результативної і особливо актуальної сьогодні, коли Україна заявила про свій намір стати повноправним членом об'єднаної Європи.

Як запевнили виступаючі, МОП залучатиме напрацьований за останнє десятиліття багатий досвід у сфері адаптації законодавства країн Центральної та Східної Європи до європейських стандартів.

Представники МОП підтвердили наміри  й надалі активно сприяти в розробці законодавчих документів в соціальній сфері та праці  у світлі  завдань нового уряду, спрямованих на демократизацію усіх галузей суспільного життя.

Під час засідання обговорено такі напрями подальшої роботи:

соціальний діалог в умовах глобалізації; форми і методи взаємодії соціальних партнерів та комітетів Верховної Ради при доопрацьованні проекту Трудового кодексу;

заходи з розбудови профспілок та організацій роботодавців і удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин;

спільні дії державних установ та об'єднань соціальних партнерів у забезпеченні дотримання законодавства про працю та низку інших важливих аспектів.               

За результатами засідання сторони дійшли згоди, що ефективну співпрацю України й МОП необхідно інтенсивно розвивати й по завершенні реалізації спільного Проекту.

Зокрема, очікується, що в другій половині ц.р. з метою підписання рамкової угоди про довгострокове співробітництво нашу державу відвідає Генеральний директор МОП Хуан Сомавіа.

 

  Микола ПЕРЕПЛЬОТЧЕНКО

_____________________________________________

Кадрові призначення у Мінпраці України

 

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ПРИЗНАЧИВ ЗАСТУПНИКІВ МІНІСТРА ПРАЦІ

 

Президент України Віктор Ющенко звільнив із займаних посад шістьох заступників Міністра праці та соціальної політики та призначив трьох нових заступників Міністра.

Першим заступником Міністра праці та соціальної політики став Павло Розенко. Заступниками Міністра призначено Наталію Іванову та Миколу Паська.

З дев'яти заступників Міністра, які працювали до формування нового Уряду, залишилися на посадах троє — Олена Гаряча, Віктор Дьяченко та Володимир Тьоткін.

 

РОЗЕНКО

ПАВЛО ВАЛЕРІЙОВИЧ

Народився 15 липня 1970 р. в Києві.

1993 р. закінчив Київський політехнічний інститут.

1993–1994 рр. — інженер Національної телекомпанії України.

1994–2000 рр. —  помічник-консультант народного депутата України.

З 2000 р. —  радник міністра екології та природних ресурсів України.

2000–2001 рр. — керівник служби міністра екології та природних ресурсів України.

2002–2005 рр. — помічник-консультант народного депутата України першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

З 1 березня 2005 р. —  перший заступник міністра праці та соціальної політики України.

Обов’язки

Організовує роботу центрального апарату Мінпраці.

Готує та подає на затвердження Міністрові пропозиції щодо програм і планів роботи Мінпраці.

Організовує підготовку проектів нормативно-правових актів, розробником яких є Мінпраці, та розроблення нормативно-правових актів, що приймаються Мінпраці.

Вносить пропозиції Міністру щодо здійснення ним функцій з управління майном, яке перебуває в сфері управління Мінпраці.

Вносить пропозиції Міністру щодо утворення, реорганізації, ліквідації підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінпраці.

 

ПАСЬКО

МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ

Народився 17 грудня 1962 р. на Волині.

1994 р. закінчив Інститут міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

1994–1995 рр. стажувався в Англії за програмою Міністерства фінансів Великобританії.

З 1995 р. — начальник відділу валютного управління НБУ.

1997–2000 рр. — заступник голови правління Укрсоцбанку, банку "Україна".

1999–2000 рр. — радник Прем'єр-міністра В.Ющенка на громадських засадах.

2001–2005 рр. —  голова представництва міжнародної фінансової компанії GML-International.

З 1 березня 2005 р. — заступник міністра праці та соціальної політики України.

Обов’язки

Забезпечує підготовку проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань фінансово-бюджетної політики.

Організовує та контролює виконання законів, актів, доручень Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів та доручень Міністра стосовно фінансової політики.

Контролює господарську та фінансово-економічну діяльність підприємств та організацій системи Міністерства, виконання ними статутних завдань, раціональне використання бюджетних коштів.

Подає Міністру пропозиції щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міністерство, забезпечує та контролює їх використання.

Організовує роботу всіх підрозділів Міністерства, обласних та регіональних органів праці та соціальної політики по підготовці та супроводу пропозицій до проектів державного бюджету.

Контролює роботу щодо ефективного управління майном, що знаходиться у сфері управління Міністерства.

Забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціально-трудових   відносин   на   принципах   соціального   партнерства, організацію взаємодії і співробітництва органів виконавчої влади у цьому напрямку з об'єднаннями роботодавців та профспілок; проведення активної примирної політики у разі виникнення колективних трудових спорів.

Координує роботу науково-дослідних інститутів, державних підприємств та навчальних закладів, що віднесені до сфери управління Мінпраці.

 

ІВАНОВА

НАТАЛІЯ ІВАНІВНА

Народилася 27 березня 1956 р. в Донецьку.

Освіта вища. 1986 р. закінчила Вищу школу профспілкового руху ВЦРПС ім. М.М.Шверніка.

З 1986 р. працювала інструктором та консультантом Донецької обласної ради профспілок.

З 1991 р. — начальник сектору, начальник відділу Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України.

З 1997 р. — заступник директора, перший заступник директора Державного центру зайнятості.

2000–2003 рр. — директор Державного центру зайнятості.

З квітня 2003р. — заступник Державного секретаря Міністерства праці та соціальної політики України.

З жовтня того ж року — директор Департаменту взаємодії з Верховною Радою України Міністерства оборони України.

Нагороджена орденом "За заслуги" ІІІ ступеню та медаллю "За доблесть і честь".

З 1 березня 2005 р. — заступник міністра праці та соціальної політики України.

Обов’язки

Організовує та контролює роботу щодо формування державної політики у сфері зайнятості і ринку праці, розвитку трудових ресурсів на основі глибокого вивчення і аналізу демографічної ситуації, використання наукових досліджень і розробок та урахування досвіду країни з розвинутими ринковими відносинами, аналітичних матеріалів і конвенцій Міжнародної Організації Праці.

Спрямовує роботу по здійсненню державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції, сприяє міжрегіональному розподілу робочої сили.

Забезпечує розробку програми зайнятості населення, прогнозу ринку праці.

Координує роботу щодо розробки заходів, спрямованих на запобігання безробіттю та забезпечення соціального захисту громадян, які тимчасово не працюють, в тому числі створення додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Забезпечує розробку політики в оплаті праці та грошового забезпечення у військових формуваннях та правоохоронних органах.

 

 

ГАРЯЧА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА

Народилася 17 квітня 1956 р. на Донеччині.

У 1981-му закінчила юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Працювала завідуючою Дарницьким райвідділом соціального забезпечення м. Києва.

З 1993 року — заступник  Міністра соціального захисту населення.

З вересня 1997 р. — заступник  Міністра праці та соціальної політики України.

З серпня 2001 р. — заступник  Державного секретаря Міністерства праці та соціальної політики України.

 Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеню.

З липня 2003 р. — заступник  Мiнiстра працi та соцiальної  полiтики України.

Обов’язки

Забезпечує координацію органів державної влади щодо діяльності недержавних пенсійних фондів.

Організує та  координує роботу з підготовки законодавчої та нормативно-правової бази з питань удосконалення діючої пенсійної системи; загальнообов'язкового державного соціального страхування; впровадження заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню; створення єдиного банку даних отримувачів пільг; проведення моніторингу, виконання    законодавства,    інформаційно-роз'яснювальної роботи із зазначених питань.

Координує роботу щодо забезпечення здійснення державного нагляду за діяльністю фондів загальнообов'язкового державного страхування, контролю  за додержанням  вимог законодавства  під  час призначення та виплати пенсії органами Пенсійного фонду України.

 

ДЬЯЧЕНКО

ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ

Народився 17 березня 1954 р. на Луганщині.

Після закінчення в 1978-му Харківського інституту радіоелектроніки працював у м. Миколаєві — інженером, помічником директора, секретарем парткому Південного виробничо-технічного підприємства, заступником голови Ленінської райради, заступником голови Миколаївського облвиконкому та облдержадміністрації.

З 2000 р. — директор  Департаменту Міністерства праці та соціальної політики України, завідуючий відділом Головного управління з питань економічної політики Адміністрації Президента України.

З квітня 2002 р. — заступник  Державного секретаря Міністерства праці та соціальної політики України.

З 19 липня 2003 р. — заступник  Мiнiстра працi та соцiальної  полiтики України.

Обов’язки

Забезпечує та відповідає за реалізацію державної політики у сфері соціального захисту соціально вразливих верств населення - інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян похилого віку.

Здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержанням законодавства в частині надання пільг ветеранам війни і праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, пільг та соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян.

Організує і координує роботу з питань соціального захисту бездомних громадян та осіб, звільнених із місць позбавлення волі.

 

ТЬОТКІН

ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

Народився 28 липня 1946 року м. Полевський Свердловської області (Росія).

Закінчив Київський політехнічний інститут (1969 р.) та Інститут післядипломної освіти (1995 р.).

1969–1970 — інженер-конструктор союзного проектного бюро "Машпроект", м. Миколаїв.

З 1970 по 1974 працював на відповідальних посадах Миколаївського обкому ЛКСМУ, 1974–1982 ЦК ЛКСМУ, м. Київ.

З 1982–1989 працював на керівних посадах.

1989–1994 рік — головою профкому об'єднання СКБ АСУ ВО ім. Корольова.

1994 — завідувач відділу по зв'язках з членськими організаціями Федерації профспілок України.

З 1995 по 1998 — завідувач відділу організаційної роботи Федерації профспілок України,

З січня 1998 по грудень 2000 — перший заступник Головного державного інспектора праці, Головний державний інспектор праці — заступник Міністра праці та соціальної політики України; Головний державний інспектор праці —директор Департаменту державного нагляду за дотриманням законодавства про працю Міністерства праці та соціальної політики України.

З грудня 2000 до липня 2003 — директор Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю — Головний державний інспектор праці України.

Нагороджений медалями "За трудову звитягу", "За працю і звитягу".

З липня 2003 року — заступник Міністра праці та соціальної політики України.

Обов’язки

Забезпечує реалізацію державної політики щодо контролю за дотриманням вимог Закону України "Про оплату праці", інших законодавчих і нормативних актів з питань праці, захисту трудових прав працівників при банкрутстві та приватизації підприємств.

Організовує роботу щодо здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, забезпечення проведення державної експертизи умов праці та здійснення державного контролю за правильністю призначення і надання працівникам підприємств соціальних гарантій і компенсацій за роботу в шкідливих та важких умовах праці відповідно до законодавства.

 

ІНТЕГРОВАНІ

ІНСПЕКЦІЇ ПРАЦІ:

 

ЇХ РОЛЬ І НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ

 

У березні ц.р. у Люксембурзі проходитиме організована Міжнародною організацією праці (МОП) конференція "Єдність поза розбіжностями: необхідність створення інтегрованої інспекції праці — ILIS". Метою цього заходу є створення платформи для обміну досвідом між урядами та соціальними партнерами стосовно ролі інспекційних органів у глобалізаційних процесах, підвищення розуміння соціальної значимості вдосконалення системи організації контролю в трудовій сфері, що базується на економіці, фінансах і комплексному захисті умов праці.

МОП є розробником правових норм реалізації світової політики у сфері праці задля гарантування гідних трудових відносин, покращення безпеки виробництва і забезпечення належної охорони здоров'я працівників. Програмними документами цієї авторитетної світової організації "Гідна праця" та "Програма з безпеки праці"  визначено нові функції та підвищену відповідальність інспекцій праці, що передбачає створення інтегрованої системи цих наглядово-контрольних органів. Об'єднання різних систем інспекцій праці за принципом "одна компанія — один інспектор" дозволить, на думку ініціаторів, забезпечити комплексний контроль за трудовим правом, гігієною, безпекою, іншими аспектами праці.

На прохання редакції про  створення в нашій країні класичних (а в перспективі й інтегрованих) інспекцій праці розповідає перший заступник директора Держнаглядпраці — заступник Головного державного інспектора праці України, аспірант ЛРІДУ Національної академії державного управління при Президентові України  Микола ОСІЙЧУК.

 

Забезпечення балансу інтересів працівників і роботодавців

Ринкова трансформація економічних і суспільних відносин потребує здійснення виваженої та цілеспрямованої соціальної політики, в  центрі уваги якої — Людина, її інтереси та потреби.

Для створення в Україні фундаменту нової, якіснішої системи соціально-трудових відносин, здатної забезпечити соціальну злагоду, створити економіко-правові умови підвищення економічної активності населення, збільшення його доходів і зменшення суспільного розшарування, держава має використовувати всі наявні в її розпорядженні засоби впливу.

Аби реальний  вплив держави на ці процеси став можливим, він має містити дві складові: ефективні інструменти (правову основу трудових відносин і соціального партнерства на принципах трипартизму) та інституції (інспекцію праці) для здійснення дієвого контролю за додержанням трудового законодавства.

Роль держави у регулюванні трудових відносин надзвичайно важлива. Оскільки роботодавці, як свідчить практика, з метою отримання більшого прибутку природно прагнуть до зменшення виробничих затрат (зокрема через зниження рівня оплати праці, економію на її охороні, скорочення робочих місць за рахунок автоматизації, інтенсифікації тощо). За цих умов саме інспекції праці повинні забезпечити додержання раціонального та справедливого балансу інтересів працівників і роботодавців.

Генеральний директор МОП Френсіс Бланшар (1974– 1989рр.) зазначив: "Трудове законодавство без інспекції — вправа з етики, а не обов'язкова соціальна дисципліна". Тож держава, як головний орган, що встановлює правила поведінки роботодавців та найманих працівників на ринку праці, має забезпечувати контроль за додержанням встановлених нею правил — нормативно-правових актів з питань трудової та пов'язаної з нею діяльності — через інспекції праці.

До речі, міжнародне законодавство досить ґрунтовно регулює відносини у соціально-трудовій сфері. З-поміж важливих функцій МОП є й нормотворча діяльність у галузі трудових відносин (зокрема: свобода об'єднань, право на колективні переговори, колективні договори і угоди, примирення й арбітраж, консультації і співробітництво між державними органами та організаціями трудящих і підприємців, як на галузевому, так і  національному рівнях).

Дві ж конвенції МОП присвячені виключно питанням діяльності інспекцій праці: Конвенція №81 про інспекцію праці 1947 року, дія якої поширюється на промисловість і торгівлю, гірничодобувну промисловість і транспорт (із Рекомендацією 81 щодо інспекції праці), а також Конвенція №129 (1969 р.) про інспекцію праці у сільському господарстві. У 1995-му прийнято протокол до Конвенції №81, що стосується некомерційних служб.

Цими документами визначено, що класична система інспекції праці має забезпечувати всеохоплюючий і комплексний контроль за застосуванням законних положень щодо умов праці та захисту безпеки працівників роботодавцями всіх форм власності, включаючи й некомерційну сферу.

Глобалізаційні виклики

соціальному партнерству

Проте процеси глобалізації вимагають змін організації, особливостей і можливостей економіки, що мають певний структурний вигляд і послідовність. Ці зміни в економічному житті вимагають інтегрованого підходу через поєднання традиційної промисловості із соціальними, психологічними, економічними та юридичними галузями. Беручи до уваги зміни в світовій економіці, що полягають у запроваджені інноваційних моделей, широкому використанні науково-технічних досягнень та інтелектуальних технологій, необхідно змінювати і соціальні моделі суспільства.

Глобалізація і прогрес вимагають підвищення мотивації для творчого та цілісного підходу до використання трудових ресурсів. Традиційні стосунки між урядом та соціальними партнерами в промисловості та сфері послуг мають бути пристосовані до цього нового середовища. З  розвитком глобалізаційних процесів проблема соціального партнерства виходить далеко за межі соціально-трудових відносин, переростаючи в суспільно-політичну складову механізму становлення громадянського суспільства.

Поняття "соціальне партнерство" це результат діяльності, певної соціальної технології, спрямованої на здобуття кожною зі сторін взаємозадовільних соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство це більш вища суспільна система, що діє в межах ідеологічного, політичного та економічного простору, це ідея, винахід суспільства, яка замість протистояння й боротьби працедавців і найманого персоналу пропонує їх співробітництво та соціальну згоду. За цих умов, роль та діяльність державних інспекцій праці має набувати новизни та структурних змін.

У багатьох європейських країнах процеси глобалізації стали поштовхом до формування інтегрованих інспекцій праці, що комплексно відповідають за трудове право, гігієну, безпеку й інші аспекти праці, зокрема й посередництво і примирення (наприклад — Болгарія, Угорщина та інші). Їх метою є інтегрований і комплексний контроль за забезпеченням здоров'я працівників і їхньої безпеки, покращенням виробничих умов та гарантування гідних трудових відносин.

Інтегрована  система інспекції праці — вимога часу

Створення інтегрованої системи інспекції праці включає об'єднання різних сфер і напрямків наглядово-контрольної діяльності: поряд із заходами примусу все більшої ваги набуває застосування консультативно-превентивних дій та діяльності, заснованої на принципі "одне підприємство — один інспектор", що гарантує постійні та сталі стосунки між інспектором, роботодавцем і працівниками. При цьому важливо, щоб інспектори праці добре уявляли собі причини і симптоми трудових конфліктів, проблеми охорони праці і поширення профзахворювань, аби застосовувати заходи комплексного впливу на роботодавців.

Проте в Україні розірвані навіть функції класичної інспекції праці — через  відсутність єдиного органу виконавчої влади, що відповідав би за організацію державного нагляду і контролю за додержанням законодавства у сфері праці, включаючи охорону праці. Тому на сучасному етапі одним із першочергових завдань є створення об'єднаної класичної інспекції праці. Функція спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, що здійснює державний нагляд за додержанням законодавства про охорону праці, сьогодні закріплена і за Мінпраці, і за Держнаглядохоронпраці. У регіонах ці функції реалізують Головні управління праці та соціального захисту облдержадміністрацій і територіальні управління Держнаглядохоронпраці.

Торік у вересні Україною ратифіковано конвенції МОП №81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі та №129 про інспекцію праці в сільському господарстві. Згідно Статуту МОП Україна повинна протягом року привести національне законодавство у відповідність до вимог вищезазначених конвенцій. А згідно зі ст.1 Конвенції №81 держава, яка ратифікувала названу Конвенцію, зобов'язується мати систему інспекції праці. Досвід функціонування комплексної, об'єднаної системи нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю існує практично в усіх європейських країнах, а також на пострадянському просторі, зокрема, у країнах Прибалтики, Росії, Молдові та інших.

Прагнення України гармонізувати національну правову базу із законодавством Євросоюзу та запровадити міжнародну практику регулювання питань нагляду за додержанням трудового законодавства вимагає продовження розпочатого (згідно з вимогами конвенцій МОП) реформування системи інспекції праці. Ними, зокрема, передбачається покладання на створену систему інспекції праці обов'язків нагляду за додержанням положень законодавства, котрі стосуються умов праці та охорони працівників у процесі їхньої роботи (ст. 2 Конвенції №81), із можливим вилученням питань нагляду за підприємствами гірничої промисловості. Згідно ж ст. 3 цієї Конвенції завданням інспекцій праці є забезпечення застосування положень законодавства в галузі умов праці та безпеки працівників у процесі їхньої роботи (наприклад, положень щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров'я і добробуту, використання праці дітей і підлітків тощо).

Вдосконалення  державного

нагляду в сфері праці

в контексті адмінреформи

Метою проголошеної Президентом України Віктором Ющенком і взятої до виконання новим Урядом у своїй Програмі "Назустріч людям" адміністративної реформи є створення системи державного управління, що відповідала б стандартам демократії, потребам і запитам кожного громадянина. За цих умов постала нагальна необхідність упорядкування та вдосконалення системи виконавчих органів, зокрема й тих, що здійснюють державний нагляд за додержанням законодавства про працю, приведення їх у відповідність з вимогами 81 та 129 конвенцій МОП.

Міністерством праці та соціальної політики проводиться робота з реформування структури центрального апарату та його урядових і територіальних органів управління. Мета цієї роботи — утворення об'єднаної інспекції праці, єдиного державного органу, що буде здійснювати нагляд за застосуванням положень, передбачених ст. 43 Конституції і Кодексом законів про працю України, зокрема, встановлення належного рівня умов праці, регулювання трудових відносин працівників та всеохоплюючої охорони їх трудових прав. Утворення Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів у регіонах, надання йому статусу Урядового органу (підпорядкованого, як того вимагає Конвенція МОП №81, центральному органу виконавчої влади, а саме Мінпраці України) — було першим кроком у визначенні Мінпраці як єдиного державного органу, покликаного здійснювати нагляд за додержанням законодавства про працю.

Нинішня ж відомча розпорошеність вітчизняних наглядових і контролюючих органів унеможливлює необхідну координацію їх діяльності, призводить до дублювання функцій, зокрема у соціально-трудовій сфері. Наслідком є незадовільний стан безпеки та умов праці на багатьох підприємствах України. Що й підтверджує статистика.

Так, за останні  7 років питома вага зайнятих на роботах із шкідливими та важкими умовами праці демонструє стійку тенденцію до зростання (1998 р. — 19,8%;  1999 р. — 23%; 2000 р. — 23,9%;   2001 р. — 24,7%, 2002 р. — 25,5%, 2003 р. — 26,1%). Тобто, торік на початок року 1,61 млн. осіб, зайнятих в основних економічних галузях (промисловість, транспорт, будівництво, сільське господарство) працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Кожна п'ята жінка (у чорній металургії — майже кожна друга, а у нафтодобувній, газовій, хімічній і нафтохімічній, мікробіологічній — кожна третя) працюють у шкідливих умовах.

Відповідно до законодавства, зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці працівники користуються державними гарантіями (пільгами та компенсаціями), а саме: правом на пенсії за віком на пільгових умовах, на скорочений робочий тиждень, щорічні додаткові відпустки, доплати і надбавки до тарифних ставок (посадових окладів), безкоштовне лікувально-профілактичне харчування (молоко чи інші рівноцінні харчові продукти) тощо. Щорічно підприємства та  організації  витрачають на ці пільги та компенсації майже мільярд  гривень.

Проведеними ж експертизами і перевірками встановлено, що робочі місця за умовами праці  не проатестовані майже на 40% із перевірених підприємств. Крім цього, на кожному четвертому робочому місці атестацію проведено з порушеннями встановленого Кабінетом Міністрів України порядку. Що, безумовно, призводить до перевитрачання державних коштів. Ось чому, враховуючи незадовільну ситуацію в сфері виробничої безпеки та гігієни праці, а також досвід країн ближнього і далекого зарубіжжя, необхідно повернутися до попередньої структурної побудови управління охороною праці, коли ця функція належала Мінпраці.

Функції  державного нагляду і контролю у сфері трудових відносин —  в  одному органі

Усвідомлюючи важливість державного нагляду за безпечним веденням робіт, Уряд вважає доцільним реорганізувати Державний комітет з нагляду за охороною праці, передавши його функції Мінпраці. Це дозволить спростити систему управління умовами праці та контролю за додержанням законодавства про працю, посилити його вплив на стан справ в особливо небезпечних виробництвах, підприємствах підвищеної техногенної небезпеки та забезпечить скорочення чисельности управлінського та обслуговуючого апарату контрольно-наглядових органів на користь збільшення інспекторського складу, підвищення результативності його діяльності.

Нещодавно на засіданні Кабінету Міністрів схвалено проект Указу Президента України про ліквідацію Держнаглядохоронпраці шляхом створення в складі Мінпраці повноцінної (класичної) Державної інспекції праці України. Отже, класична державна інспекція праці, а в перспективі — інтегрована  державна інспекція праці, що комплексно відповідатиме за всі питання захисту працівників, гігієну та безпеку праці та, можливо, за функцію примирення — стане реальністю. Що, в свою чергу, має забезпечити раціональний баланс інтересів працівників і роботодавців, стати одним із  реальних механізмів  прискореного формування  в Україні правового демократичного громадянського суспільства.

З прийняттям Президентом України такого рішення повноваження Міністерства праці та соціальної політики будуть приведені як у відповідність із чинним законодавством, так і адаптовані до вимог конвенцій МОП №81, №129 і №155. Що, в свою чергу, дозволить Мінпраці поєднати всі функції та напрями державного нагляду і контролю за додержанням трудових прав працівників.

У результаті буде досягнуто стратегічної мети державної політики — забезпечення нової якості життя громадян, істотного підвищення їх добробуту, запровадження європейського рівня соціальних, економічних і демократичних стандартів життєдіяльності людини та суспільства. Відтак, якісне та комплексне інспектування трудової сфери забезпечить покращення стану соціально-трудових відносин — головного показника  цивілізованості   будь-якого уряду та успішності економіки.

 

_____________________________________________

ПОДВИГ ВОЛІ ТА МУЖНОСТІ

 

КЕРІВНИЦТВО ДЕРЖАВИ ВШАНУВАЛО ПРИЗЕРІВ ХХ ДЕФЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР

 

24 лютого Президент України Віктор Ющенко  та дружина Президента Катерина Ющенко зустрілися з призерами ХХ Дефлімпійських ігор, що відбулися цьогоріч у січні на  аренах австралійських міст Мельбурн та              Баллараті.

У зустрічі взяли участь Голова Верховної Ради           Володимир Литвин,           Віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань         Микола Томенко,                 Міністр праці та соціальної політики В'ячеслав      Кириленко, народний депутат Валерій Сушкевич.

 

Приклад  для молодого

покоління

Звертаючись до спортсменів, Президент назвав їхні досягнення "подвигом, який породжує натхнення і волю". "Ви продемонстрували приклад життєвої позиції, сильної волі, мужності для молодого українського покоління", — сказав Глава держави.

Віктор Ющенко подякував тренерам, родичам і друзям українських спортсменів, які допомагали їм виборювати перемогу.

Говорячи про забезпечення державою прав людей з обмеженими можливостями, Президент наголосив, що зробить усе можливе, щоб уже в цьому році значна частина незручностей та дискримінацій щодо них була ліквідована. "Я хочу зробити все, щоб ви гордилися своєю країною, бо вона найкраще піклується про вас", — сказав Віктор Ющенко.

За досягнення високих спортивних результатів, здобуття першого загальнокомандного місця на XX літніх Дефлімпійських іграх, піднесення міжнародного престижу України Президент нагородив спортсменів державними нагородами. Зокрема, 14 спортсменів з числа багаторазових призерів та олімпійських чемпіонів отримали з рук Глави держави орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 32 — орден  "За мужність" ІІІ ступеня, 20 чемпіонок і призерок олімпійських збірних з різних видів спорту — орден  княгині Ольги ІІ та ІІІ ступенів, а медаллю "За працю та звитягу" відзначено керівників Спортивної федерації спорту глухих. Достойно вшановано й представників тренерської команди — їм присвоєно почесні звання "Заслужений працівник фізичної культури і спорту України".

 

Урядове  плече

завжди буде поряд

З  першим загальнокомандним місцем на ХХ Дефлімпійських іграх українських спортсменів привітала також Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко. Вітаючи з цим вагомим спортивним здобутком, Глава Уряду сказала: "Сьогодні і ми пишаємось вами. Україна сьогодні стала символом честі та моралі, символом всього кращого, на що очікують люди в усьому світі. Коли була Помаранчева революція, ми всі з вами разом доклали величезних зусиль для того, щоб отримати країну, за яку всі ми будемо з гордістю високо тримати голову.

… Після Помаранчевої революції здивували світ ви, кожен з вас, вся ваша команда, всі хто виборов цю перемогу. Ми стежили за вашими успіхами, раділи тому, що слава України продовжується в ваших діях".

Це, зазначила Юлія Володимирівна, далося спортсменам нелегко, "скільки ви затратили праці, скільки вклали душі в цю перемогу. І, нарешті, Україна вперше отримала перше командне місце в цій прекрасній боротьбі. Ваша перемога є дуже символічною, тому що саме ця перемога засвідчила, наскільки твердий характер має українська нація, наскільки ми здатні перемагати за будь-яких обставин. І я дякую вам за те, що ви підхопили прапор нашої української перемоги з рук політиків і понесли далі".

Прем’єр-міністр подякувала кожному спортсменові, незалежно від того, здобув він нагороди чи ні, кожному організатору і тренеру, які успішно впоралися з великим організаційним навантаженням. І ніякі  грамоти, зауважила Глава Уряду, не зможуть оцінити те, що спортсмени зробили, це вище грамот, тому що це є честь і гордість України. Вона висловила переконання "що і надалі наша команда буде залишатись такою ж сильною і потужною, якою вона є сьогодні. Ми разом мусимо докласти багато зусиль, щоб після цієї перемоги уряд і ваша команда спільно зробили все необхідне для продовження переможної ходи".

Завершуючи свій виступ, Юлія Тимошенко запевнила спортсменів: "Я хочу, щоб ви знали, що урядове плече завжди поряд з вами, в будь-який момент, не лише коли ми будемо вас вітати, але й тоді, коли ми далі будемо готуватись до наступних перемог. Наше плече буде з вами в усіх ваших життєвих проблемах. Є народний депутат Валерій Михайлович Сушкевич, це знана людина, яку ми поважаємо і я хотіла б, щоб він став з'єднуючим ланцюжком між вами і урядом. Щоб ми кожного дня знали, які у вас є проблеми і щоб ми в усіх ваших життєвих проблемах вам допомагали".

Керівник Уряду вручила чемпіонам та призерам Дефлімпійських ігор урядові нагороди — Почесні грамоти Кабінету Міністрів та подяки Прем'єр-міністра.

 

_________________________________

ПЕДАГОГІЧНИЙ ОПТИМІЗМ У  ДІЇ

 

Соціальна  інтеграція розумово відсталих людей неможлива без змін

у суспільній свідомості 

 

Сьогодні вже ніхто не  сумнівається у принциповій можливості виховання та навчання розумово відсталих дітей. Спеціалісти Центру ранньої медико-соціальної реабілітації (ЦРМСР) дітей-інвалідів м. Ніжина сповідують ідеї педагогічного оптимізму стосовно дітей-олігофренів, — реального, науково обґрунтованого та  апробованого практикою.

Принциповим у корисності такого підходу є доцільність тих значних зусиль, які витрачаються на навчання та виховання дітей з розумовою недостатністю. Успіхи в їх розвитку, які досягаються внаслідок спеціально організованого виховання, важко переоцінити. Діти починають слухати і чути, дивитися і бачити, розвивають інші відчуття, вчаться  розумно застосовувати їх за власними бажаннями.

Про те, як у неповносправних  дітей формуються основи свідомого сприймання дійсності розповідають у  пропонованій публікації директор Центру ранньої медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів м. Ніжина Людмила РУДІК, канд. псих. наук, доцент, зав. кафедрою практичної психології Ніжинського держуніверситету ім. М. Гоголя Микола ПАПУЧА та викладач  кафедри  практичної   психології цього закладу Ірина НАКАЗНА.

 

Застосовуючи нову методологію

Центр створено в листопаді 2002 року. Відвідують його діти віком від 2 до 14 років, які мають проблеми з порушеннями опорно-рухового апарату та затримкою психічного розвитку. В Центрі діють 2 групи: група ранньої (від 2 до 7 років) та група подовженої реабілітації (від 7 до 14 років). Поділ дітей на групи за віком, а не за діагнозом, не впливає на якість соціальної реабілітації, оскільки кожна дитина разом з батьками та педагогічним персоналом освоює протягом свого перебування в Центрі індивідуальну реабілітаційну програму. Складається вона на рік, і за результатами її виконання на засіданні реабілітаційної комісії вирішується питання подальшого перебування дитини в Центрі, або ж завершення курсу реабілітації.

З дітьми  працюють: методист, психолог, вчитель-логопед, музичний керівник, інструктор ЛФК, педагоги-реабілітологи, їхні асистенти, вихователі, лікарі, медична сестра. Паралельно з медичною (лікувальна фізкультура, кінезотерапія, масаж, медикаментозне лікування, фітотерапія, ароматерапія) здійснюється соціальна реабілітація. Так, протягом 2004 року педагогічний колектив ЦРМСР працював над проблемою розвитку предметної та розумової діяльності дітей (на рівні понять, узагальнень, порівнянь) через сенсорне виховання за методикою Марії Монтессорі та практичної адаптації дитини з вадами розвитку.

Для удосконалення спільної діяльності  педагогів і батьків в напрямку  поступової інтеграції дитини з особливими потребами в суспільство, використовуються нові методичні розробки. Серед них активне практичне застосування  знайшли: методики М. Монтессорі; програма залучення дітей з особливими потребами до загальноосвітніх класів; кольоровий ігротренінг; логоритміка (навчання читання дітей 2–7 років за методикою М.О. Зайцева); естетичне виховання дітей з дефектами розвитку; арт-терапія (реабілітація засобами театралізованого мистецтва); анімалотерапія; нетрадиційні методи  корекційної педагогіки.

Від простого — до складного

Заняття з дітьми проводяться згідно з перспективним планом тематичними тижнями в ігровій формі, з використанням цікавого демонстраційного матеріалу, дидактичних ігор та вправ, ТЗН. Навчальні  та розважальні програми розраховані на пізнання світу від простого до складного та передбачають диференційований підхід до кожної дитини.

Двічі на тиждень діти працюють за комп'ютером під керівництвом педагога. Вихованці  Центру пізнають світ за допомогою фарб, казок, музики, вчаться співати і танцювати, грати на музичних інструментах. Співають усі, навіть ті, хто тільки вчиться говорити. А з яким задоволенням вони беруть участь в театралізованій діяльності, де для кожного знайдеться роль!

Усі наші вихованці, без винятку, люблять виготовляти своїми руками поробки з пластиліну та природного матеріалу, паперу, розмальовувати гіпсові фігурки. Малюючи, діти вчаться розуміти оточуючий світ, аби впевненіше в ньому почуватися.

Є в ЦРМСР і "живий" куточок. Тварини допомагають зняти психологічну напругу, здолати страх спілкування з незнайомим. Діти вчаться спілкуватися з "братами меншими", доглядати та турбуватися про них.

Основний виховний фактор 

Унаслідок недорозвиненості вищих психічних функцій дитині-олігофрену притаманна низька соціальна активність: вона може роками займати одну і ту ж позицію у дитячому колективі, не беручи активної участі в його житті, "випадаючи" з нього на кожному кроці. Тим самим обумовлюється відсутність соціально адаптованої поведінки.

Тому  перебування таких дітей у Центрі допомагає мінімізувати цю проблему: відсутність дискримінації через інтелектуальний дефект, спілкування в колективі "рівних" собі, створює сприятливу соціальну атмосферу. Відтак інтелектуально обдарованіша дитина отримує можливість проявити більшу соціальну активність стосовно менш обдарованої та активної. Черпаючи у взаємостосунках з активнішими та обдарованішими, те, що їй поки що недоступне, остання, в свою чергу, отримує зразок для наслідування, до якого намагається "дотягнутися".

Стає зрозумілим, яким величезним виховним фактором стає перебування дітей у колективі з різним інтелектуальним рівнем і співробітництво дітей, які його утворюють. Це — не просто "сума" індивідів та  специфічних особливостей, які характеризують окремих дітей, а єдине ціле, в якому кожен набуває нових якостей і рис.

За  таких умов особистість дітей з розумовою недостатністю постає в абсолютно новому світлі, організоване соціальне середовище розкриває приховані потенційні можливості кожного та показує можливості їх розвитку. Що цілком підтверджує важливість та актуальність питання про соціальну компенсацію дефекту, порушене геніальним українським вченим Л.С. Виготським.

"…Змусьте  дитину працювати, 

працюйте разом з нею…" 

Не втрачає злободенності й заклик Сегена до педагогів, який прозвучав ще на початку XX ст., щодо дитини з розумовою недостатністю: "... змусьте її працювати, і працюйте разом з нею; будьте її волею, розумом, діяльністю...".

Отож шлях розвитку такої дитини пролягає через співробітництво, соціальну допомогу іншої людини, яка спочатку є її розумом, її волею, її діяльністю.  Саме тому соціальне виховання неповносправних дітей в Центрі ранньої медико-соціальної реабілітації розкриває перед нами такі можливості, що, здавалося б,  неможливі з точки зору лише біологічного чи фізіологічного виховання.

Дитина з розумовим дефектом самотня, одинока в полоні своїх відчуттів через ослаблену інтелектуальну і моральну волю. Соціальне виховання і є саме тим шляхом розвитку, в основі якого — подолання  самотності, підтримка і розуміння. Жодна з інтелектуальних здібностей не може вважатися зовсім відсутньою у таких дітей. А відтак, їм необхідна допомога у пошуку можливостей застосовувати свої здібності, волю до діяльності.

Дослідженнями доведено, що найхарактерніші вольові процеси дитини, зокрема, вміння підпорядковуватися, розвиваються теж у колективі. Наприклад, у процесі гри, коли виникає необхідність підпорядкування власної поведінки загальним  правилам.

Отож, ми бачимо, що колективна поведінка дитини не лише активізує і тренує власні психологічні функції, але й є джерелом формування соціально прийнятної поведінки, що представлена в структурі особистості в якості вищої психічної функції. Саме колектив стимулює розвиток цих функцій, зокрема в дитини з інтелектуальною недостатністю.

Потрібна

"зворотна адаптація"

Реабілітаційні програми Центру спрямовані також на упередження появи в розвитку олігофренів вторинних ускладнень — невротичних  нашарувань, для яких існує благодатний ґрунт поза стінами реабілітаційного закладу. Наприклад, низька оцінка, яку така дитина отримує в оточуючому середовищі, нездоланні для неї об'єктивні утруднення, усвідомлення своєї малоцінності, реакція на ці "виклики" соціуму провокує в неї розвиток негативних ліній поведінки, формування невротичних рис характеру. В ЦРМСР ж наявне розуміння складної структури психо-інтелектуальної недостатності, особистості дитини-олігофрена, що визначає підходи до вибору педагогічно-виховних засобів.

Але справжню нашу тривогу викликає те, що багато дітей з особливими потребами відторгнені суспільством і приречені на майже рослинне існування. Тому без змін у суспільній свідомості соціальна інтеграція такої дитини неможлива. І ця, зворотна, адаптація полягає не тільки в усуненні архітектурних перешкод для неповносправної людини. Насамперед, потребує зміни вектор суспільної свідомості, що вимагає усунення психологічних перешкод: ми повинні відмовитися від негативного сприймання неповносправних як меншовартісних, як суспільного тягаря для платників податків.

Інколи прикро чути, що фахівці, які покликані підтримувати таку людину, її родину, радять батькам відмовитись від дитини "…бо вона нічого не варта, з неї нічого не буде!"…

Але якщо ми сьогодні заявляємо, що Україна є європейською державою, прагнемо інтегруватися в Європу, то в першу чергу маємо засвідчити своє гуманне ставлення до людей, які мають вади у психофізичному  розвитку.

 

______________________________________

СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПІДЛІТКІВ-ІНВАЛІДІВ

 

На півдні України, на благодатній землі Білгород-Дністровщини, що сусідить з узбережжям Дністровського лиману та Чорного моря розташований дитячий будинок-інтернат для дітей-інвалідів. Виховуються тут хлопчики-імбецили 4–18 років, які можуть самостійно пересуватися, але потребують постійного стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Розрахований заклад на 225 вихованців. Постійними гостями тут є керівники державних установ, підприємці, самодіяльні колективи загальноосвітніх шкіл міста. Вони несуть сюди не тільки подарунки, а й теплоту людських сердець.

 

Повернути дітей у соціум

Лікування та навчально-виховна робота здійснюється в будинку-інтернаті на досить високому рівні. Про це свідчить хоча б той факт, що багато вихованців, які досягли вісімнадцяти років, за висновками спеціальної медичної комісії працевлаштовуються на місцеві підприємства. Працюють вони, як правило, штукатурами, малярами, охоронниками, двірниками-озеленювачами, підсобними робітниками на заводі "Винконцерн", ПП "Оболонь", в пансіонаті "Одісей" тощо. Є навіть авторемонтники.

Для підготовки професійних робітників інтернат має відповідну базу: швейну та авторемонтну майстерні, теплиці, добре обладнані кабінети художньо-прикладного мистецтва та самообслуговування. Працюють з дітьми  досвідчені фахівці-педагоги. Тож недаремно вихованці користуються попитом у керівників підприємств, насамперед, через їхні моральні якості: чесність і працьовитість.

— Головне для нашого медико-педагогічного колективу, — говорить директор інтернату Микола Миколайович Даценко, — повернути якомога більше дітей у соціум. Тому  реабілітаційні заходи — на  першому плані. 

Підтримуємо й шефські зв'язки з дитячими садками, школами, підприємствами нашого міста, а також з Мукачівським дитячим будинком-інтернатом. Завдяки співпраці з його директором Василем Юрійовичем Маркуліним, ми на взаємовигідних умовах щорічно оздоровлюємо вихованців і членів наших трудових колективів у оздоровчих закладах Закарпаття та Чорного моря.

Уже п'ять років два дитячі заклади дружать і взаємозбагачуються досвідом зі зміцнення матеріальної бази та організації навчально-виховного процесу. Точки зору М.М. Даценка і В.Ю. Маркуліна співпадають — діти-інваліди повинні якомога більше знаходитись у соціумі, що має стати їх звичним оточенням. Таке взаєморозуміння благотворно впливає й на вихованців. Звичайно, не всі вони стануть повноцінними громадянами суспільства, але більшість може пристосовуватися до нормального людського життя.

Осмислена праця —

складова реабілітації

Неабиякого значення в реабілітації вихованців Білгород-Дністровського дитячого будинку-інтернату надається трудовому вихованню. Але не просто праці задля процесу, а осмисленим трудовим діям.

Наприклад, у фруктовому саду, де на кількох гектарах ростуть яблуні, вишні, сливи, груші, персики, черешні, вихованці під наглядом досвідченого садівника доглядають дерева: саджають, поливають, удобрюють, обробляють розчинами проти шкідників і навіть уміло обрізають. А оцінити результати своїх зусиль (у вигляді свіжих фруктів і компотів) вони можуть у щоденному меню. Це  стосується й овочів та баштанних культур, яких вирощується достатньо, щоб харчуватися весь рік.

Обмеженість фінансових ресурсів не завжди дозволяє забезпечувати всі нагальні потреби інтернатного закладу, але тут  шукають  можливості вирішення проблем. Так, завдяки теплицям, де разом із досвідченими овочівниками, зазвичай, працюють і діти-інваліди, вирощують  кілька десятків видів томату, солодкого та гіркого перцю, баклажанів, капусти. Вирощену розсаду не тільки використовують для підсобного господарства, а й продають місцевим  жителям. До речі,  купують  її охоче, тому що вирощується розсада з дотриманням вимог агронауки.

У  швейній майстерні вихованці виготовляють для власних потреб постільну білизну та одяг: сорочки, шорти, трусики та маєчки. Завдяки місцевій швейній фабриці "Удимис" тут завжди є тканина. Так осмислена праця стає однією з складових реабілітаційного процесу дітей-інвалідів.

Вихованці інтернату —

археологи

Багато хто дивується, коли дізнається, що вихованці цього інтернату причетні до наукової роботи.

Вже багато років у передмісті Білгород-Дністровська ведуться археологічні розкопки стародавнього городища часів імператора Тиберія. Саме завдяки помічникам з інтернату вчені розкопали багато цікавих історичних знахідок.

Розповідає керівник експедиції, науковий співробітник Одеського археологічного музею Олексій Малюкевич:

— Я очолюю археологічні роботи на городищі майже чверть століття. Перші п'ятнадцять років нам допомагали місцеві жителі, але п'ять років тому ми запросили до експедиції кількох вихованців з місцевого будинку-інтернату. І були приємно вражені: працюють вони набагато краще. Та  головне — їх чесність. Адже серед знахідок трапляються вироби із золота, срібла тощо.

Є  в нас і постійна група із п'яти–шести 16–18-річних юнаків, які добре освоїли похідне життя і розуміються в історії. Це особливо важливо, тому що наша експедиція працює на розкопках всього чотири години на день, а весь інший час займається  вивченням і класифікацією знайдених речей.

Теорію тут поєднують

із практикою

У грудні 1999-го на базі Білгород-Дністровського дитячого будинку-інтернату створено центр ранньої соціальної реабілітації "Джерельце", розрахований на 28 дітей-інвалідів.

Тут  під наглядом медичних працівників діти-інваліди міста та району мають можливість пройти курс медико-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації. А влітку відпочивають в оздоровчому центрі "Одісей" на березі Чорного моря, а для тих, які не можуть пересуватися на довгі відстані, в інтернаті побудовано басейн.

Додавши до викладеного ще й те, що діти живуть у теплих і затишних групах із сучасними меблями, килимами на підлозі, зручними ліжками у спальних кімнатах, мають укомплектовані різноманітними іграшками, відеомагнітофонами, телевізорами ігрові зали, тощо, можна було б поставити крапку.

Але ця розповідь була б не повною, якби ми не розповіли про одну важливу особливість — підбір та підготовку кадрів. Адже завдяки їм Білгород-Дністровський дитячий будинок-інтернат має певні здобутки.

Відомо, що працювати з людьми — непросте  заняття, а з дітьми-інвалідами — набагато  складніше. Ось чому керівництво закладу радить своїм працівникам, додатково до базової освіти за фахом, пройти навчання у Чернігівському державному інституті права, соціальних технологій та праці. Зараз там навчаються медичні працівники, інспектор відділу кадрів, юрист, вихователі.

—   Якщо проаналізувати службові обов'язки наших працівників, то виявиться, що переважна їх більшість базується на знаннях медико-санітарного плану. Тим більше, що наші вихованці — діти-інваліди, — каже директор Микола Миколайович, —  тож слід володіти етикою соціальної роботи. Ми  впевнилися, що саме у Чернігові  забезпечують належну підготовку спеціалістів.

Керівник цього вузу Василь Михайлович Кубрак, побувавши торік в інтернаті, ознайомився з процесом втілення теоретичних знань у практику. Своїми студентами він залишився задоволений та переконався, що взаємодія двох закладів — академічного  та соціально-реабілітаційного — дає  позитивні результати.

Олег ПІРУС,

 м. Білгород-Дністровський,

Одеська обл.

__________________________________________

ТВОРЧІСТЬ  ЯК ЗАСІБ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ

 

Творчість, як спосіб самовияву особистості, займає вагоме місце в житті людей всіх епох та різних культур. А для багатьох людей з обмеженими фізичними можливостями творчість є чи не єдиною можливістю самореалізації та спілкування з оточуючим світом. Саме через власну творчість вони діляться з оточуючими своїм внутрішнім світом, почуттями, думками, поглядами.

Більшість дітей та молоді з обмеженими фізичними можливостями — це обдаровані талановиті люди, але їм необхідна підтримка у розвитку їхніх творчих здібностей, надання можливості повірити в себе, у власні сили. Цікавим досвідом із проведення Київського обласного фестивалю творчості дітей та молоді з обмеженими фізичними можливостями "Повір у себе" ділиться студентка Університету "Україна", багаторазовий учасник фестивалю, інвалід І групи  Ірина ТРОФИМЕЦЬ.

 

Організатором першого (в 1992-му) фестивалю на Київщині стала Спілка піонерських організацій, підтримало ж ідею його проведення обласне управління освіти. Починаючи з VI фестивалю, це творче свято проводять спільно управління у справах сім'ї, дітей та молоді, обласний центр соціальних служб для молоді та Спілка піонерів.

Програми фестивалю завжди дуже цікаві та насичені. Так, на виставці всі учасники можуть продемонструвати свої творчі доробки: декоративно-ужиткове мистецтво,  вишивку,  в'язання,  образотворчі вироби та багато інших надзвичайно цікавих, творчих, оригінальних, неповторних робіт. Ці  роботи, пронизані світлом, вірою в добро, любов'ю до життя, до прекрасного, вражають, адже зроблені дітьми та молодими людьми з тяжкими фізичними недугами.

Значимими є досягнення дітей та молоді з обмеженими фізичними можливостями у вокальному, інструментальному, хореографічному, літературному жанрах, які вони демонструють під час концертних вечорів, коли на одній сцені виступають і "зірочки" — учасники фестивалю, і вже відомі зірки української естради.

Під час фестивалю його учасники мають можливість удосконалити свої вміння та опанувати нові для них види мистецтва. Керівниками цих гуртків стають багаторазові учасники, які постійно вдосконалюють свою майстерність і вже самі передають свої знання та вміння новим учасникам. А повчитися тут є чому: діють гуртки образотворчого мистецтва, поетичної майстерності, різьблення по дереву, виробів з соломки, бісеру, м'якої іграшки, орігамі, в'язання гачком, аплікації пластиліном, мальованої листівки. Можна взяти участь і в такому цікавому гуртку, як "Театр моди", де учасники самостійно виготовляють костюми, в яких потім з великим успіхом дефілюють в показі мод.

Програмою фестивалю передбачено також проведення "співаночок", ігротек, тренінгів, "круглих столів" з педагогами, психологами, реабілітологами, зустрічей учасників з організаторами, під час яких цікавляться думками та враженнями кожного. Також протягом всіх днів фестивалю можна отримати кваліфіковану консультацію юриста.

 Надзвичайно важливо й те, що учасники можуть перебувати на фестивалі разом з одним із батьків, що дає можливість залучити до участі в ньому навіть тих дітей, які потребують постійної сторонньої допомоги і тому досить часто залишаються осторонь багатьох заходів. І для багатьох із них поїздка на фестиваль стала першим виходом "у світ", першим досвідом спілкування з ровесниками.

Дбають організатори фестивалю також про зручність учасників: безбар'єрність середовища, забезпечують пандуси, до їх послуг і волонтери, які  готові надати допомогу.

Але фестиваль це не лише можливість відпочити, продемонструвати свої вміння, навчитися чомусь новому. Як показав час, фестиваль здійснює вагомий вплив на життя дітей та молодих людей з фізичними обмеженнями, змінюючи його на краще. Тут  кожен може відчути себе співаком, танцюристом, вчителем, актором, моделлю, тобто спробувати себе в ролях, які були раніше недоступні, і дійсно повірити в себе, свої сили.

І що найважливіше, молоді люди з обмеженими фізичними можливостями, котрі практично позбавлені спілкування в реальному житті, на фестивалі мають можливість розширити коло спілкування, як з такими самими дітьми та молоддю, так і зі "здоровими" дітьми, які приїжджають на фестиваль в якості волонтерів. Спілкуючись між собою вони підтримують один одного, діляться досвідом, розширюють свій світогляд. Позитивний досвід взаємодії з волонтерами сприяє зростанню самоповаги, дозволяє позбутися різних комплексів, пов'язаних із фізичними вадами, боязні відкритого суспільства.

У дітей та молодих людей з обмеженими фізичними можливостями виникає бажання здобувати освіту, жити максимально повноцінним життям, з'являється ціль — чогось досягти в житті та реалізувати себе як особистість, хоча б на скільки це можливо в їхньому становищі. Протягом всіх днів на фестивалі панує дружня та дуже тепла атмосфера, що в повсякденному, сповненому багатьма проблемами житті, зустрічається не так часто, і що так зігріває та лікує душу.

 Після закінчення фестивалю, діти та молоді люди продовжують спілкуватися, дружити, знаходять в особі своїх вожатих мудрих наставників та надійну підтримку.

А труднощі, як відомо, долати легше, коли поруч є добрі та чуйні люди, щирі друзі.

Як неодноразовий учасник фестивалю "Повір у себе" можу запевнити, що в моєму житті він став переломним моментом. Саме завдяки фестивалю з маленької, невпевненої у собі дівчинки виросла людина, яка вірить в добро, має багато друзів, навчається, намагається по мірі своїх можливостей бути активною і прагне допомагати і іншим.

Тож хочу подякувати організаторам фестивалю за їх чуйність, доброту, увагу, за нелегку, але наполегливу працю з проведення фестивалю, адже щороку їм доводиться долати багато проблем, і найгострішу з них — недостатнє фінансування.

І щораз, докладаючи неймовірних зусиль,  вони все-таки роблять для нас це свято — свято ДОБРА, НАДІЇ і ВІРИ. Бо  знають з яким нетерпінням і надією ми (діти та молодь з обмеженими фізичними можливостями) чекаємо фестивалю, як готуємося  до нього, як щовесни з хвилюванням "ловимо" кожну новину та сподіваємося на  довгоочікувану зустріч з друзями.

Ось і знову прийшла весна, пробуджується природа, повіває свіжий вітерець, Україна має новий Уряд і всі вірять, що життя зміниться на краще.

Сподіваємось і ми, що фестиваль відбудеться, що житиме він ще довго-довго і допоможе багатьом дітям та молодим людям з обмеженими фізичними можливостями повірити в себе і яскраво засяяти на творчому небосхилі новим зірочкам.

 

____________________________________________

В АКТИВНОМУ ПОШУКУ

 

Кіровоградський ОЦЗ:

підсумували зроблене,  визначили нові завдання

 

В Україні, як і в багатьох країнах світу, рівень безробіття визначається   за методологією Міжнародної організації праці. У 2000 році, коли було тільки прийнято закон про зайнятість населення, рівень безробіття за відсутності страхової системи складав  12,7%, нині він дорівнює 7,9%. Тобто,  за цим показником ми вийшли на європейський рівень (у країнах ЄС безробіття — 7,5%), а безробітних  у нас стало навіть  менше, ніж у середньому в Європі (в сусідній Польщі, цей показник становить 18,2% —   найвищий на континенті).

Тож Державна служба зайнятості має закріпити досягнуте, а 2005-й має стати  роком безперервного удосконалення, підвищення професійного рівня працівників  та іміджу служби. Саме такі завдання визначила  перший заступник директора Державного центру зайнятості Наталія Зінкевич під час обласної наради директорів, технологів-організаторів базових центрів, що відбулася нещодавно в Кіровограді. Наша робота, зазначила Наталія Іванівна, має насамперед оцінюватися збільшенням числа працевлаштованих і зменшенням зневірених у пошуках роботи.

Про те, як у співпраці з соціальними партнерами на Кіровоградщині розв'язуються соціально-економічні проблеми регіонального ринку праці та її перспективи на 2005 рік  розповідає директор  обласного центру зайнятості Марина РОДІОНОВА.

 

   Ринок праці —

дзеркало  економіки

Перспективам розвитку ринку праці значну увагу приділено у виступі Президента України Віктора Ющенка та Програмі Уряду "Назустріч людям".  Дійсно, зниження кількості  безробітних  — ефективний засіб досягнення соціальної злагоди, підвищення рівня  добробуту населення, особливо найменш  захищених його категорій.

Усі ці позитивні зрушення були б не можливі без поліпшення результатів економічної діяльності та активної позиції державної служби зайнятості. Цей взаємозв'язок можна чітко простежити на  прикладі нашої області.

Так, нарощення темпів  економічного та інвестиційного розвитку, крім поліпшення загальної соціально-політичної ситуації,  посприяло й зниженню рівня безробіття. З 12,8 тис. робочих місць, створених торік, 2,8 тис. припадає на виробничі галузі, що на 2,5 тис. (або  в 1,2 рази) більше проти 2003-го. Поліпшилася ситуація в сфері колективно-договірної діяльності: рівень охоплення колективними договорами найманих працівників підприємств усіх форм власності торік  склав 84,4%. Більш  як удвічі знижено борги по зарплаті (на 19,2 млн.), цьому  посприяло посилення  контролю за додержанням на підприємствах області державних і галузевих (регіональних) гарантій в оплаті праці, активізація роботи обласної та районних комісій. Зросла середньомісячна заробітна плата: торік у грудні  вона становила 546,24 грн. проти 422,13 грн. у  2003 році.

Зміни на краще у виробничій та соціально-трудовій сферах сприяли успішній реалізації основних напрямків обласної Програми зайнятості населення — на  114%. Про ефективну діяльність Кіровоградського ОЦЗ можна судити хоча б з того, що послугами 21 районного  центру щорічно користуються майже 90 тис. громадян. А  торік кожного третього з тих, хто звертався за допомогою —  працевлаштовано.  Вищим за середньообласний рівень працевлаштування був у містах: Кіровограді, Олександрії, Зна-м'янці, Світловодську та районах Гайворонському, Компаніївському, Новгородківському, Новоукраїнському, Онуфріївському, Олександрійському, Петрівському (від 33,5% до 47,1%).

Це зобов'язує органи виконавчої влади і місцевого самоврядування Кіровоградщини, об'єднання роботодавців і профспілок спільними зусиллями не лише зберегти, а й примножити  позитивні тенденції  на ринку праці.

Село — без роботи

Однак, незважаючи на позитивні зрушення, ситуація на ринку праці Кіровоградщини залишається ще складною. Протягом 9 місяців 2004-го (порівняно з аналогічним періодом 2003-го) на 2,8% знизився рівень зайнятості населення у віці 15–70 років і становив 53,8% (по Україні — 56,9%). Продовжувалося й переважання процесів вивільнення робочої сили. За  січень–вересень на підприємствах, в установах та організаціях ліквідовано понад 3 тис. робочих місць, переважно в сільській місцевості.

Проблема сільського безробіття в регіоні залишається особливо гострою. Порівняно з попереднім роком чисельність безробітних селян збільшилася майже на 10%. Це характерно майже для всіх районів області. На початку року було лише 507 вакансій для працівників сільського господарства, на кожну з них претендує 20 безробітних. Унеможливлює  процес працевлаштування й те, що 417 сільських населених пунктів області практично не мають соціальної інфраструктури, об'єктів господарської діяльності.

Та вже найближчим часом за умови співпраці соціальних партнерів — органів  виконавчої влади та місцевого самоврядування, державної служби зайнятості та роботодавців — цілком реально зменшити обсяги безробіття на селі. Зокрема, за рахунок створення переробних підприємств, обслуговуючих кооперативів, нарощування обсягів сільгоспвиробництва, розвитку підприємництва. Необхідно також подбати про випереджальний розвиток сфери послуг, "зеленого" туризму та благоустрій населених пунктів через організацію оплачуваних громадських робіт.

 Для конкурентності

профтехосвіти  вже замало...

У містах області, навпаки, спостерігається стійка тенденція до зростання попиту на кваліфіковані робітничі та технічні  кадри. Особливо на фахівців з окремих спеціальностей, зокрема,  економічного та юридичного профілю. Та попри це  Кіровоградський національний технічний університет значно зменшує обсяги випуску фахівців інженерних спеціальностей.

Виникає питання: хто ж буде реалізовувати інноваційні проекти та розвивати виробництво за умов економічного зростання, що, вочевидь, посиляться у найближчому майбутньому?

Адже  практично єдиним джерелом підготовки робітників залишається професійно-технічна система. Та  на морально застарілій базі ПТНЗ важко готувати сучасну робочу силу.

Нині  ж підприємства, де відроджується виробництво, втілюються  нові технології, відчувають гостру нестачу професійних слюсарів, токарів, фрезерувальників, будівельників тощо. На початок нинішнього року підприємства області потребували 4 тисячі таких спеціалістів. Та є й зворотний бік цієї медалі: через невисоку зарплату бажаючих працювати тут небагато.

Як у такій непростій ситуації діяти службі зайнятості? Доводиться, в першу чергу, переконувати  наших клієнтів у тому, що потрібно реально оцінювати свої професійні можливості, що недостатньо лише диплома ПТУ, щоб  стати справжнім майстром, а необхідна  ще хоча б кількарічна практика.

Намагаємося пом'якшити проблему збільшуючи обсяги підготовки та перепідготовки безробітних під конкретні замовлення роботодавців, організовуючи індивідуальне навчання та стажування безпосередньо на виробництві.

А взагалі, усе це, на нашу думку, напівміри. Настав час чітко визначати перспективи розвитку  кожної галузі економіки та її потреби у фахівцях і робітниках, узгоджуючи основні моменти їх підготовки з роботодавцями.

Стати підприємцем складно, але можливо

Є й ще одна проблема: через нерозвиненість сфери малого підприємництва область втрачає суттєву частку робочих місць. Система  виплати одноразової допомоги безробітним для організації  ними  власної справи — найреальніший  шанс знайти своє місце в малому бізнесі. Але практика свідчить, що без серйозної підготовки розпочинати навіть найпростішу справу не варто.

Торік 1747 кіровоградців отримали одноразову допомогу з безробіття для організації власного бізнесу. Майже кожен другий з них провчився на двотижневих курсах за цільовою програмою "Підприємець-початківець", зокрема в Кіровоградському інституті комерції. Інші мали можливість оцінити свої здібності, сформувати та розвинути бізнес-ідею і визначитись у початкових діях під час організованих у центрах зайнятості семінарах "Від бізнес-ідеї до власної справи".

Ті, в кого не склалося з бізнесом, причиною свого фіаско  вважають фінансові труднощі (одноразова виплата — не  такі вже й великі гроші). Хоча наші спеціалісти підказують, як цю суму збільшити: щоб зросли стартові можливості, потрібно об'єднуватися, звертатися до банківських установ, кредитних спілок.

Багатьох відлякує необхідність сплачувати податки. Їм  і тут пішли назустріч: для створення сприятливих умов безробітним, які бажають започаткувати власну справу, на сесіях міських та районних рад за поданням центрів зайнятості ухвалено рішення про скасування плати за реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та затверджено ставки єдиного мінімального податку — 20  грн. — на  перші півроку діяльності.

І попри всі проблеми, прикладів успішної підприємницької діяльності колишніх безробітних можна навести  чимало. Зокрема,  Ю.О. Макітренко з  м. Олександрії надає послуги з віртуальної архітектури, Г.М. Мулюков — виготовляє вироби з металу, С.В. Доротенко  спеціалізується на ремонті водоводу і сантехніки,  В.Ф. Сулейманов відкрив у м. Світловодську фотоательє,  А.М.Стояновський  — міні-ферму з розведення нутрій, В.В. Артеменко  зайнявся виготовленням ексклюзивних офісних меблів. У  Кіровограді  В.П. Кушнір ремонтує квартири та офіси,  В.П.Мусієнко — відкрив салон краси,  В.А.Калашников — магазин комп'ютерної техніки, О. М. Дергунова  — майстерню  з виготовлення трикотажних виробів.  І такі люди, які знайшли своє місце у бізнесі, є в кожному районі. Вони вирощують розсаду і надають рекламні послуги, відкривають магазини і кафе, займаються  розведенням риби, бджільництвом, надають послуги з обробки землі тощо.

Дійсно, не кожен здатен стати підприємцем. За міжнародною статистикою, загалом не більше 5% мають хист до успішного підприємництва. Та  важливо виявити у людини цей хист. Що й робить  служба зайнятості. А вже свій вибір кожен має зробити самостійно.

Виконувати  свою роботу 

сумлінно і високопрофесійно

В абсолютній більшості країн соціальний захист від безробіття базується на страхових засадах. Кращого механізму в світі ще не знайдено, сподіваємося, що й в Україні соціальне страхування на випадок безробіття гарантуватиме надійний захист у разі  втрати роботи.

Державну службу зайнятості України визнано найефективнішою серед країн СНД, що свідчить про правильність обраного нами шляху. Збільшення чисельності незайнятих громадян, які звертаються до базових центрів зайнятості, зростання  потреби в їх послугах як безробітних, так і  роботодавців — це  теж вияв довіри людей до нашої служби.

Україна взяла курс на інтеграцію в європейське співтовариство. Держава і суспільство прискореними темпами долають шлях до запровадження високих європейських стандартів життя. В  усіх сферах — виробничій, соціальній, культурній — відбуваються значні зміни, результатом яких має стати зростання добробуту людей.

Основою ж добробуту завжди була праця. Підвищення якості надання регіональними центрами зайнятості посередницьких послуг незайнятому населенню та роботодавцям сприятиме підвищенню рівня працевлаштування активної та кваліфікованої частини населення. Наше головне завдання — виконувати доручену державою справу сумлінно і високопрофесійно.

_______________________________________

ЧОМУ ВИПУСКНИКОВІ ВУЗУ "ТІСНО"

НА РИНКУ ПРАЦІ?

 

ВІДСУТНІСТЬ  МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ ОБСЯГІВ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ПРИЗВЕЛА ДО ПРОБЛЕМИ: ЯК МОЛОДОМУ СПЕЦІАЛІСТУ ПРАЦЕВЛАШТУВАТИСЯ?

 

Поступовий, але неухильний перехід економіки України від адміністративно-командних до ринкових методів управління змінив не лише характер соціально-економічних відносин, а й психологію людей. Чимдалі більше громадян усвідомлюють, що безробіття не лише породжує конкуренцію на ринку робочої сили, а й посилює вимоги до кваліфікації працівників,  якості їх фахової підготовки.

Про важливість професійної орієнтації юнаків і дівчат на вибір майбутньої професії чи спеціальності, котра не лише користуватиметься попитом у роботодавців, а й відповідатиме нахилам і здібностям молодої людини, гарантуватиме їй зайнятість і можливість забезпечувати власний добробут, своїми думками ділиться директор Тернопільського обласного центру зайнятості Борис ДОВЖУК.

 

Підготовку  спеціалістів —

до  реалій ринку праці

Сьогодні молода  людина  в Україні не має проблеми вибору, куди їй піти вчитися. За роки незалежності у сфері вищої і професійної освіти України відбулися значні зміни, насамперед, кількісні. Так, у нашій, переважно аграрній, Тернопільській області 34 вищих навчальних заклади, в т.ч. кілька філій  вузів інших міст.  Колишні інститути набули статусу академій та університетів, окремі технікуми та училища реорганізовано в коледжі, в лютому ц.р. Галицький коледж в Тернополі став інститутом. Нині на 10 тис. жителів області припадає понад 612 студентів. Це один із найвищих показників в Україні, а невеликий Тернопіль за співвідношенням студентів і населення поступається лише Києву та Харкову.

При незначному зменшенні числа учнів профтехучилищ і технікумів стрімко зросла чисельність студентів вузів III–IV рівнів акредитації. Якщо в Україні чисельність студентів за 1992–2002 роки зросла вдвічі, то на Тернопільщині за цей період кількість зарахованих до вузів III–IV рівнів акредитації збільшилась у 3,5 рази — із  3576 до 12492 осіб. Нині лише в Тернопільській академії народного господарства майже 30 тис. студентів.

В області, попри всі труднощі, вдалося зберегти професійно-технічну освіту з потужною мережею навчальних закладів і напрямками підготовки кваліфікованих робітничих кадрів. Здійснюється поступовий перехід до ступеневої освіти, створення нових професійних училищ та їх входження до комплексів вищих навчальних закладів.

Потяг українців до знань (і дипломів) добре відомий. І ми не проти вищої освіти. Ми — "за"  її здобуття все більшою кількістю наших земляків. Але вважаємо необхідним здійснювати управління цим процесом і "прив'язувати" підготовку спеціалістів до реалій ринку праці, щоб усунути  причини того, що нерідко пряма дорога випускника з дипломом — у  лави безробітних.

Сьогодні постали проблеми якості знань та "перевиробництва" спеціалістів, нерідко одного й того ж профілю, а звідси — значні труднощі їх затребуваності та працевлаштування. Дається взнаки й неадекватне реагування системи вищої і професійної освіти на реальні процеси в економіці, що посилює диспропорції між попитом і пропозицією на ринку праці. Так, за 2004 р. навчальні заклади Тернопільщини І–IV рівнів акредитації підготували майже 21 тис. випускників. У вузах III–IV рівнів акредитації наймасовішими були випуски за спеціальностями: "облік і аудит" (1933 особи), "вчитель" (1822), фінанси (1316), "економіка підприємництва" (988 чол.), "банківська справа" (698 осіб).

Відповідно до вимог ступеневої освіти, торік в області вузи III– IV рівнів акредитації підготували за освітньо-кваліфікаційними рівнями "молодший спеціаліст" і "бакалавр" майже 6 тис. фахівців у сфері економіки та підприємництва та 84 — бухгалтерського обліку та аудиту. Заклади  І–II рівнів акредитації також випустили 217 фахівців з бухгалтерського обліку. Навіть ПТУ готують   бухгалтерів    і   бухгалтерів-операторів комп'ютерного набору. Тож минулого року в області підготовлено понад 2 тис. бухгалтерів. І це тоді, коли на обліку в службі зайнятості перебуває 1375 їх безробітних колег, а вакансій — лише  15.

  Вибір  майбутньої професії

За цих умов виникає питання професійної орієнтації юнаків і дівчат, правильного вибору майбутньої професії чи спеціальності, котра користуватиметься попитом на ринку праці, буде відповідати нахилам і здібностям молодої людини і не обов'язково вимагатиме наявності диплома про вищу освіту. Проте батьки з усіх сил пнуться, аби забезпечити дітям вищу освіту, витрачаючи при цьому  значні кошти.

Ще  десять років тому, як свідчить аналіз, у вузах Тернопільщини платною формою навчання користувалося 13,5% студентів денних відділень, у 1998 р. —  майже   54%, у 2002-му — близько  53% студентів стаціонару та майже 90% — заочників. У 2004-му відсоток студентів, батьки яких оплачують навчання, теж зріс, тоді як обсяги набору за держзамовленням склали лише 27,3% від усіх зарахованих. Але це не зупиняє заможних батьків: як показали наші опитування, близько 90% випускників шкіл області орієнтуються на здобуття вищої освіти. Проте діти із малозабезпечених сімей залишаються поза межами ВНЗ. До речі, в Німеччині, де успішно діє система професійної орієнтації школярів, близько 70% молоді після закінчення середньої школи йде здобувати робітничу професію.

Як показали результати опитування спеціалістів регіональних центрів зайнятості, проведеного експертами центру Розумкова, однією з головних причин безробіття є невідповідність підготовки спеціалістів потребам ринку праці (46,2 % опитаних). Так, сумарна підготовка фахівців за деякими спеціальностями торік на Тернопільщині досягла обсягів, абсолютно несумісних з реальними потребами регіонального ринку праці. Окрім уже згаданих бухгалтерів, випущено майже тисячу економістів (за наявності   30   вакансій). То ж не дивно, що 597 цих молодих спеціалістів опинилися серед безробітних.  А  для   вчителів було  лише   17   вакансій.   За  рік  випуск представників "модної" спеціальності менеджер склав 566, тоді як у нас зареєстровано 423 безробітних менеджерів, а вакансій - 26. Поряд із цим, в області є позитивні приклади наближення до оптимальних обсягів підготовки, зокрема, медичних та культосвітніх працівників, фахівців деяких інших профілів.

Конкуренція і рівень інтелекту

Незважаючи на значні зусилля обласної служби зайнятості та наших соціальних партнерів, вчорашні випускники, на жаль, залишаються в числі соціально найуразливіших і найменш конкурентоздатних на ринку праці категорій незайнятого населення.

Негативні складові цього явища загальновідомі. Найперше, складність у пошуку першого робочого місця для випускника. Це задекларовано в законодавстві, але не гарантовано реаліями  ринкової економіки. Поки ж молодим спеціалістам, насамперед тим, які навчалися за державним замовленням і не були працевлаштовані в установленому порядку, доводиться витримувати важку конкуренцію за місце праці як зі своїми ровесниками, так і з тими, хто має значний досвід роботи, але з різних причин опинився без роботи чи працює не за фахом.

Невідповідність між потребою ринку праці та бажанням випускників вузів працевлаштуватися зумовлена й іншими причинами. Так, керівники держустанов ставлять обов'язкову вимогу до претендентів на вакантні посади — наявність  стажу державної служби (здебільшого — 3  роки), чи, як виняток — стажу роботи за фахом. А де вони, ті досвід і стаж, могли взятися у вчорашнього випускника, навіть перспективного, з "червоним" дипломом. Ось і доводиться надавати перевагу спеціалісту, можливо, й ледачкуватому, зате — зі  стажем.

Роботодавець нині вимогливий і підходить до претендентів на вільне робоче місце зі зрослими критеріями щодо знань, умінь та практичного досвіду. Тим часом рівень знань випускників, особливо тих, котрі оплачували своє навчання, не кажучи вже про відсутність досвіду роботи та сумління, у багатьох із них бажає бути кращим.

Так, при конкурсному підборі кадрів в обласну службі зайнятості претендентам на вакантні посади спеціалістів ми пропонуємо написати диктант з державної мови. Як не дивно, чимало з них роблять у тексті по 20–30 помилок. Витримати  конкурс, зокрема, на заміщення вакантної посади державного службовця випускникам вузів нерідко заважає і низький коефіцієнт інтелекту (ІQ), за яким визначаються, переважно, вроджені (спадкові) здібності. Замість середнього — в  межах 90–109 — рівня ІQ, претенденти на вакансії нерідко підтверджують незадовільний показник ІQ — 80–89. При конкурсному відборі працівників для роботи на посадах державних службовців в області подавали заяви дипломовані особи, ІQ котрих коливався в межах 69 і нижче, що, фактично, засвідчує розумову відсталість.

З дипломом вузу —

у кваліфіковані робітники?

Можливо, причиною невисокого рівня знань частини випускників вузів є невпевненість студентів в отриманні роботи за спеціальністю. Це викликає песимістичні настрої у їхньому середовищі та спричиняє зниження вимог до якості своєї фахової підготовки. А відсутність повноцінної практики призводить до того, що випускник не отримує необхідних навичок і, ставши до роботи, змушений оволодівати знаннями заново.

Нерідко випускник вузу, який виявився "зайвим" на ринку праці, за сприянням центру зайнятості, де він перебуває на обліку як безробітний, вдається до професійної перепідготовки. Причому, здебільшого, на робітничу професію, що користується реальним попитом у роботодавців. Скажімо, на Тернопільщині при високому рівні безробіття вкрай гостра потреба у кваліфікованих робітниках — газоелектрозварниках, ковалях, токарях, будівельниках (більшість яких  нині працює за рубежем).

Важко роботодавцю підшукати й гідних претендентів на посади майстрів, керівників відділів, здатних налагодити взаємовідносини між учасниками виробничого, технологічного чи організаційного процесів. Колишня відлагоджена система підготовки фахівців, набуття молодими спеціалістами солідного практичного досвіду, багатоступеневої практики та формування  дієвого резерву кадрів нині зруйнована, нова ж — утверджується повільно. Нині вузи та виробництва виявилися розділеними у цьому процесі. А приватні підприємства та бізнесові структури  ще  не  прониклися  розумінням  обов'язковості спрямування фінансових затрат на організацію якісної практики студентів — своїх  майбутніх спеціалістів.

Відтак випускник навчального закладу нерідко опиняється в сфері "тіньової" зайнятості, котра має значні масштаби практично в усіх регіонах держави. В  "тіньовому" секторі Тернопільщини, за наближеними до реальності підрахунками, працює понад 100 тис. осіб. Вони пристосувалися до ситуації, тут їх приваблюють відносно вищі, ніж у державному секторі, заробітки, менша зарегламентованість тощо.

Разом з тим, зайняті в "тіньовому" секторі вчорашні випускники, нерідко сповна відчувають його "переваги", коли зневажаються їхні трудові та громадянські права. Найтиповіший приклад  порушення прав людини і працівника, коли роботодавець пропонує випускникові пройти "випробувальний" термін (до 2–3 місяців), але нічого йому не платить, а потім говорить: "Ви нам не підходите". Тим часом  набирає інших легковірних  на таке "випробування".

Потерпає вчорашній випускник і від низької зарплати. Важко сподіватися на згоду випускника зайняти вакансію із зарплатою в діапазоні 200 грн., як це нерідко трапляється в області, хоча держава встановила інший мінімальний розмір. Загалом на Тернопільщині розмір середньої місячної платні продовжує залишатися одним із найнижчих в Україні. А доплати роботодавців-приватних підприємців поза відомістю (в т. зв. "конвертах"), ситуацію не поліпшують, особливо коли молода людина захворіє чи втратить роботу. Такий працівник, ставши на облік у службі зайнятості, може розраховувати лише на мінімальну суму допомоги по безробіттю.

Влада,  поки що, не в змозі покінчити з "тіньовою" зайнятістю і не лише тому, що не здатна чи не хоче цього зробити. Ліквідувати її — означає позбавити засобів існування мільйони людей, підняти хвилю суспільного невдоволення.

Система  підготовки "наука – освіта – технології" — 

стратегічне  завдання

Тернопільщина продовжує лідирувати серед "найбезробітніших" областей. Ситуація на регіональному ринку праці ускладнюється тим, що на фоні зростання потреби населення у послугах служби зайнятості, прискореними темпами зростає число безробітних мешканців села та дипломованих спеціалістів. Із понад 48 тис. безробітних жителів області, що на 1 січня 2005 р. перебували на обліку, 12,5 тис. — мали вищу та базову вищу освіту, з них 1,3 тис. випускників вищих навчальних закладів одержали диплом менше року тому. 

Всього ж за минулий рік на обліку перебувало 2699 молодих спеціалістів, 703 з яких працевлаштовані, ще 998 — знялися з обліку з різних причин. Зазвичай — це  виїзд молодих, освічених тернополян за кордон, на кращі заробітки. До речі, як показали проведені спеціалістами обласної служби зайнятості дослідження трудової міграції в нашому регіоні в 2001 році та повторно — в  2004-му, щороку в інші країни виїздить майже 50 тис. наших земляків середнього працездатного віку.

Наші ЦЗ надають випускникам, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, весь комплекс соціальних послуг. І знайти  роботу  вдається практично для кожного третього.  Відтак  останнім часом помітно знизилося молодіжне безробіття —  до 22,9% (на 01.02.2005) проти 33,2% (на аналогічну дату 2001-го).

Частину безробітних (переважно молодих) направляємо на професійне навчання та перепідготовку, а також підтримуємо їх матеріально. Енергійних і підприємливих активно залучаємо до бізнес-семінарів, допомагаємо їм визначитись із  започаткуванням власної справи.

Значні  труднощі маємо при працевлаштуванні випускників-сиріт. Адже їм, у першу чергу, необхідне житло, а більшість організацій і підприємств такої можливості не мають. Роботодавці також украй неохоче ведуть мову про виділення для молодих спеціалістів "підйомних", кредитів на будівництво чи придбання житла.

Як бачимо, проблем у працевлаштуванні випускників навчальних закладів різного рівня акредитації накопичилося чимало. З-поміж шляхів їх розв'язання є як об'єктивні, так і суб'єктивні труднощі. Заважають і завищені амбіції вчорашніх студентів, що, здебільшого, не підтверджені належним рівнем готовності зайняти посади, на які вони претендують, їхня недостатня обізнаність з особливостями регіонального ринку праці та системами оплати праці.

Потребує  свого вирішення і проблема з забезпеченням випускників першим робочим місцем. Сподіваємося, що нові можливості відкриються з 2006 року, коли набуде чинності Закон України "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю".

Уряд проголосив, що вживатиме заходів з удосконалення системи сприяння працевлаштуванню випускників ВНЗ на державному та регіональному рівнях. Але вже зараз усім зацікавленим сторонам належить вирішувати стратегічне завдання у забезпеченні інноваційного розвитку нашої держави через систему підготовки "наука — освіта — технології".

 

_______________________________

 

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ  ТА

ЕФЕКТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

 

Таке поєднання є однією з вагомих складових зближення України зі світовим співтовариством. І попри те, що наша держава останнім часом переживає бурхливе економічне зростання, вона все ще залишається однією з найбідніших та соціально неблагополучних країн Європи. Чи зможе наша країна досягти сталого економічного зростання, аби врешті-решт підвищити рівень життя своїх громадян — ось  наразі головне питання. І чи не найважливішою умовою його вирішення є забезпечення людей роботою в своїй країні, щоб наші співгромадяни не виїжджали на заробітки за кордон. Так у своїй інавгураційній промові визначив завдання наш Президент, так їх ставить і Уряд.

Тож перед державною службою зайнятості (ДСЗ) на  нинішній рік стоїть доволі непросте завдання — зменшити число наших співвітчизників, які втративши роботу, гостро відчувають своє соціальне аутсайдерство. Відтак, йдеться про підвищення ефективності роботи служби та якості соціальних послуг незайнятим громадянам, які за сприяння ДСЗ мають відчути реальну турботу держави про себе.  Це стало ключовою темою підсумкової наради в Київському обласному центрі зайнятості (КОЦЗ), що відбулася нещодавно за участі керівництва Державного центру зайнятості.

 

Здобутки — старт

для нових звершень

Безробіття було, є і буде. Це природний фон ринкових відносин. Інша справа, що безробіття повинно фіксуватися у цивілізованих рамках: у разі втрати роботи людині має бути гарантовано матеріальну підтримку, створено можливості для усвідомленого професійного вибору та підвищення власної конкурентоспроможності на ринку праці.

Як зазначив у доповіді директор КОЦЗ Василь Якобінчук, Київська область у сфері зайнятості  лідирує порівняно з іншими регіонами держави. Зміни на краще у виробничій сфері створили передумови для закріплення позитивних тенденцій на регіональному ринку праці, поліпшення результатів діяльності обласної служби зайнятості з надання послуг як пошукачам роботи, так і роботодавцям за підсумками 2004 року.

Набуває сталого розвитку  підприємництво, малий та середній бізнес, збільшується самозайнятість населення, поступово легалізується тіньовий сектор економіки.

Це підтверджує і зростання майже до 60% рівня зайнятості населення у віці 15–70 років, а показник безробіття, обчислений за методологією МОП, уперше за останні роки був нижчим за середній по державі і становив 7%.

Суттєво зросла і потреба підприємств у робочій силі, більш як на третину зменшилися обсяги вивільнення (з 5,7 до 3,6 тис. осіб), а кількість новостворених робочих місць зросла  на 8% (2104 місця). Зокрема, показник середньомісячної чисельності вакансій зріс в 1,4 разу і склав майже 5,8 тис. одиниць. І вперше число працевлаштованих на 4,2% перевищило знятих з обліку незайнятих громадян. Торік за сприяння служби зайнятості на вільні та новостворені робочі місця було працевлаштовано 29,9 тис. осіб, тобто кожного третього. Майже 2 тис. безробітних започатковували власну справу. Понад 10 тис. змогли поліпшити свій фінансовий стан, узявши участь у громадських роботах. Зменшилося й навантаження на одне вільне робоче місце  з 8 осіб у 2003 р. до 5-ти торік.

 

Соціально вразливим —

увагу й підтримку

У  центрі уваги обласної служби зайнятості й працевлаштування таких соціально вразливих верств категорій  як сільські мешканці, військовослужбовці, інваліди, жінки, молодь тощо. Зокрема, торік зменшено обсяги безробіття в сільській місцевості серед, а рівень працевлаштування жителів села зріс на 6,6 тис. осіб (на 14%).  Крім того, в звітному періоді зареєстровано майже 17 тис. договорів між фізичними особами та працівниками, тобто стільки ж створено легальних, а відтак і соціально захищених, додаткових робочих місць. А зі 119 осіб із вадами здоров'я, що звернулися торік до служби, було працевлаштовано майже кожного другого.

Торік  за сприяння служби зайнятості працевлаштовано 105 військовослужбовців — третину з тих, хто перебував на обліку, з них 52 особи вирішили стати підприємцями. Приміром, задля сприяння соціально-професійній адаптації вивільнених у зв'язку з реформуванням Збройних Сил  базовими центрами здійснювався постійний моніторинг та  оперативне оновлення бази даних військових, які підлягають звільненню і потребують допомоги в пошуку роботи; регулярне розміщення інформації щодо їх профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування;  координувалася діяльність причетних установ, укладення  відповідних  міжвідомчих угод. 

Про увагу до цих питань свідчать інформаційні куточки "Для людей з обмеженими фізичними можливостями", "Для військовослужбовців", "Від бізнес-ідеї — до власної справи", стенди з переліком "гарячих" вакансій, запрошення до участі в семінарах.

 

І  клієнт, і соціальний партнер

З  роботодавцями регіону КОЦЗ має ділові партнерські стосунки. Роботодавець для нас — і клієнт, і соціальний партнер, — говорить Василь Іванович. І вигідність такого співробітництва очевидна: ЦЗ допомагають підприємствам підбирати потрібні кадри, перенавчати людей, підвищувати рівень їхньої кваліфікації, дотувати за рахунок Фонду створення нових робочих місць. Щомісяця роботодавці забезпечуються інформацією щодо чисельності та професійного складу безробітних, які завершують профпідготовку, а також про сплату внесків до Фонду  соцстрахування на випадок безробіття, використання коштів для працевлаштування  безробітних на дотаційні робочі місця.

Співпраця  значно зміцнилася після введення в практику діяльності СЗ карток поточного і перспективного замовлення послуг, до речі, останні користуються особливим попитом. Уже торік одержано 243,5 тис. замовлень і 99% з них  виконано. Дієвими формами роботи стало й відвідування підприємств регіону керівниками та спеціалістами служби (торік — понад  11 тис. таких відвідин). У базових центрах зайнятості області створено картотеки підприємств та банки даних резюме громадян, які перебувають на обліку.

— Звичайно, цього замало, — говорить директор КОЦЗ, — тому надалі ще більше поглиблюватимемо свої зв'язки з роботодавцями. Потреба — очевидна. Та й у виграші залишаються і служба, і роботодавець.

Дієві  контакти підтримуються і з регіональною організацією Українського союзу промисловців та підприємців. До речі, завдяки проведеним торік 36 конференцій в більшості районів області створено організації роботодавців, які активно співпрацюють зі службою зайнятості. Суттєво розширено і рамки інформаційно-роз'яснювальної роботи. Зокрема, за участю підприємств, установ та організацій Київщини проведено 1717 масових заходів.

Схвально відгукувалися на нараді про результативну співпрацю з КОЦЗ і керівники регіонального об'єднання роботодавців, обласних управлінь освіти, праці та соцзахисту населення, товариства Червоного Хреста.     

 

Успіх — це, насамперед,

результат роботи над собою

Безробіття — це  витіснення людини на узбіччя соціальних інтересів. Ніхто не хоче відчути себе зайвим для рідного підприємства, залишитися без стабільного заробітку, ховати очі від дітей чи дружини. Проте така участь спіткала багатьох наших співгромадян. Хтось намагається вирішувати проблему самотужки, інші звертаються до ЦЗ. І роблять вірний вибір, бо тут можна отримати не тільки гарантовану державою матеріальну допомогу, а й направлення на роботу, опанувати новий фах чи підвищити кваліфікацію.

Приваблює клієнтів і те, що спеціалісти служби з розумінням ставляться до кожного, допомагають кваліфікованими порадами, вселяють надію. Однак навантаженню, яке лягає на плечі самих фахівців, не позаздриш:  у середньому один працівник базового ЦЗ щодня надає соціальні послуги більше сотні безробітних та майже 80 платникам внесків. Це потребувало значних зусиль і підчас призводило до психологічного "вигоряння".

Але донедавна про створення комфортних умов для роботи працівників годі було й говорити. Нині ж служба модернізується, бере на озброєння новітні технології обслуговування, все частіше районні центри зайнятості переїжджають в нові приміщення. Практично всі центри повністю комп'ютеризовані, максимально зручні як для клієнтів (просторий зал для спілкування з клієнтами, великі стенди, безліч інформаційних буклетів, дитячі кімнати, можливість проконсультуватися з психологом), так і для самих працівників. І директор КОЦЗ Василь Якобінчук переконаний: це дозволило не лише краще організувати роботу самих працівників, а й виключити вірогідність черг і звести до мінімуму час перебування людини у статусі безробітного.

Але головна умова підвищення результатів діяльності та якості послуг — у професійному зростанні керівників і спеціалістів базових центрів зайнятості, зокрема в оволодінні новітніми технологіями  та  їх ефективному  використанні в роботі. Тоді все, в що вкладаються  кошти та людська праця, буде давати віддачу, приносити користь і громадянам, і державі.

Безперечно,  успіх   у  будь-якій справі дається нелегко, що, врешті, цілком закономірно. Як  кажуть, хочеш мати результат — не лінуйся, працюй над собою. Тим більше, коли для цього, як наголосив директор ДЦЗ Володимир Галицький, створено всі умови. 

І сьогодні формула успіху кожного керівника, спеціаліста — у вмілому поєднанні ефективного менеджменту, знанні новітніх технологій, професіоналізмі, ретельному пошуку шляхів, які сприятимуть примноженню  здобутого.

 

Мирослава ТАЛАН

 

 

                      

______________________________________

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ:

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТІ

 

доповідь на міжнародній науково-практичній конференції

"Державне управління в сфері ринку праці та зайнятості населення",

Київ ІПК ДСЗУ 27 січня 2005 р.

 

Юрій МАРШАВІН, канд. іст. наук, доц.,

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України

 

Проблема регулювання ринку праці тісно пов'язана з визначенням доцільності і можливості державного впливу на економіку взагалі. Згідно з основними положеннями класичної економічної теорії ринковій економіці завдяки властивим їй внутрішнім силам притаманна повна зайнятість, яка досягається "автоматично". Тому державне втручання в її функціонування недоцільне. Але велика економічна депресія кінця 20-х — початку 30-х років ХХ століття показала, що можлива ситуація, коли безробіття досягає величезних масштабів і триває досить довго. Саме в цих умовах виникла кейнсіанська економічна теорія, яка на відміну від класичної теорії, визнає необхідним здійснення державної стабілізаційної політики.

Центральною проблемою аналізу Дж. Кейнс зробив саме зайнятість і як кінцеве завдання — з'ясування "чим визначається справжня зайнятість наявних ресурсів" [1, с. 12, 341]. Він доводить, що головною причиною падіння рівня зайнятості є зниження сукупного попиту, для збільшення якого і потрібне державне втручання в економіку [1, с. 30, 315, 346]. Правоту кейнсіанської точки зору продемонстрував не тільки досвід виходу США з економічної депресії, а й подальша економічна практика багатьох країн з ринковою економікою.

Можливість і доцільність державного втручання в функціонування ринкової економічної системи цілком поширюється і на її складову — ринок праці. У сучасній вітчизняній економічній літературі дана точка зору не піддається сумніву, а проблема державного регулювання ринку праці й зайнятості перебуває під пильною увагою дослідників. Різноманітні її аспекти розглядалися українськими економістами С. Бандуром, Е. Лібановою, І. Петровою, Т. Заяць, Г. Купаловою. Проте певні аспекти цієї багатограної проблеми ще недостатньо вивчені. Йдеться, зокрема, про закономірності функціонування, методи (засоби, інструменти) регулювання, їх зміст, взаємозв'язок. Недостатньо вивчалася така проблема, як інституційні засоби регулювання ринку праці. Більш глибокого теоретичного аналізу потребує механізм забезпечення збалансованості, послідовності застосування різноманітних засобів державного регулювання зайнятості, іхнього взаємозв'язку.

Розгляд цієї проблеми має не тільки суто теоретичне, а ще й велике практичне значення. В Україні настав новий етап ринкових перетворень, розвитку державного управління та інституційного облаштування економіки, включаючи ринок праці, що неможливе без участі наукової громадськості. Теоретичний аналіз різноманітних аспектів державного регулювання ринку праці матиме велику практичну користь і допоможе вдосконалити систему регулювання ринку праці і зайнятості, уникнути помилок.

Метою даної статті є визначення основних напрямів удосконалення механізму економічного регулювання зайнятості населення та інституційного облаштування сучасного ринку праці України, розробка пропозицій щодо змісту та структури системи державного регулювання ринку праці.

На чому ґрунтується механізм економічного регулювання? Відповідно до основних положень сучасних економічних теорій обсяг зайнятості формується під впливом взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції [2, с. 176–189]. У разі їх взаємодії настає ситуація, за якої вони зрівнюються (на графіку криві сукупного попиту і сукупної пропозиції перетинаються), настає рівновага (досягаються рівноважні ціна і обсяг зайнятості). На графіку точка перетину цих кривих (рівноважна точка) визначає рівноважний рівень цін Р, рівноважний реальний обсяг національного виробництва Q і рівноважний обсяг зайнятості Е. Але, як вважають сучасні прихильники кейнсіанської економічної теорії, сукупному попиту притаманна властивість до зміни під впливом нецінових факторів [2, с. 178]. До таких нецінових факторів, що можуть вплинути на зміну сукупного попиту , належать зміни у споживчих витратах населення, інвестиційних витратах фірм, державних витратах на закупівлю суспільних благ та витратах на чистий експорт. У графічному вигляді відбудеться зсув кривої сукупного попиту. Коли вона посунеться праворуч при тому самому рівні цін, то це ілюструватиме збільшення сукупного попиту, що супроводжується збільшенням реального обсягу національного виробництва, який готові купити всі споживачі, а отже підвищенням рівня зайнятості. І навпаки: її зсув ліворуч за інших рівних умов свідчитиме про зменшення сукупного попиту, а отже, про зниження рівня зайнятості.

В цьому контексті однією з найгостріших проблем у нашій країні є надзвичайно низький рівень заробітної плати, який певною мірою пояснюється позицією ряду вчених і урядовців. Виходячи з постулатів монетаристської макроекономічної теорії, вони вважають, що підвищення заробітної плати викличе розкручування спіралі "ціни – заробітна плата" і посилення інфляції. Але, як справедливо вважають представники інших наукових шкіл і течій, в умовах значного недовикористання виробничих потужностей та робочої сили підвищення зарплати зазвичай не супроводжується зростанням темпів інфляції [2, с. 350–361]. До того ж, треба мати на увазі, що рівень зарплати має певний "запас міцності" — фактично під час проведення економічних реформ темпи зростання зарплати не перевищували темпи росту ВВП. Тому потрібна кардинальна зміна державної політики щодо регулювання оплати праці (перш за все через механізм підвищення мінімальної зарплати і оплати праці в бюджетній сфері).

Важливим засобом регулювання ринку праці є інвестиції, які мають два рівня впливу на забезпечення зайнятості населення. На першому рівні інвестиції розглядаються як частка (причому найдинамічніша і найвагоміша) загальних витрат, яка впливає на формування сукупного попиту і визначає передумови формування кількісного та якісного складу робочих місць на підприємствах і в галузях, що створюють засоби виробництва. Тобто інвестиційні витрати безпосередньо й відразу впливають на обсяг зайнятості населення. Другий рівень їх впливу на зайнятість полягає у створенні нових та модернізації діючих робочих місць за допомогою обладнання, інших засобів виробництва, що створюються внаслідок першого рівня впливу. Тобто сьогоднішні інвестиції формують кількісні і якісні характеристики (капіталоозброєність, продуктивність тощо) завтрашніх робочих місць і визначатимуть попит на робочу силу в перспективі.

Важливим фактором інвестиційної активності є ставки відсотку за позичками, які в нашій країні залишаються надмірно високими, що передусім зумовлене недостатністю грошових ресурсів і великими ризиками при кредитуванні. Для збільшення пропозиції грошей слід активніше використовувати кошти (заощадження) населення, які з року в рік зростають, недержавні пенсійні та пайові фонди, які залучатимуть кошти населення. З огляду на це потрібні підвищення надійності вкладів населення в комерційних банках і розвиток системи їх страхування.

Невід'ємною складовою системи регулювання ринку праці має стати спрямованість зовнішньо-економічної політики не просто на підтримку вітчизняного виробника (стимулювання експорту товарів і послуг), а насамперед продукції кінцевого споживання, високотехнологічних товарів. Протекціоністські заходи мають  застосовуватися перш за все щодо імпорту тих товарів, які за якістю і кількістю можуть конкурувати на зовнішньому ринку і на які відсутня монополія на внутрішньому ринку України.

Важливе місце серед економічних важелів регулювання ринку праці належить податковій системі. Податки впливають на обсяг споживчих витрат домогосподарств, інвестицій, чистого експорту, які зростають при зниженні податкового тиску. До того ж слід погодитися з ученими — прихильниками теорії економіки пропозиції стосовно того, що зниження податків впливає не тільки на збільшення сукупного попиту, але й на піднесення пропозиції таких факторів виробництва, як підприємництво і робоча сила, що в кінцевому підсумку збільшує зайнятість [2, с. 357]. На жаль, в Україні протягом перших дванадцяти років здійснення економічних реформ податковий тягар посилювався. Незважаючи на численні, можна навіть сказати — масові рекомендації науковців, що лунали весь цей час, урядовці, не розуміючи складної залежності бюджетних надходжень від системи оподаткування, надмірно збільшували податковий тиск. І тільки після позитивного прикладу реформування податкової системи Російської Федерації ставка оподаткування прибутку в нашій країні була знижена. Але й тепер податкова система залишається важкою, надзвичайно складною і незрозумілою для платників, про що свідчить, зокрема, занадто велика тіньова економіка. Найбільше проблем викликає податок на додану вартість, який не має жодного відношення до цієї вартості. З точки зору автора, необхідно за прикладом європейських країн спрощувати податкову систему через перехід на пряме оподаткування сукупного валового прибутку сім'ї з урахуванням всіх його джерел. Це дасть змогу уникнути подвійного оподаткування, спростити нарахування податків, яке ведеться не на проміжних стадіях одержання прибутку, а на кінцевій стадії, обмежити всевладдя податкових чиновників. У підсумку це спричинить, по-перше, зростання сукупного попиту, по-друге, збільшення сукупної пропозиції, насамперед через посилення мотивації до праці шукачів роботи, до бізнесу — підприємців.

Як відомо, криві сукупного попиту і сукупної пропозиції, зміщуючись під впливом нецінових факторів, можуть перетнутися на одному з трьох сегментів сукупної пропозиції — кейнсіанському (майже горизонтальному), проміжному (висхідному) і класичному (майже вертикальному) (див. рисунок). Коли початкову сукупну пропозицію відбиває крива AS, а початковий сукупний попит — крива AD1, рівновага досягається за рівня цін P1 і зайнятості E1. Якщо криві AD і AS перетинаються на кейнсіанському (майже горизонтальному) відрізку кривої AS (рисунок а), коли не використовується велика кількість виробничих потужностей і робочої сили, то збільшення сукупного попиту від AD1 до AD2 спричинить незначне підвищення цін — від P1 до P2, але дасть вагомий приріст рівня зайнятості від E1 до Е2. Головною причиною цього є те, що задовольнити збільшений сукупний попит (наростити обсяги виробництва) в цій ситуації можливо без значного підвищення цін, оскільки введення у виробництво потужностей, які простоюють, вигідне навіть за наявних цін.

 

Рівень зайнятості як результат

зміни сукупного попиту

З урахуванням викладеного фундаментальним питанням є визначення ділянки, на якій економіка перебуває в конкретний період. Це складне і поки що методологічно не вирішене завдання. Але якщо припустити, що в поточний момент стан економіки відповідає кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції (рисунок а), то збільшення сукупного попиту матиме величезний ефект: за незначної інфляції буде досягнуте помітне збільшення реального обсягу виробництва й рівня зайнятості.

Якщо ж погодитися з тим, що стан вітчизняної економіки відповідає нині класичному відрізку кривої сукупної пропозиції, коли виробничі потужності й робоча сила використовуються цілком (або майже цілком), то навіть невелике збільшення сукупного попиту від AD1 до AD2 (рисунок в) спричинить значне зростання рівня цін (від P1 до P2) і майже не відіб'ється на розширенні реального обсягу національного виробництва й підвищенні рівня зайнятості. Пояснюється це насамперед тим, що економіка вже не може відповісти пропорційним збільшенням сукупної пропозиції на зростання сукупного попиту. Тобто в цій економічній ситуації збільшення сукупного попиту дасть майже непомітний приріст обсягу національного виробництва і рівня зайнятості, але спричинить різкий скачок цін.

Аналіз динаміки основних макроекономічних показників — ВВП, інвестицій, зарплати, чистого експорту — дозволяють автору зробити висновок про те, що скоріш за все поточна економічна ситуація відповідає проміжному (висхідному) відрізку кривої сукупної пропозиції (рисунок б). За цих умов для задоволення підвищеного сукупного попиту (від AD1 до AD2) фірми повинні збільшувати обсяги виробництва, а отже, втягувати у виробничий процес додаткові ресурси, у тому числі робочу силу, що приведе до піднесення рівня зайнятості (до E2). Але оскільки потужностей, що простоюють, на проміжному відрізку кривій набагато менше, ніж під час кризи, безробіття скоротилося, а в деяких галузях і регіонах досягнуто повної або майже повної зайнятості, то введення на вже цілком завантажених підприємствах нових потужностей, залучення нових працівників збільшать витрати виробництва, а звідси — підвищаться ціни на кінцеві товари й послуги (до Р2). Однак темпи інфляції збільшаться в меншій пропорції, ніж на класичній ділянці сукупної пропозиції.

Таким чином, якщо в період економічного спаду (коли економіка відповідає кейнсіанській ділянці кривої сукупної пропозиції на графіку) завдання держави з точки зору розширення зайнятості є зрозумілим: збільшення сукупного попиту шляхом піднесення однієї або декількох елементів сукупних витрат, — то в нинішній ситуації ця позиція не є очевидною і такою однозначною. Саме на цьому етапі вперше за останнє десятиріччя слід очікувати прояв закономірності, яку віддзеркалює крива Філліпса, коли зниження безробіття супроводжуватиметься збільшенням темпів інфляції. Сподіватися на зменшення цих темпів при зростанні рівня зайнятості — повна утопія. І все ж таки автор стверджує, що піднесення всіх складових сукупного попиту, перш за все інвестицій і зарплати, є не тільки доцільним, а й необхідним. Це дозволить при невеликих темпах інфляції розширити обсяг зайнятості — основу економічного піднесення держави і добробуту народу. Інфляція, якщо її темпи утримувати у безпечних межах, стане прийнятною ціною цього піднесення.

Розширення продуктивної зайнятості має стати найвищим пріоритетом суспільства, оскільки саме вона визначає стан економіки в цілому, всі складові економічного піднесення і головне — добробут нації: працівників — через підвищення заробітної плати, підприємців — через зростання підприємницького доходу, пенсіонерів, інвалідів, безробітних тощо — через збільшення наповнення бюджетів і цільових соціальних фондів. З огляду на це не можна погодитися з підходом деяких політиків, науковців і урядовців, відповідно до якого відносини зайнятості є пасивно залежними від стану економіки і тому мають бути залежно-похідними в системі соціально-економічних пріоритетів.

Отже, економічна підсистема регулювання ринку праці включає методи державного впливу на обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції і спрямована на збереження і створення робочих місць, їх удосконалення. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів), за допомогою яких відбувається зміна компонентів сукупного попиту і сукупної пропозиції. До них належать система оплати праці, інвестиційна політика, податкова політика, кредитно-грошова політика, регуляторна політика щодо підприємництва, експортно-імпортна політика тощо.

Аналіз показує, що макроекономічне регулювання ринку праці часто не досягає мети, зокрема тому, що ринок праці перебуває під впливом великої кількості факторів соціального, соціально-культурного і соціально-психологічного характеру. Через те суб'єкти ринку, передусім наймані працівники й підприємці, часто поводяться непередбачувано, або, з точки зору класичної економічної теорії, нераціонально щодо забезпечення своїх інтересів. Тому останнім часом у західних країнах ці перешкоди долаються значною мірою завдяки створенню нових й вдосконаленню існуючих інститутів ринку праці. Взагалі їхня роль полягає, по-перше, у забезпеченні необхідної спрямованості і належних пропорцій використання економічних методів, наданні справді активного характеру політиці зайнятості, по-друге, у використанні спеціальних засобів сприяння підбору громадянами підходящої роботи на існуючі робочі місця, підвищення їх конкурентоспроможності, по-третє, в об'єднанні всіх компонентів регулювання в струнку систему.

У нашій країні багато зроблено в інституціональному облаштуванні ринку праці. Сформовано законодавство про зайнятість населення, створено інфраструктуру сприяння зайнятості, діють системи професійної орієнтації та професійного навчання безробітних, впроваджено соціальне страхування на випадок безробіття, що сприяло передачі частки управлінських функцій у сфері зайнятості і соціального захисту безробітних від держави до соціальних партнерів. Але поширення таких негативних процесів, як великі масштаби нерегламентованої праці, катастрофічно низький розмір заробітної плати, велика чисельність довготривалих безробітних, пасивність частини незайнятих громадян у пошуках роботи, випадки порушення правил прийому на роботу і звільнення свідчать про необхідність удосконалення інституційного забезпечення ринку праці.

Потребує вдосконалення правовий механізм сприяння зайнятості населення. Йдеться про правові норми, які б регламентували дії держави щодо використання загальноекономічних регуляторів попиту на робочу силу, поєднували, як зазначалося, інвестиційну, кредитно-грошову, зовнішньоекономічну, податкову і бюджетну політику з політикою зайнятості3, визначали б відповідальність за недостатню ефективність заходів при зростанні безробіття.

Потребують посилення також правові норми, спрямовані на підвищення активності в пошуку роботи самих безробітних, сприяння громадянам у підборі підходящої роботи й підвищення їх конкурентоспроможності. Йдеться про забезпечення суб'єктів ринку праці інформацією про вакантні робочі місця і про осіб, які шукають роботу; навчання безробітних, працевлаштуванню яких заважає брак навичок з пошуку роботи, потрібних прийомів і методів; створення для людей, які шукають роботу, можливості одержати послуги з професійної орієнтації і професійної освіти; активізацію зусиль у пошуку роботи і підготовці до нової роботи тих безробітних, які не проявляють необхідної активності, а можливо, взагалі опустили руки.

Найважливішою складовою інституційної підсистеми регулювання ринку праці є соціальне партнерство, потенціал якого в Україні використовується не повною мірою. На місцевому рівні воно майже відсутнє і не сприяє об'єднанню зусиль місцевих органів влади, підприємств, профспілок, центрів зайнятості у розв'язанні конкретних проблем зайнятості населення. Зокрема, йдеться про залучення безробітних до самозайнятості шляхом створення сприятливих умов для їх реєстрації як підприємців, мікрокредитування, участі в діяльності бізнес — центрів і бізнес — інкубаторів.

На місцевому рівні доцільно впровадити систему оперативного реагування на групове (від трьох і більше працівників) вивільнення — вжиття інтенсивних попереджувальних заходів, поки громадяни ще працюють (відразу після надходження відомостей про скорочення штатів).

Ця система має включати ознайомлення працівників, які підлягають вивільненню, з інформацією центрів зайнятості про вакансії, що є на інших підприємствах, одержання консультації психологів, участь у семінарах з техніки пошуку вакансій, заходи з підвищення кваліфікації і перекваліфікації. Усе це, по-перше, прискорить працевлаштування, по-друге, зменшить психологічний стрес і знизить моральний дискомфорт працівників.

Підвищенню ефективності пошуку громадянами роботи в Україні сприяє впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи служби зайнятості 4, що за допомогою Internet-технологій, загальної мережі забезпечуватиме створення загальнонаціонального банку даних про вакансії та осіб, які шукають роботу, доступ до даної інформації безробітних і роботодавців. У зв'язку з автоматизацією функцій статистики, нарахування допомоги по безробіттю, оформлення багатоманітних формулярів спеціалісти центрів зможуть приділяти більше уваги і ефективніше допомагати клієнтам.

Важливим елементом інституційної підсистеми регулювання ринку праці є професійне навчання безробітних, яке щорічно проходять 150–180 тис. осіб, із яких працевлаштовується понад 70%. Подальше підвищення ефективності навчання, перш за все з точки зору працевлаштування безробітних, неможливе без прогнозування професій і спеціальностей, що матимуть попит на ринку праці. На наш погляд, необхідно створити державну систему моніторингу й прогнозування розвитку професій на базі навчальних закладів, міністерств праці та соціальної політики, освіти і науки, центрів зайнятості. Її ядром стане державна служба зайнятості, спеціалісти якої, систематично й професійно спілкуючись з роботодавцями і кадровими службами підприємств щодо поточного і перспективного попиту на тих чи інших фахівців, збирали б інформацію про професійно- кваліфікаційну структуру, фахові характеристики працівників, поточні й перспективні потреби в робочій силі. Узагальнена інформація дозволить вести підготовку працівників з урахуванням не тільки поточного, але й майбутнього попиту на ринку праці.

Для підвищення ефективності навчання саме безробітних необхідно застосувати новітні навчальні технології, що враховують особливості цієї категорії громадян — певний життєвий і професійний досвід, знижені можливості опанування новими знаннями і вміннями, що характерне для дорослих, а також стан певного стресу, в якому перебуває більшість безробітних.

Важливим елементом інституційної підсистеми регулювання ринку праці є вдосконалення діяльності державної служби зайнятості. Перш за все йдеться про оптимізацію її організації і структури. Світовий досвід показує, що підвищення ефективності роботи центрів зайнятості можна досягти за рахунок скорочення адміністративно-управлінських витрат, концентрації спеціалістів, обладнання й коштів у потужних центрах. Якщо не відкривати центри в районах і містах з низьким рівнем безробіття, то можна створити один більш-менш великий центр на місто або групу районів. В інших районах і населених пунктах відкриваються філії або інформаційні центри — "магазини вакансій", в яких працюватиме один–два консультанти, що надаватимуть клієнтам інформацію про вакансії і шукачів роботи, вноситимуть на прохання громадян і роботодавців їхні запити й потреби до загального банку даних. Реєстрація безробітних, надання всіх передбачених законодавством послуг здійснюватимуться у великих міських і міжрайонних центрах зайнятості.

Отже, інституційна підсистема регулювання ринку праці сприяє працевлаштуванню безробітних на підходящі робочі місця, створені в результаті використання економічної підсистеми, а також забезпечує єдність всієї системи регулювання ринку праці, спрямованої на досягнення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. Причому створення цієї підсистеми — справа держави, без якої цей процес триватиме занадто довго. На доцільність цього вказує, зокрема, закордонний досвід. Навіть американські вчені, незважаючи на традиційне упереджене ставлення до посилення ролі держави в економічному житті, вважають, що "держава має проявляти ініціативу у створенні інститутів" [4, с. 18].

Таким чином, система регулювання ринку праці і зайнятості пов'язує між собою і впорядковує велику кількість регулюючих елементів двох її підсистем — економічної й інституційної, які мають різну природу й різні функції, але водночас визначаються змістом державної політики зайнятості.

 

Література

1. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Гелиос АРМ, 1999. — 352 с.

2. Макконнелл К. Р. , Брю С. А. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т. — Т. 1. Пер. с англ. — М., 1992. — 399 с.

3. Оболенський О. Теорія системного підходу в державному управлінні //Вісн. Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. — 1996. — №3. — С.151–158.

4. Интриллигатор М. Реформа российской экономики: роль институтов // Экономика и мат. методы. — 1997. — Т.33. —Вып. 3.

_________________________________________

ГОТУЄТЬСЯ  ЧЕРГОВА  ЗМІНА 

ДО  ДЕРЖАВНОГО КЛАСИФІКАТОРА

ДК 003-95 "КЛАСИФІКАТОР ПРОФЕСІЙ"

 

Оскільки  журнал "Соціальний захист" є спеціалізованим у державі виданням сфери праці та соціальної політики надаємо йому інформацію щодо підготовки чергової зміни до Класифікатора професій (далі — КП). Проект Зміни №6 до КП нині проходить державну експертизу у Держспоживстандарті України, після чого останнім її буде затверджено і надруковано у покажчику "Стандарти" та засобах масової інформації Мінпраці України, у відповідності до згаданого вище Положення (сподіваємося, що це відбудеться у І півріччі п.р.). Виходячи з викладеного, відразу ж нагадую читачам, що мова йтиме про проектні, а не чинні назви професій.

 

Сергій МЕЛЬНИК, канд. екон. наук,

директор НДІ СТВ Мінпраці України,

м. Луганськ

 

Зміни та доповнення були зініційовані 42 Користувачами (центральними органами виконавчої влади, фондами, об'єднаннями роботодавців та профспілок, в т.ч. Мін'юстом, Мінпромполітики, Мінагрополітики, Мінпраці, Мінекономіки, МВС, Мінохорони навколишнього природного середовища, МОЗ, Держкомлісгоспом, Держбудом, Держтурадміністрацією України) тощо.

Після проведеної НДІ СТВ  експертизи зініційовані  Користувачами зміни  та доповнення до КП функціонально розподілилися  таким чином:

• вилучено застарілі та укрупнено існуючі  роботи (професії) внаслідок змін у технології, організації виробництва, праці або управління — 19 позицій;

• уточнено окремі коди та професійні назви робіт (назви професій) відповідно до завдань та обов'язків, що виконуються працівниками — 33 позиції;

• змінено існуючі професійні назви робіт (приведено до міжнародних стандартів, враховано законодавчо-правові норми, виправлено технічні помилки, деталізовано професійні назви робіт) —     30 позицій;

• введено назви робіт (професій), пов'язані з освоєнням нових сфер діяльності, інтегруванням та диференціацією професійних назв робіт, ратифікацією конвенцій МОП тощо — 310 позицій;

• скасовано (змінено, включено) класифікаційні угрупування до розділу "Класифікація професій" — 53 позиції;

• доповнено "Вступну частину" та "Описання розділів Класифікації професій".

Внесення до КП 310 нових назв професій та професійних назв робіт за укрупненими напрямами обумовлено:

• змінами в економіці — 20 позицій (6,5%);

• зміною законодавчо-правових норм — 109 позицій (35,2%);

• складністю виконуваних робіт, застосуванням новітніх технологій — 8 позицій (2,6%);

• специфікою професій — 8 позицій (2,6%);

• "розведенням" професії за рівнями кваліфікації — 19 позицій (6,2%);

• зміною коду КП — 8 позицій (2,6%);

• специфіки галузі — 43 позиції (13,9%);

• міжнародного досвіду та вимог міжнародних професійно-класифікаційних стандартів — 52 позиції (16,8%);

• змін у сфері освіти — 40 позицій (12,6%);

• виправлення технічних помилок — 3 позиції (1%);

За видами робіт та видами економічної діяльності нові професії та професійні назви робіт розподілилися наступним чином:

• сільське, водне, лісове та рибне господарство — 55 позицій (17,7%);

• охорона навколишнього середовища, безпека життєдіяльності тощо — 50 позицій (16,1%);

• освіта, наука та охорона здоров'я — 32 позиції (10,3%);

• торгівля, сфера послуг населенню — 29 позицій  (9,4%);

• транспорт та зв'язок, засоби інформації — 23 позиції (7,4%);

• загальні (наскрізні) професії для більшості видів діяльності — 22 позиції (7,1%);

• державне, громадське, корпоративне управління та соціальний захист — 22 позиції (7,1%);

• сфера юриспруденції — 17 позицій (5,5%);

• будівництво — 16 позицій або 5,2%;

• промисловість та житлово-комунальне господарство — 14 позицій (4,5%);

• культура та мистецтво — 9 позицій (2,9%);

• інші види економічної діяльності — 21 позиція (6,8%).

  Безпосередню інформацію щодо проекту Зміни №6 можна згрупувати в складові:

• в описі 7 та 8 розділів припускається, що "для деяких професій, пов'язаних із виконанням робіт високої кваліфікації, потрібна кваліфікація молодшого спеціаліста". Цей підхід, з нашої точки зору, дозволить ВНЗ, коледжам та вищим ПТУ без порушення вимог європейських освітніх стандартів готувати кадри за проміжним, перехідним освітньо-кваліфікаційним рівнем;

• в розділі "Класифікація професій" передбачається: скасувати одну групу назв професій; змінити назву 14 групам та підкласам, 1 класу та 1 підрозділу  професій; включити 24 нових  групи та підкласи, 9 класів, 3 підрозділи, в т.ч. такі як, наприклад, "Менеджери (управителі) в роздрібній торгівлі побутовими товарами", "Укрупнені професійні назви кваліфікованих робітників" (за видами економічної діяльності — 16 позицій);

• професії, що скасовуються (змінюють назву) не виключаються з КП, тобто зміни стосуються лише виправлення кодів (за процедурою треба спочатку виключити, а потім включити професію з новим кодом) і врахування деталізації та правопису назви (наприклад, "Соціальний інспектор" — на "Державний соціальний інспектор", "Різальник по дереву та бересті" — на "Різьбяр по дереву та бересті") тощо;

• з-поміж 310 нових професій та професійних назв робіт, які передбачається включити до КП, 86 (27,7%) професій припадає на  розділ 1 "Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)", 91 (29,3%) — на  розділ 2 "Професіонали", 65 (21%) — на  розділ 3 "Фахівці", 16  — на  розділ 4 "Технічні службовці", 15  — на  розділ 5 "Робітники сфери торгівлі та побутових послуг", 2 — на розділ 6 "Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства", 16 — на  розділ 7 "Кваліфіковані робітники з інструментом", 18 — на  розділ 8 "Оператори та складальники устаткування і машин", 1 — на  розділ 9 "Найпростіші професії".

Читачам, мабуть, буде цікаво дізнатися й про заплановане введення до КП наступних новацій:

а) з-поміж "керівних" професійних назв робіт (посад): "Директор виконавчий", "Директор фінансовий", "Ресторатор", "Енергоменеджер", "Менеджер (управитель) в торгівлі транспортними засобами", ще 5 менеджерів в оптовій та роздрібній торгівлі, "Секретар корпоративний";

б) з-поміж професіоналів широке застосування матимуть: "Програміст (баз даних)", "Експерт технічний з промислової безпеки", "Інженер з інвентаризації нерухомого майна", "Інженер з профілактичних робіт", "Інженер з техногенно-екологічної безпеки", "Аналітик систем (крім комп'ютерів)", "Експерт з екології", "Консультант з податків і зборів", "Страховий експерт з охорони праці", "Професіонал — організатор торгівлі на ринку цінних паперів", "Професіонал з ведення реєстру власників іменних цінних паперів", "Експерт з питань інтелектуальної власності", "Аналітик консолідованої інформації". Серед галузевих "нових" професіоналів можна виділити групу професій: сфери перукарського мистецтва ("Дизайнер із зачісок", "Стильмейкер", "Дизайнер з візажу", "Професіонал з перукарського мистецтва і декоративної косметики" тощо);

в) у сфері регіонального управління: "Фахівець з управління природокористуванням", "Фахівець з розміщення продуктивних сил та регіональної економіки" тощо); сфери сільського, лісового, водного господарства та риборозведення ("Фахівець з ландшафтного дизайну", "Дослідник з аквакультури", "Професіонал з іхтіології та рибництва" тощо);

г) загальними (наскрізними) є: "Технік-електрик", "Фахівець з технічної експертизи", "Технік-еколог", "Марчендайзер", "Конторський службовець (страхування)", "Фахівець з інтерв'ювання", "Технік з інвентаризації нерухомого майна", "Організатор природокористування";

д) до  технічних службовців (згідно з вимогами міжнародних професійних класифікацій) передбачається включити 13 різновидів конторських службовців за такими видами економічної діяльності (робіт) як: аудит, цінні папери, статистика, кредит, інвестиції, реєстрація та облік, складське господарство, постачання, планування виробництва, перевезення вантажів, подорожі, інформація, недержавні установи юриспруденції;

ж) з-поміж робітничих професій (розділи 6–9 КП) доречно зосередити увагу на таких як: "Сомельє", "Кондуктор громадського транспорту", "Вимірювач об'єктів нерухомого майна", "Провідник" (за видами туризму), "Демонстратор товарів (рекламна діяльність)", "Садівник" (біля будинку), 5 видів дегустаторів, укрупнені професії у будівництві ("Деревообробник будівельний", "Опоряджувальник будівельний", "Монтажник будівельний", "Машиніст підіймально-транспортних машин") та промисловості ("Слюсар-електрик з обслуговування та ремонту електроустаткування" (портового, суднового тощо), "Механік з обслуговування та монтажу електроустаткування (судновий)", "Локсмайстер".

____________________________________________

ПРОФЕСІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ

ЯК  МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОЇ 

ІНТЕГРАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

 

Про деякі проблеми формування банку даних

осіб з особливими потребами

 

 

 

 

Микола АВРАМЕНКО

директор Всеукраїнського центру професійної  реабілітації інвалідів Міністерства праці

та соціальної політики України,

канд. мед. Наук

 

У "Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів", затверджених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 48/96 і виданих в 2004 році в Україні, процес реабілітації інвалідів визначено як "широке коло заходів і діяльності від початкової та більш загальної реабілітації до цілеспрямованої діяльності, наприклад, відновлення професійної працездатності".

Діюча в Україні з 2001 року Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, а також ратифікована Україною Конвенція МОП №159 заклали підвалини створення і передумови розбудови в нашій державі нової галузі знань і нового напрямку соціальної політики держави — професійної реабілітації людей з інвалідністю. Зрозуміло, що всі без винятку заходи реабілітаційного характеру, тим більше, якщо вони стосуються інвалідів, повинні бути науково обґрунтованими і систематизовані за принципами пріоритетності, адекватності і послідовності. Тобто людина з інвалідністю, яка потребує професійної реабілітації і бажає працювати за набутою робітничою професією, має  (звичайно ж, за її згодою) отримувати якісні і послідовні реабілітаційні послуги задля гарантованої зайнятості та конкурентоспроможності як на відкритому ринку праці, так і на спеціалізованих підприємствах за принципом "інвалід — рівний серед рівних".

На сьогодні в Україні склалася унікальна ситуація, коли, з одного боку, основні принципи і засади політики МОП щодо професійної реабілітації і зайнятості інвалідів, а з іншого — створення  і цілеспрямована діяльність центрів профреабілітації інвалідів за активної позиції відповідних громадських організацій та дієвої допомоги МОП (відповідний досвід і певні здобутки вже є), прямо кореспондуються із засадами розділу щодо соціального захисту населення Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям". У цьому сенсі становлення в Україні системи професійної реабілітації інвалідів, створення мережі відповідних центрів прямо відповідають вимозі "підвищення якості соціальних послуг для наближення їх до європейського рівня та розширення кола надавачів таких послуг".

Як відомо, професійна реабілітація людей з інвалідністю включає: медико-соціальну експертизу, професійну орієнтацію, підготовку (навчання) інвалідів до професійної праці, підготовку виробництва до використання праці інваліда та заходи щодо його працевлаштування, динамічне спостереження і контроль за раціональністю працевлаштування, успішністю соціально-трудової адаптації інваліда та заходи по соціально-трудовій адаптації інваліда на виробництві. Всі ці складові мають бути взаємопов'язані та "працювати" системно і послідовно.

Перш за все, необхідно створити в Україні єдиний державний (а відтак — достовірний) комп'ютерний банк даних інвалідів (КБДІ), які потребують професійної реабілітації, можуть і бажають працювати. Методичні підходи до формування КБДІ ґрунтовно опрацьовано в статті старшого наукового співробітника НДІ праці та зайнятості населення Мінпраці та НАНУ К.П.Бондарчук ("Соціальний захист", 12/2004). В цьому ж інституті під керівництвом директора Т. М. Кір'ян в 2004 році проведено фундаментальне наукове дослідження "Створення системи моніторингу щодо забезпечення зайнятості осіб з обмеженими можливостями" з обґрунтуванням системного підходу щодо створення КБДІ. За результатами дослідження також розроблено організаційно-технічну схему та інформаційну систему забезпечення моніторингу реабілітації та зайнятості інвалідів, що слугуватиме створенню і входженню в єдину інформаційну систему обліку інвалідів. Трирічний досвід роботи Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів (ВЦПРІ), провідної державної соціальної установи в цій галузі, показав, що головними учасниками створення КБДІ на місцях мають стати місцеві МСЕК, управління праці і соціального захисту населення (УПСЗН) та центри зайнятості (ЦЗ). Їх взаємодію детально і кваліфіковано викладено в зазначеній вище статті.

Безумовно, МСЕК повинні мати в своєму складі фахівців з профорієнтації, здатних кваліфіковано визначити і рекомендувати інвалідам конкретні професії, а також спеціалістів-реабілітологів, (яких, на жаль, ще не готують українські медичні вищі навчальні заклади і яких навіть немає в Номенклатурі лікарських спеціальностей (наказ МОЗ України від 19.12.1997р. №359)).

Потребує удосконалення й сама  індивідуальна програма реабілітації (ІПР) як за формою складання, так і за змістом. МСЕК зобов'язані  в обов'язковому порядку розробляти для кожного інваліда ІПР, що є квінтесенцією всього реабілітаційного процесу і повинна послідовно визначати комплекс оптимальних реабілітаційних заходів, закінчуючи рекомендацією інваліду конкретної робітничої професії з урахуванням попиту місцевого ринку праці (чи виконувати надомну роботу або започатковувати власну справу). ІПР не повинна бути простою формальністю з "галочками" в графах, а програмою соціального відродження інваліда з обов'язковим контролем її виконання.

Підтримуючи викладену в статті пропозицію автора про складання фахівцями УПСЗН персональної  картки інваліда щодо професійного вибору, пропонуємо додати ще один пункт (графу) відносно потреби і бажання інваліда пройти професійну реабілітацію. Досвід роботи ВЦПРІ засвідчує, що це внесе певний конструктив у прискорення вирішення проблемних питань та оптимізує співпрацю УПСЗН і центрів профреабілітації з відбору та направлення інвалідів на профнавчання.

З іншого боку, коли в Україні запрацює система обов'язкової реєстрації інвалідів в ЦЗ (де в штаті немає лікарів), то складання профреабілітаційної картки фахівцем ЦЗ буде здійснюватись на основі кваліфікованої діагностики, висновку  і рекомендацій МСЕК, до складу яких має входити фахівець з профорієнтації.

Крім того, на нашу думку, назріла гостра необхідність видання в Україні нової редакції довідково-методичного посібника для фахівців МСЕК "Соціально-трудова реабілітація інвалідів" (аналогічного виданому в 1992-му). Ця ґрунтовна праця науковців Українського державного НДІ медико-соціальних проблем інвалідності за сучасних економічних умов і ринкових відносин потребує певного доопрацювання та  доповнень.

Постулат "інвалідність є не втратою працездатності, а лише втратою певного здоров'я" сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву. Зрозуміло, що розв'язання  проблем інвалідності потребує, перш за все, врахування її медичних аспектів. Тому, на нашу думку, інформаційною основою формування КБДІ, окрім відомостей з персональної картки інваліда щодо професійного вибору повинні стати певні дані ІПР (це тема окремого обговорення), що характеризують види, форми, обсяги, терміни і порядок впровадження медичних, професійних та інших заходів, спрямованих на відновлення, компенсацію порушених або втрачених функцій організму, здібностей інваліда до виконання певних видів діяльності.

Лікарі в своїй роботі керуються "золотим" правилом Гіппократа — "Не нашкодь". Таким правилом необхідно користуватись і всім зацікавленим фахівцям МСЕК, УПСЗН та ЦЗ, які будуть створювати і користуватися КБДІ. Адже йдеться про людей з особливими потребами, здебільшого з певними психологічними особливостями і соціальними вимогами, в роботі з якими необхідне терпіння, виваженість і високий рівень відповідальності.

Це до того, що дані та показники по кожному інваліду повинні вноситись в КБДІ коректно, з високою мірою об'єктивності, урахуванням фактору лабільності побажань і рішень людини з інвалідністю. За необхідності фахівцям треба аргументовано переконувати інваліда у перевагах тієї чи іншої робітничої професії, її адекватності його медичному і соціально-психологічному стану, підвищуючи тим самим зацікавленість людини з особливими потребами в навчанні та посильній праці.

І ще один вкрай важливий аспект. До централізованого КБДІ повинні мати доступ не лише фахівці ВЦПРІ, а й відповідних міжрегіональних, обласних і місцевих центрів. По-перше, це дасть змогу відстежувати динаміку інвалідності, пов'язаних з нею завдань і заходів реабілітаційного характеру. По-друге, дозволить проводити кореляцію між попитом місцевого і загальнодержавного ринку праці та преференціями в інвалідів тих чи інших робітничих професій. І, по-третє, сприятиме здоровій конкуренції на ринку профреабілітаційних послуг для інвалідів.

Національна програма професійної реабілітації і зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями заклала надійні підвалини в розбудову системи надання інвалідам профреабілітаційних послуг з її логічною підсумковою складовою —  працевлаштуванням людей з особливими потребами.

Тож 2005 рік, на нашу думку, повинен стати вирішальним етапом її реалізації (в більш прикладній площині). Це ще раз підтверджує необхідність пролонгації терміну дії зазначеної програми і практичного втілення ідей профреабілітації інвалідів на майбутнє.

Відтак, створення єдиного державного КБДІ, які потребують професійної реабілітації та працевлаштування, забезпеченого надійними механізмами насичення і користування, є важливим і невідкладним завданням.

  ________________________________

Зворотний зв'язок

 

Щодо  необхідності внесення змін до Типового положення

 про управління праці та соціального захисту населення

 

Постійні передплатники та читачі нашого журналу напевно звернули увагу на публікацію в "Соціальному захисті" №1/2005 у рубриці "Народовладдя: трибуна читача" листа заступника начальника управління праці Біловодської РДА Луганської області О.С. Овчаренка стосовно внесення змін до Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000р. №1498.

Першими зреагували на публікацію в Державному департаменті нагляду за додержанням законодавства про працю. Стосовно  порушених у згаданому листі питань, заступник директора Держнаглядпраці — заступник Головного державного інспектора праці України Дмитро ЛЯХ повідомляє наступне.

 

Дійсно, у вищезазначеному типовому положенні не визначено всі питання, що стосуються організації діяльності районних управлінь праці та соціального захисту населення райдержадміністрацій. Проте, типова форма положення, як нормативного акту, повинна визначати лише основні функції, права та обо-в'язки, передбачені чинним законодавством для даного органу виконавчої влади, які є обов'язковими і повинні міститися у конкретному положенні про даний орган.

Всі інші функції та повноваження в межах компетенції та чинного законодавства визначаються цим  органом, як суб'єктом нормативної ініціативи, при розробці, погодженні та затвердженні положення самостійно.

Як приклад, можна навести наступне: згідно п. 10 ст. 16 "Про місцеві державні адміністрації" та п. 6 р. 4 вищезазначеного Типового положення управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрацій здійснюють на відповідних територіях державний контроль за своєчасною виплатою (і не нижче визначеного державою мінімального розміру) заробітної плати.

Функція ж державного контролю, покладена нормативними актами на орган виконавчої влади, передбачає здійснення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю і розташованих на відповідних територіях.

Право на проведення цих перевірок посадовими особи органу виконавчої влади, їх права та обов'язки при здійсненні перевірки, повинні бути визначені у Положенні про орган виконавчої влади.

Разом з тим, порядок здійснення перевірок, фіксація їх результатів, відповідне реагування та взаємодія з іншими наглядовими. контролюючими та правоохоронними органами, відповідно до їх компетенції, має  бути визначено окремим нормативним актом.

 

З 1 лютого збільшено

допомогу по догляду

за дитиною

Допомога  по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно зі ст. 4 Закону "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" встановлюється в розмірі не нижче 23% прожиткового мінімуму для працездатної особи, що становить 453 грн. відповідно до Закону "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік".

Враховуючи зазначене та п. 7 постанови правління Фонду "Про бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на 2005 рік" від 17.12.2004 р. №171, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 1 лютого 2005 року надається застрахованим особам виходячи з розміру 104,19 грн. на кожну дитину.

 

Ветеранам — увагу

та турботу держави

9 березня Кабінет Міністрів затвердив низку заходів з нагоди відзначення 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, спрямованих на посилення соціального захисту ветеранів війни. Зокрема, щорічна разова допомога інвалідам війни І групи та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, складатиме 400 грн., інваліди війни ІІ гр. отримають 330 грн., ІІІ гр. — 270, учасники бойових дій — 250, члени сімей загиблих та дружини (чоловіки) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами — 130 грн., учасники війни — 50 гривень.

Буде проведено черговий медичний огляд учасників війни та першочергове їх обслуговування в лікувально-профілактичних закладах. Їх також буде забезпечено зубопротезуванням, кардіостимуляторами, слуховими апаратами, ендопротезами суглобів, іншими імплантатами.

Ветерани війни першочергово отримають протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування та реабілітації, ліки за пільговими цінами. Протягом року триватиме Всеукраїнська акції "Зір", що передбачає офтальмологічне обстеження та лікування всіх ветеранів.

 

Пільги для сільських

медиків і фармацевтів

Комітет з питань соціальної політики та праці рекомендував Верховній Раді прийняти за основу проект закону про внесення зміни до ст. 77 Закону "Основи законодавства України про охорону здоров'я".  

Проектом пропонується у законодавчому порядку врегулювати питання щодо поширення права на безплатне користування житлом з опаленням і освітленням та надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва власного житла, придбання автомототранспорту на медичних і фармацевтичних працівників, які проживають в  сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонерів, які раніше працювали медичними і фармацевтичними працівниками в цих населених пунктах і проживають в них, як це закріплено за медичними і фармацевтичними працівниками, що проживають в сільській місцевості.

На думку автора законопроекту, народного депутата Людмили Супрун, прийняття цього закону сприятиме поліпшенню умов життя та праці однієї з найбільш незахищених категорій — пенсіонерів, які раніше працювали медичними і фармацевтичними працівниками в сільській місцевості та селищах міського типу і проживають у них.

 

Соціальний захист

самозайнятих

У лютому в Верховній Раді зареєстровано проект закону про соціальний захист осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, внесений народними депутатами О.Білозір, О.Бондаренком, М.Полянчичем, І.Іванчом. Метою законопроекту є сприяння держави соціальному захисту осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, шляхом залучення їх до участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та соціального страхування.

Закон спрямований на легалізацію статусу самозайнятих громадян, забезпечення ведення їх діяльності в правовому просторі, що, в свою чергу, дасть їм можливість спланувати та забезпечити собі більш-менш спокійну старість. Законом визначаються загальні засади державної політики у сфері соціального захисту осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, визначається поняття "самозайнятість".

Відповідно до норм Закону, особам, які самостійно забезпечують себе роботою, нараховується трудовий стаж, про що по закінченню строку самостійної зайнятості робиться відмітка в трудовій книжці.

Окрім загальних положень (порядок обчислення страхового стажу, порядок реєстрації самозайнятих, порядок сплати страхових внесків тощо), що стосуються соціального захисту осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, законом також встановлюються соціальні гарантії, зокрема порядок їх пенсійного забезпечення та соціального захисту.

Реалізація  норм закону, як зазначають автори, дасть можливість вивести соціальний статус українських громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, в правове поле. Що, в свою чергу, дозволить таким особам планувати своє майбутнє та розраховувати на більш-менш забезпечену старість. Окрім соціальних гарантій, такий закон сприяв би також легалізації коштів громадян, що є важливим при придбанні товарів у розстрочку чи оформленні кредитів у банку. Крім того, прийняття даного закону дозволить ефективніше використовувати бюджетні кошти, виділені на подолання проблем безробіття.

 

Правову  допомогу

малозабезпеченим — безплатно

Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів рекомендує Верховній Раді прийняти за основу проект закону про правову допомогу, внесений народним депутатам Миколою Катеринчуком.

Законопроектом пропонується встановити правові та організаційні основи надання такої допомоги малозабезпеченим особам. (Нагадаємо: правова допомога, відповідно до Закону "Про соціальні послуги", визначена одним із видів соціальних послуг).

На думку членів Комітету, в законопроекті потребує уточнення розмір прожиткового мінімуму, оскільки таких є декілька — окремо для кожної демографічної групи населення.

Крім того, поза увагою залишилися особи, середньомісячний сукупний дохід яких становить від 90 до 100% прожиткового мінімуму; відсутні порядок обчислення середньомісячного сукупного доходу або відповідні посилання на нормативні акти, що визначають такий порядок. А також не врегульовано питання відповідальності за порушення законодавства про правову допомогу.

 

При вступі дитини до вузу батьки зможуть взяти відпустку

Комітет з питань соціальної політики та праці рекомендував Верховній Раді прийняти в другому читанні та в цілому проект закону про внесення змін до Закону "Про відпустки" (щодо додаткової відпустки батькам). Законопроект спрямований на створення сприятливих умов для вступу дітей віком до 18 років до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості.

Члени Комітету наголошували на тому, що прийняття даного проекту закону необхідне для створення сприятливих умов для вступу дітей віком до 18 років до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості. Оскільки мова йде про дітей, яким ще не виповнилося 18 років, то супровід батьків при вступі до навчальних закладів є бажаним, а в окремих випадках просто необхідним, у т.ч.  для безпеки перебування дітей в іншій місцевості.

Проект передбачає надання працівникам, чиї діти молодше 18 років вступають до розташованих в іншій місцевості навчальних закладів, за їх бажанням:

— щорічної відпустки або її частини (не менше 12 робочих днів) для супроводження дитини. За наявності двох або більше дітей відповідного віку така відпустка надається один раз для кожної дитини;

—                   відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад.

 

_________________________________________

ЩО ЗАПИСАНО В КНИЗІ ЖИТТЯ...

 

Людина завжди прагне знати: а що буде з нею завтра, через рік, десятиліття. Щоб, як кажуть, знати, де впадеш, там і соломкою притрусити. Але ще древні були переконані, що жодному зі смертних не дано достеменно знати, що записано в його Книзі життя. Ця аксіома незмінна й дотепер, незважаючи на засилля всіляких "прогнозів" і "пророків".

Та інколи незмінність правил перекреслює його величність Випадок або й ми самі — необдуманими вчинками. Коли ж обставини виявляються сильнішими, більшість сприймає це як неминучість, прикриваючись зручною фразою: "Ну що ж, поїзд пішов…". Щоправда, навіть те, що ти "не встиг" на той "доленосний" потяг, не треба сприймати як фатальну подію. Можливо, місця в ньому дісталися достойнішим або "проворнішим".

У переповненому автобусі, що поволі рухається розбитими сільськими путівцями, можна почути стільки різних житейських історій... Після однієї з них (про колектив і підопічних однієї з соціальних установ Вінниччини, де опікуються людьми з психоневрологічними захворюваннями) аж посвітлішало на душі, як після немарно прожитого дня, і захотілося особисто пересвідчитись в почутому. А  заодно й спробувати "розібратися" в тому, що спричиняє сьогодні загострення психічних розладів, про роль і місце держави та суспільства в поліпшенні психічного здоров'я нації...

 

Міцні традиції добротворення

Є у нас на Україні залізничні станції, що знаходяться не в обласних центрах, а в містах обласного підпорядкування, та попри те, стали своєрідною візиткою краю. З-поміж них: Конотоп — на  Сумщині, Бердичів — на  Житомирщині, Жмеринка — на Вінниччині.

Жмеринський залізничний вокзал — найвідоміший  на Поділлі. Кажуть, що з висоти пташиного польоту його архітектурні обриси нагадують морський лайнер. Можливо, на уяву зодчого вплинула відносна близькість портової Одеси, а, може таким був злет його творчої фантазії. Сьогодні на користь "одеського" варіанту свідчить ярмарковий вир на пероні та привокзальній площі о будь-якій порі доби. Тут пропонують широкий асортимент товарів: від скатертин і "дощовиків" — до домашніх вареників. Одним словом, уміють "робити гроші" начебто з нічого, але й не скупляться витрачати їх на загальне благо.

Жмеринські старожили розповідають, що на початку XX століття відомі місцеві меценати — машиністи брати Бєлінські, котрим довіряли водити лише кур'єрські поїзди, частину своїх статків виділяли на "добродійництво" — благоустрій приміської зони відпочинку, утримання дитячого притулку.

Можливо, саме зручність транспортного сполучення та відкритість і щирість характеру жмеринчан посприяли тому, що в грудні 1944-го, одразу після звільнення України від німецько-фашистських окупантів на околиці Жмеринки, у вцілілому від руїн мікрорайоні Петрівка, одним із перших було відкрито будинок-інтернат для важкопоранених. Його  мешканцями нерідко ставали герої, котрі хоробро піднімалися назустріч ворогу, не спасували перед дулом автомата чи танка,  залишившись потому без рук і ніг, не хотіли обтяжувати рідних і близьких своїм каліцтвом.

Виживати колишнім воїнам у ті голодні та холодні повоєнні роки допомагала не лише повсякденна материнська турбота обслуговуючого персоналу, а й всенародна підтримка і шана. Місцеві  жителі ділилися з фронтовиками всім, що мали: картоплею, окрайцем хліба, горнятком молока, рядниною, оберемком дров.

Минали часи… 3 їх плином відходили за обрій вічності й вчорашні солдати. Змінився і статус колишнього будинку-інтернату для інвалідів Великої Вітчизняної війни. З 1980 року — це  Жмеринський психоневрологічний будинок-інтернат, де мешкають близько 300 підопічних. Проживають вони у трьох  корпусах, оточені турботою держави та обслуговуючого персоналу.

Тож недарма родичі підопічних з щирою вдячністю говорять про директора інтернату Світлану Володимирівну Ковальчук, її заступника Віктора Купріяновича Москвичова, головного лікаря Олександра Федоровича Хлипавку (на фото), молодших медичних сестер: Риту Анатоліївну Дмитрук, Людмилу Миколаївну Співак, Оксану Петрівну Синюк, медсестру Раїсу Соломонівну Кравченко, кухаря Галину Миколаївну Михальченко, прачку Валентину Мілентіївну Купчик, для котрих доброта, милосердя — не  просто слова, а стиль повсякденного життя.

Є на сьогодні в інтернаті хліб і до хліба. Суттєву підтримку в цьому надає власне підсобне господарство, та й увага з боку городян і жителів довколишніх сіл. Їх  співчуття до чужої біди та прагнення допомогти — краще за будь-які ліки  зцілюють зранені хворобою та долею душі. На території закладу часто можна зустріти й священика з сусіднього приходу, котрий привіз підопічним спеченого його родиною хліба, чи бабусю, котра несе сюди відерце яблук із власного саду. Не ізолювати своїх підопічних від суспільства, а навчити оточуючих сприймати їх такими, як є — було  і залишається головним кредо колективу Жмеринського будинку-інтернату.

До речі, з-поміж споріднених закладів Вінниччини — він один із кращих. Свідчення цьому висока  державна нагорода — орден княгині Ольги ІІІ ступеня, вручений його директору С.В. Ковальчук. Приймаючи орден з рук віце-прем'єра, Світлана Володимирівна сказала, що це  відзнака    всього колективу, а не лише її особиста. Працівники інтернату, вітаючи свого директора після повернення зі столиці, відзначили, що нагорода — заслужена  відзнака за її невтомну працю, за вміння об'єднати їхні зусилля  та спрямувати в русло добротворення.

Троянди для шефів

Народну дипломатію Світлані Володимирівні доводиться застосовувати не лише в своєму колективі, а й поза його межами, відстоюючи інтереси очолюваного закладу. Саме так було і торік у грудні, напередодні ювілейної дати в житті інтернату  (60 річчя від заснування) знайшлися охочі посіяти непорозуміння між міською радою і директором установи.

Та коли під час відвідин мер переконався як багато зроблено для покращення життя підопічних, побував на ювілеї, поспілкувався з ветеранами і нинішніми працівниками, то пообіцяв свою підтримку і словом, і ділом. Одна з обіцянок вже "матеріалізувалась" у придбання вкрай необхідного медичного апарату для лікування підопічних, хворих на епілепсію. На черзі й наступна  — незабаром для інтернату привезуть комплекти  м'яких меблів.

У день ювілею шефи виходили зі святкової зали розчуленими —  кожному були сказані найщиріші слова подяки, вручено квіти. Цілком  ними заслужені, бо колективи Жмеринського вагонно-ремонтного заводу (директор Чорний Володимир Тимофійович), "Жмеринкахліб" (директор Твердохліб Юрій Михайлович), приватний підприємець Мазій Іван Іванович та інші впродовж багатьох років опікуються будинком-інтернатом.

"Жоден із керівників сільгосппідприємств району не відмовив у наших проханнях, — ділиться Світлана Володимирівна. — І тоді, коли збирали на перший засів зерно для підсобного господарства, не відмовляють у техніці й тепер, особливо  в гарячу жнивну пору".

Магнетизм повсякденної налаштованості  директора на добрі справи "притягує" людей  — до неї йдуть за порадою як до мудрого керівника, досвідченого фахівця, просто чуйної жінки. Вона не пропустить жодної нової постанови, жодного важливого документа. От і зараз на  її робочому столі пріоритетні напрямки соціальної політики з нової урядової програми, вирізки  виступів Президента. У  цьому, певно, один із секретів її успішного керівництва.

Чи завжди в житті перемагає ДОБРО?

Донька кадрового офіцера і вчительки, Світлана Ковальчук успадкувала від батьків інтелігентність (у найкращому значенні цього слова), чіткість життєвої позиції та загострене почуття справедливості. Вона ніколи не уявляла свого щастя лише в теплі родинного вогнища. Тож її теперішня посада — скоріше  закономірність, аніж збіг обставин.

А почалося все ще зі шкільних років, коли була піонервожатою, згодом — лідером  молоді міста. Працювала на виборних посадах  і майже 10 років — начальником  управління праці та соціального захисту населення Жмеринської міськради. Світлана Володимирівна саме з тих представниць прекрасної статі, котрі щоденно торують свій шлях від плити до трибуни. Така  вже доля жінки-керівника. Та  мудрості й мужності в них не гріх би запозичити й деяким нерідко зарозумілим на своїх владних "олімпах"  чоловікам.

До речі,  цьогоріч у березні минає  чергова річниця директорства Світлани Володимирівни в будинку-інтернаті, де з її приходом багато чого змінилося на краще. Добудовано та реконструйовано житлові корпуси і побутові приміщення, за сприяння обласного управління та місцевої влади придбано чимало новітнього медичного обладнання, розширено межі та можливості підсобного господарства, в користуванні котрого нині вже понад 60 га землі.

Для кожного з підлеглих і підопічних у директора знайдеться добре слово, підбадьорить теплим поглядом блакитних очей. Найріднішим  він і для її близьких — чоловіка  Євгенія В'ячеславовича, двох синів, невісток, онуків. Вони вже звикли, що вихідні і святкові дні вона ділить навпіл між родиною і роботою...

Бо такої вже вдачі ця жінка бальзаківського віку з душею юної мрійниці, в життєписі котрої завжди перемагає Добро.

— Це в ідеалі, — посміхається моя співрозмовниця, — в усякому разі дуже б хотілося, щоб так було.

— А в реальному житті?

— На жаль, не завжди, — каже Світлана Володимирівна. — Свідчення тому розширення контингенту наших підопічних і його  значне "помолодшання" за останнє десятиліття.

З'явилося окреме (на 60 осіб) відділення, котре заповнено інвалідами різних нозологій: з дитинства, Збройних сил, вчорашніми студентами.

Помітно зріс і відсоток жінок віком 35–40 років. Як не прикро, не стали винятком із правил й діти. На  щастя, недавно вдалося повернути до нормального життя і навчання школяра старших класів, у якого дещо порушилася психіка після пережитого горя (батько помер на його очах, щойно повернувшись із заробітків із далекого зарубіжжя).

Є серед підопічних інтернату й колишній вчений, котрий вільно володіє кількома мовами. Та  не зміг чоловік на свою зарплату утримувати родину. Стрес за стресом призвів до психологічного надлому.  В  результаті —  "зламана" особистість — і місце в інтернаті.

Не всім тамує біль болиголов

Після розмови з Світланою Володимирівною згадався вислів героїні з одного телесеріалу: "Якщо раптом перед тобою відкриється безодня — зусиллям волі випростай крила і злети!". Гарно, ефектно, але не всім дано...  Пригадалися й слова знайомого сільського лікаря з великою практикою, котрий (було це ще в мої студентські роки, коли розпочалася активна реклама нетрадиційних методів лікування, зокрема витяжками отруйних рослин)  резонно зауважив: "Не всім втамує біль й болиголов".

Якщо ж за аналогією — то навіть значним розширенням найсучасніших будинків-інтернатів психоневрологічного профілю проблему поліпшення психічного здоров'я нації не вирішити. Тому потрібно гармонізувати стосунки людини і суспільства. Для  цього слід, насамперед, на державному рівні привести в дію реальні важелі посилення соціальної захищеності людини праці, щоб вона мала таку заробітну плату, на яку могла б і сім'ю прогодувати, і комунальні платежі сплатити, і за перебування дитини у дитсадку чи навчання в учбовому закладі. А  після виходу на заслужений відпочинок — прожити  на зароблену пенсію, без субсидій і приробітків.

Коли  особистість живе в  гармонії   з  довколишнім  світом,  тоді  й  життя  радує  всіма веселковими барвами — від  весни і  до осені віку...

Пам'ятати про це варто кожному з нас: когось вчасно підтримати добром словом, комусь  —  допомогти практично.  Може завдяки цьому поменшає приводів для нервових "зривів", що спричинюють біль душі…

Раїса НІКОНОВА

 

Фото Василя МАЇРКА

 

Київ — Жмеринка — Київ

_________________________________________

 

І ДОБРОБУТ, І СЛАВА

 

Борзнянський район на Чернігівщині — типове уособлення сільської "глибинки", для якої праця на землі-годувальниці була і є головним джерелом достатку. Здавалося б, патріархальний уклад життя з його незмінними щоденними турботами породжує стабільність, однак і цього райцентру не обійшли стороною закономірні труднощі перехідного періоду в економіці держави. На шляху до ринку продукція борзнянських товаровиробників, а це, переважно, харчова промисловість, втрачала колишніх замовників, ставала неконкурентоздатною.

Сповна відчув "переваги" ринку і колектив місцевого заводу продовольчих товарів, котрий спеціалізувався на випуску вітчизняних газованих напоїв, медових пряників, оцту. Заморські  "пепсі", "фанти", "спрайти" з яскравими етикетками відразу витіснили борзнянські "крем-соди" як із сільських, так і міських гостин, а згодом покупці почали віддавати перевагу й крихкому заморському печиву, котре "у вогні не горить, і в воді не тоне", а медяники з рідної пшениці  черствіли на заводських складах. Тож підприємство ледь животіло за рахунок цеху по розливу оцту, який ще користувався попитом у довколишніх селах.

Значну частину робітниць було скорочено та відправлено до районного центру зайнятості, а в тих, хто залишився, заробітна плата була такою мізерною і виплачувалась так рідко, що й без оцтових випарів хотілося плакати. А враховуючи специфіку райцентру, де за даними всеукраїнського перепису населення на 10 чоловіків — 13 жінок, повне банкрутство заводу продтоварів призвело б до росту безробіття з "жіночим обличчям".

Саме в такі скрутні для підприємства часи його виробничими потужностями, кадровим потенціалом, традиціями зацікавився київський підприємець Валерій Белінський. Він і дав цьому провінційному заводу "друге дихання": завдяки повній модернізації виробництва, впровадженню прогресивних конкурентоздатних технологій, зорієнтованих на конкретного споживача.

Отак, з 1998 року Борзнянський завод продтоварів став ЗАТ "Фабрика печива "Борзна",  а головою правління трудовий  колектив обрав свого головного бухгалтера Марію Євгенівну Алімову.

З  року в рік фабрика розширювала асортимент і сьогодні тут виготовляють понад 20 видів печива. Найбільшою популярністю у споживачів користуються "Забава", "Вівсяне", "Українське", пряники "Столичний", "Вечірній", "Львівський маківник". Фабрика знайшла свого споживача завдяки старанням інвестора, невтомній праці всього колективу жодний кілограм продукції не залежується тепер на складах.

Забирають печиво прямо з цеху не лише довколишні сільмаги, а й продовольчі бази великих міст, де є й свої потужні хлібокомбінати і кондитерські фабрики. Особливо борзнянську марку шанують в Одесі, Херсоні, Черкасах, Вінниці, Полтаві, а віднедавна фабрика відправляє свою продукцію майже у всі області України, за винятком Харківської і Дніпропетровської. Щоправда, тепер борзнянське печиво можна по-праву вважати всеукраїнським брендом, адже ним пригощали учасників грудневих подій на столичному Майдані Незалежності. Смакуючи з гарячим чаєм продукцію борзнянських майстринь, люди належно оцінили  її смакові якості.

Географія замовлень на продукцію розширюється паралельно з нарощуванням обсягів виробництва: середньорічні темпи приросту становлять 60–70%. Досягти такого рівня вдалося завдяки тісній співпраці колективу фабрики з місцевими сільгосппідприємствами, селянськими господарствами — головними постачальниками пшениці, вівса, жита.

Перспектива розвитку фабрики, як вважає голова її правління Марія Алімова, — в  подальшому зміцненні такої співдружності, щоб сировинну базу формувати виключно з місцевих ресурсів, що значною мірою сприяло б здешевленню готової продукції, покращенню її якості, а отже й  підвищенню конкурентоздатності на вітчизняному ринку.

Роботу колективу характеризує високий рівень трудової, виконавської дисципліни. Звідси своєчасно надходять внески до районного бюджету, соціальних фондів тощо. Тож на тлі всього декількох працюючих в райцентрі підприємств — для району це досить суттєва підтримка в плані  виконання соціальних програм і своєчасного збору надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Середня заробітна плата на фабриці становить 500 гривень, щорічно тут створюється близько 50 нових робочих місць, на які можуть розрахувати і 5–6 осіб з інвалідністю. Середній вік працюючих на фабриці — 35 років.

Упродовж останніх трьох років фабрика печива "Борзна" виходила переможцем обласного конкурсу "Кращий роботодавець року" серед споріднених підприємств Чернігівщини. Як зазначалось  у висновках авторитетного журі, саме цим колективом здійснені впевнені кроки на шляху до цивілізованого ринку, а щодо якості продукції, то фантазія борзнянських майстринь — невичерпна. Нові хрумкі сюрпризи підготували вони своїм шанувальникам до 8 Березня, готують і до Великодня.

 

Раїса

МИХАЙЛОВА

 

Фото

Василя МАЇРКА

 

Київ–Борзна–Київ

__________________________________________

НАЙБЛИЖЧЕ ДО ЛЮДЕЙ

 

У  "глибинці" працюють фахівці та патріоти своєї справи. Це підтвердив обласний конкурс "Кращий сільський центр праці та соціального захисту населення",

що  відбувся на Миколаївщині

 

Майже десять років тому в рамках регіонального експерименту на Миколаївщині були створені  базові осередки системи праці та соціального захисту населення — сільські (селищні) центри. За цей час накопичено чималий  досвід, тож з  метою його поширення Головним управлінням праці та соціального захисту населення (ГУПСЗН) Миколаївської ОДА проведено конкурс на кращий сільський центр області. Про його результати розповідає заступник начальника Інформаційно-аналітичного центру ГУПСЗН Ніна  БАБЕНКО.

 

Визначити  кращих

було непросто

Конкурс проходив у два етапи і оцінювався за такими критеріями: рівень організації роботи з надання адресної допомоги малозабезпеченим громадянам; призначення субсидій, державних допомог; питання сфери  праці та інформаційно-роз'яснювальна робота серед населення.

Перед членами журі конкурсу постало нелегке завдання — визначити найкращих. 

Перший етап, у якому взяли участь 307 сільських та селищних центрів, було проведено на рівні районів. Учасниками другого етапу  стали 19 кращих сільських центрів, які вийшли переможцями  районних конкурсів. А найбільшу кількість балів набрали чотири сільські центри: Луканівський (Кривоозерський район), Дмитрівський (Очаківський), Вільнозапорізький (Новобузький), Лепетиський  (Березнегуватський район).

Але для того, щоб "розставити" їх згідно рейтингу і назвати переможця, необхідно було об'єктивно оцінити роботу кожного сільського центру, ознайомитись з їх діяльністю безпосередньо на місцях. Враховувалося також  матеріально-технічне забезпечення сільських центрів, якість ведення документації, відгуки населення про роботу закладу.

 

Перший по праву

Найвищу оцінку отримав Луканівський сільський центр праці та соціального захисту населення, який і став переможцем конкурсу. Чому ж вибір впав саме на нього?

Центр має окреме приміщення, забезпечений необхідною ком-п'ютерною  технікою, естетично оформленими інформаційними стендами. Повсякденні  проблеми жителів села  вирішуються  сільським центром разом із сільською радою. Традиційним стало проведення спільно з розташованими на території сільської ради підприємствами, установами, громадськими організаціями благодійних акцій до Дня людей похилого віку, Дня інвалідів, Дня захисту дітей. Значну матеріальну та натуральну допомогу малозабезпеченим пенсіонерам, інвалідам, солдатським вдовам надає приватне фермерське господарство "Діоніс". А безробітні сільські жителі активно залучаються до громадських робіт. Так,  протягом року 87 односельців зі 110  осіб, зареєстрованих в районному центрі зайнятості, було залучено до громадських робіт. За їх участю відремонтовано приміщення ФАП і сільради, місцевої церкви Івана Богослова.

З 2001-го центр очолює Олена Анатоліївна Ляшенко, людина молода, енергійна. Про неї та соціальних робітників — Людмилу Шумиловську та Ольгу Бездітну — односельці  відгукуються з вдячністю та теплотою. До речі, Ольга Володимирівна у 2002-му стала переможцем обласного конкурсу "Кращий за професією", відзначена Почесною грамотою Міністерства праці та соціальної політики України.

 

У кожного свій підхід

Друге місце  посів  Лепетиський сільський центр праці та соціального захисту  населення Березнегуватського району.

Оксана Олександрівна Зубко за сім років на посаді  завідуючої відпрацювала і власний стиль, і підхід до роботи.

Вона завжди знаходить спільну мову з керівниками місцевих підприємств (зокрема  з сільгосппідприємствами "Реконструкція" та "Прометей") з питань надання соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам. За рахунок фондів соціальної підтримки цих господарств у минулому році надано натуральної допомоги 1336 особам на суму  74604 грн., грошової — 436 особам на суму 14728 грн.

Працівниками центру щороку  проводиться обстеження умов проживання пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей і надається відповідна допомога.  На постійному контролі  — соціальні програми, виконання яких заслуховується на сесіях та засіданнях виконкому сільської ради.

У  "глибинці" працюють

досвідчені спеціалісти

Третє місце розділили Дмитрівський (Очаківський р-н) та Вільнозапорізький (Новобузький р-н) сільські центри.

Очолює  Дмитрівський сільський центр Олена Іванівна Ващишин з 2000-го, до цього два роки була соціальним робітником. Центр тісно співпрацює з сільською радою, радою ветеранів, СГ ЗАТ "Дніпро", Дмитрівською ЗОШ, підприємцями.

Тут активно діє рада соціального партнерства (РСП) — щорічно з сільською радою  укладається угода з соціально-економічних проблем.  На засіданнях РСП  розглядаються важливі питання життєдіяльності сільської громади: стан укладання колдоговорів на підприємствах, розташованих на її території, питання зайнятості та оплати праці, своєчасність розрахунків з населенням за земельні паї тощо. Велика увага приділяється організації волонтерського  руху, в якому активну участь беруть  школярі та пенсіонери.

Кожна людина прагне до самореалізації, вкладаючи частку душі у те, що вона робить, щоб мати задоволення від результатів своєї праці.  Ці слова — життєве кредо Любові Василівни Каплук. І незважаючи на те, що на посаді завідуючої Вільнозапорізьким сільським центром працює лише півтора року, встигла завоювати авторитет і повагу місцевих жителів, бо не шкодуючи сил, не рахуючись з часом, дбає  та піклується  про них.

Саме завдяки її наполяганню в колективні договори сільгосппідприємств включено  пункти  про  натуральну та матеріальну підтримку ветеранів Великої Вітчизняної, інвалідів, грошову допомогу на лікування та оздоровлення дітей, оранку городів, надання ритуальних послуг. А на базі дільничної лікарні відкрито  стаціонарне відділення для осіб без визначеного місця проживання.

Працівників Центру завжди з нетерпінням чекають у трьох населених пунктах сільської ради. Ведеться постійний облік потреб малозабезпечених категорій населення, визначені види допомог. До обстеження матеріально-побутових умов проживання заявників залучаються депутати сільської ради, ветерани війни та праці, голова осередку інвалідів.

Отже, конкурс не лише активізував роботу сільських центрів та сприяв розповсюдженню кращого досвіду на регіональному рівні.

Він засвідчив, що у "глибинці" працюють досвідчені спеціалісти, фахівці своєї справи, які своєю невтомною працею вносять вагомий внесок у поліпшення життя людей, відстоюють  їх  інтереси.

 

_________________________________________________________

ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ

І  СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС

або чи стануть сучасні попелюшки принцесами

 

Чіткі європейські орієнтири нової влади спонукають активізувати процес приведення національного законодавства до міжнародних стандартів в галузі прав людини, включаючи впровадження рівності між чоловіками і жінками. Україна, безперечно, має позитивні зрушення у цій царині.

Сьогодні в країні — понад 40 всеукраїнських та міжнародних жіночих громадських організацій і тисячі регіональних, діяльність  яких охоплює широкий спектр проблем: боротьба з торгівлею людьми, насильство у сім'ї, підтримка жертв насильства шляхом створення кризових центрів, сприяння розвитку жіночого підприємництва тощо. Відтак процес становлення гендерної демократії, творення державно-правових механізмів її утвердження в нашій державі відбувається значною мірою завдяки активності самих жінок і впливу жіночого руху. Та для вирішення більшості складних соціально-економічних завдань, що стоять перед Україною, необхідно активізувати зусилля всього суспільства і передусім жінок, їх потенціалу.

 

Принцип  рівності прав

і можливостей

Загальновідомо, що обмеження жінок у доступі до прийняття рішень позначається на змісті цих рішень. Адже рівень розвиненості,  добробуту  будь-якої країни залежить від того, в який спосіб ця країна використовує і чоловічий, і жіночий потенціал. Як приклад можна навести розвинені держави, де активно задіяно жіночий ресурс. Це — Німеччина, Франція, Швеція, Норвегія, Канада, Японія. Вони давно прийняли закони про гендерну рівність, мало того — ці закони дуже активно працюють. А загалом близько 80 держав світу прийняли закони про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Уперше принцип рівності жінок і чоловіків було проголошено Організацією Об'єднаних Націй в її головному документі — Загальній декларації прав людини. Після цього ООН прийняла десятки актів, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей обох статей. Ключову ж позицію, безперечно, займає  Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок 1979 року. В ній вперше порушено питання про права жінок як невід'ємну частину прав людини та  сформульовано поняття "дискримінація", дано рекомендації для країн, що її підписали. Головні з них: включити принцип рівноправності чоловіків та жінок до конституцій, інших законодавчих актів; використовувати (в разі потреби) спеціальні санкції, що забороняють дискримінацію жінок; вживати заходів, аби змінити закони, звичаї, практику, які є дискримінаційними стосовно жінок; забезпечити рівне для чоловіків та жінок право користування всіма економічними, соціальними, культурними і громадянськими правами. Конвенція зобов'язує держави-учасниці вживати всіх необхідних заходів для досягнення повної реалізації проголошених у ній прав і подавати періодичні доповіді про досягнутий у цій царині прогрес.

І якщо ми дійсно прагнемо йти шляхом правової держави — прийняття закону про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків  Україні конче необхідне.

 

Патріархальні стереотипи

і ринкові реформи

Сьогодні ж чи не найбільшими перешкодами на шляху до встановлення гендерної рівності в українському (і не тільки) суспільстві є патріархальні стереотипи, коли жінку розглядають як слабку, порівняно з чоловіком, істоту, котра є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті. Те, що на ці стереотипи наклалася кризова економічна ситуація, призвело до посилення дискримінації наших жінок на ринку праці. Не секрет, що багато приватних роботодавців не беруть їх на роботу через небажання надавати соціальні гарантії, пов'язані з народженням дитини. Відтак, у жінок під час працевлаштування менше шансів, аніж у чоловіків, отримати вакантне місце.  Пошук шляхів виживання штовхає їх у трудову міграцію: 80% заробітчан — жінки  репродуктивного віку. Вони — працьовиті, старанні, красиві — змушені  на чужині доглядати старих і молодих чоловіків,  жінок, дітей, досить швидко переймаючи їх побут і загальну культуру. За  це їх люблять заможні (і не зовсім) греки, італійці, іспанці, бездітні американці та канадці, які хочуть бачити їх матерями своїх дітей.

Прикро, але радикальні ринкові реформи витіснили жінок і в найменш оплачувані та найменш престижні галузі економіки. Виконуючи однаковий, а іноді й більший порівняно з чоловіками обсяг роботи, вони отримують меншу заробітну плату: різниця в оплаті праці близько 28%. Така очевидна нерівність жінок та чоловіків на ринку праці призвела до фемінізації бідності. Як наслідок — жінки становлять більшість серед  найменш соціально захищених категорій: пенсіонерів, безробітних, бюджетників. Особливо тривожить те, що з-поміж майже 2 млн. неповних українських сімей у  98% з них главою є жінки.

Ще одним поширеним стереотипом є думка, що головне призначення жінки — сім'я. Відтак недооцінюється роль батьківства, що призводить до значного дисбалансу в розподілі домашніх обов'язків. Але хто і коли зможе підрахувати, скільки годин жінка витрачає на домашню працю? Не  менш гостра проблема — сімейне насильство. Закон про попередження насильства дав можливість не лише вживати заходів із запобігання та боротьби з цим явищем, а й визначити його масштаби:  на 1 січня 2004-го на профобліку перебувало понад 83 тис. осіб, які вчинили насильство в сім'ї. Але в тих  родинах, де сповідують відповідальне батьківство та гендерний паритет у стосунках, як підтверджують дослідження, це явище практично відсутнє.

 

Захист  материнства і дитинства має стати пріоритетом

Ще донедавна жінка-матір, жінка-трудівниця оспівувалася в піснях, звеличувалась у книгах і фільмах. А тепер телебачення і газети навперебій розповідають про абсолютно інших жінок —  секс-символів, топ-моделей, рок-співачок, малолітніх злочинниць і навіть повій. А поняття "ласкаві мамині руки", "бабусина доброта", "любов дитини до мами" — залишилися хіба що на сторінках книг радянської епохи. Таких сьогодні практично не випускають і не читають у дитсадках. Втім, і більшості дитсадків уже немає. Там тепер комерційні структури, казино. Результат такої "політики" —  в  Україні понад  150 тис. безпритульних дітей. А це означає, що їм ніде жити і нічого їсти, що вони не вчаться, а жебракують, курять, вживають алкоголь і наркотики, поповнюючи ряди асоціальних елементів. І ще одне сумне порівняння: сьогодні у нас дітей-сиріт більше, ніж після Великої Вітчизняної. Збільшується й кількість дітей-інвалідів.

Та й бути "просто мамою" — нині надто дорого. Ще донедавна далеко не кожна сім'я зважувалася на народження не те що двох-трьох, а навіть однієї дитини. Особливої критичності така ситуація набула на селі, яке справедливо вважається колискою України, бо не тільки забезпечує і відтворює сільське населення, а й поповнює наші великі та малі міста. Нині  в сільській місцевості на 1 тис. населення народжується 11,6 дітей, а в кожному четвертому селі — дитячих голосів взагалі не чути. Це катастрофічно підриває генетичний фонд нації.

Розуміючи велику відповідальність за майбутнє держави, влада сьогодні докладає багато зусиль для захисту материнства і дитинства. Будемо сподіватися, що посилення уваги держави до цих питань, зокрема майже дванадцятикратне збільшення допомоги при народженні дитини, суттєве підвищення виплат на дітей допоможе розв'язанню наболілих проблем. Але лише тоді, коли держава візьме на себе значну частину турбот про дітей, материнство стане найвищою суспільною цінністю, а жінка-мати, жінка-трудівниця стане справді головною людиною в нашому суспільстві.

Реалії життя підтверджують, що мало законодавчо закріпити рівноправ'я, потрібно створити фінансові, організаційні, інституційні механізми, які забезпечили б можливості жінці-матері ростити дітей і працювати, реалізувати свій особистісний потенціал. А тому державна сімейна політика має базуватися на цілісній системі соціальних гарантій з охорони материнства та дитинства. Це і безплатна медична допомога, і захист трудових прав вагітних жінок і матерів, які мають малолітніх дітей, і гарантована освіта, й оздоровлення, заняття в спортивних секціях і різноманітних гуртках, регульовані ціни на дитячі товари, матеріальна підтримка багатодітних  матерів і матерів-одиначок.

 Ви — Людина

Один із найзнаменитіших фізиків сучасності Альберт Ейнштейн після закінчення Другої світової війни з приводу головної проблеми нашого світу сказав: "Справжня проблема людства знаходиться в серцях і думках людей. Вона не є проблемою фізики. Легше змінити склад плутонію, ніж егоїстичний і злісний характер людини. Я не стільки побоююся вибухової сили бомби, скільки вибухової сили зла в людському серці…". Зло на Землі бере свій початок не у фізиці. Тому без усвідомлення кожним із нас значимості своєї ролі, розуміння: заради ЧОГО ми з'явилися на світ і ЩО зобов'язані здійснити, паростки нової злості, війни, недовіри, ненависті, заздрощів, ревнощів, зарозумілості незабаром знову почнуть пробиватися.

Тільки Добро творить у людині — ЛЮДИНУ. Пам'ятайте про це завжди: і коли Вас "обсідають" похмурі думки, дратують "набридливі" відвідувачі чи нерадиві колеги, "невдячне" керівництво чи Ваші "домашні"… У ці хвилини знайдіть у собі сили стриматися, посміхнутися навіть на чиюсь відверту грубість. Будьте вищі недостойних проявів сутності окремих представників Homo sapiens і гідні свого звання ЖІНКИ. Звичайно, це дається непросто й не відразу, але це — ознака високого професіоналізму та людяності, які потрібно в собі плекати як вибагливу, тендітну квітку. Тож ніколи не "згинайтеся" перед хамом, ким би він не був — Вашим начальником, підлеглим чи пасажиром у маршрутці. Це не означає, що потрібно відразу ж кидатися на  образника з кулаками, тим більше якщо це п'яний хуліган із пудовими кулаками чи зарозумілий чиновник "високого польоту". Дієвим засобом впливу на першого стане міліція, а на другого — Ваше вміння тактовно, професійно та аргументовано відстоювати  власну точку зору. Якщо це не допоможе — є визначені законодавством інстанції, куди слід у таких випадках звертатися.

І повірте, результати не забаряться: вас любитимуть рідні, поважатимуть колеги, шануватимуть клієнти.  Врешті, Ви будете поважати себе самі. Самоповага ж, як стверджують вчені, визначальна складова, стрижень Особистості. Тому "ростіть" над собою, працюйте над підвищенням фахового рівня, тренуйте свою витримку, вчіться професійно реагувати на людські емоції: на крик — спокійним тоном, на істерику — співчуттям, але згодом обов'язково  розберіться в її причинах  і допоможіть знайти вихід зі складної ситуації. Завжди пам'ятайте: людина, яка себе поважає, ніколи не дозволить зневажати свою гідність, сумніватися в своїй компетентності чи порядності.

Лідія КАЧАН

 

____________________________________________

ЦЕНТР МАТЕРІ І ДИТИНИ

 

ЯК ФОРМА ЗАПОБІГАННЯ  СОЦІАЛЬНОМУ СИРІТСТВУ

 

Соціальні сироти… За цим явищем — знівечені дитячі долі, жалюгідне існування при живих батьках. І скільки б держава не докладала зусиль щодо покращання умов життя цих дітей, ніякі, нехай найліпші, умови державного утримання не замінять дитині тепла домашньої оселі.

Соціальне сирітство сьогодні, на жаль, стає однією з реалій життя українського соціуму. З-поміж основних причин збільшення числа знедолених дітей — безробіття, економічна нестабільність, бідність. Жахливим явищем є той факт, що серед дітей, позбавлених батьківського піклування, понад чверть складають новонароджені, від яких відмовились матері. За статистикою, в Україні щороку сиротами стають 2 тисячі дітей саме з перших хвилин існування. Більшості з них ніколи не пізнати теплих маминих рук, батьківської вимогливості, зігрітого любов'ю родинного затишку.

Звичайно, можна моралізувати і піддавати осуду жінок, котрих гріх і матерями називати. Можна  знаходити їм і виправдання, посилатися на економічні труднощі. А  можна спробувати вплинути на хід подій, як це зробили в Херсоні, де вирішили призупинити стрімкий невпинний потік, що від народження несе дитину у вир негараздів.

 

Перша ластівка

Комунальний центр запобігання ранньому соціальному сирітству — Центр Матері і Дитини — перший в Україні соціальний заклад тимчасового перебування матерів з дітьми від народження до 18 місяців, створений рік тому згідно з рішенням Херсонської міської ради. В цій благородній справі партнером міськради стала міжнародна організація "Надія і житло для дітей в Україні", а  Указ Президента України від 21.02.2003 р.          № 154 "Про державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003–2005 роки" прискорив її практичне втілення.

Мета діяльності Центру — сприяти зменшенню відмов від дітей у пологових відділеннях лікарень Херсона, вдосконаленню та пошуку нових форм соціальної підтримки матерів, які опинилися у складних життєвих умовах. А в кінцевому результаті — розв'язанню проблем дитячої бездоглядності.

Розроблені спеціальні критерії відбору осіб для соціального супроводу працівниками Центру. Насамперед, це жінки з життєвими та матеріальними негараздами, що опинилися за межею бідності; жінки з позашлюбною вагітністю, від яких відвернулися близькі та рідні; жінки без постійного місця роботи, котрим влаштування дитини до інтернатного закладу здається єдиним засобом вирішення проблеми; жертви зґвалтування та інцесту; неповнолітні матері з асоціальних сімей та вихованки інтернатних закладів, котрим нікуди повернутися з новонародженим, а також жінки, які відкрито демонструють неготовність до материнства та небажання нести відповідальність за життя народженої дитини. Безумовно, визначальним фактором перебування в цьому закладі має бути бажання кожної клієнтки співпрацювати з Центром Матері і Дитини.

Причини та наслідки

Спробуємо проаналізувати хто стає клієнтом Центру Матері і Дитини. В переважній більшості їхні  життєві історії просто приголомшують, деякі — навіюють жах…

Марія Н. за характером жвава, з лідерськими якостями. Приїхала до Херсону з села, закінчила ПТУ. Знайшла роботу в кафе, тож голодною не залишалась, і недорога кімната знайшлася. Багато працювала, тож на нехитрі розваги та потреби вистачало. Життя  у місті здавалося їй навіть радісним. Бо вдома — негараздів через край: батько п'є, і йому байдуже, що коїться у сім'ї; озлоблена на весь світ і вічно втомлена від непосильної селянської праці мати; п'ятеро напіводягнених і напівголодних братиків і сестричок, за якими доглядала як найстарша…

З'явилися нові друзі. Та  головне — з'явився ВІН: гарний, впевнений у собі курсант, обіцяв познайомити з мамою, і побратися, коли морське училище закінчить. А  це ж — уже незабаром!..

Марійчина вагітність його "відвернула". Матір теж сказала жорстко: мені зайвий рот не потрібен. І поки дівчина благала та сподівалась — згаяла час. І до пологів жила, як у пітьмі. Потім вирішила: на деякий час віддати синочка до інтернату, поки сама стане на ноги, почне заробляти… Врятував Центр Матері і Дитини.

Тепер Марійка живе в селі. Поновлено зв'язки з родиною, братики та сестрички допомагають молодій мамі доглядати за малюком: так, як вона колись за ними. Відтануло й материне серце: бабуся щиро радіє, коли онучок їй посміхається. Тож  однією сиротою в Україні стало менше.

Для Інни Д. світ з дитинства ввижався сірим і безрадісним. А коли підросла — до постійних принижень додалися ще й домагання вітчима, що ставали дедалі нахабнішими. І витримувати вже не мала сил, і матері відкритися не відважувалася: не зрозуміє, звинуватить, вижене з дому або щось із собою заподіє. Мовчазні  страждання доводили Інну до межі відчаю.

Тож почала шукати розради в сумнівних компаніях. Відтоді й  пішло-покотилося… В результаті  завагітніла, хоч і  намагалася приховувати свій стан, та, як кажуть, шила в мішку не сховаєш. Для матері її вагітність була немов грім серед білого дня. У вухах і досі лунають брутальні слова і відчайдушний галас на всю вулицю: ти мені не донька!.. Хто батько дитини — Інна не знає. Переповнена  агресією, вирішила: народжу — кину...

Нелегко заліковуються душевні рани: вигляд Інни ще й досі пригнічений. Але в Центрі Матері і Дитини їй всі допомагають. І донечка вагу почала набирати, і вночі спить спокійніше, а вдень — посміхається  мамі.

Оглядаючи Центр, почула, як хтось із гостей сказав: тут гарно, як  удома... А в жінок, які тут перебувають, це слово викликає  лише біль. А в деяких і взагалі не було дому. Та й невідомість мучить:  що ж чекає  попереду?

Можна було б і далі переказувати подібні історій, як дві краплі схожі між собою відчаєм і безпорадністю.

Але втішає те, що в деяких з них — життєстверджуюче завершення. Хтось  повернеться до рідної домівки, бо рідних переконають у тім, що малюк очікує на їхню допомогу.  Для  когось — розшукають батька, і сім'я поєднається в готовності жити разом.  А когось влаштують на роботу, малечу — до дитсадка. Для  когось — відсудять незаконно проданий будинок і буде в матері з немовлям дах над головою. І  ще багато різних "для когось" і "хтось"...

Життя продовжується

Безперечно, дуже добре, якщо одна з таких "історій" завершиться в пологовому відділенні, і сім'я прийме в свої обійми ще одного свого члена. Кому ж не судилося розраховувати на підтримку рідних  — допоможуть у Центрі Матері і Дитини. Тут  навчать і як себе та дитину доглядати, і як борщ зварити, і як прати-прасувати, спілкуватися з людьми. Тобто,   просто жити у нормальному соціальному оточенні.

Співробітники Центру відверто зізнаються, що спочатку побоювалися, щоб мами не втекли і не залишили на них дитину. Тепер випробувальний етап — позаду. Сьогодні  вони горді, що підтримавши цих жінок у скрутну хвилину, допомогли їм знайти гідне місце в суспільстві. Зараз  одна з жінок  навчається у ВПТУ (дитину в цей час інші мами доглядають), ще одна незабаром працюватиме лаборантом на великому заводі, що шефствує над Центром (і таке ще буває!). І згодом, як малий почне ходити, забезпечать місцем у дитсадочку та кімнатою у гуртожитку. А ще одна (і це предмет особливої гордості!) вступила до вузу. Хтось збирається заміж…  Життя продовжується!

Та в цій ситуації вкрай важливо не подовжити штучно термін перебування в Центрі (тут можна  знаходитися лише 1,5 року), не сформувати у жінок споживацького ставлення. Спільними зусиллями слід прагнути зробити так, аби матері за цей час зуміли подолати  проблеми і  розпочати самостійне життя. Тим більше, що соціальні служби супроводжуватимуть їх  і надалі.

 Звісно, проблем у цього проекту чимало: від подолання негативного ставлення лікарів і громадськості — до визначення числа працюючих і матеріального забезпечення життєдіяльності Центру. Адже, коли проект закінчиться, фінансування Центру має повністю взяти на себе держава.

А поки проект у пілотному варіанті, фахівці досліджують його доцільність, зважують труднощі і шляхи їх подолання, прораховують подальші кроки впровадження в нашій країні дієвої системи запобігання ранньому соціальному сирітству .

Ми звикли орієнтуватися на значні числа й підвищені відсотки. Але  настав час оцінювати події за іншими критеріями. Тож нехай ці принципово нові підходи запобігання дитячій бездоглядності, дозволять поки-що невеликій кількості дітей виховуватися в сім'ї, пізнати материнські тепло і ласку.

Це — найважливіший результат. І для кожної дитини. І для суспільства.

 

 

Ірина Шум,

виконавчий директор

 БО "Фонд соціальної

роботи"

 

_________________________________________

ОРХІДЕЇ

ДЛЯ БАБУСІ

У  четвертому номері журналу за 2002 рік ми розповідали про висвітлення питань соціального захисту на сторінках районної газети "Трибуна хлібороба" (смт Талалаївка Чернігівської області),  досвід співпраці редакції з соціальними установами району: управлінням праці та соціального захисту населення, відділенням Пенсійного фонду, центром зайнятості.

Цього  разу  ми  запросили  до слова редактора цієї газети, члена Національної Спілки журналістів України Наталію ЦІЛИНУ,  аби разом із нашою  гостею порозмірковувати над проблемами сімейного виховання та наслідками "сліпої" батьківської любові.

 

Довгоочікуваний лелека

Скільки й пам'ятаю це подвір'я, воно  завжди — з ранньої весни і до пізньої осені — потопало в буйноцвітті матіоли, айстр, чорнобривців. І всюди на обійсті — від філігранного різьбленого ганку до металевого мережива воріт — відчувалася  надійність умілих господаревих рук, а вікна сяяли теплом затишку й доброти, мов щира усмішка господині.

Подружжя Тимощуків були шанованими в радгоспі людьми, завжди готовими прийти на допомогу іншим. Трудилися завзято, то й жили гарно, в достатку. Єдине, що не давало спокою, особливо Марії Платонівні, це питання: "Чому так довго лелека обминає їхню хату?". Он у ровесниць доньки вже школярки, вітаються з нею весело: "Добридень, тьотю Маріє!"…

Вона щедро обдарує їх цукерками, а в самої на душі, наче лід не скреслий — невже їй так і суджено вік звікувати без рідної кровиночки…

І довгоочікуваний лелека таки почув її благання — якраз на сороковий день народження Марії Платонівни народилася донька Оленька.

 

М'яко доні стелили батьки…

Пестили її, мов пізню квітку, оберігали від усіх життєвих незгод, усю роботу по господарству прагнули виконати самі, а донечка — хай вчиться, хай відпочиває, ще наробиться за своє життя.

Оленька — блакитноока, пишненька білявка, підростаючи, сприймала батьківську любов і турботу не як високу самопожертву, а як їх обов'язок, правило. А відсторонення від домашніх справ на користь дозвілля вважала чи не головною метою свого життя. Бо проїхатися з сусідським хлопцем, котрий повернувся з армії, на мотоциклі, то податись на дискотеку до сусіднього села — набагато  важливіше, ніж навчання. Тому  книжки — то вже на вечір чи пізню ніч. Було посидить трохи над уроками і… спати.

Тож і закінчила Оленька сільську восьмирічку з "худенькими" трійками. Та  батьки для своєї доні не бачили іншої долі, ніж навчання в інституті, неодмінно медичному. Трохи ображалися на сільських вчителів, мовляв, недооцінювали їхню дитину. Та нічого — Оленька спочатку вступить до медучилища, а вже потім — поза конкурсом — до інституту і всі ще побачать, яка це здібна дитина.

Батько особисто супроводив свою одиначку до міста з наповненими сільськими гостинцями валізами. За рекомендацією сільчан швидко знайшли потрібну адресу — старенька жінка привітала їх, мов рідних. З міста батько повернувся з "легким серцем", розповідав дружині, що в доньки  гарна кімната, є всі умови для підготовки до вступних іспитів.

Та час, що залишався до них, Оленька використала по-своєму: кіно, дискотеки. І, звичайно ж, на першому іспиті "провалилась", хоча через тиждень повідомила батьків, що стала студенткою. Грошей поки що вистачало, а невдовзі влаштувалася вахтеркою у гуртожиток великого автопідприємства. І пішло-поїхало…

… тільки  вийшло усе навпаки

Дзвінок про те, що їм потрібно забрати доньку з немовлям з обласної лікарні застав їх, мов грім серед ясного  неба. Приховували від сусідів правду, що Оленька — мати-одиначка. Казали, що зять у плаванні. Та, як кажуть в народі, шила в мішку не втаїти.

Коли ж Оленька народила і вдруге, і втретє — по  селу пішли жарти "що, мабуть, зять уже повернувся". За  сім років вона подарувала батькам шестеро онуків.

Батько — чоловік поважний і статечний, сприйнявши це як вирок долі, рано пішов за обрій, а материнське серце билося скаліченою пташкою, шукаючи відповідь — чому, чому так сталося з її дитиною, чому вирощена дбайливими руками розкішна квітка, стала билинкою при битій дорозі…

Підсобляла онукам, чим могла — трьом з них замінила маму, а троє виховувалися в інтернаті, щоразу приїжджаючи на канікули до бабусі. Діти горнулися до неї, підростали роботящими, лагідними.

І це було цілющим бальзамом для  зраненої душі Марії Платонівни.

Та роки брали своє — вже 75 зозулі накували. Все менше сил залишалось на 70 соток городу, підсобне господарство.

Почали обсідати думки: "Чи встигну вивести в люди онучат?"...

Найбільше  ж щеміло її серце за найменшого Віталика, котрому лише п'ятий рочок пішов…

Лист із Чикаго

Блакитний  конверт з-за океану приніс у дім Тимощуків і неспокій, і надію. З помережаного впереміж українськими і польськими словами листа Марія Платонівна второпала, що невідомий їй пан Габріель із Чикаго випадково дізнався (із вуст жінки, котра приїхала з Чернігівщини і працює вихователем у сусідській сім'ї) про долю їхньої родини і хотів би допомогти всім шістьом дітям, а найменшого хлопчика — усиновити.

Сам  він родом з України, але виріс у прийомній польській сім'ї, котра згодом виїхала до Америки. Проживають вони тепер удвох із дружиною, мають пристойну роботу, дім із садом, а дітей Бог не дав.

Та вони не перестають мріяти про білявого блакитноокого хлопчика…

Все було, наче вві сні. Спочатку Марія Платонівна нікому й словом не обмовилась про зміст того листа.

А згодом таки поділилася новиною зі своєю шкільною подругою — вчителькою англійської мови. Катерина Дмитрівна резонно зауважила, що в такій справі поспішати не варто, потрібно все як слід зважити, поміркувати.

Та коли з Марією Платонівною (десь за тиждень потому, після полоття картоплі) стався серцевий напад, Катерина Дмитрівна сама принесла конверт і сказала: "Пишімо, Маріє, відповідь тим добрим людям, запрошуймо їх до нас…".

 

На відстані серця

А через тиждень-другий прийшла телеграма, що Габріель і Ненсі — вже в дорозі.

Ця звістка облетіла все село. Всі радили Марії як краще прийняти заокеанських гостей — дехто пропонував у райцентрі, в барі.

Та Марія Платонівна вирішила інакше — звеліла обкосити під розлогою грушею траву, поставити стіл, ослони, як і годиться у нас, на Україні, в спекотну літню пору. Цілий день товклася біля печі, сусідки допомагали — хотілося почастувати гостей традиційними стравами нашого краю.

Робота ладилась, а день невпинно котився до вечора. Переймаючись хатніми клопотами, Марія Платонівна намагалася відганяти гіркі думки.

Та коли "Москвич" сільського голови зупинився біля їхніх воріт, сполотніла як крейда,  і стояла напруженою струною, що ось-ось надірветься...

З машини вийшло двоє приємних, усміхнених  людей середнього віку. Стали перед нею, наче зніяковівши, якусь хвилю мовчали. Першим порушив мовчанку Габріель: "Здрастуйте, пані Маріє!" і припав вустами до її натруджених рук. Відсахнулась трохи назад, бо не звикла до такої галантності. Цієї ж миті поміж них став Віталік з пучечком айстр в рученятах і з криком: "Ви приїхали, ви таки приїхали, не обманули нас!"

Гіркий вузол її печалі репнув навпіл. Спочатку змахнула сльозу, потім усміхнулася, запросила всіх до столу. Майже до ранку говорили вони тоді під грушею — вони питали про її життя — розповіла все, без таїни, як і вони про себе. Коли Габріелю бракувало українських слів, підсобляла Катерина Дмитрівна, перекладаючи з англійської.

 

Мушу дожити,

аби побачити орхідеї…

Гарні враження залишились у сусідів від Маріїних гостей.  Гостювали  вони в неї майже місяць — вирішили всі формальності щодо усиновлення Віталіка. А його старшим братикам і сестричкам купили все необхідне для нового навчального року: кросівки, спортивні костюми, зошити й ранці.

День від'їзду невблаганно наближався. Ввечері, коли зібралась вся родина, Габріель пообіцяв, що зробить все для того, щоб малий Вітусь отримав пристойну освіту, а коли стане дорослим — сам обиратиме, де жити:  на новій чи історичній батьківщині. А  ще пообіцяв, що кожного року вони приїжджатимуть до рідних хлопчика, запрошуватимуть його братиків і сестричок разом з мамою Марією до Чикаго.

"Куди вже мені за океан, — посміхнулася бабуся, — приїздіть, діти, до мене, поки буду жива".

Вони відповіли, що обов'язково приїдуть наступного року на її день народження.

"З букетом орхідей", — щебетав Віталік.

І вона мусить дожити.  Щоб, незважаючи ні на які стенокардії, ще раз глянути у блакитні очі своєї кровиночки та побачити ту, оповиту легендами, як і наша папороть, котра квітне лише раз на людському віку, а до ранку вже в'яне, таємничу квітку — орхідею…

_________________________

НАВІЩО МАЛЮКУ ОРТОПЕД

 

Хрускіт при згинанні  ніжок       у колінах і тазостегновому  (кульшовому) суглобі  або при обмеженні  рухів  стегон — серйозний привід  негайно йти з дитиною на консультацію до ортопеда

 

Відомо, що перший рік життя малюка  — вирішальний  у багатьох аспектах. Саме в цей час відбувається формування багатьох органів і систем організму, у тому числі й кісткової системи. Одна з найпоширеніших ортопедичних проблем у немовлят — дисплазія  тазостегнових суглобів.

Розповісти про цю патологію й відповісти на питання, які найчастіше хвилюють молодих батьків, ми попросили заступника директора з    медичної роботи Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного заводу (ККЕПОП), досвідченого лікаря-ортопеда Михайла АДАМЕНКА.

 

— Михайле Йосиповичу, що таке "дисплазія"?

— З-поміж багатьох захворювань опорно-рухового апарата у  дітей перших місяців життя, дисплазія  тазостегнових суглобів — найчастіший  діагноз у дитячій ортопедії. Враховуючи ж те, що кульшовий суглоб найбільший, його функція  є  визначальною для формування ходи і нормального розвитку  людського організму.

У дівчаток ця патологія зустрічається в 4–7 разів частіше, ніж у  хлопчиків. Причому в 10 разів частіше вроджений вивих стегна спостерігається в  дітей, народжених  у сідничному передлежанні.

Дисплазія тазостегнових суглобів та вроджений вивих стегна — це результат неправильного внутрішньоутробного розвитку тазостегнового суглоба (його кістково-хрящової основи, зв'язково-капсульного або м'язового елементів).

— А  які  причини виникнення цієї патології?

— У більшості випадків — це  недорозвиненість кульшового  суглобу чи підвивих стегна. Причиною може бути й затримка нормального розвитку тазостегнового суглоба під час внутрішньоутробного життя плоду, обумовлена віком батьків (як правило, немолодих), інфекційними захворюваннями матері під час вагітності, ендокринними патологіями, токсикозом (особливо першої половини вагітності) чи сідничним передлежанням плоду.

Спричинити дисплазію може також погана екологічна обстановка, шкідливі умови праці, незбалансоване харчування  майбутньої  матері, нестача вітамінів та мінеральних речовин, що впливають на правильне формування сполучної   та мінералізації хрящової тканин.

Хочу звернути увагу, що дисплазія дуже часто передається в спадок. Тому батьки, в яких у дитинстві були ортопедичні проблеми, мають бути особливо уважними до своїх малят.

— Доводилось чути, що найкращий час для діагностування захворювань тазостегнових суглобів у немовлят —  перші  три тижні після народження. Потім їх ознаки стають не такими виразними і діагностика ускладнюється...

 — Дійсно, лікарі-неонатологи починають діагностувати це захворювання ще в пологовому  будинку. Та оскільки "дозрівання" тазостегнового суглоба ще триває, то дільничний ортопед має обов'язково оглядати маля в 1, 3, 6 місяців і в рік (або коли дитина почала ходити).

Небезпека  дисплазії полягає  в тому, що вона є  прихованою,  вродженою патологією, тобто вчасно розпізнати її може тільки фахівець. Тому, на жаль, є досить прикрі випадки, коли діагноз ставиться надто пізно й дорогоцінний час, який можна було б використати  для лікування, упущено.  А це  завжди  має серйозні наслідки для дитини, насамперед пов'язані з порушеннями рухового розвитку і, звичайно, ходи.

Коли ж діагноз встановлено з перших днів життя дитини й проводиться  правильне лікування — більше 90% дітей вже до 1,5-річного віку стають практично здоровими.

Якщо ж патологія діагностується  після 6 місяців — лікування  "розтягується" до 5 років або й до закінчення періоду росту.  Можливе  й важке оперативне лікування, результати якого не завжди прогнозовані.

Ну, а якщо це захворювання виявляється вже після того, як дитина самостійно пішла, і батьки лише тоді помітили порушення ходи, — на  повне видужання годі й сподіватися.

Навіть здоровим діткам потрібні профілактичні огляди. Тому батьки та дитячий педіатр мають бути уважними та уявляти всю міру своєї відповідальності за здоров'я дитини.

— На що потрібно  звернути увагу молодій мамі у першу чергу?

— Основними симптомами, які дозволяють своєчасно "запідозрити" у  малюка патологію розвитку кульшового суглоба,  можуть бути: а) при спробі відвести стегно дитина починає плакати; б) з'являється симптом "зісковзування" (при відведенні ніжок у різні сторони  відбувається  вправляння вивиху, що супроводжується клацанням, яке можна відчути рукою); в) асиметрія сідничних складок і сідниць; г) одна ніжка коротша за іншу; д) виворот стопи назовні — теж ознака дисплазії. Ці симптоми можуть проявлятися одночасно або по одному.

Але хрускіт при згинанні  ніжок у колінах і тазостегновому  суглобі  чи обмеженість рухів  стегон — обов'язково має насторожити батьків і стати серйозним приводом, аби  негайно звернутися  за консультацією до дитячого ортопеда.

— Як відбувається процес лікування?

— Спочатку маленького  пацієнта лікують  консервативними (безкровними) методами. При цьому використовують спеціальні шини, гіпсові пов'язки, широке сповивання, масаж, фізіотерапевтичні процедури, лікувальну гімнастику.

Строки  лікування фахівець визначає  індивідуально для кожного пацієнта. Безперервність лікування — найважливіший  фактор успіху. Тому знімати шини без дозволу  ортопеда неприпустимо.

Коли  ж консервативне лікування не приносить бажаного результату (розпочалось  занадто пізно або не дотримані строки й рекомендації), настає черга оперативного лікування. Під час операції голівка  стегнової  кістки  вправляється на місце, а згодом відновлюється цілісність оточуючих  суглоб тканин.

Якщо вивих стегна не лікувати у ранньому  дитинстві, в майбутньому через неправильне змикання суглобних поверхонь та порушеного руху  розвивається запалення суглоба й оточуючих тканин.

Це важке захворювання має назву диспластичний коксартроз. Воно супроводжується болями, порушеннями ходи й постави, призводить до інвалідності. У цьому  випадку  без операції не обійтися. На щастя, вивих стегна при дисплазії зустрічається не дуже часто.

Найнадійніший і найбезпечніший засіб  для правильного "дозрівання" суглоба — гімнастика  й масаж. Звичайно, без допомоги фахівця при лікуванні  дисплазії батькам не обійтися. Але багато чого вони можуть зробити самі.

— Які методи діагностики цього захворювання?

— Нині найбільш об'єктивним та інформативним є ультразвукове дослідження тазостегнових суглобів дітей у  перші  4–6 міс. життя. Процедура безболісна й не вимагає наркозу. При цьому з'ясовується ступінь дисплазії, що є  визначальним у виборі  способу лікування.

Дітям після 6 місяців необхідне вже рентгенологічне обстеження. Знімок не тільки підтверджує діагноз, але й дозволяє точніше судити про ступінь патології та прогнозувати  результати.  Ця діагностика є  основною і обов'язковою у виборі  методів лікування, тому що дає уявлення  про можливі зміни, які можуть статися в голівці, шийці, западинці, "даху", що можуть вплинути на процес одужання.

— Що, на  Вашу думку, є  головним у лікуванні  дисплазії?

— Раннє застосування функціонального методу лікування. Це допоможе повністю  відновити анатомічну форму тазостегнового суглоба й зберегти його рухливість.

Слід пам'ятати, що "дозріванню" суглоба сприяють три основні фактори:

1) необхідно виключити вертикальні навантаження на ноги  (до дозволу  ортопеда);

2) виконувати якнайбільше обертових рухів у тазостегнових суглобах у положенні з розведенням ніг;

3) дотримання постійного положення  ніжок у стані помірного розведення.

З метою профілактики вивиху кульшового суглоба радив би з перших днів застосовувати лише широке (вільне) сповивання дитини. Незалежно  від того, спостерігаються у неї ознаки дисплазії чи ні, таке сповивання (з відведенням стегон) сприяє центрації голівок  у вертлюжних западинах і є досить дієвою профілактикою. Тісне ж сповивання дітей (у вигляді "кокона") слід залишити в історії.

Батькам, що "воюють" з дисплазією, потрібно знати й ще дещо.

По-перше. Граючись і займаючись із малям гімнастикою, не ставте його на ніжки чи навпочіпки. Вправи з використанням крокового рефлексу та упором на "задні лапки" можна виконувати тільки з дозволу ортопеда.

Малюки з дисплазією тазостегнових суглобів, які побували у стременах, зазвичай починають ходити пізніше за своїх однолітків. Але це не привід засмучуватися та  квапити хід  подій. 

По-друге. Мамі, яка вигодовує "диспластичну" дитину,  необхідно включити в свій раціон комплексні мінеральні препарати або вітамінно-мінеральні "коктейлі". Багаті на мікроелементи свіжа зелень, овочі, фрукти, морепродукти.

Можна також приготувати "яєчне борошно"  — в  ньому дуже багато кальцію.  Для цього шкаралупу сирого  яйця очищають від внутрішньої плівки й кип'ятять 5 хвилин ("одежинку" вареного не треба піддавати додатковому кип'ятінню). Потім шкаралупу просушують і подрібнюють у ступці або кавомолці. Приймають "яєчне борошно" щодня по чайній ложці, попередньо "погасивши" порошок соком свіжого лимона. Тритижневий прийом  піде на користь не тільки маляті, але й маминим зубам, нігтям і волоссю.

І останнє. Ні для кого не секрет, що позитивні емоції прискорюють одужання. А, як відомо, настрій маленьких дітей залежить від емоційного стану батьків. Якщо ви будете нервувати й виявляти  нетерпіння, малюк це відчує.

Тому намагайтеся утримуватися від роздратованого тону, не кричіть на малюка, коли він вередує через незручності, зумовлені широким пеленанням чи використанням   ортопедичних стремен.

— Михайле Йосиповичу, чим ваше підприємство може допомогти дітям, у яких виявлено дисплазію?

— Для таких дітей наше підприємство виготовляє стремена Павлика та забезпечує ними безкоштовно. Але обслуговуємо ми лише мешканців Києва та Київської, Житомирської, Черкаської, Чернігівської областей.

Жителі з інших регіонів можуть звернутися до державних протезних підприємств, що входять до ПО "Укрпротез". Їх адреси є в управліннях праці та соціального захисту населення, відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів.

Аби потрапити на прийом до медичного відділення       ККЕПОП (адреса: вул. Фролівська, 4), необхідно в поліклініці за місцем проживання взяти направлення в ортопеда, який лікує дитину, при собі мати паспорт одного з батьків та свідоцтво про народження дитини.

 

Розмову вела

Олена КОСЕНКО

___________________________________________

 

ПОДВИГ НА ДУНАЇ 

 

Торік учаснику визволення України від німецько-фашистських загарбників, Герою Радянського Союзу генерал-майору Миколі Єрещенку виповнилося вісімдесят. А з'явився на світ майбутній богатир (за статурою і бойовими справами) у Воронезькій області. З Росії ж і розпочав свій бойовий шлях. У 1943–1944 роках пройшов з однополчанами південними районами степової Кіровоградщини, де й залишився жити в мирний час. За бої на Україні був нагороджений медаллю "За відвагу". Потім гвардії старшина пройшов Болгарію та Румунію. Саме на Балканах відбулися найпам'ятніші для нього події.

…Жовтень 1944 року. Юнак бере участь у боях за Белград. Наше командування, щоб зберегти пам'ятки архітектури в столиці Югославії, вирішило не застосовувати бомбардувальників, важкої артилерії. Штурмові групи намагалися захоплювати приміщення, використовуючи переважно стрілецьку зброю та гранати.

В одному з боїв Микола Єрещенко з чотирма бійцями шостої стрілецької роти непомітно підібрався до будинку, де на другому поверсі та в підвалі засіли 50 німецьких кулеметників і автоматників. Увірвавшись на перший поверх, сміливці відкрили сильний вогонь по сходах та стелі, один із них блокував вихід із підвалу. Невдовзі зав'язався  рукопашний поєдинок. Старшина та два бійці у нерівному бою були поранені, але фашисти, втративши 20 чоловік, залишили дім. Коли ж до будинку підійшла важка техніка ворога, Єрещенко протитанковою гранатою вивів із ладу "Фердинанд".

Столицю братів-слов'ян визволили 20 жовтня. Саме цього дня старшині Єрещенку виповнилося 20 років. А через 5 днів він взяв участь у параді визволителів у Белграді. Під бойовими прапорами пройшли в єдиному строю воїни армій двох держав. За визволення столиці Югославії груди юнака прикрасив орден Слави ІІІ ступеню.

У листопаді він зі своєю частиною підійшов до Дунаю напроти міста-порту Батино. Гвардії старшина на чолі кільканадцяти бійців переправився на правий берег аби захопити плацдарм і відволікти ворога від основного місця переправи.

Під час сильної контратаки фашистів, було поранено нашого кулеметника. Старшина замінив товариша, поливаючи вогнем  ворога. У траншею полетіли гранати.  Три з них Єрещенко піймав і кинув назад — у  фашистів. Вісім контратак відбили сміливці, лави яких танули. У рукопашному бою старшина знищив п'ятьох фашистів. Шостий — тяжко  поранив його, але  й сам упав під ударом приклада. Микола Юхимович, втративши свідомість, не бачив, як потіснивши ворога підоспіла допомога. Товариші вирішили, що герой загинув, повідомили про це командування. Але пораненого підібрали санітари, виходили лікарі.

Далі бойовий шлях Єрещенка проліг через Угорщину, Австрію, де він і зустрів Перемогу. Додому його частина знову поверталася  через Югославію. А за бій під Батино, де він знищив кілька десятків ворогів, гвардії старшина отримав високе звання Героя Радянського Союзу.

До третьої річниці боїв за визволення цього міста був споруджений пам'ятник, на відкритті якого генерал-лейтенант К. Попович сказав: "Наші народи дуже добре знають і розуміють, що без Радянського Союзу, без Червоної Армії наша визвольна боротьба не змогла б успішно завершитися… Червона Армія врятувала людство від коричневої чуми".

Після війни фронтовик приїхав на Кіровоградщину, де служив у танково-технічному училищі. Комісувався через "батинську" рану, працював директором автогосподарства. Одного разу його підлеглий, повернувшись з туристичної поїздки до Югославії, розповів, що на меморіалі визволителям Батина викарбоване і прізвище старшини Єрещенка — як  полеглого.

Так югослави дізналися, що хоробрий солдат вижив. Голова ветеранської організації Батина Стеван Чоталінець у 1981-му вислав кіровоградцю буклет із фотографією того пам'ятника. А в 1982 році, прочитавши про Єрещенка в газеті "Правда", його розшукав бойовий побратим із Середньої Азії, якому він врятував життя.

У 1995-му на запрошення Посольства Югославії ветеран побував у цій країні. Два тижні зустрічався з балканськими друзями, відвідував місця боїв, проїхав через Белград, Новий Сад, Крагуєвац, Приштину, Подгоріцу, інші міста. Гостями з України опікувався Союз ветеранів визвольних війн Сербії.

У   роки незалежності ветерана нагороджено орденами Б. Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, відзнакою Президента України.

У 2000 році полковник у відставці взяв участь у своєму четвертому Параді Перемоги в Москві (перший був ще 1945-го року). Тривалий час Микола Юхимович очолював Кіровоградську обласну організацію ветеранів України.

…Останні місяці сивочолий ветеран хворіє. Але сподівається до 60-річчя Перемоги повернутися в стрій фронтовиків. Ось нещодавно вже приміряв щойно пошиту генеральську форму (на фото). Високе звання генерал-майора полковнику Єрещенку присвоєно в жовтні 2004-го, коли відзначалися його 80-річчя і 60-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників.

 

Сергій ШЕВЧЕНКО

 

_____________________________________

ПРИКЛАД ДЛЯ НАЦІЇ

 

Міць жінки у її слабкості, кажуть одні. Та ні ж — бо, щоб досягти успіху, воля й характер мають бути залізними, — стверджують інші.

Більшість із тих, котрим довелося пройти Велику Вітчизняну, працювати "на знос" у повоєнні роки або нині розбудовувати нашу державу, переконані: сила — у працездатності й ентузіазмі. Саме  таких жінок — Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, Героїв України, кавалерів ордена Княгині Ольги та почесних громадянок нашого міста — запросили до столичної мерії, щоб привітати зі святом весни.

— Бог і природа щедро обдарували українських жінок,— звернувся до гостей Київський міський голова Олександр Омельченко. — У вас є все: і врода, і ніжність, і розум, і мудрість, і велика мужність. Серед вас є політики, громадські діячі, ви продовжуєте добру справу княгині Ольги, якою пишався Київ за те, що будувала храми й школи... Як і вона, ви є прикладом для нації.

Герой Соціалістичної Праці Прасковія Волковинська п'ятнадцятирічною дівчиною прийшла на Дарницький шовковий комбінат. І пропрацювала "від дзвоника до дзвоника" в одному цеху майже півстоліття. Була новаторкою і замість 48 верстатів обслуговувала...108. Видавала на-гора норму кількох п'ятирічок. До речі, вже п'ять десятиліть активістка мешкає у столиці. Тож нещодавно отримала ще й звання почесної громадянки міста.

Орден Слави аж трьох ступенів має багатоверстатниця Віра Моцна, яка віддала 37 років київській трикотажній фабриці імені Рози Люксембург.

Марія Доліна звання Героя Радянського Союзу отримала за подвиги на полях Великої Вітчизняної. Була в пеклі Сталінграду, воювала на Північно-Кавказькому, Білоруському фронтах, Орловсько-Курській дузі... Уславлена льотчиця — почесний  член  французького авіаполку, виховала  48 бійців-авіаторів. Нині їй 85 років, має п'ятьох правнуків.

У Києві мешкає 29 жінок-героїнь: чотири мають звання Героїв  України, три — Радянського Союзу, 22 — Соціалістичної Праці. Серед 297 кавалерів ордена Княгині Ольги — актриса Раїса Недашківська, відома громадська діячка Атена Пашко, начальник управління у справах жінок, інвалідів війни та праці Ірина Голубєва.

Про одну з тих жінок, які пройшли важкими й кривавими дорогами війни, виборюючи  довгождану Перемогу, наша розповідь.

_________________________________________

 

ЛІКАР СТРІЛЕЦЬКОГО ПОЛКУ

  Свою першу бойову нагороду — медаль  "За бойові заслуги" — Едіт  Абрамівна СОКОЛ отримала  на Волховському фронті. Була вона тоді зовсім молодою. Та  завдяки її  вмілим рукам понад 170 пораненим бійців і командирів отримали на передовій першу медичну допомогу, що багатьом з них врятувало  життя.

 

Випускного в неї так

і не було..

Виховувалася Едіт у багатодітній єврейській родині на Миколаївщині. Після закінчення семирічки поїхала до Харкова вступати до індустріального технікуму. І хоча дуже любила математику та фізику, та креслення їй ніяк не "давалося". Тому змушена була змінити "профіль"  — пішла в медицину. Спочатку закінчила медичний робітфак при інституті. Потім, успішно склавши екзамени — фізику, математику, російську і німецьку мови — стала студенткою Харківського медінституту. Обрала педіатрію, як і старша сестра, котра закінчила цей вуз у 1937 році.

Навчалася Едіт добре. Та покружляти у вихорі вальсу на випускному балі їй так і не довелося — почалася війна. Дипломи їм видали у червні 41-го навіть без здачі державних іспитів. Молода лікарка опинилася в скрутному становищі — ні  грошей, ні роботи. І  ворог наступає... Добре, що старша сестра надіслала їй грошовий переказ. Завдяки цьому вдалося  потрапити в останній ешелон, що відходив на Урал.

Кілька місяців пропрацювала в лікарні, а згодом Едіт, як і більшість медиків, відправили на фронт.

                                             

Під артилерійським вогнем

На  Волховському фронті її розподілили в медсанбат 52-ої Армії 225 дивізії, 1349 полку. Добиратися до місця служби довелося пішки, вузенькою стежиною серед боліт.

— Був квітень, — пригадує Едіт Абрамівна, — а  ми в білих вушанках,  ніякої тобі конспірації. Доганяє нас "газик", зупиняється. Виходить генерал і запитує, чому самі, без супроводу. Ми пояснили. Тоді він скомандував нам зняти шапки і довіз до місця призначення.

Кілька місяців Едіт Абрамівна стажувалася в медсанбаті у дуже кваліфікованих лікарів із Ленінграда. Опановувала хірургію: навчилася  робити блокаду,  пневмоторакс, зупиняти кровотечу та іншим премудростям, необхідним для надання допомоги пораненим. Тоді ж і вирішила стати  хірургом, які були дуже  потрібні фронту. Так і "приросла" до полку.

— Я працювала з двома фельдшерами і десятьма санітарками, — згадує жінка-ветеран. — Тож доводилося і санітарок навчати як обробити рани, вивести хворого із шокового стану, зробити укол. Працювали цілодобово, не відчуваючи втоми. Лише коли вже падали з ніг, давали собі короткий перепочинок. А  потім  знову до медсанбату.

 Якось розмістилися в траншеях, обладнавши у палатці пересувний медпункт. Але не врахували,  що позаду — артилерійська рота. Фашисти ж, незважаючи на те, що на палатках були  червоні хрести, відкрили по нас шалений артилерійський вогонь. Наші  у відповідь — не менш шалений. А ми — поміж ними. Залягли в траншеях. Палатки наші позносило. Медикаменти порозкидало. Кухню перекинуло. Ледве самі врятувалися. Пити хотілося страшенно...

Фельдшер  спробував доповзти до озера, щоб  набрати у брезентове відро води. В озері трупи плавають, але ж іншої води ніде дістати. Так туди він доповз, а коли повертався — осколок  потрапив у відро. Добре, що хоч сам живий залишився...  

Уже після бою вирівняли вирву від бомби і розмістили палатку. В іншу яму позносили трупи. З-поміж них і санітара нашого — Костю з Вологди. Ми його "Кісточкою" звали,  бо дуже худий був. Написали його матері сумну звістку. Вона відписала, що син обіцяв вислати гроші. Ми зібрали, хто скільки міг, надіслали їй...

 

12 швів під "крикаїном"

Двічі  під час ось таких артнальотів  Едіт Абрамівну було поранено. Перший раз  її зачепило  осколком, коли надавала допомогу бійцю. Наступного разу життя їй врятувало ребро — куля відрекошетила. Та вона й не лікувалася. Зробили перев'язку — і знову за операційний стіл, на передову...

— Якось їхали в санітарній машині в частину, де мене мали представляти, — ділиться спогадами жінка. — Дорога вузька, з обох боків болото. А тут  налетів ворожий літак. Наш водій на повній швидкості вихляє вліво-вправо, поки не з'їхав у кювет… Та так, що машина тричі перевернулася. Аж тоді фашист припинив переслідування.

Ми вилізли, почали збирати розсипані медикаменти, сміємося… Молоді ж бо. А в мене нога розідрана, кров цебенить. Перев'язали, викликали по рації машину. А вже в частині наклали 12 швів під "крикаїном" (так ми називали операції без наркозу).

Довелося Едіт і 10 діб арешту відбути. На той час це означало залишитися... без "зарплати", якої і так, зрозуміло, ніхто не отримував.

— У землянку, де вода стояла аж до нар, фельдшер привів з передової двох хворих. Обидва скаржилися на "сліпоту": не бачать, мовляв, і не можуть стояти на посту. Окуліста в нас не було, — розповідає Едіт Абрамівна. —  Тож  я відправила їх до медсанбату...

Услід за цими "хворими" прийшов співробітник "особливого відділу". Ці симулянти, як виявилося, вже давно були під підозрою.

                                             

Сорок років —  у  мирі

й злагоді

Там, під Ленінградом, і Перемогу зустріла — майором медичної служби.

Після війни вирішила повернутися... в дитинство, тобто в "рідну" педіатрію. Працювала в Москві, Казані, згодом переїхала до сестри, яка мешкала в Києві. Тут і осіла.

І хоча, можливо, й запізно, зустріла (після невдалого, ще фронтового, заміжжя) свою половинку. Яків Єфремович, з яким поєднала долю, теж пройшов вогненними шляхами війни з першого до останнього дня: від Харкова — до Берліна.

Він обороняв і звільняв Київ, зі своєю частиною пройшов Україну, Польщу. Розпочинав рядовим інженерного батальйону, а закінчив — лейтенантом, заступником  начальника штабу окремого батальйону.

Звання  молодшого лейтенанта він отримав у боях за фортецю Демблін (Польща), коли замінив загиблого командира роти. Дійшов Яків Єфремович до Берліна і залишив свій  підпис на Рейхстазі.

Військову службу продовжив на Далекому Сході — Камчатці та Південному Сахаліні, дослужився до звання майора. Двічі був тяжкопоранений. Про неабияку хоробрість воїна свідчать 5 бойових орденів та 30 медалей, подяки головнокомандуючого. 

У Києві Едіт Абрамівна тривалий час працювала дільничним педіатром в дитячій поліклініці. Згодом стала завідувати відділом шкільно-дошкільної мережі. Загалом її трудовий стаж у медицині —    54   роки.

Її й досі пам'ятають у районі, запрошують на заходи, вітають зі святами. Тоді вона надягає святковий костюм, де на піджаку красується 18 бойових нагород: ордени Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, Богдана Хмельницького та численні медалі.

У мирі й злагоді вони живуть разом ось уже майже 40 років.

— Ми ніколи голос одне на одного не підвищили, — каже Яків Єфремович. — Дружина — це божество, це радість, це щастя...

                                                             Надія

СУХОДОЛЬСЬКА

 

 

______________________________________

ДІВЧИНКА ЗІ СВІТЛИМ ВОЛОССЯМ

                                                     

 

 або  Історія кохання

 

Нині я незрячий. Але це ще не привід для того,  щоб  у моїй пам'яті стерлися спогади про дівчинку з довгим світлим         волоссям, яка ось вже майже сорок років є моєю дружиною.

 

Як я не став льотчиком

 

Народився я в 1942-му. У батьків нас було четверо  — троє  братів і сестра.

В  дитинстві мріяв стати льотчиком. Але коли отримав паспорт, старший брат, який працював начальником цеху металургійного заводу в Нев'янську — старовинному уральському місті, відомому своїми демидівськими підприємствами та похиленою баштою, забрав мене до себе, учнем слюсаря. Тут почалася моя робоча біографія.

Перед призовом в армію, повернувся на батьківщину — в Україну, а потім поїхав поступати у льотне училище. Але доля повернула по-своєму. Майбутніх курсантів відправили туди, де вони були потрібніші  —  в ракетні війська, в  Німеччину, на три з половиною роки без відпустки.

Служба моя була не з легких, але цікава. Усі, з ким довелося служити, були хороші хлопці. Розлучалися — як рідні брати. Такого поняття, як "дідівщина", тоді не було. Наш  командир був прекрасною людиною, поважав своїх солдат, піклувався про нас, як про власних дітей. З ним ми об'їздили з екскурсіями майже всі міста Східної Німеччини.

 

Моя мрія

А на вихідні командир запрошував до себе додому. Солдати із задоволенням гралися з його дітьми, допомагали по господарству, а дружина годувала нас смачними домашніми стравами. Це не значить, що в армії нас годували погано, навпаки — в  армійському раціоні були м'ясо, риба,  тушонка, овочі, фрукти, виключно білий хліб. І це при тому, що а Союзі на той час було голодно, з дому писали, що пшеничного хліба не було (продавали кукурудзяний), в школах дітям за списками видавали жовто-зелені горохові булочки.

Дружина нашого командира була доброю, привітною, красивою жінкою з довгим світлим волоссям. Саме вона стала для мене уособленням жінки, матері. І я сказав собі: "моя майбутня дружина має бути саме такою". Про цю мрію знали мої друзі — москвичі, і частенько з мене посміювалися.

Але коли ми з моєю Веронікою у медовий  місяць приїхали до Москви погостювати в її бабусі та дідуся й обійшли по черзі усіх моїх колишніх  армійських побратимів, ніхто з них уже не сміявся, а лише тихо заздрив. Моя мрія здійснилася. А трапилося це так...

Це — вона!

 

Після звільнення з армії, я знову опинився у своїй рідній Шостці. Влаштувався на "Свему" — найбільше підприємство міста, відоме тоді  на весь Радянський Союз. Адже у заключних  титрах кожного фільму зазначалося: "відзнято на плівці  шосткінського заводу "Свема".

Одного разу розкриваю черговий номер заводської багатотиражки, а там — фотографія гарної дівчини з довгим світлим волоссям. Закінчивши 11 класів, вона прийшла працювати на завод, захоплюється поезією… І далі — на  півгазетної сторінки — її    вірші. Серце моє прискорено забилося: я зрозумів — це ВОНА!

Вже  тоді був переконаний, що ми обов'язково зустрінемось. Так воно й сталося.   

 

Травень. Вечір. Танці.

Одного разу ми поверталися з товаришами після вечірньої зміни. Попереду йшла весела дівоча компанія. Ми її наздогнали. Не повірите — вона була серед дівчат.

Поступово гурт зменшувався — кожен підходив до свого будинку і прощався. Нарешті, ми залишилися втрьох — вона, я і мій товариш, якому  давно вже потрібно було повернути до свого дому. Але він не збирався цього робити (з усього було видно, проводжав її раніше). Тож попрощатися довелося мені, через що  довго потім не міг заснути…

А незабаром ми з друзями прогулювались алеями парку в очікуванні відкриття танцмайданчику (це зараз усі ходять на дискотеки, а в ті часи молодь "відривалась" на  танцях). Був вихідний, середина  травня,  теплий вечір,  вщерть насичений запаморочливими  пахощами бузку. Грав естрадний оркестр, але вальсуючих було небагато. І лише коли музиканти на повну силу заграли "Эй, моряк, ты слишком долго плавал" ("хіт" нашого покоління  з кінофільму "Людина-амфібія"),  народ  гуртом посунув на танцмайданчик.

Вона зі своїми подругами теж прийшла. Я дуже її чекав, а коли побачив, одразу ж підійшов і більше від себе не відпускав. Ми протанцювали весь вечір, потім я пішов її проводжати.

Серце мене не підвело. Це була ВОНА. Я вже не уявляв життя без неї. Забажав   одружитися. І негайно. Вона мене зупиняла, говорила, що їй потрібно продовжувати навчання, що заміжжя не входить у її плани, що їй лише дев'ятнадцять...

І все ж через півроку ми одружилися. А потім у нас народився  первісток.

                        Життя відбулося…

Моя улюблена теща (світла їй пам'ять) примусила мене вчитися. Завдяки  їй я закінчив вечірнє відділення місцевого хіміко-технологічного технікуму і став майстром з ремонту обладнання хімічного виробництва.   

Вероніка завжди мріяла стати журналісткою, двічі поступала до Московського університету, але при конкурсі 25 осіб на місце  цю  мрію, погодьтеся,  не так легко здійснити.

Коли нашому синочку виповнилося два роки, вона успішно здала  екзамени до вечірнього  інституту, провчилася три роки, а потім "довчалася" у Харкові. Тоді вона набула спеціальність  хіміка-технолога, а зараз її статус — пенсіонерка.

І що маємо зараз? Троє синів, стільки ж невісток, онука та онучку. Ми прожили складне життя, але в дружбі  та взаєморозумінні. Дуже  любимо своїх дітей  і одне одного.

Життя відбулося. Якби... не сліпота.

Олег ТУПІКОВ

 

Цю сповідь записала  моя вірна дружина      Віра Миколаївна.