Головний фінансовий документ держави
Л. Качан. Пенсійні виплати
В. Дьяченко. Ефективне управління системою соціальної допомоги
Наш святий обов’язок — шанувати ветеранів
І. Павленко. Виплати жертвам нацизму
Р. Ніконова. Не зміліти джерелам доброти
Не рубай ялину
Г. Кравченко. Півроку в умовах експерименту
Ю. Туранський. Доброчинці зі служби зайнятості
Р. Михайлова. Від землі і волі — до кращої долі
Р. Левицька. Соняхи на обніжку
Г. Ткач. Червоний Хрест — символ милосердя
С. Катрущенко. Їм — нашу увагу і тепло
М. Липін. За поворотом долі
О. Овчаренко. На багато питань у ”Положенні” відсутні відповіді
О. Косенко. Прийміть дитину в свою родину
Н. Давиденко. Допомогти дітям
М. Вергелес. Перше побачення моїх батьків
М. Семеренко. Квіти польові
М. Талан. Освіта допоможе інтегруватись у соціум.
Наукове підґрунтя соціальної реабілітації
В. Стешенко. Створення нових робочих місць
С. Аллахвердян. Найсильніші на планеті!
О. Василюк. Всепереможна віра у життя
З. Логвиненко. Голосіївські вернісажі
Т. Блажкун. Щоб робота приносила задоволення
І. Таран. Суспільний прогрес і старше покоління
Відгукніться, таланти!
Головний фінансовий документ держави
Його завдання — не лише забезпечити необхідними ресурсами всіх учасників міжбюджетного процесу, розвиток кожного міста, села і селища, а й закласти реальні передумови для зростання достатку кожної української родини23 грудня після тривалого обговорення Верховна Рада 339-ма голосами народних депутатів затвердила Закон "Про Державний бюджет на 2005 рік" з доходами загального фонду держбюджету 63,2 млрд. грн., видатками — 72,2 млрд. грн., дефіцитом — 8,5 млрд. грн.
Тож 2005 рік Україна зустріла з новим бюджетом. Вчасне прийняття державного бюджету — це не лише прогнозоване забезпечення економічного розвитку наступного року, не тільки гарантія для вчасного перерахування фінансів на реалізацію соціальних програм, частка яких підвищується з 48% минулоріч до 58,2% в році нинішньому. Прийняття бюджету дало можливість затвердити понад 12 тисяч місцевих бюджетів і приступити з 1 січня до фінансування підвищених соціальних зобов'язань.
На першому в ц.р. засіданні уряду було підбито підсумки діяльності Кабінету Міністрів протягом 2003–2004 років. Зокрема, зазначено, що вперше в Україні обидва річні бюджети було виконано стовідсотково за доходами і видатками. За 2004 рік реальний ВВП зріс на 12%, що перевищує на 3% аналогічний період позаминулого року та на 7,2% — 2002-го. Державний бюджет–2004, як і попередній, були соціальними — близько 50% від загальної суми видатків спрямовувалося на соціальні програми.
На нинішній рік номінальний валовий внутрішній продукт планується в обсязі 409,5 млрд. грн., а реальне зростання ВВП — 6,5%. Індекс споживчих цін планується на рівні 8,7. Прогнозоване зростання експорту — 106,9%, імпорту — 111%. Прогноз доходів зведеного бюджету має становити (без трансфертів) 109,6 млрд. грн. або 26,8% від ВВП, у т. ч. держбюджет — 85,1 млрд. грн., місцеві бюджети — 24,6 млрд. грн.
Доходи місцевих бюджетів прогнозуються в сумі 24,6 млрд. грн., а витрати — 47,3 млрд. грн., тоді як у 2004-му їхній розмір становив лише 33 млрд. грн. Окрім того, на 2005 рік обсяг міжбюджетних трансфертів заплановано в сумі 28 млрд. грн., що на 16% більше від минулорічного. Інвестиційна складова з підтримки житлово-комунальних об'єктів — в обсязі 450 млн., а на соціально-економічний розвиток територій — 485 млн. Це захищені статті витрат загального фонду бюджету, які не можуть бути перерозподілені.
Порівняльний аналіз показників двох минулорічних і цьогорічного бюджетів дає можливість відслідкувати — як позначається економічне зростання на підвищенні добробуту людей.
Одним із таких показників є зростання заробітної плати. Якщо середня зарплата в економіці за 2004-й склала 644,27 грн. (на 172 грн. більше порівняно з 2003-им та на 267,89 грн. — ніж у 2002), зокрема: в промисловості — 800,9 грн. (на 209,7 грн. більше проти 2003-го і на 315,9 грн. — 2002 року); в сільському господарстві — 338,4 грн. (на 128,3 грн. більше ніж у 2003-му і на 160,6 грн. — 2002 році). Середня зарплата в галузі освіти — 460,6 грн. (проти 2003 року зросла на 115,6 грн.), а цьогоріч вона має збільшитися до 568,6 грн.; в лікарів — 459 грн., на нинішній рік заплановано 507 грн. З січня 2005-го Кабінет Міністрів має намір приступити до виплати компенсацій педагогічним і науково-педагогічним працівникам, надбавок за вислугу років і допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, що не були виплачені у 1997–2000 роках. На ці заходи у бюджеті закладається 690 млн. грн.
Особлива увага при формуванні бюджету в останні роки приділялася збільшенню видатків на оплату праці працівників бюджетних установ і організацій. За 2003–2004 роки в бюджетах усіх рівнів видатки на оплату праці бюджетників зросли майже в 1,6 раза, що дозволило майже у 1,7 раза підвищити розміри посадових окладів (ставок заробітної плати). Заробітна плата працівників бюджетної сфери підвищувалася чотири рази: в 2003-му — з 1 травня на 17,9%, з 1 липня — на 12,1%; у 2004-му — з 1 березня на 10,8%, з 1 вересня — на 15,6%.
Передбачені Законом "Про Державний бюджет України на 2005 рік" видатки на оплату праці забезпечують запровадження з 1 січня мінімальної зарплати в розмірі 262 грн., а з 1 грудня — 282 грн. зі збереженням співвідношень в оплаті праці працівників бюджетної сфери. Для цього в бюджеті на 2005 рік на оплату праці бюджетників закладено понад 30 млрд. грн., що майже на 5,2 млрд. грн. більше порівняно з минулим роком.
Ще одним показником є підвищення рівня пенсійного забезпечення. Тут теж є позитивні зрушення.
З 1 вересня 2004 року пенсіонери, чиї пенсії були менші за прожитковий мінімум, отримують щомісячну державну адресну допомогу. З урахуванням індексації жовтня в грудні м.р. пенсія вже виплачувалася в розмірі 290 грн., а на січень закладено 295 грн. Торік на всі пенсійні виплати із держбюджету було витрачено 5,9 млрд. грн., а на поточний заплановано 11 млрд. грн. Ці кошти будуть спрямовані також: на виплати пенсій тим, хто був зайнятий повний робочий день на підземних роботах; на компенсацію різниці між сумою страхових внесків, сплачених сільськогосподарськими підприємствами-суб'єктами спеціального режиму оподаткування, і внесками, що були б сплачені ними на загальних підставах.
На 2005-й обсяг доходів Пенсійного фонду заплановано на рівні 50,2 млрд. грн., з яких 37,8 млрд. грн. — власні кошти Фонду. Виплата щомісячної державної адресної допомоги до пенсій у 2005-му, як і торік, здійснюватиметься за рахунок коштів ПФУ і держбюджету. Потреба в грошах останнього на виплату дотацій визначатиметься з урахуванням розмірів пенсій, що збільшуватимуться з врахуванням індексації.
Витрати на виплату пенсій військовослужбовцям заплановані в сумі 3,9 млрд. грн. Порівняно з 2004-им вони збільшуються на 1,4 млрд. грн. На вирівнювання пенсійного забезпечення військовослужбовців у бюджеті закладається 1 млрд. грн.
Не менш вагомим показником є підвищення рівня соціальних виплат.
На 2005 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць (ст. 61) затверджено у розмірі 382 грн., в т.ч. для дітей віком до 6 років — 335 грн.; дітей віком від 6 до 18 років — 422 грн.; працездатних осіб — 409 грн.; осіб, які втратили працездатність — 300 грн.
А рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" — в сумі 90 грн. у розрахунку на одну особу; для призначення допомоги відповідно до законів "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" для працездатних осіб — 80 грн., непрацездатних осіб — 120 грн., інвалідів —130 грн.; для матері (батька, усиновителя), яка утримує дитину та не перебуває у шлюбі, при визначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям рівень забезпечення прожиткового мінімуму підвищується на 25%.
Розрахунковий розмір, що застосовується при визначенні розмірів державної соціальної допомоги відповідно до Закону "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" — у сумі 150 грн.
Для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах відповідно до Закону України "Про дошкільну освіту" рівень прожиткового мінімуму, що припадає на одного члена сім'ї, на 2005 рік знижено з 382 до 90 грн.
Цьогоріч виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюватиметься у таких розмірах: інвалідам війни І групи — 400 грн., інвалідам війни ІІ групи — 330 грн., інвалідам війни ІІІ групи — 270 грн., учасникам бойових дій — 250 грн., особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, — 400 грн., членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, — 130 грн., учасникам війни — 50 грн.
***
Разом з тим, незважаючи на вагомі позивні зрушення в підвищенні багатьох соціальних показників, ухвалений 23 грудня минулого року Держбюджет–2005 розглядається як компромісний попередній варіант, який потребує серйозного доопрацювання. Всі розуміють, що він не дає відповіді на давні проблеми. Тому новому уряду та парламенту доведеться в лютому ще раз повернутися до розгляду цього питання.
Пенсійні виплати: Стан, проблеми, перспективи
11 січня ц.р. у клубі Кабінету Міністрів України відбулася чергова урядова "гаряча" телефонна лінія. Що, до речі, відзначила своєрідний ювілей — саме в січні п'ять років тому було започатковано цю дієву форму діалогу влади та громадськості.
Цього дня з широкого спектру питань пенсійного забезпечення з абонентами і журналістами спілкувався заступник голови правління Пенсійного фонду України (ПФУ) Олексій Зарудний.
Стабільність виплати пенсій гарантується
Перші дзвінки на "гарячу" лінію підтвердили важливість злагодженої роботи всіх установ, причетних до своєчасності перерахунків і виплати пенсій. Люди швидко звикають до хорошого, тому будь-які "відхилення" від графіка — викликають стурбованість. Але Олексій Зарудний запевнив: пенсії виплачуються згідно графіка. Станом на 10 січня ц.р. ПФУ профінансовано 3,4 млрд. грн., або 74% від місячної потреби січня (з адресною доплатою до прожиткового мінімуму включно). Хіба що, сказав він, у зв'язку із святковими днями трохи порушився графік роботи банківських установ, що забезпечують фінансування пенсійних виплат. Проте до кінця місяця всі пенсіонери виплати отримають.
Фонд працює стабільно: призначаються нові пенсії, проводяться перерахунки відповідно до чинного законодавства, забезпечується відповідне фінансування. У січні буде виплачено пенсії з урахуванням індексації, щомісячної цільової допомоги інвалідам війни та учасникам бойових дій, а також перераховано пенсії за особливі заслуги перед Україною (з урахуванням нового розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб — 300 грн.).
У березні 2005-го провадитиметься передбачений законодавством перерахунок пенсій з урахуванням зростання показників середньої заробітної плати за попередній рік.
З 1 листопада 2004 року підвищено заробітну плату державним службовцям, відповідно перерахунку підлягають і пенсії тих, хто пішов на заслужений відпочинок із держслужби або ще працюють. Але для перерахунку їм обов'язково потрібно подати відповідні довідки про зарплату до органів ПФУ.
Пенсіонер з Миколаєва цікавився наскільки правдиві чутки про те, що працюючі пенсіонери отримуватимуть або зарплату, або пенсію. Це справді чутки, сказав Олексій Борисович, бо жодних змін до законодавства з цього питання не вносилося. Відтак, працюючі пенсіонери отримуватимуть і пенсію, і зарплату.
У багатьох зверненнях на "гарячу" лінію порушувалося питання щодо врегулювання такої проблеми як диференціація розміру пенсій в залежності від трудового стажу та заробітку. Зокрема, Ольга Тодорова від імені пенсіонерів Одещини передала прохання переглянути пенсійну реформу: "Люди дуже незадоволені тим, що соціальна допомога до рівня 284,69 грн., по суті, зробила "зрівнялівку" у пенсійній сфері. Повинні враховуватись і стаж, і сплата внесків, і розмір зарплати, а також професія".
На що заступник голови правління ПФУ повідомив: "…згідно із Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" багато пенсіонерів вже отримують диференційовану пенсію (400–600 грн. і більше). А крок уряду щодо запровадження державної соціальної допомоги (дотації) був спробою захистити найбільш вразливі верстви населення. питання диференціації на сьогодні одне з найактуальніших і в подальшому вирішуватиметься обов'язково".
Минулий рік Олексій Зарудний назвав результативним: поперше, з 1 січня 2004-го "працює" Закон "Про загальнообо-в'язкове державне пенсійне страхування", завдяки чому відбулося кілька перерахунків пенсій; по-друге, зберігається позитивна динаміку надходжень — у 2004-му бюджет Фонду зріс на 12 млрд. і склав 37,5 млрд. грн., з них власних надходжень Фонду від сплати підприємствами, установами та організаціями пенсійних внесків — 31,4 млрд. грн. (на 37,2% більше проти 2003-го), що підтверджує реалії економічного зростання в державі.
На нинішній, 2005, рік бюджет ПФУ становитиме 50 млрд грн з урахуванням передбачених у Держбюджеті 11 млрд. грн. З них 5 млрд. спрямовуються на розмежування виплати пенсій (держслубовцям, науковцям, працівникам прокуратури, судів тощо) і 6 млрд. грн. — на державну дотацію до пенсії, щоб її розмір дорівнював прожитковому мінімуму.
Сплата внесків за спрощеною системою оподаткування
Абоненти з Вінниччини та Миколаївщини цікавилися порядком сплати внесків до ПФУ за ставками єдиного та фіксованого податку для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Заступник голови правління ПФУ повідомив: "З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено перехід від системи пенсійного забезпечення до страхової пенсійної системи та встановлення прямої залежності розмірів пенсії від страхового стажу, з якого фактично обчислені й сплачені страхові внески до Пенсійного фонду. Страхувальниками є підприємства, установи, організації, створені відповідно до законодавства, незалежно від форм власності, виду діяльності й господарювання, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи, включаючи юридичних і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування (фіксований, єдиний податок), чи використовують працю найманих працівників.
Ці страхувальники є платниками страхових внесків за найманих працівників у розмірі 32% від суми фактичних витрат на оплату праці працівників.
У зв'язку з цим, Законом "Про Державний бюджет України на 2005 рік" передбачено зменшення ставок єдиного фіксованого податку до 50%. Цим же законом визначено, що фізичні особи-підприємці, які використовують спрощену систему оподаткування, сплачують страхові внески до Пенсійного фонду у фіксованому розмірі — на рівні страхового внеску, обчисленого від мінімальної заробітної плати. Платники повинні також утримувати й перераховувати до Пенсійного фонду 1–2% із сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих найманим працівникам відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору за виконання робіт".
Держава пішла назустріч підприємцям, які відтепер без додаткового фінансового навантаження матимуть можливість сплачувати за працюючих у них найманих фізичних осіб пенсійні внески, гарантуючи тим самим забезпечену старість своїм працівникам.
Добровільна участь у пенсійному страхуванні
Згідно зі ст. 24 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до стажу, що враховується при призначенні пенсії, зараховуються лише ті періоди, за які сплачено страхові внески. Якщо ж сума відрахувань є меншою за мінімальний внесок, до страхового стажу зараховується пропорційно зменшений період (мінімальним страховим внеском є сума коштів, що визначається як добуток показника мінімальної зарплати на розмір страхового внеску (обидві розрахункові цифри беруться в обсягах, встановлених законодавством на день отримання заробітної плати (доходу). Нині, за словами Олексія Зарудного, це становить 86 грн.
Але коли працездатна особа не сплачувала страхові внески у певні періоди (наприклад, під час навчання, визнання інвалідом, тимчасового виїзду за кордон тощо), то єдиною можливістю для неї заповнити прогалини у страховому стажі та збільшити таким чином розмір майбутньої пенсії, є добровільна участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (це право гарантовано ст. 12 Закону. На її виконання правлінням ПФУ постановою від 19.12.2003 р. № 21-1 затверджено форму типового договору, зареєстровану в Мін'юсті 16.01.2004р. за №64/8663).
Добровільно взяти участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування можуть:
громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами нашої держави (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою); іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України; студенти; інші особи, які досягли 16-річного віку та отримують дохід від не забороненої законодавством діяльності. Для цього вони повинні звернутися до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання, подавши заяву та завірені копії: трудової книжки; документа, що посвідчує особу; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Одним із важливих аспектів активізації участі громадян у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є роз'яснювальна робота щодо переваг укладення договорів про добровільну сплату внесків серед виїжджаючих на роботу за кордон або тих осіб, які не задіяні в пенсійному страхуванні з інших причин. У поширенні цієї важливої інформації Пенсійний фонд співпрацює з прикордонною, дипломатичною та митною службами, відповідними підрозділами МВС тощо. Відтепер українські громадяни, які постійно проживають або працюють за межами нашої держави, можуть укласти такі договори, звернувшись до дипломатичних представництв України за кордоном.
Люди повинні зрозуміти, що розмір їхньої майбутньої пенсії передусім залежить від них самих, тож подбати про неї кожен має заздалегідь. Усвідомлення населенням цієї незаперечної аксіоми має стати основним результатом першого етапу пенсійної реформи та необхідною передумовою (поряд із законодавчими та соціально-економічними чинниками) запровадження другого — обов'язкового накопичувального — рівня нової пенсійної системи, а також її третього рівня — додаткових добровільних накопичень.
Пенсії підвищено. Де взяти кошти для виплати?
Цього ж дня в Адміністрації Президента України відбувся брифінг заступника глави Адміністрації — керівника Головного управління з питань економічної політики Павла Гайдуцького, де розглядалося питання про реалізацію підписаного Главою держави 10 січня ц.р. Закону "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (див. "Юридичну консультацію СЗ", стор. 1).
Змінами передбачено дві суттєві новації: встановлення нового розміру мінімальної пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (300 грн.) за наявності у чоловіків 25, у жінок — 20 років страхового стажу; збільшення такої пенсії за кожен повний рік страхового стажу (понад 25 років у чоловіків і 20 — у жінок) на 1% мінімального розміру пенсії за віком.
Павло Гайдуцький зазначив, що Глава держави прийняв рішення підписати зазначений закон, зважаючи на наступне: пенсії, як основне джерело існування для 13,8 млн. пенсіонерів, згідно зі ст. 46 Конституції України мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму; нові законодавчі акти не можуть звужувати обсяг вже існуючих прав громадян (ст. 22 Конституції України), тобто розмір пенсії не може бути нижчим від наявного на сьогодні мінімального розміру пенсій разом з доплатами (285 грн.); закон прийнято конституційною більшістю народних депутатів (310 голосів).
Прийняття цього закону суттєво підвищує соціальний захист пенсіонерів і стимулює трудову діяльність громадян, але його реалізація потребуватиме додатково ще понад 12 млрд. грн., окрім передбачених Держбюджетом України на 2005 рік дотацій Пенсійному фонду у сумі 6 млрд. грн.
Оскільки ж при його прийнятті не було внесено передбачених Бюджетним кодексом України фінансово-економічного обґрунтування та пропозицій щодо покриття витрат, тому новому уряду та парламенту вже в І кварталі ц.р. слід вишукати необхідні кошти для забезпечення реалізації положень зазначеного закону в повному обсязі. Серед можливих джерел додаткового наповнення Пенсійного фонду Павло Гайдуцький назвав підвищення заробітної плати, що вплине на збільшення пенсійних відрахувань.
Лідія КАЧАН
Ефективне управління системою соцІальної допомоги
Реалізація Стратегії подолання бідності передбачає проведення дієвої та ефективної політики, спрямованої на реальне поліпшення добробуту населення та об'єктивну оцінку ситуації з бідністю, аби унеможливити її появу в майбутньому. Задля цього Урядом вживаються заходи з удосконалення системи надання малозабезпеченим верствам населення соціальної допомоги та послуг, покликаних підвищити надійність даних вибіркового обстеження умов життя домогосподарств, організацію моніторингу показників бідності та економічне обґрунтування уніфікованих критеріїв визначення права малозабезпеченої особи на призначення соціальної допомоги. Про важливість цих заходів та перспективи впровадження інвестиційного проекту "Підвищення ефективності управління реформою системи соціального захисту населення в Україні" розповідає заступник Міністра праці та соціальної політики Віктор Дьяченко.
В умовах подальшого реформування соціально-економічних відносин надзвичайно актуальним є запровадження та реалізація комплексного підходу до адресної державної підтримки найбідніших верств населення.
Про це свідчить досвід управлінь праці та соціального захисту населення м. Трускавця, Пустомитівського та Яворівського районів Львівщини, м. Чугуєва, Богодухівського та Харківського районів Харківщини. Тут, завдяки підвищенню ефективності організації роботи, вдалося значно спростити процедуру призначення соціальної допомоги, забезпечити її доступність і поінформованість населення. Ці позитивні результати стали визначальними при прийнятті Урядом рішення про призначення з 1 січня 2003-го всіх видів соціальної допомоги за однією заявою по всій Україні (постанова Кабінету Міністрів від 17.08.2002 р. № 1146).
З метою подальшого вдосконалення системи соціального захисту населення, Мінпраці за підтримки Уряду зініційовано впровадження інвестиційного проекту "Підвищення ефективності управління реформою системи соціального захисту населення в Україні". Проект передбачає раціоналізацію та зміцнення системи адміністрування з надання всіх видів допомоги, соціальних гарантій та реалізовуватиметься за двома компонентами: 1) запровадження механізму ефективної адресної допомоги з максимальною зручністю для клієнтів, 2) вдосконалення моніторингу бідності та активізація зв'язків з громадськістю.
Згідно з досягнутими зі Світовим Банком домовленостей, на першому етапі реалізації Проекту (2004–2005 рр.) передбачено його експериментальну апробацію у 20 регіонах України. Їх відбір здійснювався за такими критеріями: а) підпорядкування місцевого відділу субсидій Управлінню праці та соціального захисту населення (УПСЗН) та розташування їх в одному приміщенні; б) створення відділів персоніфікованого обліку громадян, які мають право на пільги; в) робота УПСЗН за єдиною технологією прийому громадян; г) наявність пристосованого приміщення, яке б відповідало вимогам до організації роботи єдиної приймальної, в т.ч. й обслуговування громадян з особливими потребами.
Робота з удосконалення управління системою надання соціальної допомоги розпочнеться проведенням семінарів, на яких розглядатимуться нові підходи до методів управління. В рамках експерименту кожному УПСЗН буде надана технічна допомога для забезпечення діяльності в умовах стандартної моделі надання соціальної допомоги (що включатиме підготовчий етап, безпосереднє впровадження та контроль).
Технологія впровадження стандартної моделі надання соціальної допомоги передбачає забезпечення підрозділів місцевих УПСЗН, які здійснюють прийом громадян з питань надання всіх видів соціальної допомоги; достатньою кількістю комп'ютерного і комунікаційного устаткування та їх програмного забезпечення, заміни старої офісної техніки та меблів; виготовлення та забезпеченням спеціалістів відповідними посібниками та інструкціями
В цілому ж по Україні ця модель буде впроваджена за результатами експерименту. З огляду на масштабність, реалізація Проекту здійснюватиметься поступово, починаючи з 2005-го, завершення планується у 2010 році.
Очікується, що внаслідок реалізації матимемо позитивні результати за 4 ключовими напрямами.
Перший. Посилення підтримки соціально вразливих груп населення має зменшити масштаби крайньої бідності. Поглиблення адресності соціальної допомоги та раціональне спрямування бюджетних коштів, чіткіша орієнтація послуг на тих, для кого вони призначені та хто їх конче потребує, підвищить життєвий рівень бідного населення
Другий. Поглиблення адресності допомоги стане можливим завдяки визначенню права на призначення, виходячи з конкретних обставин, що склалися в окремій сім'ї та рівня її фактичного добробуту.
Третій. Ефективне управління системою соціальної допомоги має призвести до скорочення терміну, необхідного для оформлення громадянами заяв з відповідними документами та на їх опрацювання при призначенні допомоги. Зменшаться можливості для зловживань, унаслідок недостовірності даних про майновий стан та доходи тих, хто отримує допомогу, а також унеможливиться бюрократична тяганина.
Четвертий. В результаті активної інформаційно-пропагандистської діяльності щодо цілей та мети Проекту, сформується позитивне ставлення населення до урядових реформ і соціальної політики держави.
Наш святий обов’язок — шанувати ветеранів
Нинішній 2005 рік посідає особливе місце в історії світової цивілізації. Це — рік 60-річчя закінчення Другої світової війни та її вирішальної складової — Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років.
Ця війна проти найбільшого зла людства — фашизму, за своїми масштабами, людськими і матеріальними втратами не має аналогів у світовій історії.
На першому в цьому році засіданні парламентського Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів було розглянуто деякі питання відзначення в Україні 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні та Року ветеранів. Зокрема, зазначалося, що в державі здійснено ряд заходів щодо посилення соціального захисту ветеранів війни, передусім, поліпшено рівень їх пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, увічнення Перемоги.
Із внесенням низки змін до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" значно розширено коло осіб, на яких поширюється їх дія; учасникам бойових дій, які стали інвалідами загального захворювання у повоєнний період, надано статус інваліда війни; спрощено порядок виплати ветеранам війни одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги, отримання грошової компенсації за невикористані путівки для санаторно-курортного лікування.
Підвищено щомісячну грошову допомогу до пенсій інвалідам війни та учасникам бойових дій, а майже мільйону ветеранів війни, праці та військової служби — збільшено надбавки до пенсій за заслуги перед Україною, законодавчо врегульовано усунення впродовж 2005–2006 років диспропорцій у пенсійному забезпеченні ветеранів військової служби, які вийшли на пенсію у різний час. Прийнятим у грудні 2004-го Законом "Про соціальний захист дітей війни" надано відповідний статус і певні пільги громадянам, чиє дитинство випало на період Великої Вітчизняної і важкі повоєнні роки. Усунено дискримінацію щодо учасників бойових дій війни з Японією — віднині вони за статусом і обсягом пільг прирівняні до учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни.
Держбюджетом на 2005 рік на грошову допомогу ветеранам війни до Дня Перемоги передбачено вдвічі більше коштів, ніж у попередні роки, крім того таку допомогу вперше отримають і ветерани війни — учасники трудового фронту. З нагоди Року ветеранів і відповідно до Указу Президента і постанови Верховної Ради України завершується розробка Державної і регіональних програм з питань соціального захисту ветеранів.
Оголошенням в Україні 2005-го — року 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні — Роком ветеранів, установленням Дня ветерана, який щороку відзначатиметься 1 жовтня, наша держава засвідчила свою шану до заслуг ветеранів війни, праці та військової служби у боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини, високо оцінивши їх вклад у розвиток економіки, науки і культури України.
9 травня, у ювілейний День Перемоги, у столиці нашої держави — місті-герої Києві передбачається провести парад. Для вшанування ветеранів війни виготовляються медалі "60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років". Фронтовики, які живуть в Україні, зможуть відвідати за бюджетні кошти місця поховань і військові пам'ятники, своїх побратимів у країнах СНД.
Аби посилити увагу центральних і місцевих органів влади, громадських організацій до питань забезпечення життєдіяльності ветеранів, Комітет запропонував провести у Верховній Раді в березні ц.р. День Уряду з порядком денним "Про стан виконання законодавства України щодо соціального, медичного забезпечення ветеранів війни і відзначення 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років". Це дозволить поліпшити вирішення цих питань у рамках реалізації заходів із підготовки до 60-річчя Перемоги, увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні, а за необхідності — вжити додаткових заходів.
У підсумковому документі Комітету за результатами обговорення зазначається: "Усі ми в одвічному боргу перед тими, хто виборював Велику Перемогу у справедливій і священній війні за волю і незалежність Вітчизни. І наш святий обов'язок — шанувати подвиги тих, хто переміг, хто зробив вирішальний внесок у порятунок народів світу від фашистського поневолення, шанувати і словом, і ділом. Без Перемоги у Великій Вітчизняній війні не було б сьогоднішньої України як Держави".
За повідомленням Інформаційного управління Верховної Ради України
Виплати жертвам нацизму
жертви нацизму або їх правонаступники мають можливість скористатися своїм правом на одержаннЯ виплати лише до 30 вереснЯ 2006 року
Під час Великої Вітчизняної війни з України було вивезено 2,4 млн. громадян: переважна більшість цих людей загинула в концтаборах, від псевдомедичних експериментів, тяжкої рабської праці. Інші не дожили до початку переговорів, адже смертність цієї категорії громадян у кілька разів вища, ніж серед їх ровесників.
Виплати жертвам нацизму за рахунок коштів Німецького федерального фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" українці почали отримувати у липні 2001-го. Цьому передували складні дворічні переговори європейських країн з урядом Німеччини щодо відшкодувань за використання в роки Другої світової війни невільницької праці.
Всі виплати — під котролем
Питання виплат жертвам нацизму регулюються Законом ФРН "Про створення Федерального фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє", який набув чинності 12 серпня 2000 року. Цим законом передбачається виділення коштів Українському національному фонду "Взаєморозуміння і примирення" для виплат громадянам України, Молдови, а також країн Закавказзя і Середньої Азії (колишніх республік Радянського Союзу), які під час війни постраждали від нацизму на тимчасово окупованій території України та Молдови, у загальній сумі 1 млрд. 724 млн. німецьких марок.
За встановленою процедурою кошти для виплат переказуються тільки після ретельної перевірки і затвердження німецькою стороною списків претендентів — жертв нацистських переслідувань.
Нагадаємо, що згідно з німецьким законом виплати отримують колишні в'язні концентраційних таборів, гетто — 7669,38 євро; в'язні виправно-трудових таборів — 3067,75 євро; громадяни, що були депортовані за межі колишнього СРСР і зайняті у промисловості або державному секторі Німецької імперії — 2198,56 євро.
Спостережна рада УНФ "Взаєморозуміння і примирення" прийняла рішення провести у межах коштів, виділених Німеччиною, також виплати робітникам примусової праці у сільському, комунальному та приватному господарствах — 766,94 євро; в'язням гестапівських тюрем та СД — 2198,56 євро; дітям-донорам — 1533,88 євро; дітям, які були вивезені разом з батьками і не залучалися до робіт, а також народженим у неволі — 766,94 євро. Німецький закон цього не передбачав.
Виплати здійснюються двома частинами: 65% призначеної суми, а потім — 35%. Перший етап УНФ "Взаєморозуміння і примирення" завершив, як і планувалося, у листопаді 2003 року, виплати отримали понад 469 тис. осіб.
Аби жертви нацизму отримали решту, тобто 35%, виплат Український фонд складає списки претендентів та передає їх (відповідно до затвердженого графіка) німецькій стороні на перевірку і затвердження. Тільки після цієї процедури кошти з Німеччини перераховуються в Україну персонально на кожного одержувача.
Згідно з нормами закону ФРН першочергово виплачуються гроші колишнім в'язням концтаборів, гетто, примусовим працівникам промисловості та їхнім особливим правонаступникам.
З січня 2005 року почалася виплата 35% колишнім примусовим працівникам сільського господарства, сфери соціальних послуг, дітям, депортованим разом з батьками та народженим у неволі, дітям-донорам та жертвам нацизму за категорією "в'язниця".
Останній циркулярний список жертв нацизму — згідно із затвердженим німецькою стороною графіком — буде направлено у квітні 2005 року.
Об'єктивні обставини німецька сторона не враховує
Німецький закон встановив коло так званих особливих правонаступників, що мають право на одержання виплат рівними частинами за жертву нацизму, яка померла. В першу чергу — це чоловік/дружина і діти; за їх відсутності — онуки; якщо й таких нема — брати та сестри жертви. За відсутності зазначених правонаступників право на подання заяви мають особи, визначені спадкоємцями за заповітом.
Той же німецький закон вимагає від правонаступників особи, яка одержала 65% призначеної суми і померла, подати звернення на виплату до Українського фонду "Взаєморозуміння і примирення" протягом 6 місяців з дня смерті жертви нацизму.
Якщо цей термін буде порушено, правонаступники безповоротно втрачають своє право на 35%. Німці жорстко дотримуються цієї вимоги. На жаль, вже є випадки, коли правонаступникам було відмовлено у праві на виплату, через те, що вони не дотримались зазначено терміну. Німецькою стороною пояснення та об'єктивні обставини не враховуються.
Усі необхідні документи оформляються в обласному відділенні УНФ "Взаєморозуміння і примирення" за останнім місцем проживання претендента на виплату.
Правонаступники обов'язково повинні повідомити інших родичів, які також мають право на виплату, адже ті можуть у судовому порядку одержати належну їм частину коштів.
Перелічені в заяві одного з правонаступників усі родичі повинні подати до обласного відділення УНФ заяви з необхідними документами. Якщо хтось із правонаступників не має можливості подати заяву з документами до обласного відділення, він може дати доручення щодо цього іншому правонаступнику.
При зміні місця проживання одержувач обов'язково має подати інформацію до обласного відділення Фонду про нове місце проживання з копією паспорта про прописку. Необхідно повідомляти про зміну проживання також у випадку переїзду на тривалий час без зміни прописки.
2 вересня 2004 року набули чинності прийняті Бундестагом зміни до Закону ФРН "Про заснування Федерального фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє", якими передбачено, що жертви нацизму або їх правонаступники мають можливість скористатися своїм правом на одержання виплати лише до 30 вересня 2006 року.
Додаткових коштів Україна не отримає
Німецький фонд відшкодувань для жертв нацизму з капіталом у 10 млрд. марок (5,2 млрд. євро) було створено чотири роки тому. Кошти для нього виділили порівну держава та підприємства, що використовували рабську працю під час другої світової війни. Оскільки гроші одержувачам виплачувалися в два етапи, то в німецьких банках, де вони зберігалися, на них набігли відсотки — 300 млн. євро.
Директорат фонду "Па-м'ять, відповідальність і майбутнє" вирішив розподілити їх між трьома організаціями: 144 млн. євро одержить Конференція з майнових претензій євреїв до Німеччини, 126 млн. — Міжнародна організація з міграції та 14 млн. — російський національний фонд з відшкодувань, у якого не вистачило коштів на виплати першого етапу.
Як зазначив представник директорату, чотири інші партнерські організації не мають проблем із виплатами.
Крім того, німецький фонд спрямує 2,1 млн. євро на реалізацію спеціальних проектів. Зокрема, на пропагандистську та ознайомлювальну роботу. Більше половини цих коштів буде використано для документування розповідей колишніх примусових робітників, які мешкають у 12 країнах Європи. Решту — для створення документального фільму та на поїздки колишніх остарбайтерів до Німеччини на святкування 60-річчя закінчення другої світової війни.
За словами голови правління Українського національного фонду "Взаєморозумінні і примирення" Ігоря Лушнікова, громадянам, які одержують найменшу суму виплат (колишнім примусовим працівникам сільського господарства, сфери соціальних послуг та дітям) за рішенням Спостережної ради УНФ "Взаєморозуміння і примирення" при виплаті 35% до визначеної суми буде здійснена доплата.
Інна Павленко
Не зміліти джерелам доброти
На пагорбах долі
Містечко Комаргород, що на Вінниччині, здавна відоме своїм аграрним ліцеєм — одним із кращих серед споріднених закладів області. Незначна віддаленість від залізничної станції Вапнярка (всього 10 км) сприяє його доступності для молоді південної зони цього регіону.
А в 60-ті роки минулого століття люд із довколишніх районів сусідніх Чернівецької, Хмельницької областей, Молдови приїздив до Комаргорода, мов на прощу. Хворі ладні були днями чекати, аби тільки втрапити на прийом до світлої нині пам'яті Андрія Петровича Дроздовського, лікаря-фронтовика, справжнього сподвижника традиційно убогої сільської медицини. Діагнози Дроздовський ставив безпомилково, приписи ж диктував медсестрі, бо пальців на руках не було — результат важкого поранення, а згодом — туберкульозу кісток. Бувало, коли б не проїздив через Комаргород — вдосвіта чи пізнього вечора — в робочому кабінеті лікаря горить світло. Він приймав людей з 6-ої ранку до 12-ої ночі, хоч і сам був зболений від ран.
Майже безнадійним покидав він госпіталь, а через рік вилікував себе сам, вдало поєднавши надбання традиційної і народної медицини. Комаргородська лікарня стала його дітищем, справою всього життя. Та не стало великого лікаря і лікарня почала поступово занепадати, а згодом і зовсім припинила своє функціонування. "Підприємливі" познімали ворота, вже й до вікон і дверей справа доходила. Як кажуть: руйнувати — не будувати…
І хтозна-яка б доля чекала це ще добротне приміщення: можливо, стало б воно ще одним німим докором безгосподарності, що сьогодні далеко не виняток у сільській глибинці. Якби не наполегливість директора Томашпільського територіального центру обслуговування одиноких непрацездатних громадян похилого віку Ганни Олександрівни Щербатюк. Не маючи надії на додаткові джерела фінансування (бо щедрих спонсорів у малесеньких райцентрах не знайдеш), вона на одній із сесій райради сказала, що хотіла б у приміщенні колишнього диспансеру відкрити лікарню милосердя. До речі, на той час — одну з перших в області.
Постійного союзника у вирішенні цього непростого питання вона мала (і має) в особі начальника районного управління праці та соціального захисту населення Галини Костянтинівни Косар. А ще допоміг відомий земляк — Микола Євтихійович Мельник, колишній губернатор області, нині народний депутат України. Сказав, що першою газ в Комаргороді отримає лікарня. І слова свого дотримав. А в куцому районному бюджеті відшукали 70 тис. грн. на газифікацію.
Вдячні за тепло й затишок
Із завершенням газифікації душа Ганни Олександрівни окрилилася переконанням, що безвихідних ситуацій немає, якщо впевнено йти до поставленої мети. Вже й списки перших підопічних — одиноких ветеранів війни та праці були складені, а приміщення лікарні все ще не було готове до їх прийому. Воно вкрай потребувало капітального ремонту і, насамперед, керівника — справжнього господаря.
І Ганна Щербатюк дуже вчасно зустріла його в особі колишнього військового Андрія Павловича Замцюка. Він після виходу на пенсію повернувся до рідного Комаргорода заради матері, що вже знемагала під вагою років і хвороб. Отак, волею долі, став сином іще для сімнадцяти стареньких.
Вже згодом силами двох колективів — невеличкого, лікарні, та трішки більшого, терцентру — спільно завершили ремонт приміщення, подбали, щоб у кожній із кімнат було затишно й тепло, реконструювали побутовий комплекс, обладнали кімнату-світлицю.
— Кожен день сповнений клопотами по вінця, — ділиться думками А. Замцюк (бо він не тільки директор, а й водій, електрик, механік, психолог, а нерідко — охоронник). — Аж не віриться, що вже п'ять років минуло, відколи наша лікарня гостинно відчинила двері для перших відвідувачів.
Серед старожилів — 92-річний Юхим Гаврилович Лук'янчук, ветеран війни і праці. Не раз забирала його донька до себе, а він щоразу, виходячи казав, що тільки в гості і поспішав повернутись у свою нову велику родину.
— Ми тут як одна сім'я, — продовжує розмову ветеран праці Марія Олексіївна Рябоконь. І я тут не почуваюся сиротою, — посміхається лагідно Параска Прохорівна Сирота. Скільки роботи — колгоспної і домашньої переробили її невтомні руки. Весь час бадьора, усміхнена. А старість, мов лисиця з бур'янів, підкралась непомітно. Так само непомітно стали "атакувати" хвороби. Та чи не найбільше дошкуляла самотність. Подібні долі — в Палагни Антонівни Спориш, Палагни Яківни Рури… Косили, орали, перемололи на жорнах усі лихоліття, а на старість залишилися сам-на-сам з осиротілими вікнами власних дворищ, у які, крім листоноші, мало хто й заходив…
Тому зі щирою вдячністю відгукуються вони про чуйне, турботливе ставлення до них санітарки Галини Камінської, медичної сестри Тетяни Ревізор, кухаря Тетяни Севастьянової, Андрія Павловича Замцюка, Ганни Олександрівни Щербатюк.
Нині в Комаргородській лікарні милосердя мешкають переважно жителі Томашпільського району, хоча тут є реальні можливості для проживання значно більшого числа ветеранів. Скажімо, за рахунок розширення географії та кооперування коштів, можна створити міжрайонний будинок для одиноких престарілих громадян. Сприятимуть цьому і зручне розташування Комаргорода на перехресті міжрайонних доріг, і місцезнаходження самої лікарні в мальовничому старовинному парку, висадженому ще на початку минулого століття в колишньому панському маєтку.
Витоки доброти
Перекази свідчать, що взимку поміщик Балашов мешкав у Північній столиці — Санкт-Петербурзі, а на літо приїздив із родиною до Комаргорода. Тоді маєток оживав — сповнювався повнокровним життям.
І найбільшою дивиною для місцевих жителів був "таємничий" пристрій, що забезпечував усі господарські потреби маєтку водою: його опускали в колодязь, а тягловою силою був кінь, котрий ходив по колу, завдяки чому наповнювалася невеличка водонапірна башта. За переказами, якось сторож забув випрягти коня, внаслідок чого за ніч башта переповнилась і вода могутнім ручаєм помчала з пагорба. Вранці скептики "пророчили": криниця зміліла і води довго не буде. Та коли заглянули — води було рівно стільки, як і щодня. Знали раніше люди, де робити криниці — на витоках пульсуючих джерел…
Відрадно, що й сьогодні на подільській землі не замулилися від тотального збайдужіння та очерствіння одвічні джерела милосердя, співчуття, людяності. А живлять їх своїм невтомним прагненням творити добро Михайло Іванович Ковальчук, директор Комаргородського аграрного ліцею, Михайло Софронович Кушнір, керівник місцевого сільгосппідприємства, фермер Віктор Іванович Брацлавський. Вони — завжди бажані гості для підопічних лікарні милосердя. Особливо ж у новорічно-різдвяні дні, коли стільки гарних побажань звучать у колядках і щедрівках, а Дід Мороз і Снігуронька готові подарувати радість кожному, в кого серце відкрите для добра.
Раїса НІКОНОВА
Київ – Комаргород – Київ
Не рубай ялину
Екологічна освіта у нашому суспільстві ще на рівні гасел.
А повинна б здійснюватись виховними методами: від дитсадка — до вузу
Від Новоріччя люди завжди чекали див. Така вже магічно-обрядова природа цих свят — можна загадати найсокровенніше бажання і воно обов'язково повинно збутись.
Тільки в теперішній круговерті буднів майже немає місця для романтики. А тим часом десь зовсім поруч ведмедем розкинувся бір, де стоять у білих смушевих кожухах дуби, а білки трепетними лапками протирають перші зірки нового року, щоб блищали, мов діаманти…
Не так давно було гарною традицією зустрічати рік Новий на ковзанярському катку. Дід Мороз шепотів на вухо своїй Снігуроньці: "Я дарую тобі цей перший зорепад…" І Снігуронька вдячно тулилася до його плеча. Та сучасна Снігова Королева, можливо б, іронічно хмикнула, зачувши про такий дарунок — краще б вже "хату", "тачку", на крайній випадок "мобілку" з новим пакетом "Джинсу"…
Наші пращури ще з давніх часів приписували впливові небесних світил всі стихійні явища і вважали, що прочитавши на зоряному небі певний знак, можна уникнути бід, або, використовуючи прихильність "небесних ліхтариків", досягти успіхів уже в найближчому майбутньому.
Змінювались епохи, змінювались наші уявлення про довколишній світ та незмінним залишається рівняння: людина і природа — формула життя. Саме про наповнення цієї формули живим змістом творення розмова нашого кореспондента з директором Борзнянського держлісгоспу, що на Чернігівщині, Леонідом СТАХУРСЬКИМ.
— Леоніде Олексійовичу! У ці різдвяно-новорічні дні турбот у Вашого колективу, мабуть, побільшало. Бо яке ж то свято без лісової красуні?
— Так, здійснюючи планові вирубки, ми щорічно маємо можливість забезпечити цим пахучим символічним деревцем не лише своїх земляків з шести районів області, в котрих розташовані наші виробничі підрозділи, а й жителів обласного центру. Щоразу ми беремо участь у тамтешніх передноворічних ярмарках.
Не раз доводилось чути слова вдячності за вирощені нами ялинки. Бо блискучий шарм синтетичних ніколи не замінить цілющого бальзаму живої хвої, як найкраща фотографія — присутності на святі близької людини.
— Напевно, не обходиться у ці святкові дні і без неприємних несподіванок — адже не перевелись охочі самотужки роздобути живий символ Нового року?
— Відверто кажучи, для нас це не є проблемою — в кожному з наших лісництв керівники "на своєму місці" і належним чином організовують охорону лісових масивів.
Між іншим, ще в державах Стародавнього Єгипту та Київської Русі були своєрідні нормативи використання природних багатств. Так, ще в другому тисячолітті до н.е. в Єгипті був виданий закон про охорону лісів, а в Стародавньому Китаї все працездатне населення брало участь у залісненні крутосхилів.
Хотів би наголосити на іншому — моральному аспекті. Самі тільки заклики "Бережіть природу!", "Не рубай ялину!" в природоохоронній справі "погоди" не зроблять.
Свого часу мені довелось побувати в країнах дальнього і ближнього зарубіжжя — там дитина з раннього віку знає, що посаджене дерево має вирости. А в нас екологічна освіта ще на рівні гасел, а повинна б здійснюватись більш живими і гнучкими методами: від дитсадка — до вузу. Зрештою — розумне, ощадливе ставлення до всього, що нас оточує в природі — це ще й ознака людської культури, прояв громадянської позиції.
— Громадянськість, як відомо, категорія соціальна, в ній, мов сонце у краплині роси віддзеркалюється позиція людини як особистості. А коли людина — керівник, коли за нею — інтереси колективу — міра взаємної відповідальності й довіри, мабуть, і є тим лакмусовим папірцем?
— З досвіду попередньої роботи на виборних посадах твердо переконаний, що люди тоді повірять тобі, підуть за тобою, коли ти чітко окреслиш мету і розробиш систему прогресивних заходів щодо її досягнення.
У даному випадку головне наше завдання, поставлене державою — це охорона, захист і відновлення лісових ресурсів Придесення. А щоб ефективно виконувати це завдання, ми зміцнюємо кадровий потенціал, працюємо над розширенням і оновленням матеріальної бази.
Сьогодні у нашому колективі працюють 440 осіб — переважно жителі райцентру та довколишніх сіл, середній вік працюючих — 35–40 років. Крім того, завдяки координації зусиль із районним центром зайнятості ми забезпечуємо сезонною роботою тимчасово непрацюючих. А для нашої сільської місцевості, де понад 60% громадян працездатного віку потерпають від безробіття — це теж можливість поліпшити родинний добробут.
— Ваш лісгосп залишився єдиним таким підприємством на Борзнянщині. А деревообробний завод — це окреме підприємство чи ваш виробничий підрозділ?
— За виробничими потужностями можна вважати окремим підприємством. А в циклі лісовідновлювальних робіт — від посадки дерева до виготовлення з нього необхідної, а тепер ще й конкурентоздатної продукції — виробничий підрозділ, один із головних.
З року в рік ми щось модернізуємо, вдосконалюємо. І як наслідок — вже виготовляємо на експорт меблеві заготовки, а можемо під індивідуальні замовлення робити й меблі. Завдяки впровадженню у виробництво безвідходних технологій (тож опалення заводських приміщень в нас дешевше за рахунок тирси) нам вдалось підвищити рівень середньої зарплати в минулому році, котру виплачують регулярно, до 450 гривень.
Звичайно, це — невеликі гроші для покращення якості життя кожного працівника, але в порівнянні з іншими підприємствами району, це — найвищий показник. Крім того, наші працівники отримують доплати за роботу в святкові та вихідні дні, компенсації на оплату санаторно-курортного лікування, дотації на гаряче харчування. Ці заходи теж забезпечують стабільність колективу, його життєздатність.
— Що Ви хотіли б побажати своїм колегам, всім читачам журналу у Новому році?
— Впевненості у своїх силах, більше радості в кожному дні від усвідомлення того, що прожитий він недаремно, тепла і взаєморозуміння в родинах.
Як кажуть у нас — на добре слово і людина озветься, і ліс привітно зашумить.
Розмову записала
Раїса НІКОНОВА
Київ–Борзна–Київ
Півроку в умовах експерименту
В усьому новому є низка проблемних питань, які потребують врегулювання
Експеримент проводиться з 1 червня 2004 року на основі добровільного переходу пільгових категорій населення на отримання адресних грошових виплат на оплату пільг за енергоносії та житлово-комунальні послуги (ЖКП). Його учасниками стали ветерани війни, органів внутрішніх справ та військової служби, чорнобильці, реабілітовані жертви політичних репресій.
Суть експерименту полягає в тому, що громадяни, які мають право на 100, 75 і 50-відсоткову знижку плати за спожиті електроенергію та ЖКП, можуть отримувати грошовий еквівалент їх вартості згідно з діючими нормативами і при цьому сплачувати лише за фактично отримані послуги. Наприклад, якщо людина має право на пільгове споживання 75 кВт електроенергії в місяць, а реально споживає лише 35 кВт, то й сплачує лише їх вартість, а держава виплачує кошти за нормативні, тобто різниця від вартості 40 кВт залишається пільговику. Переходити на експериментальне обслуговування, звісно, вигідно в першу чергу тим, у кого стоять лічильники. Оскільки реальне споживання води та газу, як правило, менше від нормативного (за тарифами).
Робочою групою з проведення експерименту на Смілянщині здійснено значну організаційну та роз'яснювальну роботу: відповідно до затвердженого графіка організовано понад 30 зустрічей з пільговими категоріями громадян, районною радою ветеранів війни, навчальні семінари з уповноваженими сільських рад і соціальними працівниками, робочі наради з керівниками підприємств-надавачів послуг. Хід експерименту постійно висвітлюється районною газетою "Смілянські обрії", місцевим радіомовленням. Треба віддати належне Міністерству праці та соціальної політики, яке забезпечило управління комп'ютерною технікою, програмними продуктами, постійно здійснює моніторинг експерименту. Співпрацюємо ми і з Луганським науково-дослідним інститутом соціально-трудових відносин, який супроводжує експеримент.
Є вже перші успіхи, та є й проблеми. Як засвідчили перші місяці проведення експерименту, селяни, особливо одинокі й ті, які звикли економити, споживають світла менше за норму — орієнтовно 30–40 кВт. Тож, здавалося б саме вони, як найбільш зацікавлені, мали б стати потенційними учасниками експерименту, адже зможуть витратити заощаджені гроші на інші життєві потреби. Та спочатку мало хто з них погоджувався, проте як тільки з'явилися перші добровольці, котрі дійсно зекономили гроші (а це, якщо брати до уваги тільки електроенергію, в середньому 3–5 грн. на місяць), справи пішли значно краще. За бажанням пільговиків виплати проводяться через філії Ощадбанку чи поштові відділення.
Наприклад, фронтовик із села Плоске Дмитро Григорович Кагарлицький отримав від управління праці та соціального захисту населення листа із пропозицією взяти участь у експерименті. Із сином та невісткою, з якими мешкає, вони порахували, "мінусів" не знайшли, тож вирішили спробувати. За кілька місяців Дмитро Григорович "заробив" 10 грн. і став активним пропагандистом експерименту. Тим більше, що з початку опалювального сезону він сплачуватиме також і за реально спожитий газ — за показниками лічильника, а гроші отримуватиме за нормативні кубометри.
Звичайно, як і в усьому новому є низка проблемних питань, які потребують врегулювання. В першу чергу, це труднощі у переорієнтації пільговиків на отримання готівки, вигідність такої форми отримання пільги. Необхідно також переконувати в тому, що така форма цілком добровільна, ні на йоту не позбавляє їх жодної з пільг і існує поряд з безготівковою. Потрібно зазначити, що кожен учасник експерименту зобов'язаний щомісяця, обов'язково до 25 числа, сплачувати квартплату, за фактично спожиті електроенергію, газ, водопостачання. Переконати в необхідності цього пільговиків, а це — ветерани війни (в основному люди похилого віку), вдається не завжди.
Результати 6 місяців роботи в умовах експерименту, показали, що пільговики, а це більше тисячі учасників, економлять щомісячно від 3 до 60 гривень. До позитивів слід віднести й те, що призначення адресної допомоги здійснюється на основі Єдиного державного реєстру пільговиків, який запроваджено з січня 2003-го, тому заявник для оформлення готівкової пільги подає тільки заяву та показники книжок з оплати за послуги.
Експеримент переконує, що нині стара схема надання пільг не "спрацьовує", оскільки не всі пільговики мають можливість скористатися пільгами, та й держава відшкодовує підприємствам — надавачам послуг кошти не за реально спожиті послуги, а за норматив.
Спеціалісти переконані, що від переходу на отримання пільг готівкою виграють як споживачі, так і надавачі комунальних послуг. Адже сьогодні комунальні підприємства змушені займатися невластивими для себе функціями: вести окремий облік, утримуючи чималий штат працівників, що зрозуміло, впливає на збільшення витрат підприємства і опосередковано призводить до підвищення тарифів. Якщо користувач пільги отримає її вартість готівкою, а, відтак, зможе за власним бажанням обирати підприємство, останнє у боротьбі за споживача, змушене буде потурбуватися про покращення якості послуг, які надає. Тому від отримання пільг у грошовій формі виграють і люди, і держава. В цьому переконалися як працівники управління, так і учасники експерименту.
Нещодавно на колегії Міністерства праці та соціальної політики було підбито перші підсумки експерименту. Врахувавши всі пропозиції, рішенням колегії вирішено продовжити експеримент у 2005 році, надавши право місцевим органам виконавчої влади ухвалювати рішення про запровадження готівкової форми надання пільг.
Доброчинці зі служби зайнятості
На Львівщині здавна шанують подвижника і цілителя св. Миколая, котрий у IV ст., будучи єпископом у місті Мирі (Мала Азія), прославився добрими й справедливими вчинками і став символом християнського милосердя.
В нинішній непростий, переломний час воно так потрібно нашому суспільству, особливо в ставленні до обділених долею юних співгромадян. І вкрай важливо, що милосердя проявляють не лише окремі люди, а й численні організації, і не лише благодійні.
Про новий — доброчинний — напрям у діяльності служби зайнятості Львівщини розповідає директор обласного центру зайнятості Юрій Туранський.
Звичайно, завжди доречно надати посильну допомогу дітям у переддень свята Миколая, хоча такі акції, очевидно, мають бути постійними. Це потрібно, аби обділені батьківською ласкою діти відчували доброту й тепло, росли та виховувалися в належних умовах. Тим паче, коли це не з примусу, а з доброї волі, за покликом душі і серця.
Особливо помітними благодійні акції стали напередодні Дня Святого Миколая. Так, Будинок дитини № 2 м. Львова приймав чимало гостей: сюди, аби привітати вихованців — дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки, приходили представники багатьох місцевих підприємств, установ та організацій.
Виявив доброчинну ініціативу й обласний центр зайнятості, профспілкою якого були виділені кошти для придбання для найменшеньких вихованців таких потрібних речей як пелюшки.
Радістю світилися очі малюків (а тут виховуються діти від народження до п'яти років), коли вони бачили різноманітні подарунки, щиро, з милою дитячою безпосередністю, всім своїм єством відчуваючи піклування, реагували на ДОБРО. Запрошене на подію обласне телебачення зафіксувало ці зворушливі моменти. Цей сюжет стане компонентом телефільму про різноманітні аспекти діяльності обласної служби зайнятості Львівщини.
Головний лікар дитбудинку Мирослава Павлик сердечно подякувала гостям, зазначивши, що в їхньому колективі працюють люди чуйні, які з великим теплом ставляться до дітей, прагнуть створити для них атмосферу домашнього затишку. Тож коли долучаються ще й доброчинці — це хоча б якоюсь мірою поповнює малюкам нестачу батьківського тепла. До речі, від адміністрації дитбудинку надійшов лист-подяка на адресу ОЦЗ та його профорганізації за спонсорську допомогу.
І це не поодинокий факт: широкий спектр традиційних послуг служби зайнятості Львівщини, які вона надає незайнятому населенню та роботодавцям, поповнився низкою доброчинних акцій. Колективи всіх центрів зайнятості області взяли активну участь у благодійних заходах до Дня св. Миколая: кожен прагнув якнайсвятковіше й урочистіше організувати дійство, виявивши багато фантазії й добрих почуттів. І дуже важливо, що здійснювалися вони у взаємодії з соціальними партнерами, зокрема, роботодавцями.
Так, працівники Жидачівського РЦЗ заздалегідь потурбувалися, аби свято для дітей з малозабезпечених та багатодітних родин пройшло зворушливо й видовищно. Зголосилися взяти участь у ньому ВАТ Сирзавод (керівник М. Флюд), ТзОВ "Потужність"(Р. Пиріг), ТзОВ "Гал пак" (А. Ковбуз), ТзОВ "Керамік" (І. Федоришин), дитсадок "Калинонька" (С. Верес) та інші.
Діти завітали до центру зайнятості, де їм не тільки вручили подарунки, а й запропонували подивитися виставу "Андрійко йде до школи", підготовлену учнями 4-А класу Жидачівської СШ №1 під керівництвом вчительки М. Люсак. Юні артисти, мандруючи в країну Школярію, зустріли Миколая, котрий ніс подарунки чемним діточкам. Усі — гості та "актори" — були щасливі.
А Радехівський РЦЗ налагодив тісні контакти з благодійним фондом "Діти в потребі". Причому почалося все із задоволення нагальної потреби самого фонду, якому складно було знайти кошти для ремонту приміщення. Його директор У. Жупник знайшла у керівника районного центру зайнятості А. Кармелюк і пораду, і практичну допомогу: було укладено угоду на проведення оплачуваних громадських робіт. Їх виконали шість безробітних мешканців смт Лопатин. І напередодні Дня св. Миколая у відремонтованому приміщенні працівники служби зайнятості разом із благодійниками подарували справжню радість 40 дітям із неповних і багатодітних сімей. Їх почастували святковим обідом, організували концертну і розважальну програми (конкурси загадок, на кращий малюнок, різноманітні ігри тощо). В акції взяли участь члени релігійної організації "Молодь Христова", долучилися й роботодавці, зокрема, ЗАТ "Галичина", потурбувавшись про подарунки для дітей.
І подібних прикладів — дуже багато. Такі вчинки — не лише гуманні й повчальні самі по собі, вони пророщують у юних душах паростки добра, прагнення приносити радість іншим, навчають жертовності й любові до ближнього. Безкорислива праця на благо інших збагачує
А це — відповідає гуманним засадам діяльності державної служби зайнятості. Тож працівники Львівського ОЦЗ сподіваються й надалі розширювати співпрацю з дитячим сиротинцем і нашими постійними партнерами — осередками Товариства Червоного Хреста, що зазвичай опікуються дітьми-сиротами, пенсіонерами та ветеранами.
Від землі і волі — до кращої долі
Пригадується, після виходу грудневого 1999-го року Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" в наших селах доводилося чути: мовляв, земля вже є реальною власністю, а чи прийде з нею воля? Чи буде у власників цієї землі широкий вибір, щоб вигідно здавати свою частку в оренду?
Нерозважливі новоявлені землевласники, які поспішили це зробити, потім довго чухали потилиці, коли їхні вчорашні "господарі", як відомі герої з роману Ільфа і Петрова, не попрощавшись і не розрахувавшись із селянами покидали село. Як кажуть у народі: "Шукай вітру в полі". А розважливіші придивлялись довше і шукали серед усіх тих обіцяльників і "благодійників" мудрого господаря, бажано вихідця зі своїх країв, у якого б душа вболівала за землю. І не помилились — тепер разом відроджують село.
У справжнього господаря село оживає
В одному з минулорічних номерів журналу ми вже розповідали про діяльність концерну "Сімекс-Агро" у Вінницькій області, досвід реформування виробничих відносин на селі, практику вирішення соціальних питань — однієї з важливих передумов покращення якості сільського життя.
Відрадно, що ця публікація не залишилася непоміченою. Невдовзі у Зозові Липовецького району, де знаходиться головний офіс цієї агрофірми, відбувся обласний семінар за участю керівників агропромислових комплексів усіх районів Вінниччини. Розпочинаючи його, начальник управління сільського господарства і продовольства Вінницької облдержадміністрації Василь Черній зазначив, що питання надходження інвестицій в аграрний сектор економіки регіону — одне з ключових питань його подальшого розвитку.
У 2004-му сільське господарство області планувало отримати більше 170 млн. грн. інвестицій. Разом з тим є райони, які не отримали жодної гривні інвестиційних коштів. Безумовно, при таких "підходах" важко говорити про технічне переоснащення машинно-тракторного парку, вирішення низки назрілих соціальних питань на селі.
І на цьому тлі благодушного очікування "манни небесної", особливої уваги заслуговує досвід концерну "Сімекс-Агро", де за порівняно короткий (з 1999-го) проміжок часу спільними зусиллями інвестора і трудівників фірми створено не лише потужну матеріально-виробничу базу (на тутешніх полях працює високопродуктивна техніка фірм "Клаас", "Лемкен", "Ягуар", "Холмер"), а й розроблено та реалізується програма соціально-економічного розвитку 12 населених пунктів.
Розмову продовжив генеральний директор "Сімекс-Агро" Володимир Марківський, який вбачає головне завдання концерну у виробництві власних конкурентоздатних продуктів харчування на основі сучасних технологій, освоєння внутрішніх ринків та подальшого експорту.
Сьогодні концерн "Сімекс-Агро", зазначив він, орендує у селян 18 375 га орних площ — землеволодіння 12-ти колишніх КСП. На цій території створено чотири науково-виробничі системи: Зозівську, Славненську, Козинецьку, Утішківську.
Переломний момент у свідомості людей
Фахівці концерну, враховуючи, що в державі практично відсутня науково обґрунтована програма розвитку села, вважають справою своєї честі працювати над створенням і подальшим розвитком таких високоефективних структур, котрі могли б стати зразком у відродженні аграрного сектору економіки країни.
Усе, що побачили учасники семінару на полях, спорудженні зернопереробного комплексу, на впорядкованих і газифікованих сільських вулицях, на полицях торгівельної мережі агрофірми, викликало щире захоплення і заслуговує наслідування.
— Та головне, що переломний момент настав не тільки в науковому, технічному переоснащенні виробництва, — ділиться думками Мирон Василів, заступник гендиректора з питань впровадження наукових розробок у виробництво, — а й у свідомості селян, які зрозуміли, що від своєї землі можна отримувати реальні прибутки.
— Відрадно й те, що до нас приходить все більше молоді. Восени створилося 10 молодих сімей, — підключається до розмови Ганна Кучер. Її, як заступника гендиректора агрофірми з соціальних питань, зацікавила публікація у нашому часописі про підготовку фахівців для соціальної сфери на базі Вінницького технолого-економічного технікуму, які могли б стати її активними помічниками у впровадженні соціальних програм.
Сподіваємось, що така співпраця стане плідною для обох сторін. Про її результати ми розповімо вже у наступних номерах.
Раїса МИХАЙЛОВА,
Соняхи на обніжку
Указ Президента України про невідкладні заходи щодо реформування села, прийнятий у грудні 1999-го, передбачав не лише нові підходи в організації виробничих відносин на селі, а й зміни у свідомості сільського жителя: земля має стати тією реальною власністю, з якої можна мати прибуток. Адже свою частку землі кожен член колгоспу, чи то працездатна людина, чи вже пенсіонер, має право згідно діючого законодавства обміняти, подарувати, заповісти. Це — в ідеалі, а в реальному житті... Чи всі колишні колгоспники користуються такими правами? Скажімо, вчорашні селяни, а нині — мешканці будинків-інтернатів?
Саме про це розмова нашого кореспондента з директором Тиврівського будинку-інтернату геріатричного профілю Олександром КОЛКЕВИЧЕМ.
— Олександре Станіславовичу, як свідчить статистика, із 255 мешканців вашого закладу 230 — колишні сільські жителі із 26 районів Вінниччини. Чи отримують вони сьогодні дивіденди за свої земельні майнові паї, здані в оренду за місцем колишнього проживання?
— Фактично отримують одиниці, а в більшості випадків цими правами користуються далекі родичі, а то й зовсім сторонні люди.
— А чи ставили Ви це питання перед органами місцевої влади, адже люди потрапляють до будинку-інтернату в основному за клопотаннями сільських рад?
— Так, було б правильно, коли б сільський голова, направляючи до нас своїх громадян, супроводжував їх всіма наявними документами, в тому числі й актами на володіння землею. Так мало б бути. А в реальності…
Ось, як кажуть, "свіжий" приклад. Бабусю привезли в передзим'я хвору, немічну. Підлікували ми її, повернули до життя, а вже навесні, коли починаються польові роботи, бабуся в тузі за власним городом каже, що в неї теж мала б бути земля в колишньому колгоспі, в якому відпрацювала більше половини життя. Починаємо з'ясовувати, отримуємо відповіді, що земель запасу у сільській раді вже нема.
Тож наші бабусі змушені задовольнятися снами про соняхи на обніжку своїх наділів, а наші звернення залишаються тільки добрими намірами.
— А чи могли б ці "бабусині дивіденди", хай навіть і незначні, бути підмогою в розширенні підсобного господарства будинку-інтернату, врешті-решт покращити якість життя ваших підопічних?
— Напевно, що так, але ми звикли жити за принципом "на чужий коровай рот не розкривай" — тож намагаємося зміцнювати підсобне господарство власними силами. Додатково взяли в оренду 35 га землі, вирощуємо зернові культури, в основному — пшеницю, котру переробляємо на борошно, випікаємо хліб у власній міні-пекарні і стовідсотково забезпечуємо ним своїх підопічних. Вирощуємо й гречку. Цьогоріч одержали 1500 кг гречаної, 1200 кг ячмінної та пшеничної крупи, що повністю забезпечує наші потреби.
Вагомим внеском у розвиток нашого будинку-інтернату, крім фінансування державою, стала допомога шефів: ВАТ "Гніванський кар'єр", обласної клінічної лікарні імені М.І.Пирогова (головний лікар Гунько П.А.), представництва італійської фірми "Сrеdо".
Але, безумовно, маєте рацію в тому, що питання реальної власності на землю для мешканців будинків-інтернатів залишається поки що в правовому, а не на весняному чи осінньому полі. Земля ж для сільської людини — це не просто частка її малої батьківщини, це як мати. Пригадуєте, скільки разів бігала Меланка (з "Фата Моргани" Коцюбинського) на поле, як готувала насіння, коли почула, що ділитимуть землю?..
Земля була і є для сільської людини колискою дитинства, "альфою" і "омегою" її життя. Та й останнім прихистком, адже більшість наших мешканців — люди вже похилого віку. Вони дуже просять, аби далекі родичі, чи сільська рада поховали їх на рідній землі. Так уже влаштована людина — там я прожив життя, там мої земляки, там мене згадають добрим словом. Тож хотілося б, аби земляки частіше згадували своїх співгромадян ще при їх житті, зокрема пам'ятали й про їх реальні права на зароблені ними блага.
З цими сподіваннями й зустріли новоріччя — час, сповнений роздумів і надій. А для наших підопічних — це час радісних зустрічей із далекими і близькими родичами, земляками, шефами, представниками влади, котрі о цій святошній порі бажані гості у нашому спільному домі.
Раїса ЛЕВИЦЬКА
Червоний Хрест — символ милосердя
У Ямпільському районі Вінниччини мешкають близько 16 тисяч пенсіонерів. Для декотрих з них старість стала справжнім випробуванням на вміння переборювати труднощі та віднаходити промінчик світла, як кажуть, в кінці тунелю. Позбавлені родинного тепла, приречені на самотність, вони шукають чиєїсь підтримки, прихистку, милосердя. І віднаходять їх у районній організації Товариства Червоного Хреста України (ТХЧУ), яку очолює Д. В. Кіловата.
Ця ініціативна та енергійна жінка за активної участі спонсорів, яких із вдячністю називає благодійниками, зуміла перетворити соціально-медичний центр (до речі, вперше сформований і обладнаний на Ямпільщині) на затишний дім для одиноких і малозабезпечених людей. На Вінниччині зараз діє чотири соціально-медичні центри.
Діна Вікторівна, голова районного осередку Червоного Хреста, зробила все для того, щоб немічним людям у будинку було тепло. Тут встановлено міні-котел. Не посоромилася піти з простягнутою рукою до деяких керівників, аби виділили паливо. І вони це зробили. З іншими знайшла спільну мову, щоб допомогли крупами, цукром, миючими засобами.
Обладнала невеличку кухню, встановила там газову плиту, холодильник. І тепер стареньких пригощають чаєм, бутербродами, пиріжками. А до Дня людей похилого віку, Міжнародного дня інвалідів, 8 березня, річниці чорнобильської аварії влаштовує благодійні обіди, які перетворюються на справжні застілля з різноманіттям смачних страв. До великодніх свят розносять пасочки, а на Спас накривають стіл з обов'язковими атрибутами — медом, пиріжками, яблуками.
І тепер кожного дня можна зустріти стареньких бабусь і дідусів, які повільною ходою, декотрі спираючись на палицю, прямують до затишного будиночка, що знаходиться на головній вулиці Ямполя. Йдуть сюди, щоб зустрітись, поспілкуватись, відчути доброту людей, які працюють у соціально-медичному центрі.
У центрі щоденно чергують сестри милосердя, яких тут троє. Вони роблять ін'єкції, міряють тиск, надають необхідну допомогу. Медсестри обслуговують на дому 30 самотніх малозабезпечених людей, прикутих до ліжка. Ще 55 інвалідів користуються послугами патронажної служби.
— Крім цього, — розповідає Діна Вікторівна, — надаємо матеріальну допомогу. У 2004-му її отримали 648 осіб на суму 17 тис. гривень. У нас постійно діє банк одягу, де малозабезпечені мають можливість підібрати собі необхідні речі. Вишукуємо можливості, щоб допомогти одиноким престарілим, дітям-сиротам. Ми раді кожній зустрічі з ними і чим можемо — допомагаємо. Віддаємо їм тепло своїх сердець і за це чуємо слова подяки.
Інвалід І групи М. В. Скороход каже: "Хвороба прикувала мене до ліжка. Ось уже півтора роки мене відвідує червонохресна медсестра В. П. Вінницька, виконує всі лікарські призначення, приносить продукти. Приємно, що ніколи не забуває привітати з днем народження".
Так же щиро відгукуються й інваліди О. Г. Попівська, Є. М. Томашевський. А самотня Л.Г. Дубова про медсестру С. М. Олівцеву мовить так: "Лікує не лише процедурами, а й словом, турботою, увагою". Молодшу сестру В. А. Іриковську подружжя Полоцьких називає дочкою, бо все робить з душею — їсти варить, прибирає в хаті, грубку палить, воду приносить. Не відчуває своєї самотності й одинока Л. С. Нирко завдяки підтримці червонохресної організації.
Хоча турбота про одиноких, малозахищених людей є пріоритетним напрямом, проте не менш важливим у своїй діяльності Д. В. Кіловата вважає збереження кількості членів Товариства. Майже 9 тисяч людей в 2004 році поповнили його лави. Членські внески йдуть на розвиток безоплатного донорства, медико-соціальну допомогу самотнім людям похилого віку, матеріальну допомогу малозабезпеченим інвалідам, дітям-сиротам. Саме ж бо на це спрямовані програми "Діти України", "Чорнобиль", "Червоний Хрест проти туберкульозу і СНІДу", "Допомога одиноким громадянам похилого віку" та ін.
Крім того, районна організація бере активну участь у розшуку людей, документів тих, які перебували на примусових роботах, у концтаборах. Завдяки ініціативі обласної організації ТЧХУ вже чотири роки діє нова регіональна програма "Денний стаціонар на дому з надання медико-соціальної допомоги одиноким хворим громадянам похилого віку". Спільно з районним центром зайнятості розроблено відповідні заходи з направлення безробітних на громадські роботи, під час яких вони виконують функції соціальних працівників. І тепер практично в кожному селі вони обслуговують одиноких, лежачих хворих, незрячих.
Благодійність, доброта визначають діяльність районної організації. Допомагають вирішувати відповідальні завдання її постійні спонсори ВКПФ "Техенерго" (керівник В.О. Проданець), управління газового господарства (М. І. Федорик), підприємець О. М. Домбровський, голова СГК "Поділля" (М. В. Пастернак), завод продовольчих товарів (Ю.В. Дудник), СТОВ сіл Северинівки (В. М. Жереб), Миронівки (І. В. Катрук), керівники паливних організацій О. В. Ткач, О. М. Агафонов та багато інших. Всі вони керуються одвічним правилом "Ніколи не збідніє рука того, хто дає".
Ганна ТКАЧ,
м. Ямпіль
Вінницької області
Їм — нашу увагу і тепло
У нашому Талалаївському районі — одному з найвіддаленіших від обласного центру, нині мешкає 1001 інвалід, у тому числі 94 інваліди війни, 697 інвалідів праці, 164 інваліди дитинства, 39 дітей-інвалідів до 18 років та 7 інвалідів-чорнобильців. Аби забезпечити належний рівень соціального захисту цієї категорії громадян, обстежуємо їх житлово-матеріальні умови.
Одним із важливих питань, котре вдалося вирішити в районі, вважаємо повне охоплення соціальним обслуговуванням одиноких непрацездатних громадян та інвалідів, які цього потребують.
Завдяки добре налагодженому зворотному зв'язку: інвалід — районне управління, ми змогли минулої осені вчасно надати допомогу 100 інвалідам у придбанні дров, проведенні поточних ремонтів пічного опалення, оплаті комунальних платежів. Була надана також натуральна допомога на суму майже 26 тис. грн. малозабезпеченим сім'ям, в котрих виховуються діти-інваліди, одиноким престарілим громадянам. У цьому році два інваліди війни отримали автомобілі "Таврія", 31 — допоміжні засоби для індивідуального пересування.
Турбуючись про цих скривджених долею людей, спілкуючись з ними, ми повсякчас отримуємо уроки мужності, милосердя, житейської мудрості.
Саме у такій площині розкрив взаємостосунки "інвалід–суспільство" шанований у районі журналіст Михайло Липін, матеріал якого, на нашу думку, буде цікавим і всім читачам нашого професійного журналу "Соціальний захист".
Станіслав КАТРУЩЕНКО,
начальник управління праці та соціального
захисту населення Талалаївської РДА
Чернігівської області
За поворотом долі
Його життя наче розірване навпіл. Та так грубо, по-живому, що болить не тільки йому й рідним, а й усім, хто знає цього чоловіка, який котить вулицями селища в інвалідному візку. Інколи бачиш його приязно усміхненим, інколи заглибленим у думки-спогади, але ніколи — похмуро-роздратованим.
Я проводжаю поглядом його візок, а бачу, як молодий, славний Володя Довжанюк біжить міським стадіоном, згадую його на тенісному корті в момент перемоги на районному чемпіонаті, згодом — в ранзі одного з форвардів футбольної команди "Нафтовик" і одного з кращих молодих майстрів місцевої нафторозвідки.
Талалаївщина стала його другою батьківщиною, дала крила для професійного злету, щастя, кохання. Його життя текло повноводою рікою з крутими, як Горинь на рідній Рівненщині, берегами. І він вправно долав цю ріку, знаючи, що в який би крутий вир не втрапив, сильні руки й ноги завжди винесуть на спокійне плесо. Бо там, за поворотом він був здоровим, сильним, впевненим у собі. Про таких, як він, у народі справедливо кажуть "їм би гори під силу зрушить".
Мабуть, гори таки легше перевернути, аніж навчитися жити, починати новий день із невигойною раною в душі від втрати найдорожчих.
Та страшна звістка про смерть доньки наповнила все єство фізично сильного, але з тонкою вразливою душею чоловіка таким безпросвітним мороком, що вже за кілька днів він став відчувати — підводять ноги, котрі міцно тримали його на землі. Згодом він їх втратив — ампутація виявилась неминучою. Та не втратив життєвої рівноваги, точки опори.
В цьому йому допомогли своєю увагою та підтримкою найрідніші — дружина Ольга Іванівна, син Богдан — нині вже студент педінституту і маленький онук Максимко як найсвятіший спогад про доньку.
Отож і поспішає Володимир Олексійович вулицями райцентру то в дружини забрати покупки, то Максимка зі школи зустріти.
Він має для кого жити, кому підставити своє сильне плече, перемігши самого себе у поєдинку з долею. Таке під силу тільки сильним особистостям.
Михайло ЛИПІН
***
Шановна редакціє журналу
"Соціальний захист"!
З великою повагою ставлюсь до вашого видання як одного з найбільш професійних у сфері соціального захисту. Багато корисних, потрібних матеріалів ви подаєте не лише для фахівців, а й для звичайних читачів.
Тому вирішив звернутись до вас із наболілим — хотів би за вашого сприяння отримати зі сторінок журналу коментар спеціаліста щодо конкретних пільг, визначених чинним законодавством для дітей-інвалідів.
Зі щирою повагою,
Леонід ВАСИЛЬСЬКИЙ,
батько інваліда 2-ої групи,
м. Вінниця
На багато питань у ”Положенні” відсутні відповіді
"Поряд із Конституцією та законами України управління праці та соціального захисту населення районних державних адміністрацій в своїй діяльності керуються Типовим положенням про управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1498 ще 29.09.2000 р., тобто вже більше чотирьох років тому.
У цьому Типовому положенні не врегульовано низку питань, які стосуються організації діяльності районних управлінь. Так в п. 3 управління в межах своїх повноважень має забезпечити дотримання законодавства про працю, про охорону праці, зайнятість і таке інше. Разом з тим ніде чітко не окреслено ці самі повноваження. А тому дуже часто виникають непорозуміння при здійсненні перевірок підприємств.
Більш-менш конкретно і докладно повноваження з питань охорони праці були зазначені в Типовому положенні про відділ охорони праці районної державної адміністрації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.1998р. № 2033. Але це положення було відмінено разом зі набуттям чинності вищезазначеного Типового положення про управління праці та соціального захисту населення. Тепер, наприклад, незрозуміло, яким документом потрібно керуватися при оформленні розпорядження керівнику підприємства для усунення виявлених там недоліків (п. 2 розд. 5). Як діяти особам, які здійснюють перевірку підприємства, якщо його керівник грубо нехтує їх законні вимоги?
Пунктом 6 розд. 4 на управління покладається здійснення державного контролю за своєчасністю виплати та мінімальним розміром заробітної плати. Разом з тим, відповідно до розділу 5 Типового положення управління праці та соціального захисту населення не наділено правом перевіряти підприємства із зазначених питань. То яким чином (в якій формі) тоді необхідно здійснювати державний контроль з питань заробітної плати. На це питання немає чіткої відповіді ні у вищестоящому управлінні, ні в районній прокуратурі.
Окрім того, в п. 6 розд. 4 зазначено, що управління здійснює державний контроль за охороною праці, своєчасним навчанням з питань охорони праці, забезпеченням працівників засобами індивідуального захисту, молоком і т.п. Виходить, що навчання з питань охорони праці, забезпечення спецодягом, молоком і т.п. вже не входить в саму охорону праці? Такі недоліки неприпустимі в нормативно-правових актах на рівні постанов Кабінету Міністрів.
У розд. 7 обумовлено, що начальник управління призначається на посаду за погодженням з вищестоящим управлінням. Але як це можна зробити без порушення вимог Закону України "Про державну службу", адже претенденти на посаду державного службовця приймаються на конкурсній основі?
Тому, на мою думку, діюче Типове положення про управління праці та соціального захисту населення не регулює багатьох питань взаємовідносин і потребує негайного перегляду".
Сподіваємося, що порушене питання є актуальним. А його вирішення сприятиме поліпшенню не лише управлінської діяльності органів праці та соціального захисту населення на місцях, а й успішній реалізації завдань соціально-економічної політики держави, які вони покликані здійснювати.
Редакція запрошує до його обговорення всіх працівників системи: як центрального апарату Міністерства праці та соціальної політики України, так і його підвідомчих установ.
____________________________________
Прийміть дитину в свою родину
Нині в Україні, за офіційною статистикою, більше 96 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, так званих соціальних сиріт. Більшість з них (66,5 тис.) перебувають під опікою та піклуванням, а майже 18 тисяч виховуються в дитбудинках та інтернатних закладах
Право на сім'ю
Держава прагне створити якнайкращі умови у дитбудинках для виховання дітей-сиріт, зазначає заступник Міністра у справах сім'ї, дітей та молоді Валерій Танцюра. Там є все, що потрібно їхнім маленьким мешканцям, але немає такої бажаної для кожного батьківської ласки. Адже вихователі не в змозі обігріти кожного з них.
Право кожної дитини мати сім'ю: рідну чи, якщо вже так розпорядилась доля — прийомну. Адже з батьками, рідними чи названими, тепліше і затишніше в житті. Альтернативні інтернатним форми державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, почали впроваджуватися під патронатом Міністерства ще з 1998-го. Це прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.
Згідно із законодавством прийомна сім'я — це сім'я, яка добровільно взяла на виховання до чотирьох дітей. У такій сім'ї вони виховуються до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у ПТУ чи вузі — до його завершення. Рішення про утворення прийомної сім'ї приймається районною держадміністрацією. За прийомними дітьми зберігаються раніше призначені аліменти, пенсії, інші виплати, які перераховуються на їхні рахунки у банку.
Прийомні діти мають право підтримувати контакти з рідними батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду. Кандидати у прийомні батьки обов'язково мають пройти навчання, організоване місцевими відділами у справах сім'ї та молоді. Фінансування прийомної сім'ї здійснюється за рахунок видатків з районних бюджетів.
Стосовно дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ), то це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя чи окремої особи, котра не перебуває у шлюбі. Сюди беруть на виховання не менше 5 дітей. На підставі рішення про створення ДБСТ між батьками-вихователями та райдержадміністрацією укладається угода, дія котрої припиняється, якщо у дитбудинку виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей. До дитбудинку в першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках. Контроль за умовами проживання вихованців здійснюють органи опіки та піклування і відділи у справах сім'ї та молоді. Всі пільги та державні гарантії, встановлені законодавством для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за вихованцями ДБСТ зберігаються.
Інвестиції у майбутнє
Нині в Україні створено 102 прийомні сім'ї та 132 дитячих будинки сімейного типу, в яких виховується 1150 дітей. Для нашої держави це надто мало. Таких закладів треба створювати більше, адже подібна форма опіки і виховання, переконаний Валерій Танцюра, довела свою життєздатність.
Закон дозволяє підприємствам, організаціям, громадським об'єднанням, фондам, окремим громадянам надавати прийомним сім'ям і ДБСТ матеріальну, фінансову допомогу. Такі форми благодійництва варто поширювати й розвивати, вдаватись і до міжнародної підтримки, адже часто коштів у місцевих бюджетах для створення подібних закладів буває обмаль.
Торік Громадянським парламентом жінок України (ГПЖУ) м. Києва спільно з Державним та Київським центрами соціальних служб для молоді, урядом Італії реалізовувався проект "Грензель і Гретель", загальною вартістю 83029,68 грн. У рамках проекту в трьох дитбудинках Київщини організоване виробництво певної продукції для власних потреб і можливого подальшого збуту. Його учасниками стали родини Батурських з Ірпіня, які вирішили виготовляти вироби з деревини, Шамраїв з Фастівського району (для них придбали міні-пекарню) та Поплавських з Броварського району, які наважилися створити страусину ферму.
Найефективніші інвестиції — це інвестиції у дітей, їхнє майбутнє. На жаль, поки що мало хто це розуміє. Певні труднощі є з фінансуванням ДБСТ. Іноді місцеві ради економлять на таких видатках, адже простіше відправити дітей-сиріт з району до обласного дитбудинку чи інтернату і забути про них. Мінсім'ядітимолодь разом з народними депутатами підготувало зміни до Бюджетного кодексу щодо системи фінансування ДБСТ, аби кошти на їх створення і функціонування йшли з держбюджету. Якщо такі зміни будуть ухвалені, можливо, сімейних дитбудинків побільшає (зараз такий заклад — один на сім районів).
Виявляти милосердя і надавати певну матеріальну допомогу дітям-сиротам хоча б раз на рік, на свята — це добре, вважає голова Громадянського парламенту жінок України м. Києва Людмила Денисюк. Але набагато краще, аби така допомога була постійною, конкретною, цілеспрямованою. Це добре усвідомили за кордоном, зокрема в Італії, і тому там широкого розвитку набули проекти надійної фінансової підтримки сімей, які виховують дітей. До них долучається і держава, і конкретні люди, котрі мають гроші. В Україні вже теж є чимало заможних людей, які хотіли б допомогти дітям-сиротам. Але одні не впевнені, що їх допомога надійде до конкретної дитини чи сім'ї, а інші не знають, куди і як передати кошти.
Фінансова допомога за проектом "Грензель і Гретель" — це конкретна, дієва допомога. Кожна родина, перш ніж долучитися до його реалізації, має представити бізнес-план. Процес його втілення в життя буде контролюватись і підтримуватись. Громадянський парламент жінок України прагне якнайширше залучити до благодійництва і підтримки дітей-сиріт вітчизняних бізнесменів. Це, переконана Людмила Денисюк, найбільш прогресивний шлях.
Це дуже цікавий проект, вважає Валерій Танцюра, що створить умови не тільки для комфортного проживання, а й для повноцінного виховання, підготовки до самостійного дорослого життя дітей. Так вони зможуть долучитися до конкретної справи, власними руками, навчаться виготовляти потрібну продукцію. І це допоможе їм впевненіше почуватися в житті.
Мама, тато і я...
Володимир Батурський до створення дитячого будинку сімейного типу "йшов" довго. Тривалий час опікувався дітьми вулиці — самостійно і разом з церквою. Близьке спілкування з бездоглядними дітьми допомогло йому зрозуміти, що їм, перш за все, потрібне родинне тепло, батьківська ласка і турбота. Це дає відчуття того, що ти не один у цьому, на жаль, не завжди привітному світі. Зараз у Володимира і його дружини Тетяни троє власних дітей та 12 прийомних, серед яких і троє колишніх безпритульних. І з них виросли хороші люди: один вже служить в армії, донька працює, третій син — "на виході" в самостійне життя, йому нещодавно виповнилось 17 років.
Батько цієї багатодітної сім'ї вважає, що дитячі будинки сімейного типу — це родина, яка так потрібна дітям, а тому прогресивніша та ефективніша форма виховання дітей-сиріт. Володимиру, щоправда, непросто доводиться, адже він і сантехнік, і електрик, і водій, і вихователь, і суддя, і виконавець... Але йому це подобається. Насамперед прагне, аби дітям у його сім'ї було добре, тепло і затишно. Для кожної дитини у його великому домі є місце. Глава сімейства започаткував не лише столярну справу, а й гончарну. Є у нього й інші "трудові" ідеї, адже привчити дітей до праці дуже важливо.
У родини Шамраїв 10 прийомних дітей та двоє своїх, уже дорослих, і онук. Вони вже шість років разом. Троє старших закінчили школу і продовжують освіту в Білоцерківському педучилищі, Фастівському ліцеї та спортивній школі. Як підкреслила Валентина Шамрай, родина у них спортивна, і завдяки цьому діти не хворіють. У кожної дитини, переконана мати-вихователька, обов'язково мають бути тато і мама, які повинні захищати їх від проблем.
Родина Поплавських однією з перших у країні майже 15 років тому наважилась створити дитбудинок сімейного типу. Влада дала "добро", але з підтримкою не поспішала. Доводилося вкладати власні кошти, тримати велике господарство, аби вижити. Треба було довести, що ДБСТ мають право на існування.
Це добре, що є інтернати і діти-сироти не залишаються на вулиці, але ніякі найкращі інтернати не зможуть замінити дитині сім'ю, переконана рідна донька Поплавських Світлана Клімова. Нині в їх домі 26 мешканців, і кожний, маленький і дорослий, прагне пригорнутися до матусі, отримати від неї підтримку і пораду. У цій дружній сім'ї всі проблеми вирішуються за "круглим столом", і кожний має право голосу. Світлана вважає, що держава має більше уваги надавати прийомним сім'ям і дитбудинкам сімейного типу. Адже їх засновники роблять таку велику і важливу справу — виховують наше майбутнє.
Під надійною опікою
Слід зазначити, що інформаційно-просвітницькою діяльністю щодо прийомних сімей надійно опікується Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді. Нещодавно створено документальний фільм про прийомні сім'ї, виготовляються тематичні плакати, буклети, завершується робота над відеороликом.
В Україні діє 1003 центри соціальних служб для молоді. З початку незалежності їх кількість зросла майже в 21 раз. Центри надають безкоштовні соціальні послуги, вкрай необхідні дітям та молодим людям, сім'ям. Це консультації, соціальний супровід та патронаж, педагогічні, психологічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, інформаційні послуги, організація змістовного дозвілля, послуги з профреабілітації, підтримка у кризових ситуаціях. Торік надано близько 4 млн. таких послуг понад 3 млн. клієнтів, що в 1,5 разу більше, ніж у 2003-му.
Новими пріоритетними напрямами діяльності Держсоцслужби в році нинішньому визначено забезпечення функціонування кризових центрів соціально-психологічної допомоги для сім'ї, дітей та молоді, що опинилися в складних життєвих обставинах; розвиток мережі консультпунктів у пологових будинках для консультування та супроводу матерів, які мають намір відмовитися від дитини; підвищення ефективності соціальної роботи у сільській місцевості; виробництво та розповсюдження соціальної реклами.
Олена КОСЕНКО
Допомогти дітям
У Луганську створено експериментальний кризовий центр медико-психолого-соціальної допомоги дітям, які зазнали насилля
Рік тому започатковано всесвітній рух на захист дітей. Його ініціювали громадські організації, які реалізують ідею "Світ, придатний для життя дітей". Одним із етапів цієї кампанії стало попередження насильницьких дій щодо дітей.
Про насилля зараз говорять все частіше. На жаль, тільки говорять. Бо люди, які зіткнулись з насиллям (у сім’ї, на вулиці, в навчальному закладі, на роботі), вимагають термінової і конфіденційної допомоги. Особливо, діти та підлітки.
Лише нинішнього року співробітниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх Луганської області складено 49 адміністративних протоколів про скоєння фізичного насилля. Втягнення дітей у жебрацтво, вживання алкоголю, психологічне та економічне насилля майже завжди зустрічається в неблагополучних сім'ях. Нині на обліку в міліції стоїть 1895 таких сімей, в яких виховуються 3643 дитини. І кожна з них знає, що таке фізичний і душевний біль. Можливо, саме тому ці діти часто тікають з дому, прагнучи уникнути приниження і постійного страху.
Хоча, на жаль, насилля — звичний метод виховання і в зовні благополучних сім'ях. Такі родини не стоять на обліку, але діти там теж страждають. І цим дітям потрібно знати, куда можна звернутися за допомогою, щоб розірвати замкнуте коло несправедливості.
Створення експериментального центру медико-соціально-психологічної допомоги — перша на Луганщині спроба захистити молоде покоління. Центр створено у рамках цільової програми Національного Фонду соціального захисту матерів і дітей "Україна — дітям" та Державного центру соціальних служб для молоді.
Ініціатором створення такого закладу став Центр соціальних служб для молоді Ленінської районної у м. Луганську ради, його підтримали виконком районної ради (голова М.П. Жаворонков), Фонд "Підліток" (виконавчий директор Н.А. Давиденко) та доброчинна організація Королівства Нідерланди "Kerkinactie".
Менеджерами фонду було разроблено проект "Попередження дитячої бездоглядності: соціальний супровід", іноземні колеги допомогли придбати необхідне обладнання, меблі, а меценати та спонсори (ЗАТ БУ-1 "Луганськбуд", керівник А.Г.Горюшко), ГП "Луганське ШБУ", директор А.Ф.Белощук), волонтери благодійного Фонду "Підліток" і місцевого будівельного технікуму відремонтували приміщення 1-ої дитячої міської лікарні. Допомагали його обладнувати ТОВ "Універмаг Луганськ", ТОВ "Луга-пласт", ЗАТ "Трубний завод", багато інших підприємств, установ та закладів міста.
Нова соціальна установа надаватиме невідкладну медичну та психологічну допомогу, консультуватиме щодо юридичного захисту прав дітей, здійснюватиме психолого-педагогічну коррекцію клієнтів, їх адаптацію та реінтеграцію у суспільство, сприятиме відновленню родинних стосунків і соціальних зв'язків дітей, підвищенню їх освітнього і культурного рівня, розвитку індивідуальних здібностей.
Діяльність Центру грунтується на принципах гуманності, законності, конфіденційності, поваги до особистості, індивідуального підходу до кожної дитини. Тут обслуговуватимуть за направленнями відділів у справах сім'ї і молоді, медичних, навчальних закладів дітей і молодь (3–16 років), які зазнали насилля.
Володимир ГОНЧАРОВ,
Наталія ДАВИДЕНКО
Перше побачення моїх батьків
Як швидко спливає час… Здавалося, ще недавно була маленькою, а вже сьогодні, покрутившись перед дзеркалом, поспішаю на молодіжну дискотеку. Мама стурбовано оглядає мене, дає настанови, радить. Двері відчиняються — на порозі стоїть мій татусь, усміхнений, щасливий… І такий молодий.
— Ну і красуня ж ти в мене, донечко, як матуся! — і закохано поглядає на дружину. — Такою і мама була, коли я її вперше побачив. Пам'ятаєш, Танюшко?
І спогади ніжним серпанком оповили душі моїх батьків.
…Згасло тепле літечко, на зміну йому прийшла золотокоса осінь. Перший багрянець торкнувся листя. Джмелі ліниво гуділи, наче хто тягнув басову струну. Вони важко опускалися на вологу траву, розшукуючи ще свіжі квіти. Саме о цій порі почався осінній призов до війська. У селі — то на одному кутку, то на іншому — лунала музика.
Вулиця Мічуріна теж проводжала свого новобранця: зібралося багато друзів, сусідів, родичів, які приїхали навіть з інших сіл і міст. Та з особливою радістю зустрів майбутній воїн свого найкращого друга — Василя. Бо ж стільки в них спільного: молодість, захоплення, роки студентства.
Гість виявився напрочуд веселим, товариським. Невдовзі з усіма перезнайомився. Та найбільше, звичайно, його "особою" зацікавились дівчата: красень, як намальований, стрункий, високий, і за словом в кишеню не полізе. Де в гурті з'являється Василь — там чутно сміх.
Аж раптом Василь зупинився на півслові, прикипівши поглядом до дівчини, що зайшла на обійстя господарів. Тендітна, ніжна, як крапелька роси, тоненька, мов сопілочка, світловолоса вродливиця в блакитному комбінезоні одразу ж полонила серце юнака. Подумки порівняв її з Дюймовочкою.
Погляди їх зустрілися… Музиканти ніби зрозуміли стан Василя: полинув милозвучний вальс. Тільки-но прозвучали перші акорди, як хлопець вирішив випробувати свою долю, запросивши дівчину до танцю.
Щасливі, вони кружляли під ніжну музику, легкий вітерець огортав їх плечі, а золотаве листя, падаючи під ноги, встеляло дорогу в спільне майбутнє. Весь вечір вони танцювали лише вдвох, розпашілі від поглядів, трепетні від очікування незвіданого. Юнак не відпускав ніжну дівочу долоню зі своєї міцної та надійної руки. Він відчув, що до нього прийшла любов, перша, трепетна, мов усмішка цієї юної білявки. Душа його спалахнула барвистими іскорками мрій: ця дівчина — доля.
Василь був переконаний, що від сьогоднішнього вечора залежить його щастя. Вмовивши друга викликати сусідку-білявку, чекав свою Джульєтту з нетерпінням, мов земля навесні чекає золотий промінчик сонця.
Появі Танюші хлопець зрадів безмежно. Зустрівшись, вони ще довго сиділи на лавочці біля дому та розмовляли про все і ні про що. У ці хвилини їх не цікавив світ з його проблемами, головне, що вони — разом.
Чарівниця-осінь написала золотим пером їх спільну долю, благословила закоханих завжди бути в парі. Навіть зірки всміхалися, поглядаючи на двох голубків і радіючи за них. Ніч виявилася казковою, вона стала початком вірного, щирого кохання двох мрійників: Василя та Тетяни, двох найдорожчих мені людей — моїх батьків, які одразу зрозуміли, що їм не жити одне без одного.
Двадцять років щасливого подружнього життя відділяє їх від дня першого побачення, та їх любов не розвіюється вітрами незгод, не стирається часом. І які б "урагани" й "шторми" не траплялися, вони все долають разом, бо їхнє кохання всесильне.
Я вірю у безмежжя любові, вірю, що з'явиться колись такий Ромео, як мій татусь і розпочнеться нова історія, задзвенить струна з найпотаємнішої із мелодій — мелодії двох сердець.
Марта ВЕРГЕЛЕС,
учениця 11-го класу
Тиврівської ЗОСШ,
Вінницька область
Квіти польові
Настрій у Сергія сьогодні піднесений. Це не просто піднесення, а радість велика на душі: аж співати хочеться — дружина Катя подарувала йому сина.
Літній ранок агронома сповнений клопотами. Ось-ось жнива. Побував біля комбайнерів, об'їхав пшеницю, намітив звідки починати. Та куди б не пішов, не поїхав, не полишали думки про сина й дружину. Дивне це відчуття, незвичне: він — батько. Хоча не такий уже й молодий, двадцять шостий минає.
Треба в обід поїхати до райцентру. Може, Катя хоч через вікно покаже синочка? А що ж їй повезти? Що можна породіллі після пологів? Треба буде лікарів спитати, а поки що нарве їй дорогою квітів. Хай у палаті подих поля відчувається...
Уже згодом зрозумів, що, певно, важкувато буде зібрати букет: господарство ж постійно веде боротьбу з бур'янами. І все ж понад самою дорогою надибав трохи волошок, додав до них сокирок, медунки. Непоказний вийшов букетик, але ж квіти — польові!
До пологового будинку під'їхав веселий, усміхнений. Підійшов до вікна, попросив покликати Катю. Вона підійшла — бліденька на обличчя і ніби трохи стомлена. Побачила Сергія, зраділа, усміхнулася.
Катюшо, рідна моя, — схвильовано заговорив, — який же ти мені коштовний подарунок зробила. Де ж він, синочок наш? Ось я тобі квітів назбирав — часточку нашого поля...
Усмішка з обличчя дружини враз зникла. Вона глянула на чоловіка з докором і, беручи букетик, тихо, але з притиском сказала:
Для чого ж ти мені цього віника привіз? Чи ти думаєш, що всім те поле таке миле, як тобі? І причинила вікно.
— Катю! — гукнув зніяковілий Сергій, — та ти хоч синочка мені покажи!
Не відповіла. Постояв хвилину-другу і пішов до машини. Настрій був зіпсований. На душу неначе камінь ліг...
Невесело було й Каті. Старша за віком породілля, яка «прийшла» сюди вже за третім малям, несхвальне хитала головою, а молодша, Катеринина ровесниця, лише з докором сказала: «Даремно ти так. Він же хотів тебе чимось незвичайним порадувати...»
Катя глянула на вікно, біля якого щойно стояв розгублений Сергій, на той маленький букетик, що так і залишила на підвіконні.
Підійшла, взяла квіти, поставила в банку з водою. Подумки картала себе за те, що сталося. Він же примчав до неї на крилах щастя, він же так хотів синочка побачити...
Микола СЕМЕРЕНКО,
член Національної Спілки журналістів України,
Чернігівська область
Освіта допоможе інтегруватись у соціум.
Наприкінці минулого року у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини "Україна" відбулась V Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами". У її роботі взяли участь представники державних та наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських організацій не тільки нашої країни, а й США, Великобританії, Польщі.
Учасники конференції окреслили коло проблем, пов'язаних із навчанням, професійною самореалізацією і соціальною реабілітацією дітей та молоді з інвалідністю. З цікавими доповідями про підтримку навчання студентів з інвалідністю в США виступили зарубіжні вчені: доцент Іллінойського університету д-р Мері Вейшаар та директор спеціального освітнього закладу Філіп Вейшаар з м. Парандое. Стендові доповіді представили професори Пітер Міттлер (Велика Британія) та Томаш Вінницький (Польща), доцент Шарон Равер-Лампман (США). Змістовні виступи на секційних засіданнях їх українських колег продемонстрували значний ріст рівня і результатів вітчизняних наукових досліджень.
У рамках конференції було представлено творчу виставку інвалідів, проведено конкурси студентських наукових робіт за тематикою конференції та робіт студентів-інвалідів за тематикою наукових досліджень університету.
Визначальна складова соціальної інтеграції
За рік, що минув з часу проведення ІV Міжнародної конференції, відбулися позитивні зміни в законодавстві, професійній орієнтації та реабілітації людей з особливими потребами, створено умови для поліпшення якості їх життя, суттєві зрушення відбулися й в освітній галузі, зазначив у своєму виступі президент Університету "Україна" Петро Таланчук.
Нині в Україні близько 58 тис. дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, навчаються в спеціалізованих освітніх закладах, 65 тис. дітей з інвалідністю — у загальноосвітніх школах, 3,5 тис. здобувають освіту і професію у ПТНЗ. А число студентів з інвалідністю у вузах І–IV рівнів акредитації впродовж 1995–2004 років зросло більш як утричі — з майже 2,6 тис. до 8 тис. осіб. У липні 2003-го спільними зусиллями Міносвіти та Мінпраці створено Раду з питань освіти інвалідів задля координації діяльності органів виконавчої влади та громадських організацій у цій сфері. Впроваджується Програма професійної підготовки інвалідів зі слуху та зору у вищих навчальних закладах на період до 2010 року.
За п'ять років свого існування ВМУРЛ "Україна" став унікальним вузом, широко знаним у нашій країні та за її межами. Сьогодні він об'єднує 24 підрозділи в усіх регіонах України із базовою структурою в Києві, в яких здобувають вищу освіту понад 30 тис. студентів денної та заочної форм навчання. Серед них і понад 2 тис. студентів з інвалідністю, в т.ч. 1054 — у базовій структурі університету. Такого показника не має жоден із вітчизняних вузів.
Загальновідомо, що конкурентоспроможність фахівців значною мірою залежить від рівня їх підготовки, набутих умінь і навичок, досвіду практичної роботи, комунікації. А відтак отримання вищої освіти для людей з інвалідністю стає однією з найважливіших умов їх успішної соціалізації та інтеграції у суспільство, пристосування до жорстких вимог сучасного ринку праці.
Аби забезпечити якісну підготовку студентів-інвалідів, створити необхідні умови для їх навчання фахівцями університету розроблено модель цілісної системи супроводу навчання в інтегрованому освітньому середовищі. Супровід починається з моменту звернення до університету, охоплюючи процеси підготовки до вступу, вступ і навчання, а також передбачає підтримку зв'язків із випускниками. Всі складові цієї системи спрямовані на головне: забезпечити високий професійний і особистісний розвиток людини з інвалідністю, включаючи зміцнення та підтримання стану її здоров'я через фізкультурно-спортивні та медико-реабілітаційні програми.
Важливою ланкою навчального процесу став створений два роки тому Центр самостійної роботи студентів з особливими потребами. Тут вони мають змогу готуватись до екзаменів, заліків, писати курсові. До послуг студентів комп'ютеризовані робочі місця, обладнані відповідно до потреб людей з вадами зору, слуху, опорно-рухового апарату, медіатека.
Вітчизняний ВНЗ європейського рівня
Сучасний ринок праці вимагає не лише високого рівня професійності, мобільності, а й володіння технологіями пошуку роботи. Саме це зумовило створення Центру планування та розвитку кар'єри, де навчання проводиться у формі тренінгів, під час яких студенти вчаться писати резюме, демонструвати свої професійні та ділові якості тощо. У планах роботи Центру — розроблення для студентів і, передусім для студентів з інвалідністю, індивідуальних програм особистісного та професійного розвитку, проведення ярмарків кар'єри, створення студентської біржі праці.
Працюють і студентські навчально-науково-виробничі підрозділи (СННВП), де майбутні фахівці (серед яких і 15% студентів з інвалідністю) відшліфовують практичні навички. Так, учасники СННВП "Юридична клініка "Феміда" надають безкоштовні юридичні консультації пенсіонерам та малозабезпеченим громадянам, а "Бюро перекладу "Future" — адаптували чимало іноземної літератури з питань освіти людей з інвалідністю. Крім того, разом зі студентами спеціальностей "Екологія" та "Міжнародна інформація" вони беруть участь у європейському віртуальному семінарі з проблем сталого розвитку. Учасники СННВП "Олімпія" працюють інструкторами з фізичного виховання та аквафітнесу.
Досить активна Всеукраїнська громадська організація студентів-інвалідів "Гаудеамус", члени якої організовують конкурси наукових робіт студентів з інвалідністю, провели першу спартакіаду студентів-інвалідів, брали участь у І Всеукраїнській студентській науковій конференції "Молодь: освіта, наука, духовність".
Свій європейський вибір, підкреслив Петро Таланчук, ми зробили п'ять тому, створивши наш університет. І сьогодні педагогічний і студентський колективи докладають чимало зусиль, аби Університет "Україна" став сучасним європейським вищим навчальним закладом. Але, виходячи зі стратегічних напрямів розвитку вищої освіти України, приєднання нашої держави до Болонського процесу, життя висуває нові вимоги і ставить нові завдання. Так, в університеті започатковано експеримент щодо впровадження модульно-рейтингової системи організації навчального процесу, що випливає із основних вимог Болонської декларації. Створюється мережа дистанційного навчання, зокрема і для людей з інвалідністю, вже функціонують 15 базових і 290 локальних дистанційних центрів у областях. І це лише початок великої планомірної роботи, спрямованої на підвищення якісного рівня вищої освіти в Україні.
Потрібна координація зусиль
Разом з тим, як зазначали учасники конференції, вітчизняній системі навчання та виховання інвалідів не бракує й проблем. Існує суттєвий розрив у рівні знань, які надають школярам з інвалідністю загальноосвітні та спеціалізовані навчальні заклади, що знижує їх конкурентність при вступі до вузу, вкрай недостатньо й індивідуальних спеціалізованих технічних засобів, які б компенсували сенсорні вади та сприяли успішному засвоєнню навчального матеріалу в школах і ВНЗ.
На жаль, не виконується завдання Національної програми у частині підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців з роботи з інвалідами. Відсутня й система підготовки та підвищення кваліфікації викладачів, які працюють в інтегрованих групах, професорсько-викладацьких кадрів у сфері методологічного забезпечення навчання студентів з вадами здоров'я, їх соціальної адаптації та професійної реабілітації.
Те, що МСЕКами не забезпечується належний рівень індивідуальної реабілітації інвалідів, не дає змоги якісно проводити профвідбір, профорієнтацію, соціальну адаптацію, профреабілітацію та працевлаштування студентів. Удосконалення потребує й перелік медичних показань та протипоказань щодо вступу абітурієнтів з інвалідністю до ВНЗ. Розвиток новітніх технологій вимагає також перегляду переліку спеціальностей, які можуть набувати люди з особливими потребами.
Гальмує процес і відсутність державних стандартів реабілітації людей з інвалідністю в медичній, соціальній, професійних сферах, стосовно навчально-реабілітаційних центрів, освіти студентів з проблемами зору. Серед нагальних питань і розробка нормативів роботи викладачів, сурдоперекладачів, кураторів, інших фахівців вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; нормативів фінансування навчання та соцреабілітації студентів-інвалідів з урахуванням типу інвалідності та обраної спеціальності; оплати навчання студентів-інвалідів за кошти Фонду соцзахисту інвалідів.
Учасники схвалили пропозицію започаткувати постійно діючий семінар з питань навчання та виховання людей з інвалідністю, який би допоміг у спілкуванні та обміні думками. Виникла ідея започаткування секції з проблем філології та жестової мови, якості сурдоперекладу. Було загострено питання щодо вдосконалення підготовки кураторів інтегрованих груп, висловлено пропозицію залучити до цієї роботи (в рамках експерименту) студентів-старшокурсників. А на наступній VI Міжнародній конференції запропоновано провести майстер-класи кращих викладачів інтегрованих груп.
За результатами роботи конференції до Верховної Ради, Мінекономіки, Мінпраці, Міносвіти, МОЗ, Держкомстату, Фонду соцзахисту інвалідів підготовлено пропозиції щодо необхідності:
законодавчого закріплення права людини з інвалідністю на вищу освіту;
створення нормативної бази для забезпечення соціальної та психофізичної реабілітації студентів з інвалідністю у ВНЗ;
державної підтримки з оплати за навчання незалежно від типу власності ВНЗ;
фінансування розробки економічної моделі навчання студентів з інвалідністю в інтегрованому освітньому середовищі;
розроблення гігієнічних норм організації навчального процесу та стандартів організації робочого місця студентів з інвалідністю у ВНЗ;
створення на базі Університету "Україна" Центру профнавчання з функціями науково-методичного забезпечення системи профреабілітації та зайнятості осіб з обмеженими функціональними можливостями.
Повноцінна інтеграція людей з інвалідністю в соціум можлива лише за умови об'єднання зусиль державних і суспільних інституцій. Започаткована плідна співпраця з вітчизняними та зарубіжними колегами-освітянами, науковцями, держслужбовцями, громадськими діячами з пошуку та впровадження нових форм роботи, обміну думками і практичним досвідом сприятиме прискореному розв'язанню наявних проблем, переконані учасники конференції.
Наукове підґрунтя соціальної реабілітації
Вперше в Україні за підтримки Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та за участю Наукового товариства інвалідів ”Інститут соціальної політики” створено унікальну установу — Науково-методичний центр спеціальної освіти і соціальної реабілітації дітей з інвалідністю
Науково-методичний центр (НМЦ) буде спеціалізуватися на інформаційно-методичному та кадровому забезпеченні національної мережі освітніх і реабілітаційних закладів для людей з вадами здоров'я.
Розробка комплексних науково обґрунтованих методик із їх наступною практичною апробацією прискорить формування наукових і методологічних засад систем спеціальної освіти та соціальної реабілітації інвалідів, матиме стратегічний вплив на їх конституціональний розвиток. НМЦ обслуговуватиме близько 500 установ соціальної реабілітації та спецосвіти дітей і дорослих з вадами здоров'я.
Про стан, проблеми та перспективи розвитку національної мережі освітніх і реабілітаційних закладів для дітей з вадами здоров'я ділилися думками науковці, службовці та практики під час засідання "круглого столу", організованого наприкінці 2004-го в Національному педагогічному університеті (НПУ) ім. М. Драгоманова Науковим товариством інвалідів (НТІ) "Інститут соціальної політики". Його учасниками були заступник Міністра освіти та науки Яків Корнієнко, президент НТІ "Інститут соціальної політики", професор НПУ ім. М. Драгоманова, керівник Проекту Андрій Шевцов, координатор програми "Захист дітей" ЮНІСЕФ Андрій Гайдамашко, учасники Проекту — керівники реабілітаційних центрів, громадських об'єднань інвалідів, регіональних відділень Фонду соціального захисту інвалідів.
Розвиток вітчизняної мережі центрів соціальної реабілітації дітей з інвалідністю поставив на ”порядок денний” низку таких нагальних питань як необхідність методичного супроводу в сфері організації роботи центрів реабілітації за різними моделями та методиками, підвищення кваліфікації їхніх кадрів, постійного інформаційного забезпечення з цих питань.
Українська система реабілітації дітей з сенсорними вадами розвитку, — як зазначив у своєму виступі Андрій Шевцов, — вийшла на фазу наукового супроводження, що й обумовило необхідність створення Науково-методичного центру спеціальної освіти і соціальної реабілітації осіб з інвалідністю. Практичне втілення цієї ідеї здійснювалося в рамках спільного проекту НТІ "Інститут соціальної політики" та Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ), метою якого було створення умов для інформаційно-методичного, кадрового супроводу мережі соціальної реабілітації та спеціальної освіти дітей з вадами здоров'я.
НМЦ створено в квітні 2004-го на базі Інституту корекційної педагогіки і психології НПУ ім. М. Драгоманова. Проект виконувався в тісному співробітництві з фахівцями НПУ ім. М.Драгоманова, МОН, Мінпраці, ДЦССМ, ВГСПО "Національна Асамблея інвалідів України" та інших громадських організацій інвалідів. Директором НМЦ наказом ректора НПУ ім. М. Драгоманова призначено професора А. Г. Шевцова.
Одним із вагомих результатів такої плідної співпраці стало розроблення та впровадження Програми з підвищення кваліфікації кадрів для центрів і установ соціальної реабілітації та спеціальної освіти людей з вадами здоров'я (типова навчальна програма, методичне забезпечення).
У рамках реалізації цієї Програми було проведено курси підвищення кваліфікації для:
a) керівного складу, методистів і працівників навчально-реабілітаційних закладів та установ соціальної реабілітації дітей з інвалідністю з базовою педагогічною, соціально-педагогічною та психологічною освітою у галузі психолого-педагогічної корекції та комплексної реабілітації дітей з психофізичними вадами "Основи педагогічної корекції та комплексної реабілітації дітей з інвалідністю";
б) логопедів навчально-реабілітаційних закладів та установ соціальної реабілітації дітей з інвалідністю, що належать до сфери управління Мінпраці, МОЗ, Міносвіти.
Завдяки курсам 120 фахівців із Вінниці, Донецька, Запоріжжя, Києва, Кіровограда, Луганська, Луцька, Львова, Миколаєва, Одеси, Сімферополя, Сум, Харкова, Бродів, Білої Церкви, Краматорська, Ровеньків отримали можливість прослухати лекції викладачів Інституту корекційної педагогіки і психології НПУ ім. М. Драгоманова, обговорити нагальні проблеми у сфері соціальної реабілітації та освіти інвалідів, обмінятися думками щодо нових підходів і методів їх успішного розв'язання. Усім слухачам видано свідоцтво державного зразка про підвищення кваліфікації.
А для керівників, методистів і працівників навчально-реабілітаційних закладів та установ соціальної і професійної реабілітації людей з інвалідністю, лідерів громадських організацій було проведено семінари "Основи психолого-педагогічної корекції та організації комплексної реабілітації дітей з вадами здоров'я та "Актуальні проблеми професійної та соціальної реабілітації інвалідів". Це посприяло підвищенню їх компетентності у галузі психолого-педагогічної корекції, професійної та соціальної реабілітації.
Окрім того, в рамках Проекту НМЦ розроблено пакет методичних матеріалів та посібників з питань реабілітації та спеціальної освіти дітей з вадами здоров'я, зокрема:
• основи психолого-педагогічної діагностики дітей з вадами розвитку;
• логопедичний супровід реабілітаційного процесу;
• реабілітація дітей з розумовою відсталістю;
• реабілітація дітей з вадами зору;
• робота з дошкільниками, хворими на церебральні параліч;
• підготовка дітей з вадами здоров'я до самостійної навчальної діяльності в умовах центру реабілітації;
• методичні рекомендації для центрів реабілітації щодо використання ігрового та навчально-спортивного реабілітаційного обладнання;
• сучасні технології та технічні засоби компенсаторно-корекційної роботи та реабілітації дітей з порушеннями слуху;
• реабілітаційний менеджмент (методичний посібник для керівного персоналу центрів реабілітації);
• хрестоматія з питань психолого-педагогічної корекції.
На думку учасників "круглого столу" розробка та впровадження НМЦ програми з підвищення кваліфікації кадрів для центрів і установ соціальної реабілітації та спеціальної освіти людей з вадами здоров'я сприятиме підвищенню якості та ефективності надання послуг дітям та підліткам з інвалідністю, заповнить кадрові прогалини, що існують в центрах і установах соціальної та професійної реабілітації. А розроблені та розповсюджені Центром методичні матеріали суттєво поліпшать рівень методичного забезпечення сфери соціальної реабілітації та спеціальної освіти, що теж позитивно вплине на підвищення якості та ефективності надання послуг дітям та підліткам з інвалідністю.
За півроку проведено близько 60 консультацій для керівників і фахівців центрів реабілітації дітей-інвалідів, надано відповідну науково-методичну та інформаційну допомогу, налагоджено партнерські зв'язки та підготовлено відкриття регіональних філій у Харкові, Львові, Кам'янець-Подільську, Луцьку, Запоріжжі, АР Крим, Одесі, Донецьку, Луганську тощо. Планом розвитку НМЦ передбачено створення його філій в усіх регіонах України, через які досвід Центру та результати Проекту буде розповсюджено для впровадження на місцях.
Мирослава ТАЛАН
Створення нових робочих місць для людей з обмеженими можливостями
З досвіду Херсонщини
Завершився 2004-й — четвертий рік у п'ятирічній реалізації завдань Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. На Фонд соціального захисту інвалідів (ФСЗІ), окрім участі в забезпеченні виконання всіх складових Програми, покладено конкретні завдання зі створення додаткових робочих місць, що сприятиме прискореному розв'язанню невідкладних проблем у сфері професійної реабілітації та зайнятості інвалідів.
Досвідом успішного виконання завдань Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями ділиться керуючий Херсонським обласним відділенням ФСЗІ Володимир СТЕШЕНКО.
Сьогодні ми маємо повне право заявити: чотирирічне завдання зі створення додаткових робочих місць, згідно з визначеними Програмою обсягами, на Херсонщині виконано. Це стало можливим завдяки постійній та тісній співпраці обласного відділення ФСЗІ з учбово-виробничими підприємствами всеукраїнських товариств інвалідів — УТОГ і УТОС.
З підприємством, де використовується робота людей з вадами слуху, програма спільних дій затверджена та діє ще з 2000 року. Звичайно вирішити питання відновлення виробництва до рівня 1976 року, коли було введено в дію нове приміщення швейної фабрики та здійснено перший етап її технічного переоснащення, ще не вдалося. Разом з тим, завдяки фінансовій допомозі Фонду забезпечено реалізацію другого етапу технічного переозброєння фабрики, що дозволило розпочати випуск нових моделей медичного одягу та товарів народного вжитку, запроваджувати сучасні технології. Тільки в 2004-му видатки Фонду на ці заходи склали майже 200 тис. грн. А їх ефективне використання підтверджують одержані на виставках зразків дипломи. Та головне, що в черговий раз перемогу в конкурсах "Краща модель одягу УТОГ" та "Краща швачка УТОГ" отримує Херсонське УВП УТОГ і, зокрема, швачка С.О. Лаптєва.
У забезпеченні цього підприємства висококваліфікованими кадрами проблем не виникає, оскільки професія швачки культивується з шкільного віку. Зокрема, для школи-інтернату, де навчаються діти з вадами слуху та отримують професійні навики, придбано швейні машинки та необхідне обладнання. Як зазначила директор УВП Тетяна Юхимівна Сербулова, всі випускники школи-інтернату, які побажають у них працювати, будуть забезпечені першим робочим місцем, їм створять умови для оволодіння майстерністю — аж до здобуття почесного звання переможців конкурсів. І потрібно відзначити, що доброю волею керівників цих організацій створено дієву систему, за якої дитина-інвалід упевнена у своєму майбутньому: школярі під час навчання знайомляться з підприємством і трудовим колективом, а випускники попередніх років успішно виконують виробничі завдання, адже їм надають дійсно сучасні робочі місця.
Але на сьогодні залишається проблемним відновлення роботи Херсонського УВП УТОС — підприємства, яке використовує працю людей з вадами зору. Впродовж останніх років це підприємство, що спеціалізувалося на складанні електротехнічних виробів, втратило потенційні виробничі можливості. Тому дирекцією підприємства спільно з обласним відділенням ФСЗІ тривалий час визначалися нові напрями використання виробничих потужностей. У 2004-му зроблено перші кроки: розпочався випуск магнето для автотракторної техніки за замовленням ВАТ "Електромаш". Аби перемогти у тендері працівникам УВП УТОС необхідно було довести, що їхні вироби за якістю та ціною задовольняють вимоги замовника. Крім того, Фонд допоміг у придбанні обладнання для створення дільниці картонажної продукції. Це не лише забезпечило виготовлення необхідної упаковки для виробів, а й дало можливість створити 8 додаткових робочих місць для інвалідів по зору.
За сприяння обласної державної адміністрації вдалося розширити можливості використання потужностей підприємства, отримати нові замовлення. Однак створити додаткові робочі місця за новими виробничими напрямами виявилося неможливим без фінансової допомоги. Адже відповідно до бізнес-плану підприємства на обладнання нової дільниці з виготовлення комплектуючих виробів з пластмаси потрібно було 268 тис. грн. У Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та Фонді соціального захисту інвалідів з розумінням поставилися до ситуації та прийняли рішення про виділення фінансової підтримки.
А перед обласним відділенням поставили завдання: забезпечити збір надходжень від штрафних санкцій в Херсонській області, що дало б змогу виділити УВП УТОС необхідну суму. На жаль, ситуація з перерахуванням коштів до спеціального фонду Держбюджету не зовсім втішна: за останні роки накопичилася значна заборгованість. І хоча на всю суму боргу видані приписи господарського суду, надходження від стягнень у державну виконавчу службу не відповідали потребі. Та попри всі труднощі, Фонд свої зобов'язання перед УВП УТОС виконав повністю. Кошти виділено, залишається лише очікувати результатів від їх освоєння.
Як відомо, Законом "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено використання творчих і виробничих здібностей людей з обмеженими фізичними можливостями як на підприємствах, в установах і організаціях із звичайними умовами праці, так і на спеціалізованих підприємствах. Тож відновлення виробництва на спеціалізованих підприємствах для інвалідів залишається пріоритетним напрямом у діяльності Херсонського відділення ФСЗІ.
Ми розглядаємо всі пропозиції від громадських організацій та їх підприємств, вивчаємо бізнес-плани, щоб закласти необхідні видатки фінансування на 2005 рік. І твердо переконані — спільними зусиллями ми забезпечимо безумовне виконання завдань Національної програми.
Найсильніші на планеті!
Збірна команда України, продемонструвавши найкращі риси спортивної доблесті — високу майстерність, самовідданість та патріотизм, створила справжню сенсацію у спортивному світі, зайнявши перше місце на ХХ літніх Дефлімпійських іграх. На рахунку українців 51 медаль — 20 золотих, 17 срібних і 14 бронзових!
ХХ літні Дефлімпійські ігри, у яких взяли участь спортсмени з 85 країн світу, проходили в Австралії з 5 по 16 січня 2005 року. Українські дефлімпійці захопили лідерство з перших днів змагань і не поступилася перемогою нікому.
Розмах, з яким збірна України почала збирати медалі, викликав шок не лише у зарубіжних ЗМІ, але й у штабах національних збірних усіх країн світу. Дружний рефрен "Ук-ра-ї-на!" на трибунах підхоплювали місцеві жителі, які гаряче аплодували гарним і сильним спортсменам із далекої країни.
Пропонуємо увазі читачів розповідь очевидця тріумфу українських спортсменів.
Перший дубль і "золота дівчинка"
27 медалей за перші чотири дні змагань — це фантастика! А якщо додати, що на загальнокомандний рушник один за одним лягли 8 золотих, 8 срібних та 11 бронзових медалей, то можна зрозуміти захоплені і трохи заздрісні очі суперників.
Перший золотий дубль у штовханні ядра і метанні диска зробив богатир із Полтави Олег Білоконь. Але коли 14-річна Маша Васильєва з Києва зуміла покласти на обидві лопатки першу ракетку Китаю, то якщо просто сказати, що це стало найяскравішою сенсацією, значить, не сказати нічого.
…Йде фінал. За золото змагаються збірні України і Китаю. Рахунок 2:2. Останній поєдинок. Побачивши дівчинку, яка представляла Україну, дехто з фахівців махнув рукою, мовляв, куди їй до досвідченої китаянки, яка майже вдвічі за неї старша. Але Маша закрутила таку "карусель" із топсів і підрізок, так впевнено провела поєдинок, що коли арбітри зафіксували її перемогу — 3:0, зал просто вибухнув бурхливими оплесками. А тендітна дівчинка, яка разом із командою зуміла завоювати золоті медалі, опинилася у тісному кільці журналістів, спортсменів, тренерів та уболівальників.
Там, де Інна, там перемога
Одеситка Інна Зверинська, яку спортивний світ більше знає за її дівочим прізвищем Ізбаш, на відміну від нашої "золотої дівчинки", сенсації не створила. Її золото на дистанції 400 м — це вражаюча стабільність.
І якщо за неділею йде понеділок, то з такою ж упевненістю можна стверджувати: якщо Інна вийшла на свою коронну дистанцію, то питання ”хто підніметься на вищу сходинку п'єдесталу пошани” можна зняти з порядку денного.
Та якщо з одеською примадонною все передбачувано, то пляжний волейбол, що дебютував в Австралії в програмі дефлімпійців, викликав певні хвилювання. Команда наша дуже юна, а на довгому шляху до фіналу були команди таких країн, як Швейцарія, Австралія, Узбекистан, Росія та США.
І в спеку, і в холод — до перемоги
Тандем юних киянок-плавчих Олени Онокало та Юлії Ярошевської, пройшовши всю дистанцію під гаслом "до перемоги", продемонстрували цілком дорослі силу, мужність і високу спортивну майстерність. І це при тому, що мінлива австралійська погода (палюче сонце чергувалося з дуже холодними днями) випробовувала їх на "всі сто", коли сильний вітер і льодяні бризки океанських хвиль змушували зціплювати зуби, щоб продовжувати боротьбу.
Апофеозом був день, коли глядачі стали свідками безкомпромісного фіналу. Україночки розгромили росіянок — 2:0 (21:1 і 21:8) і як дві топ-моделі зійшли на п'єдестал. На честь переможців над пляжем Св. Кільда гордо зазвучав Гімн України і жовто-блакитний прапор високо замайорів в австралійському небі. Чудовий дебют!
Слабка стать — сильніша
Новий рекорд Дефлімпійських ігор зі стрільби з малокаліберної гвинтівки встановила харків'янка Ольга Комаренко, яка з положення лежачи набрала 588 очок із 600 можливих.
Вправа МВ-9, у якій виступала українка, передбачає пріоритетну участь у ній чоловіків. Серед 14 учасників змагань лише троє представляли "слабку" стать, але золота медаль Комаренко зняла питання про пріоритети.
У скарбничку харків'ян додала золото і Марина Чехунова. У спортивному орієнтуванні на спринтерській дистанції вона обійшла подругу по команді Яну Мельник з Києва. У наших дівчат була найскладніша дистанція у місті Балларат, але навіть незважаючи на те, що трасу подовжили, а кількість орієнтирів зросла до 15, наші дівчата успішно справилися із завданням.
Переможці з вулиці Вікторії
Збірна України мешкала в готелі "Ібіс", що на вулиці Вікторії. І в цьому був добрий знак для нашої команди. Але вся боротьба була ще попереду. Тому особливої ейфорії ні в кого не спостерігалось. Навпаки. У стані дефлімпійців панував робочий настрій, адже всі розуміли велику відповідальність кожного старту, кожного поєдинку, бо всім хотілося зійти на рідну землю з гордістю і сказати: ми цього прагнули, і ми цього досягли. Тож і вечірні зібрання, на яких поздоровляли лауреатів дня, проходили традиційно.
Координували роботу штабу дефлімпійської збірної, вирішували питання, пов'язані із забезпеченням передзмагальних тренувань, підготовкою національних команд, опікувалися проблемами, які виникали у зв'язку з певними недоліками в організації Дефлімпійських ігор президент Національного комітету спорту інвалідів, народний депутат України Валерій Сушкевич і президент Спортивної федерації глухих України Василь Сандугей.
Вся робота з підготовки національної дефлімпійської збірної України до ХХ літніх Дефлімпійських ігор здійснювалась у тісній співпраці з Держкомспортом України, Національним комітетом спорту інвалідів України, Укрцентром "Інваспорт" за участю Спортивної федерації глухих України. До змагань дефлімпійці наполегливо готувалися на базі Національного центру паралімпійської та дефлімпійської підготовки і реабілітації інвалідів "Україна" у м. Євпаторії.
Світове співтовариство вагомі перемоги наших спортсменів та високі темпи розвитку інваспорту в Україні пов'язувало з кардинальними політичними змінами у нашій країні. Тож спортсмени і тренери сподіваються, що нове керівництво країни підтримає спортивні традиції на досягнення найвищих результатів та лідерство України в дефлімпійських і паралімпійських видах спорту.
Медалі вибороли представники з 17 областей України.
Найбільшу кількість медалей вибороли спортсмени м. Києва (33 нагороди) — 15 золотих, 9 срібних і 9 бронзових.
На другому місці — Харківська область, що записала у свій актив 17 медалей, з них 9 золотих, 6 срібних, 2 бронзові.
Найбільш титулованою спортсменкою Дефлімпіади–2005 стала Інна Зверинська з Одещини. На її рахунку 3 золоті і 2 срібні медалі у змаганнях з легкої атлетики.
По три золоті медалі вибороли:
Ганна Литвиненко (киянка — легка атлетика)
Олександр Ходаков (Харківська обл. — плавання)
Загалом призерами ХХ літніх Дефлімпійських ігор стали 68 українських спортсменів, з яких нагороди найвищого ґатунку вибороли 45.
У семи видах спорту українці завоювали медалі різного ґатунку. Найкраще виступили спортсмени-легкоатлети.
Сергій АЛЛАХВЕРДЯН,
Мельбурн, Австралія
Всепереможна віра у життя
А я так вірю,
Вірю у Життя,
яке погане все — перемагає,
Так вірю, що, напевно,
Віра ця
Мені в найглибшім
мороці засяє…
Цими словами про найголовніше — віру в життя, віру в себе — розпочався заключний гала-концерт обласного фестивалю художньої творчості людей з обмеженими фізичними можливостями. Він проходив у Палаці культури державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря-Машпроект", напередодні Міжнародного дня інвалідів. Цього дня в фойє Палацу було велелюдно: зібралися делегації представники інвалідних організацій міст та районів області, чисельні гості та жителі обласного центру, які побажали оглянути виставку кращих робіт художньо-прикладної творчості інвалідів Миколаївщини.
Проведення фестивалю стало вже традиційним в області. Його організатори — головне управління праці та соціального захисту населення, управління культури облдержадміністрації, обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та обласний осередок ВГО "СОІУ" вважають цей захід важливою складовою здійснюваної на Миколаївщині державної програми забезпечення активної життєдіяльності наших громадян із певними обмеженнями, пов'язаними зі станом здоров'я, покращення їхнього фізичного та соціального самопочуття, розвитку творчості.
Заключній фазі фестивалю передувала копітка робота: протягом жовтня–листопада 2004-го в районах та містах області проходили огляди художньої творчості інвалідів. Їх головною метою було виявлення серед наших земляків з обмеженими можливостями здоров'я нових талантів, оцінка рівня професійної майстерності, привернення до їхніх проблем уваги державних і громадських організацій та поглиблення співпраці з їх вирішення.
У рамках фестивалю було організовано виставку художньо-прикладної творчості, на якій експонувалося 354 роботи 84 майстрів-інвалідів. Серед них уже відомі учасники міжнародних, республіканських та обласних виставок такі, як Каркоц В.С., Волков Ю.І., Крук М.В. (м. Миколаїв), Тижневий І.О. (Доманівський район), Спірідонова М.М. (м. Южноукраїнськ), Чубенко А.І. (Первомайський район), Лисенко М.І. (Вознесенський район). Також жителі обласного центру мали можливість відкрити й нові імена, познайомитися з не менш талановитими роботами, які представили Аристова В.Ф., Тищенко М.М. (м. Миколаїв), Шевчук М.В. (Очаківський район), Калініченко В.В. (Казанківський район), Бондар Л.М. (Новоодеський район), Хиренко Л.А. (Снігурівський район) та багатьо інших. У всіх роботах майстрів-інвалідів відчувається особлива піднесеність, щедрість душі, любов до людини і природи рідного краю.
Окремо варто відзначити роботи юних учасників: Дмитра Ящука (декоративно-прикладне мистецтво), Юлії Прищепи (вишиванки) та Олександра Целиха (вироби з соломки). Ці діти, не зважаючи на вади розвитку, довели собі та суспільству, що вони є талановитими і перспективними громадянами України. Переможці визначалися за номінаціями "Художній живопис", "Вишивка, в'язання та плетіння", "Декоративно-прикладне мистецтво". Всім їм вручені дипломи та цінні подарунки.
У заключному гала-концерті взяли участь більш 40 виконавців. Усі, хто знаходився в залі, захоплено сприймали пісні та вірші у виконанні як районних фольклорних колективів "Струмочок" (Березанський р-н), "Троїсті музики" (Березнегуватський р-н), "Селяночка" (Миколаївський р-н), так і окремих виконавців. Серед останніх особливо сподобалися глядачам виступи Володимира Яновського, лауреата фестивалів "Фантазії моря", сучасного естрадного мистецтва "Шанс", Всеукраїнського фестивалю інвалідів "Ми такі ж, як і ви", Міжнародного телевізійного фестивалю мистецтв "Золота нота" (сьогодні він студент 3 курсу Одеської національної юридичної академії), Софії Глушич, лауреата обласного конкурсу художньої самодіяльності, Анатолія Пагери, учасника обласного фестивалю творчості "Мій рідний край" (він з дитинства захоплюється музикою та співом, пише вірші та пісні), поетеси з міста Очакова Раїси Шевцової (її вірші друкувалися в ж. "Соціальний захист", № 5/2004). Тепло зустріли присутні подружжя Іванців — переможців Первомайського районного конкурсу військово-патріотичної пісні, присвяченого 60-річчю визволення України від фашистських загарбників, а також інших талановитих виконавців, які вклали серце і душу в свої виступи. Всі учасники гала-концерту отримали дипломи лауреатів обласного фестивалю та подарунки.
І треба було бачити обличчя учасників цього святкового зібрання, аби ще раз переконатися в тому, що серед "людей з обмеженими можливостями" багато таких, котрі за силою волі, рівнем духовності, активністю життєвої позиції можуть слугувати взірцем для наслідування багатьом здоровим людям. Приємно усвідомлювати, що піклування про ближнього, співчуття і милосердя стає нормою нашого повсякденного життя.
Ольга ВАСИЛЮК,
начальник Головного
управління праці
та соціального захисту
населення Миколаївської
облдержадміністрації
Голосіївські вернісажі
Мистецькі акції в бібліотеках Києва
Голосієве — мальовничий район Києва з давньою та славною історією і традиціями, які тут зберігають і шанують. Продовженням таких добрих традицій стало проведення мистецької акції "Голосіївський осінній вернісаж", яку вже вдруге ініціює Жорж Шанаєв, директор Галереї творчості інвалідів "Ми духом незламні", що діє при благодійному фонді допомоги вченим-інвалідам по зору "Візаві" (голова Юрій Войтюк). Галереєю вже зібрана чимала колекція художніх, графічних робіт, творів декоративно-прикладного мистецтва, авторами яких є люди з обмеженими фізичними можливостями, пенсіонери та шанувальники.
Централізована бібліотечна система Голосіївського району м. Києва взяла на себе місію організатора, адже на думку директора ЦБС Галини Станіславчук "функціонування бібліотек, які відповідають сучасним вимогам, це ознака цивілізованого суспільства, а увага до людей з особливими потребами є необхідною передумовою вищого рівня соціальних взаємовідносин".
Розпочалися вернісажі виставкою художніх робіт "Світ розмаїтий" у бібліотеці ім. М. Стельмаха. Особливу увагу привертали роботи Жоржа Шанаєва — науковця, водолаза, художника, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Життя цієї людини є прикладом мужності, оптимізму, творчості, активної громадянської позиції.
Урочистості, присвячені 100-річному ювілею бібліотеки ім. М. Гоголя, розпочалися з презентації виставки графічних ілюстрацій до творів письменника. Їх автор молодий художник з м. Борисполя Ігор Корчмарюк. Незважаючи на молодість, це вже відомий митець, ім'я якого знають не лише в Україні, а й за кордоном. Його роботи були представлені у Німеччині, у м. Треллеборг (Швеція) та на міжнародній виставці "Філантроп" (Москва). Ігор — член столичної спілки художників "Творчість", входить до об'єднання художників "Натхнення", відзначений дипломами та грамотами за участь у багатьох виставках обласного та всеукраїнського рівнів.
"Голосіївський вернісаж" поповнився роботами нової тематики морської. Це сталося після того, як представники ЦБС були запрошені до Феодосійського літературно-меморіального музею О. Гріна на XVII наукову конференцію "Гринівські читання". Результатом започаткованої співпраці став проект "Рік Гріна в Україні", приурочений до 125-річчя від дня народження письменника, що відзначатиметься цьогоріч.
Першим заходом в рамках цього проекту стала художня виставка "Романтика моря" у бібліотеці для дітей ім. Н. Забіли, на якій представлені не тільки художники галереї "Ми духом незламні", а й громадської організації "Милосердя-Інтелект" (голова Євгенія Анцева) Дніпровського району м. Києва.
У виставці брали участь як професійні художники, так і аматори: В. Маслак, Д. Якутович, В. Євтушевський, М. Котлярів, І. Білан, О.Кисельов, О. Віксніна, А. Дорошенко, О. Шинкарук., І. Чурпіта, молодь із соціально-реабілітаційного центру для дітей з функціональними обмеженнями, творчої майстерні "Рідні мотиви".
Особливо гарна осінь на Голосіївських горах. Але ця пора дуже коротка. Продовжити спілкування з природою та "прогулятися" мальовничими куточками Києва запрошує галерея "Зустріч" бібліотеки ім. М. Стельмаха ЦБС Голосіївського району столиці. Тут розгорнуто виставку "Мій Київ" відомого живописця, члена Національної Спілки художників України, постійного учасника всеукраїнських виставок Дмитра Якутовича.
Поширення мистецького руху інвалідів в Україні, плідна праця таких громадських організацій як Народна академія творчості інвалідів (голова Олена Александрова), Галерея творчості інвалідів "Ми духом незламні", активізувало зусилля обдарованих митців з-поміж людей з проблемами здоров'я, сприяло їх залученню до творчості. Завдяки цьому і коло шанувальників Дмитра Георгійовича набагато розширилося: він став лауреатом Всеукраїнського фестивалю творчості інвалідів і переможцем Міжнародного фестивалю-конкурсу інвалідів "Філантроп".
Виставка Дмитра Якутовича організована за підтримки Київської організації УТОГ, делегація якої на чолі з головою Михайлом Левицьким першою привітала митця і вручила цінний подарунок.
Дмитро Якутович — талановитий живописець, син відомого українського художника-графіка, народного художника України, академіка, професора, лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка Георгія В'ячеславовича Якутовича. Мистецька родина Якутовичів унікальна: батько відомий в Україні графік, ілюстратор книжок, художник-постановник фільмів "Тіні забутих предків", "Захар Беркут" співпрацював з такими кінорежисерами як Сергій Параджанов, Леонід Осика, Юрій Іллєнко.
Мати, Олександра Георгіївна Павловська, закінчила графічний факультет Київського державного художнього інституту, викладала в республіканській художній школі.
Старший брат Сергій — заслужений художник України, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (2004р.), член-кореспондент Академії мистецтв, працював художником у фільмі "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка.
У родинному сузір'ї графіків лише Дмитро обрав шлях живописця. В різні роки його картини придбали Міністерство культури та мистецтв, Художній фонд, Музей українського образотворчого мистецтва, Чернігівський та Миколаївський художні музеї, Ізмаїльська художня галерея.
На презентацію виставки Дмитра Якутовича завітало багато гостей: рідні та друзі Дмитра, колеги з Національної спілки художників України. Почесний гість народний художник України, академік Василь Євдокимович Перевальський відзначив насиченість кольором, реалістичність полотен Дмитра Якутовича, що "зображають Київ таким, яким його знають мешканці міста". Це старі будинки, вузькі провулки, круті схили київських гір. Деяких з куточків старого Києва вже давно немає, але картини художника зберігають пам'ять киян про ті місця, де вони народились і виросли.
Брат художника Сергій зауважив, що тісне спілкування з Дмитром і його надихає на подальші мистецькі проекти. Адже дуже важливо продовжувати сімейні традиції.
Радо вітали художника вихованці й викладачі дитячої художньої школи № 9, з якою тісно співпрацює бібліотека, на чолі з директором Галиною Щетиновою, студенти Національного аграрного університету з викладачем кафедри філософії Євгенією Босенко, широке коло шанувальників творчості родини Якутовичів, теремківська молодь.
До Міжнародного дня інвалідів у бібліотеках для дітей Голосіївської ЦБС № 15 та ім. М. Коцюбинського були розгорнуті виставки робіт дітей-інвалідів "Віддай людині крихітку себе".
Пори року змінюються, а бібліотеки щодня відкривають двері. Тепло спілкування, краса мистецтва це те, що не дає сумувати похмурої днини і кличе завітати до бібліотеки на черговий мистецький захід.
Зоя ЛОГВИНЕНКО,
головний спеціаліст
з питань роботи
з громадськістю
Центральної бібліотечної системи
Голосіївського району
м. Києва
Щоб робота приносила задоволення
Спеціаліст центру зайнятості працює за принципом "людина–людина". Щодня він приймає близько 25 відвідувачів, знайомиться з документами, працює за комп'ютером, постійно спілкується, отже вбирає і відтворює інформацію. Така робота вимагає великої концентрації уваги, що в кінцевому підсумку призводить до втоми усього організму. Тож, аби реалізувати поставлені перед службою зайнятості завдання та виконувати роботу якісно і в повному обсязі, потрібно, в першу чергу, навчитися турбуватися про власне здоров'я.
Про те, як зберігати високу працездатність, вміти запобігати втомі та перевтомі розповідає головний спеціаліст Ленінського РЦЗ м. Вінниці Тетяна БЛАЖКУН.
Ці поради також будуть корисними всім працівникам соціальної сфери. Сподіваємося, що правильно використовуючи режими роботи та відпочинку, кожен із вас, шановні колеги, зможе повноцінно реалізувати свій потенціал і як фахівець, і як творча особистість. Тоді й робота буде в радість, і життя — в задоволення.
Працюйте, але знайте міру. . .
Працелюбність — риса позитивна. Чимало сумлінних працівників частенько "подовжують" свій робочий день і засиджуються допізна, аби завершити доручену справу.
Але чи завжди такий режим є доцільним?
Позаурочна робота лише на перший погляд створює ілюзію підвищення ефективності праці. Насправді ж, це зовсім не так. Ще в 20-ті роки минулого століття відомий вчений К.Х. Кекчеєв стверджував: "Для досягнення одного й того ж результату втомлена людина витрачає значно більше зусиль, ніж людина зі свіжими силами".
Але справа не тільки в тому, що останні години робочого дня проводяться фактично "вхолосту". Подовження тривалості робочого часу призводить до скорочення періоду відпочинку між робочими днями, відтак організм не встигає відновитися, тому втома накопичується все більше (особливо це стосується жінок, які продовжують і вдома працювати). Наслідок — зниження рівня середньої працездатності.
Дехто вважає, що втома — це результат поганої організації праці. З таким висновком не можна погоджуватись. Адже втома є наслідком того, що людина працює. Разом з тим, втома — захисна природна дія організму, спрямована на попередження його руйнування.
Розрізняють поняття "втоми" і "перевтоми". У першому випадку людині потрібен короткотривалий перепочинок, аби організм відновив сили. Перевтома розвивається при інтенсивній і тривалій роботі без належного відпочинку, що досить небезпечно, оскільки може призвести до серйозних порушень і розбалансування діяльності систем організму.
"Золотий" час для мозку
Працездатність — тобто здатність людини протягом певного часу виконувати роботу на заданому рівні продуктивності праці — постійно змінюється, в залежності від цілого ряду стабільних та епізодичних факторів. Їх вплив наукою достатньо вивчено та виведено певні закономірності.
Головна з них, яка має найбільше практичне значення — динаміка працездатності протягом робочого дня. Вона обумовлена впливом фізіологічних і психологічних факторів. Аби краще її відстежити, розробляються спеціальні графіки "крива працездатності людського організму". Такі криві, побудовані при виконанні різноманітних трудових процесів на різних підприємствах і у різні роки, мають спільну тенденцію, що дозволяє говорити про загальні закономірності.
Процес праці поділяють на ряд періодів. Перший з них — період "входження в роботу". Одразу ж запрацювати на повну силу не кожна машина може, тим паче складно це для живого організму, яким є людина. Людський організм нарощує свою працездатність поступово, досягаючи максимуму і утримуючись на цьому рівні певний час. Це — період максимальної працездатності.
Розумова діяльність найбільш інтенсивна з 10 до 11 години. Це, як кажуть, "золотий" час для мозку. Потім поступово накопичується втома — настає період зниження працездатності.
Якщо своєчасно не зробити перерву на обід, то втома може досягти досить значної величини. І навіть тривалий відпочинок не допоможе достатньо відновити сили. Цей — третій — період триває годину до обіду і годину ввечері. Після обідньої перерви тенденція кривої така ж сама, що і в першій половині дня, але з певними відмінностями. Так, післяобідній період "входження в роботу", як правило, менш тривалий. Коротший і період максимальної працездатності у другій половині дня. Однак, важливо те, що максимальна працездатність організму завжди нижча дообідньої, оскільки своєчасна і достатньо тривала обідня перерва не може повністю ліквідувати накопичену втому.
Чому літо — "відпускний період"?
Описані зміни для людського організму природні та притаманні здоровій людині. Криві працездатності певною мірою індивідуальні і залежать як від загального, так і щоденного фізичного стану організму. На тривалість окремих періодів впливає цілий ряд факторів: характер трудової діяльності, специфіка роботи. Тому визначити універсальні величини можна лише приблизно. Так, період "входження в роботу" продовжується, як правило, 20–50 хв., а період дообіднього максимуму — до 2 годин. "Входження в роботу" у другій половині дня триває приблизно 10–30 хвилин.
Працездатність людини не є постійною величиною і впродовж тижня. Тут ми також знаходимо закономірні зміни за кривою, які майже ідентичні змінам працездатності протягом робочого дня. Максимум, як правило, припадає на середу, тобто на середину тижня. Працездатність змінюється і протягом року. Ряд досліджень, проведених у цьому напрямку, свідчать про те, що максимальна працездатність спостерігається у зимові місяці, а найменша — влітку.
Людський організм — не "залізний"
Говорячи про природні, притаманні людському організму, зміни працездатності, ми свідомо абстрагувалися від особистісних факторів. Тепер необхідно заповнити цю, досить суттєву, прогалину.
Припустимо, спеціаліст працює з максимальною працездатністю певний період. При цьому втома поступово накопичується і природна працездатність знижується. Іншими словами, організм вимагає зниження інтенсивності праці. Однак, людина, захоплена роботою, не робить цього. За умов порівняно невеликої втоми вона може ще деякий час достатньо легко утримуватися на певному рівні працездатності. Робоча активність в даному випадку зменшується не до крайньої межі природного потенціалу організму. Часто, наприкінці робочого дня, коли рівень працездатності дуже низький, людина може підвищити його.
Цей "фінальний ривок" пояснюють по-різному. Але головну роль тут, безперечно, відіграють особистісні фактори. Закономірні зміни працездатності зумовлені змінами функціонального стану організму, як інтегрального показника стану його окремих систем (нервової, ендокринної, серцево-судинної, імунної тощо). Функціональний стан організму визначається за об'єктивними і суб'єктивними показниками.
Об'єктивні показники — частота та ритм серцевих скорочень, тиск, температура тіла. Тоді як відчуття стомленості є суб'єктивним показником. Окремі дослідники вважають, що стан втоми можна визначити за трьома ознаками, а саме: за специфічними зрушеннями у фізичному стані організму (частота пульсу, кров'яний тиск, газообмін і т.п.); зниженням працездатності при виконанні спеціальних завдань, функціональних обов'язків (загальмована реакція на певні сигнали, послаблення пам'яті, порушення уваги, складність її переключення та концентрація тощо); відчуття людиною загальної втоми.
Відомий фізіолог А.А. Ухтомський писав: "...Ми опинилися б у досить смішному становищі, якби намагалися нехтувати "суб'єктивними" ознаками втоми. Чи не довіряли б людині, яка втомилася і потребує відпочинку, поки вона не дасть нам докази цього у вигляді негативних змін у роботі органів, негативної плетизмографи* чи надмірного дихального коефіцієнту. Так звані "суб'єктивні" показники настільки ж об'єктивні, як і будь-які інші для того, хто їх розуміє і вміє розшифровувати... Фізіолог більше, ніж будь хто інший знає, що будь-які суб'єктивні переживання є результатом фізико-хімічної дії в організмі".
У вас безсоння? Змініть режим праці
Крива працездатності в цілому співпадає з кривою функціонального стану організму. Якщо спеціаліст центру зайнятості не може довільно планувати свою продуктивність протягом робочого дня, тижня, то криві працездатності та функціонального стану організму не співпадатимуть.
У разі, коли працездатність перевищує можливості організму, виділяють три періоди погіршення його функціонального стану. Це період повної компенсації зниження функціонального стану організму (після відпочинку відновлюється повністю).
Якщо ж людина продовжує працювати у заданому темпі, наступає другий період — часткової компенсації погіршеного функціонального стану. Включаються резервні сили організму, які мобілізуються лише в стресових ситуаціях: кров збагачується адреналіном, а це виснажує організм, зокрема залози внутрішньої секреції. Для відновлення енергетичних запасів потрібен певний час (від одного дня до одного тижня).
Третій період декомпенсації супроводжується патологічними змінами в організмі. Першою з таких змін є стан хронічної втоми, а для професії типу "людина–людина" він доповнюється станом психологічного емоційного "згоряння". Стан хронічної втоми проявляє себе у безсонні, головному болі, респіраторних захворюваннях, припухлих лімфовузлах, зниженні імунітету.
Коли ж не змінити режим праці, то виникають соматичні захворювання, в першу чергу, серцево-судинні, гіпертонія. Лікування ж у стані хронічної втоми лише погіршує ситуацію — потрібно змінити сам процес праці.
Зробіть паузу
Існують певні закономірності, котрі необхідно враховувати при розробленні режиму праці та відпочинку спеціалістів. У розподілі динаміки роботи важливе значення мають фази відпочинку. Для визначення їх чисельності не має універсального правила, в цьому плані чимало залежить не тільки від конкретних умов, а й від самої людини. Разом з тим, початкові паузи відпочинку мають профілактичний характер.
Перша пауза має бути через 1,5 – 2 год. після початку трудової діяльності. Хоча в цей період спостерігається максимальна працездатність, і, здавалося б, недоцільно порушувати ритм праці. Однак нетривала пауза, яка аж ніяк не розслаблює працівника, і водночас дуже важлива: вона знімає ту невелику втому, що вже встигла накопичитися до цього моменту. В наступну фазу людина вступає фактично звільнившись від неї, що сприятливо позначається на подальшому ритмі роботи, особливо перед завершенням робочого дня.
Для працівників центрів зайнятості доцільно запровадити міні-паузи тривалістю до 1 хв., наприклад, після прийому клієнта та перед запрошенням наступного, щоб зробити ямасаж обличчя і шиї.
Вітчизняними фізіологами встановлено оптимальний час обідньої перерви всередині робочого дня, причому тривалість її має бути не менше 50 хвилин. І ніякі посилання на виробничу необхідність не можуть бути виправданими.
Замість кави — розслабтесь
На жаль, недооцінюється роль виробничої гімнастики у відновленні працездатності. Хоча фізичні вправи приводять в активний стан м'язи, які не діяли в процесі виконання професійних обов'язків. Але є й інша методика для підвищення функціонального стану організму та поліпшення самопочуття.
По-перше, необхідно правильно організовувати режим роботи. Для працівників служби зайнятості з високим примусовим темпом, однієї паузи відпочинку недостатньо. Щонайменше їх має бути три, що передбачено і Єдиною технологією обслуговування незайнятого населення: обідня перерва, і дві — на піках працездатності (між 10–11 та 15–16 год.).
Перша пауза має бути активною. Це час для гімнастики, а не для кави і чаю. Для працівників до 30 років друга післяобідня пауза теж має носити активний характер. А для старших за віком — це період релаксації, коли людина має повністю розслабитися.
По-друге, ускладнення функціональних обов'язків, службових операцій має співпадати із змінами функціонального стану організму. Тому вранці та ввечері варто виконувати простіші завдання, зменшити обсяги прийому громадян.
Аби забезпечувати ритмічність праці та змінювати її темп, необхідно рівномірно розподіляти навантаження протягом дня. Ритмічна робота запобігає втомі, якщо ж тривалі "перекури" змінюються авралом, втома настає значно швидше. Таким же чином потрібно враховувати складність службових операцій і протягом тижня.
Необхідно поглиблювати зміст діяльності, одночасно полегшуючи виконання завдання і за рахунок автоматизації. У центрах зайнятості це досягається завдяки Єдиній інформаційній аналітичній системі, яка масово запроваджується. Але не варто забувати про те, що очі теж мають відпочивати від тривалої роботи за комп'ютером: час від часу їх потрібно заплющувати, або переводити погляд на віддалені об'єкти.
Усвідомлення спеціалістом важливості власної діяльності, зацікавленість у результатах праці, психологічна мотивація на успіх, теж сприяє покращенню функціонального стану організму.
Посидьте в "позі візника"
У хвилини релаксації спеціалісту центру зайнятості важливо вміти розслабитися і мати навички управління власним тілом. Зовнішніми ознаками релаксації є розслаблені м'язи обличчя, рівне глибоке (черевне або поверхневе грудне) дихання, розслаблені руки, загальне зниження м'язового тонусу.
Ефективною і доступною для розслаблення є "поза візника". Для цього необхідно випрямити спину, а потім розслабити всі м'язи. Щоб діафрагма не тиснула на шлунок, не слід занадто сильно нахилятися вперед. Голова опущена на груди, зігнуті під тупим кутом ноги ледь розставлені, руки лежать на колінах, не торкаючись одна одної, лікті трохи округлені (характерна поза їздового, що дрімає в очікуванні клієнта). Очі заплющені, нижня щелепа розслаблена, рот закритий, язик теж розслаблений і його основа здається важкою. Це — активна поза, її можна прийняти де завгодно. Пасивна — спина, потилиця спираються на спинку крісла або валик для голови, розслаблені руки лежать на поручнях.
Вчіться володіти собою
Використання дихальних вправ, що включають затримку дихання, черевне або грудне дихання, розслаблене або повне — сприяє розрядці емоцій, стримуваних під час прийому клієнтів служби зайнятості. Людина мимоволі затримує дихання в момент переживання сильних емоцій: гніву, страху тощо. Навчившись регуляції дихання, можна керувати власним емоційним станом, стримувати свої почуття у будь-якій ситуації.
Доцільно в кімнаті психологічного розвантаження використовувати методи арттерапії (терапія мистецтвом), яка дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям. Застосовуючи її пасивну форму, спеціаліст центру зайнятості під час технічної перерви у другій половині дня, може розглядати картини, слухати музику. При цьому доречно забезпечити місця такого відпочинку персоналу аудіонавушниками, створивши тим самим умови для індивідуальної релаксації. Бажано, щоб у кімнатах психологічного розвантаження було багато квітів, стояв акваріум тощо.
Розуміючи реальну користь від дотримання режиму праці і відпочинку, потурбуємося про власну працездатність для того, щоб почуватися на робочому місці бадьорим, активним і здоровим, радіти миттєвостям життя і в повному обсязі та якісно виконувати ті відповідальні завдання, які поставлені перед кожним працівником.
Суспільний прогрес і старше покоління
"Громадяни-пасажири! Будьте взаємно ввічливі" Поступайтеся місцем інвалідам та людям літнього віку!", — часто чуємо у метро та міському транспорті. Але чи часто ці слова доходять до свідомості пасажирів? Стоять інваліди, люди похилого віку, а поруч — на сидіннях — молодики з навушниками у вухах або дівчата, що сором'язливо поопускали очі долу і роблять вигляд, що нічого не помічають. І далеко не завжди допомагає втручання пасажирів, що намагаються втлумачити невігласові правила етикету. На жаль, це сьогоднішня реальність, яка є відображенням ставлення нашого суспільства до найбільш вразливих верств населення, яке не змінюється навіть 1 жовтня в Міжнародний день людей похилого віку. Не справляють належного ефекту і постійні скарги наших ветеранів на складне матеріальне становище, відсутність якісного медичного обслуговування, недостатню увагу до них з боку держави та суспільства. Але спробуємо поглянути на людей літнього віку з іншого боку. Наука стверджує, що дідусі й бабусі не тільки не дармоїди, а дуже потрібні і навіть необхідні суспільству. Навіть більше — еволюція нашого біологічного виду пішла б зовсім іншими шляхами, якби людство не "винайшло" . . . бабку.
Наука стверджує: цивілізація вижила завдячуючи старим
Тривалий час побутувала думка, що наявність в суспільстві людей літнього віку є результатом притаманного лише Homo sapiens альтруїзму, турботи, якою їх оточують молодші покоління. Як доказ демонструвалися знайдені в печерах скелети старих і скалічених людей, які ніяк не змогли б вижити без підтримки молодших родичів. Ці кістки мали свідчити, що людство покінчило з бездушним законом джунглів уже десятки тисяч років тому.
Але вони не дають відповіді, як розпочався і проходив цей процес. Альтруїзм є результатом чи причиною нашої гуманності? Можливо, склалися такі обставини, за яких люди літнього віку стали потрібними молодим, а не навпаки? І саме вони забезпечили еволюційний поступ нашого виду, його виживання і завоювання в подальшому пануючих позицій у світі природи. Підтвердженням цьому може слугувати яскраво виражений інстинкт турботи дідусів та бабусь про своїх онуків.
Сила цього інстинкту носить характер біологічної доцільності, яка може приносити цілком конкретну користь. Що й доводить в своїй праці фінська дослідниця Міркка Лахденпер. На підставі детального аналізу складу сільських родин Фінляндії та Канади XVIII– XIX століть вона дійшла висновку, що більше дітей було у тих сім'ях, де малася бабця. Результати її досліджень показують, що жінка за кожні десять років, прожиті після п'ятдесяти, "придбавала" собі по два додаткових онуки.
Річ у тім, що всі ссавці вигодовують своїх малюків молоком, а відлучення від груді означає, що вони вже самі мають здобувати собі харч. Люди ж годують своїх малят дуже довго, навіть тоді, коли мати народжує наступну дитину. Звідси — суто людський винахід моногамної сім'ї, яка складається з чоловіка і жінки, та зростання ролі батька в родині, який мав забезпечувати харчуванням дружину і малолітніх дітей. Однак чоловічої допомоги інколи не вистачало. Адже вони чимало часу проводили на полюванні та були не проти і в "гречку вскочити".
Отут і підставляли плече старійшини роду, як правило, це була старша жінка. Вона допомагала матері й нерідко замінювала безвідповідального батька. Тож люди похилого віку стають не тягарем для родини, а, навпаки, чинником, що зумовив біологічний, а згодом і культурний розквіт людства. Не залишились осторонь догляду та виховання підростаючого покоління і дідусі — за відсутності батька виконували певну чоловічу роботу, привчали до неї хлопчиків.
Повага до старших — національна традиція
Протягом століть у різних цивілізаціях по-різному формувалося ставлення до людей похилого віку. В мусульманських країнах, хоча населення більшості з них потерпає від бідності, вони користуються великою пошаною і авторитетом в родині та суспільстві. Саме їх слово є вирішальним при розв'язанні будь-яких проблем. Нерідко старійшини (аксакали) повновладно вершать долі своїх родичів. По-іншому, до речі, розвивалися західноєвропейські цивілізації, де роль старших у догляді та вихованні дітей була не такою помітною. Наслідком є зниження народжуваності, зростання тривалості життя та назрівання т. зв. "війни поколінь". Бо система пенсійного забезпечення багатьох держав Євросоюзу не гарантує молодим людям такого ж рівня соціального захисту, який мають нинішні пенсіонери, а спроби реформування пенсійних систем наштовхуються на серйозний спротив.
В Україні старі люди з давніх-давен користувалися повагою в суспільстві. Вони були носіями народних традицій, до їх думки завжди прислухалася молодь. В українському суспільстві не розпалися міцні зв'язки між молодшим та старшим поколіннями, І велика родина, що включає в себе представників трьох поколінь, збереглася майже до наших днів. Не так, як на Заході.
Тому участь бабусь і дідусів у вихованні онуків була відчутною в усі часи. Вони доглядали їх, поки батьки гнули спини на власному чи колгоспному полі, на заводах чи в установах. І зараз бабці нерідко, навіть якщо живуть окремо, їдуть у переповненому транспорті на протилежний кінець міста, аби доглянути дитину, бо садочки нині далеко не всім по кишені.
Та й суспільно корисної праці наші ветерани не цураються. В більшості випадків вони виконують низькооплачувану, але необхідну роботу, за яку сучасна молодь, що прагне високих заробітків, не візьметься. Це теж біологічна доцільність, але вже на соціальному рівні.
Як і в праісторичні часи люди літнього віку піклуються про тих, хто ще не здатний жити самостійно, вивільняючи молодь для турботи про нове покоління.
А яка Ваша думка?..
Іван ТАРАН
Відгукніться, таланти!
Започаткування всеукраїнського конкурсу творчості інвалідів "Струни душі" наша редакція зініціювала два роки тому в рамках проведення в Україні Року людей з інвалідністю. Головною метою конкурсу було виявлення творчо обдарованих особистостей, ознайомлення з їхніми доробками широкого кола громадськості, вишукання додаткових можливостей державної та суспільної підтримки талановитих інвалідів задля сприяння їхньому самоствердженню.
Організаторами конкурсу виступили редакція журналу "Соціальний захист", Міністерство праці та соціальної політики України, Народна академія творчості інвалідів, Національна Асамблея інвалідів України.
Задля цього, починаючи з 2003-го в журналі було введено спеціальну рубрику "Конкурс "Струни душі", де публікуються творчі доробки учасників конкурсу — людей з особливими потребами за номінаціями "Літературна творчість", "Образотворче мистецтво", "Декоративно-прикладне мистецтво", "Художня фотографія і комп'ютерний дизайн".
Лауреати по кожній із номінацій визначаються Журі конкурсу щороку на початку грудня в рамках заходів із відзначення в Україні Міжнародного дня інвалідів. Щодо принципів відбору для публікації, то, насамперед, перевага надавалася інвалідам, які обмежені в рухах і спілкуванні: прикутим до ліжка або інвалідного візка, з дитинства, які втратили зір або слух, хворих на ДЦП. Їм, здавалося б, не до творчості. Але саме їхні — відзначені справжнім талантом твори — заслуговують на увагу.
Варто зазначити, що масштаби конкурсу, який дійсно став Всеукраїнським, засвідчили великі потенційні можливості людей з особливими потребами, їхнє прагнення бути корисними членами суспільства та активними творцями сьогодення. За два роки проведення конкурсу "Струни душі" від інвалідів із різних куточків України надійшло понад 500 заявок. Автори представлених на конкурс робіт — інваліди всіх нозологій.
Зокрема, в 2004-му на конкурс надійшло понад 200 індивідуальних та колективних заявок. У 12 номерах журналу "Соціальний захист" представлено творчі роботи 130 авторів і 55 з них відзначено Журі конкурсу Дипломами І, ІІ та ІІІ ступенів і Почесними грамотами Оргкомітету. Для них редакція оформила за власний кошт передплату журналу "Соціальний захист".
Особливістю другого року проведення конкурсу стало значне розширення кола його учасників: збільшилося число колективних заявок від територіальних та реабілітаційних центрів, будинків-інтернатів, творчих майстерень і студій, клубів за інтересами, які представляли до десяти індивідуальних авторських робіт. Найбільше творчих доробок інвалідів надійшло з Полтавської, Вінницької, Тернопільської, Сумської, Київської, Донецької областей, міст Києва та Севастополя. Представлено всі жанри визначених конкурсом номінацій, але найбільше надійшло поетичних творів. Більшість з конкурсних робіт виконано на високому мистецькому рівні, який не потребує ніяких "скидок" з огляду на фізичний стан їх авторів.
Головний підсумок конкурсу "Струни душі", на нашу думку, в тому, що хворе тіло не вбиває живу, пульсуючу, переповнену глибокими і чистими почуттями, натхненну душу. Вона, незважаючи ні на що, виривається "з полону" хвороби і відкривається світу. Завдяки участі в конкурсі багато людей з особливими потребами, складною долею мали можливість розкрити себе, продемонструвати суспільству свій творчий потенціал.
Про необхідність подібних заходів та їх суспільну значимість свідчить і те, що крім творчих робіт, чимало авторів надсилали до редакції свої роздуми про життя, сповіді про наболіле, пропозиції та побажання щодо удосконалення багатьох сфер суспільної діяльності. Серед дописувачів — значна частина керівників громадських організацій інвалідів, які не лише рекомендували місцевих поетів, художників, майстрів народної творчості, але й самі стали активними учасниками конкурсу та інформували про роботу своїх осередків.
Конкурс дав можливість читачам нашого журналу познайомитися зі справжніми особистостями, які, переборюючи обставини, стали прикладом мужності, активної життєвої позиції, незламності людського духу. "Якщо немає ніг — ходіть думками, якщо немає рук, то обіймайте серцем!" — ці поетичні рядки Наталі Ілліної з м. Очакова Миколаївської області, мабуть, якнайкраще характеризують людську сутність учасників конкурсу.
Автори щиро дякують Міністерству праці та соціальної політики, редакції журналу за організацію конкурсу, який дав їм змогу вийти за межі своєї кімнати, розповісти про себе, винести "на люди" свою творчість. Так, Ольга Красиля з м. Дружківки Донецької області, пише: "Велике спасибі за конкурс, у якому ми, люди з фізичними недоліками, можемо висловити свої думки і почуття, самореалізуватися. Ваш журнал порушує життєво важливі проблеми для інвалідів, особливо тих, хто працює. Адже часто ми буваємо беззахисними перед адміністрацією установ та підприємств, і Ваш журнал допомагає нам захищати свої права".
"Низько, із сердечною вдячністю, вклоняюся за вашу турботу, за те, що вмістили на сторінках журналу мої поетичні твори. Які, на жаль, нікому не були потрібні, особливо на місцевому рівні. Тож щире спасибі, що ви підтримуєте паростки творчості людей, які прагнуть, щоб їх слово почули" — йдеться у листі Марії Агафонової з м. Зіньків Полтавської області.
Це дуже вчасний і потрібний захід, який об'єднує нас, людей з особливими потребами — такий висновок робить більшість наших читачів.
У зв'язку з оголошенням 2005-го Роком ветеранів редакція розширює коло учасників конкурсу "Струни душі" і запрошує до участі в ньому ветеранів війни і праці.
Але задля активізації конкурсу, залучення до участі в ньому нових учасників, звертаємося з проханням до керівників установ соціальної сфери — начальників управлінь праці та соціального захисту населення, директорів терцентрів, будинків-інтернатів, реабілітаційних центрів — активніше підключайтеся та допомагайте ветеранам, інвалідам формувати матеріали, надсилати їх до редакції. Доречно, аби на конкурс надсилалися творчі доробки переможців регіональних виставок — людей з інвалідністю та ветеранів.
Нагадуємо умови участі у конкурсі.
Відповідно до Положення про конкурс, його учасником може стати кожен громадянин України з інвалідністю (без вікових обмежень), а в цьому році — Році ветеранів — також і ветерани війни та праці.
Для цього потрібно надіслати власні твори: вірші чи прозу українською або російською мовами (друковані або розбірливо написані, не більше 10 творів, обсягом до 5 аркушів) чи авторські збірки (з поміткою творів); кольорові фото власних робіт (до 10 фото формату 10 см х 15 см). Це фото картин, скульптур, вишивки, ліплення, різьблення, плетіння, аплікації, флористики, фітодизайну тощо. Звертаємо увагу: фото мають бути кольорові. Просимо також не надсилати готових робіт — лише фото.
Окрім цього, автору потрібно обов'язково додати: власну фотокартку та коротку біографічну довідку (у довільній формі), зазначивши віхи життєвого та творчого шляху (зокрема: чи були учасником інших конкурсів чи вперше берете участь).
Надіслані авторами роботи розглядаються редакційною колегією, кращі з них публікуються на сторінках журналу.
Адреса журналу: вул. Фролівська, 4, м. Київ, 04070, редакція журналу "Соціальний захист", на конкурс "Струни душі".
За необхідності можете з'ясувати деталі за телефоном редакції: (044) 417-17-95.
