Раніше в наших подільських селах було гарною традицією святкувати новосілля у новоріччя, зустрічати Новий Рік у новому домі. Зазвичай, господарі перебирались до нової оселі заздалегідь: трохи обживались — наповнювали її теплом і затишком. А трохи згодом кликали рідних, друзів, сусідів, влаштовували святкову гостину.
Тепер у передноворічну ніч на сільських вулицях все рідше зустрінеш веселий гамірний гурт, котрий з півнем чи кішечкою в кошику, з хлібом, як сонце, уквітчаним калиною, прошкує на другий кінець села вітати господарів з новосіллям. Будуватись у селі стало недешево навіть при середніх статках. Та й майстрів, у кожного з яких був свій неповторний почерк, тепер нелегко знайти. Пороз'їжджалися на заробітки: хто в Києві зводить багатоповерхівки, хто дачі у Підмосков'ї.
Аналіз трудового потенціалу нашої держави, зроблений нещодавно Національною академією наук України і Радою з розвитку продуктивних сил, засвідчив, що потреба в кваліфікованих робітниках у всіх галузях виробництва задовольняється лише на 21%. З одного боку, це наслідки відтоку робочої сили за кордон, згортання потужностей вітчизняних підприємств, з другого — диспропорції у підготовці кадрів закладами профтехосвіти, котрі "взяли курс" на престижні професії — юриста, економіста, менеджера. Натомість, ніде не готують кадрів, здатних виготовляти якісну конкурентоздатну продукцію, зводити будівлі за сучасними стандартами, кваліфіковано ремонтувати виробниче та побутове обладнання.
Людина на своєму місці
На такому, не досить обнадійливому тлі підготовки висококваліфікованих робітничих кадрів, острівцем стабільності і благополуччя видався нам Крижопільський професійний будівельний ліцей, що у сільській глибинці на півдні Вінниччини. Цей учбовий заклад готує штукатурів, лицювальників-плиточників, мулярів, столярів будівельних, паркетників, електрогазозварювальників, електрослюсарів з ремонту електромашин, електрозварювальників ручного зварювання, а також кухарів-кондитерів, конторських службовців.
Щорічно в ліцеї навчаються понад 500 учнів, постійно розширюється географія регіонів, звідки приїздять вступники. Сьогодні — це не лише сусідні з Крижополем райони Вінниччини, а й Одещина та Черкащина. В тому, що вдалось не лише зберегти пріоритети у підготовці кадрів, а й наповнити їх якісно новим змістом, заслуга, насамперед, директора ліцею та всього педагогічного колективу.
Директор Василь Миколайович БУРДЕЙНИЙ — не новачок у системі профтехосвіти. Тривалий час працював заступником директора ПТУ (теперішнього ліцею), опікувався вдосконаленням концепції підготовки кваліфікованих робітничих кадрів. І завдяки цьому сьогодні в практику роботи педколективу впроваджено інноваційні технології, спрямовані на вдосконалення форм і методів сучасного уроку, підвищився фаховий рівень педагогів ліцею. Подбали і про зміцнення матеріальної бази учбового корпусу, навчально-виробничих майстерень, гуртожитків. Все це сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості.
— Молодь, як урожай, — зазначає Василь Миколайович, — щоб її підняти, потрібно докласти чимало праці й знань. У тому, що значно поліпшився якісний склад наших абітурієнтів, немає секрету. Якщо раніше до нас потрапляли (скоріше як правило, а не виняток), представники "останніх парт", то нині серед вступників (а це випускники 9–11-тих класів) і відмінники навчання, і медалісти. Причина, можливо, криється в тому, — продовжує директор, — що освіта стає платною. З року в рік зростає питома вага платних форм навчання і далеко не всі сільські батьки мають змогу сплачувати за навчання і проживання своїх дітей у престижних вузах великих міст. Тому обирають наш ліцей. Адже навчання в нас — безкоштовне. Як і проживання в гуртожитку, харчування. І стипендія учням виплачується.
Особливими пільгами користуються діти з неповних сімей та сироти. Ми робимо все для того, щоб вони відчували себе не покинутими, а гідними громадянами своєї держави, якій буде потрібна та належно оцінена їхня майбутня професія. Справа робиться, так би мовити, поетапно: професійна орієнтація, професійний відбір, професійна адаптація і, нарешті, адаптація соціальна.
Професіоналізм — сплав знань і творчості
Про успішність саме такого підходу до справи навчання і виховання майбутніх робітничих кадрів свідчать рейтингові місця Крижопільського будівельного ліцею (не нижче третього) в системі закладів профтехосвіти області та вдячні відгуки вчорашніх випускників, котрі знайшли своє місце в житті, твердо стали на ноги, нерідко продовжують навчання у вищих учбових закладах.
— Ми не замикаємося у власних стінах, — продовжує розмову завідуюча методичним кабінетом, педагог за фахом і покликанням, Людмила Данилівна ГРЕБІНСЬКА. — Постійно вивчаємо все нове, передове, прагнемо перевіряти якість знань наших учнів.
Наші ліцеїсти завжди беруть активну участь в обласних олімпіадах із загальноосвітніх дисциплін та конкурсах професійної майстерності. Торік вибороли перше місце з правознавства, третє — з інформатики, стали дипломантами конкурсів. За підсумками державних кваліфікаційних екзаменів із 213 випускників п'ятнадцятеро отримали дипломи з відзнакою, 132 — робітничу кваліфікацію з двох і більше професій, 29 учнів — найвищий, дев'ятий, розряд.
— На формування в учнів навичок спілкування в колективі, підвищення рівня особистої культури спрямована виховна робота педагогічного колективу ліцею, — долучається до розмови заступник директора з виховної роботи Валентина Олександрівна ТКАЧЕНКО. — Традиційними стали вересневий бал знайомств першокурсників з вихованцями старших курсів, свято проводів випускників. Регулярно проводяться засідання педагогічної вітальні, випуски усних журналів котрої готують як викладачі, так і учні. Функціонують гуртки технічної творчості, танцювальний ансамбль, а хоровий колектив ліцею в 2005-му визнано кращим в області серед професійно-технічних закладів.
І це відрадно. Бо саме з творчості на базі здобутого багажу знань народжується професіоналізм. Саме такої думки і заступник директора з навчально-виробничої роботи Володимир Іванович ШУЛИК.
— Найвища оцінка рівня професійної зрілості наших вихованців — це участь під час виробничої практики в облаштуванні культурно-адміністративних будівель райцентру. Зокрема, в мозаїко-облицювальних роботах приміщень Будинку культури, друкарні, райдержадміністрації. Пройшовшись вулицями райцентру, можна побачити ажурні вироби з металу — ворота, паркани, балкони, де не повторюється жоден із візерунків. І це теж своєрідність почерку наших молодих майстрів. І під час виробничої практики наші учні добре себе зарекомендували — й на Броварському заводі залізобетонних виробів Київської області, в Бершадському, Тростянецькому районах нашої та Кодимському сусідньої Одещини, — з гордістю говорить заступник директора.
На завершення розмови ми поцікавилися статистикою працевлаштування представників будівельних професій. Виявилося, що з 213 цьогорічних висококваліфікованих випускників ліцею роботу знайшли 183. Та й то, завдяки тому, що більшість з них майнули на новобудови столиці.
Будувати — значить, вірити у майбутнє
А яка доля чекає ще 40 невлаштованих нинішніх і майбутніх випускників? Адже в селах рідної Вінниччини стільки довгобудів у соціально-культурній сфері, зводяться нові переробні підприємства різних форм власності. Та й спохмурнілі сільські околиці зачекались дзвінкоголосої радості новосіль…
З цим запитанням ми звернулися до начальника Вінницького обласного управління сільського господарства і продовольства Василя Васильовича ЧернІЯ.
— Безумовно, зростання обсягів сільського будівництва як у виробничій, так і в соціально-культурній сферах — одне з ключових питань відродження села, перспектива його подальшого розвитку. Як зазначив нещодавно у зверненні до працівників агропромислового комплексу голова Верховної Ради України Володимир Литвин, для повернення селу багаторічних боргів потрібно дуже багато зробити. І перш за все, забезпечити гідні умови для життя селян.
А згідно з підрахунками фахівців, у сільській місцевості державі за наступні десять років потрібно збудувати не лише 500 шкіл, 250 дошкільних дитячих установ, 200 закладів культури, 5000 ФАПів та лікарських амбулаторій, прокласти не менше 30 тис. км газопроводів, а й розробити реальні програми зайнятості сільського населення.
Не виняток і Вінниччина, де чисельність сільського населення з-поміж інших аграрних регіонів є найвищою — у селах мешкає 54% всіх жителів області, з них 36% — громадяни пенсійного віку. Мабуть, тому й забувають сільські околиці радісні клопоти новосіль. На жаль, є в нас такі села, де остання нова хата збудована ще 20 років тому. Звісно, подібна статистика має присмак гіркоти.
Дуже невтішна вона ще й тому, що певною мірою сприяла породженню психології відчуження від першоджерел і традицій отчого краю. Селяни, втомившись від зміни вивісок виробничих формувань, від верескливих гасел про "найпрестижнішу" працю на полях і фермах, у душах виношували заповітне: "хай хоч дитина моя проживе краще, поїхавши до міста, бо що ж біля цієї землі гнутися — ні зарплати немає, ні лазні…"
І споряджали синів і доньок у неблизький світ. Саме завдяки таким підходам у вихованні "патріотизму", дрімучій зневазі з боку місцевої влади до питання — хто ж завтра представлятиме і створюватиме новий день села? — із вчорашніх випускників сільських шкіл області, котрі здобули вищу та середню спеціальну освіту, на роботу в село повертаються лише 2%. Дуже прикро за такі показники… Бо як довелося недавно пересвідчитися, в сусідній Білорусі 80–85% молодих спеціалістів закріплюються на селі. Ця проблема успішно вирішується за рахунок будівництва житла, виділення пільгових кредитів молодим сім'ям.
Відрадно, що перші обнадійливі кроки в цьому напрямку з'явилися і в нас. Є розуміння, що цим потрібно займатися, на державному рівні, бо інакше просто неможливо рухатися далі, розвивати товарне виробництво у сільській місцевості. Саме завдяки розробці цієї концепції в області почала реалізовуватися програма "Власний дім", і сільська інтелігенція отримує право на пільгове кредитування при зведенні власного житла. В цьому році вже в 12-ти районах побудовано по будинку. За великим рахунком, це навіть не голка в сіні, але все ж таки — зелене світло на шляху реального виходу з критичної ситуації. Віриться, що й фронт робіт для майбутніх випускників Крижопільського будівельного ліцею та інших сільських ПТУ буде. Проблему їх працевлаштування дуже правильно та вчасно піднімає ваш журнал.
Потрібні кардинально нові підходи
Фахівці з розвитку виробничих відносин констатують: збільшення числа сільської молоді, котра починає трудову діяльність без професійної кваліфікації, в подальшому негативно позначиться на економічному потенціалі саме сільських регіонів. Тому відрадно, — продовжує свою думку Василь Васильович, що педагогічний колектив Крижопільського будівельного ліцею робить все для того, щоб підготувати не тільки професіоналів своєї справи, а й особистість, здатну знайти своє місце на сучасному ринку праці, прогнозуючи реальні шляхи працевлаштування. Сподіваюсь, що одним із них могло б стати оновлення закладів соціально-культурної сфери в райцентрах і селах аграрних регіонів.
Тільки з погляду на органічність цієї сфери у сільському побуті, ми повинні б, на мій розсуд, виробити кардинально нові підходи. Скажімо, буваючи на обласних чи районних нарадах, особливо у передзим'я, не раз доводиться чути: стільки-то в нас Будинків культури на селі, а тільки кожен п'ятий, чи десятий забезпечений паливом. А стільки людей їх відвідує, наскільки вони потрібні сільській громаді? Напрошується й інший приклад — нещодавно працівники нашого управління повернулися із селища Браїлов Жмеринського району, й розповідають, що там у відремонтованому старому приміщенні розмістили всі соціокультурні служби. Відтепер під одним дахом і бібліотеки для дітей та дорослих, і центр естетичного виховання школярів, і клуб "Надвечір'я" для людей літнього віку, довідкова служба сільвиконкому, редакція місцевої газети. І все зроблено зі смаком, у кращих традиціях сучасного дизайну.
Переконаний, що саме за таких умов услід за будівельниками прийдуть молоді спеціалісти інших галузей — освіти, культури, сфери обслуговування, медицини. А відроджуватиметься духовність — буде й потреба працювати на своїй землі, будуватися, дбати про родинний затишок. Звичайно, за умови, що селянин отримає не тільки землю, а й засоби виробництва, залишаючись вільним у виборі тієї чи іншої галузі сільгоспвиробництва, вирішенні своїх соціальних проблем.
Оптимізму в здійсненні саме таких сподівань, здоров'я і благополуччя, користуючись нагодою, хотів би у Новому році побажати всім читачам журналу "Соціальний захист", а особливо невтомним сільським трудівникам, котрі звикли мужньо долати труднощі, зустрічаючи кожен новий день із досвітньою зорею. Щедрих урожаїв вам і щасливої долі!
Спілкувалася
Раїса НІКОНОВА
Київ–Крижопіль–Вінниця–Київ
Від редакції:
Наступний, 2006-й, рік у державі проголошено Роком села. То ж щиро запрошуємо вас, шановні читачі, до продовження розмови на цю тему. Розкажіть як у вашому регіоні дбають про закріплення на селі молодих спеціалістів, як готують кадри найнеобхідніших для майбутнього села професій. Поділіться своїми роздумами, що потрібно робити, щоб і наші нащадки могли називати село колискою нації…
