За даними ЮНЕСКО, в 1977 р. на земній кулі нараховувалось 450 млн. інвалідів, а в наші дні ця цифра наблизилась до 680 мільйонів. Згідно з останніми даними Всесвітньої організації охорони здоров'я кожна десята дитина з'являється на світ з фізичними або розумовими відхиленнями. Близько 10% населення будь-якої країни складають люди з фізичними або сенсорними розладами і вадами.
Щороку 3 грудня прогресивне людство відзначає Міжнародний день інвалідів. Внесення цього дня до календаря пам'ятних дат засвідчило увагу міжнародного співтовариства до людей з особливими потребами та визнало піклування про них однією з визначальних рис цивілізованості кожної держави. Ця дата — нагадування всім нам про обов'язок виявляти милосердя до інвалідів, або, за європейською термінологією, "людей із особливими потребами", людей, які найбільше того потребують.
Участь у суспільних процесах — одна з найважливіших умов існування цієї доволі специфічної частини людства, більшість з яких не може повноцінно жити через соціальні та фізичні бар'єри. Багато розвинених держав світу впевнено здолали чи послідовно долають ці бар'єри, створюючи рівні стартові позиції для всіх, зокрема й для осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Україна, ставши на цивілізований державницький шлях, також впевнено рухається в цьому напрямку. Прийнято закони, постанови, програми. Виникли фонди, асоціації, спілки. Започатковано створення мережі реабілітаційних центрів. Зрушення на краще, безперечно, відбулися. Проте чи зріс за роки суспільно-політичних і соціально-економічних реформ добробут наших співвітчизників з особливими потребами? Чи відчувають вони себе тепер у більшій безпеці? Яким чином беруть участь у економічному, суспільному та політичному житті держави? Як складається їхнє сімейне життя? Що думають вони про зміни в державі?
На ці та безліч інших питань, які хвилюють багатьох наших співвітчизників, редакція намагалася дати відповіді, готуючи спеціальний випуск журналу, приурочений до Міжнародного дня інвалідів, що вже вчотирнадцяте відзначатиметься в Україні. Відповісти на них ми попросили представників органів та установ виконавчої влади всіх рівнів, керівників громадських організацій, самих інвалідів.
Звичайно, кожен із читачів може співставити ці відповіді з власною життєвою ситуацією, зробити власні оцінки та висновки. Безперечно, вони будуть різнитися. Бо всі ми по різному сприймаємо оточуючий світ і людей.
Як сказав колись поет: один у калюжі бачить яму з брудною водою, інший — зорі. Представники всіх поколінь і цивілізацій традиційно поділяються на практичних прагматиків, які все виміряють рівнем матеріального достатку, і мрійливих оптимістів, які радіють кожній позитивній зміні та "заряджають" своїм оптимізмом інших. Є реалісти, які намагаються докопатися до першопричин проблем і ліквідувавши їх, прискорити зміни до кращого.
Вони, як та жабка з притчі, котра, потрапивши в глечик з молоком, не опустилася на дно помирати, а стрибала доти, поки не збила грудочку масла, ставши на яку, вибралася з пастки. Так і люди: одні, потрапивши в скрутну ситуацію, впадають у депресію, звинувачуючи в своїх бідах увесь світ, інші — зібравши в кулак волю, зціпивши зуби, долають усі перешкоди.
Саме такі здобувають найголовнішу перемогу — над собою, над болем і жалем до себе. І завдяки цьому досягають вершин професійної майстерності та духовних еверестів. Не маючи рук — малюють і вишивають пальцями ніг, позбавлені слуху — створюють музику, що вже століттями чарує людство, незрячі — відкривають здоровим очі на незвичні речі, позбавлені можливості ходити — піднімаються на візках на Говерлу… Цей перелік можна продовжувати до безкінечності.
Але мова, власне, не про це. Ви, певно, замислювалися над тим, чому одним вдається подолати, здавалося б, нездоланні перешкоди, а іншим — ні? Правильно, тому що їм допомагали рідні, друзі, вчасно підтримали колеги, громада, держава. Хтось може заперечити, що це, мовляв, скоріше виняток, аніж правило. Так ми підійшли до розуміння головного: щоб змінити ситуацію, потрібно спочатку змінити своє ставлення до неї. Наше суспільство поступово змінює ставлення до тих, хто має якісь фізичні чи інші вади. На зміну протегуванню приходить партнерство, поблажливій благодійності — реальна співпраця.
Та щоб ці процеси набули динамічнішого прискорення, головне, як наголосив Президент України Віктор ЮЩЕНКО, потрібно "зрозуміти‚ що немає паркану, який би відділяв нас від тих людей. Можливо, більшість із них колись були такими ж здоровими і красивими‚ як ми. Зараз вони не хочуть бути іншими‚ вони хочуть бути членами нашого суспільства і мати доступ до тих благ‚ до яких має доступ здорова людина".
А здійснити такі масштабні перетворення можна, тільки об’єднавши зусилля влади, суспільства та самих інвалідів. Бо тільки разом нам все під силу.
